Головна причина коренізації, яка на теренах Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) отримала назву українізації – прагнення російських більшовиків та їхніх союзників в Україні змінити негативне ставлення місцевого населення до влади, показати, що вона не є окупаційною, а своєю українською; УСРР – не штучно створене державне утворення, а справді українська держава. Більше того, декларуючи політику розвитку національної культури та мови більшовики вчергове протиставляли себе поваленому режиму Російської імперії, яку вони таврували, як «в’язницю народів».

Перед Українською пролетарською державою постає складне і важливе завдання: створити українську соціалістичну державність, українську школу, зрівнюючи в правах українську мову з російською, мову українського селянства з мовою українського пролетаріату, — перешкодити українській контрреволюції використати національну українську соціалістичну державність і народну українську школу для своїх класових цілей. Прагнення української контрреволюції оволодіти культурним життям країни особливо стало помітним після невдачі всіх спроб українського націоналізму шляхом насильственного перевороту встановити свою владу на Україні. [...]

Для здійснення вищезазначених принципів ЦК КП(б)У пропонує такі конкретні заходи:

1. Щодо української мови

а) Повна абсолютна рівноправність української і російської мов, рішуча боротьба проти всякої штучної українізації і русифікації і водночас усунення тих перешкод, які затримували б природний розвиток української культури, або які відрізували б українському селянству доступ до ознайомлення з російською культурою. Боротьба проти всякого прагнення зробити з української мови засіб відособлення і протиставлення українських робітників і селян — російським. Вживання тієї чи іншої мови є воля кожного, і держава не повинна ділити свої установи на такі, в яких вплив був би за російською мовою, і на такі, в яких вплив був би за українською мовою.

б) Необхідно заборонити офіціальним установам і особам відмовлятися від розгляду тих чи інших документів або матеріалів на тій лише підставі, що вони написані російською або українською мовами.

в) У школах з викладанням російською мовою необхідне запровадження обов’язкового вивчення української мови, а в школах з українською мовою російська мова повинна бути обов’язковим предметом вивчення.

г) Мова викладання в школах повинна вводитись згідно з організованим волевиявленням населення, вираженим у вигляді постанови Пленуму Ради, або з’їзду Рад, що повинно бути узаконене особливим декретом. А думка викладацького персоналу при визначенні мови викладання до уваги не повинна братися.

д) 3 метою сприяння вивченню комуністами української мови вважати необхідним запровадження викладання української мови як обов’язкового предмета в радпартшколах, приділивши їй достатню кількість годин з тим, щоб ті, що закінчують школу, фактично знали її. В тих губерніях, де є для цього умови, визнати бажаним вести викладання в радпартшколах на українській мові.

Кінематограф розвивався на українських теренах ще задовго до 1920-х. Згадати б, наприклад, постать Данила Сахненка (1875 – 1930) уродженець дніпровської Мандриківки. У 1911 р. він заснував кіноательє «Родіна», реорганізоване у акціонерне товариство «Південноросійське синематографічне АТ Сахненко, Щетинін і Ко». Протягом 1911 – 1914 рр. наш земляк відзняв низку німих фільмів на історичну тематику («Запорозька Січ», «Мазепа»). У якості його наукового консультанта виступав інший славетний дніпрянин – Дмитро Яворницький. У СРСР кінематограф перестав бути приватною ініціативою. Держава поступово поширювала монопольне становище й у цій галузі.

У 1922 р. було створено Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) – державна кінематографічна інституція, яка визначала розвиток кіно УСРР до початку 1930-х рр. ВУФКУ отримала у своє підпорядкування кіностудії в Одесі (1907), Ялті (1917 р.). У 1925 р. у Києві було засновано Київську кінофабрику (нині Національна кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка). У якості сценаристів ВУФКУ працюють талановиті українські літератори – Юрій Яновський, Ісаак Бабель, Олександр Корнійчук, Майк Йогансен, Григорій Косинка (Стрілець). Вершиною українського кінематографу 1920-х – 1930-х стає творчість режисерів-новаторів – Олександра Довженка  і Дзиґи Вертова (Давида Кауфмана).

Сандормох – урочище на півночі Росії (територія сучасної Республіки Карелія Російської Федерації) – спеціальний полігон Наркомату внутрішніх справ СРСР, що використовувався для здійснення масових страт в’язнів радянських таборів.

27 жовтня – 4 листопада 1937 року в тут співробітниками радянської держбезпеки було убито 1111 (за іншими даними 1116) людей. Серед них – творець українського експериментального театру Лесь Курбас, письменники і поети Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Микола Куліш, Григорій Епік, історики Матвій Яворський, Володимир Чехівський та ін.