• Народження: 18 грудня 1892 р. у селі Чаплинка (Херсонська обл.) у бідній селянській родині.

• Освіта та молодість: Навчався в Олешківському міському училищізвідки його виключали за організацію гуртків. Закінчив гімназію екстерномвступив до Одеського університету (1914)але був мобілізований на Першу світову війну.

• Репресії: На початку 1930-х творчість піддана гострій критиці. Заарештований у грудні 1934 р. за звинуваченням у приналежності до терористичної організації.

• Загибель: Ув'язнений на Соловкахрозстріляний 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох (Карелія). 

«Сон Святослава»

«Саломея»

«Обри»

«Чистий четвер»

«В степу»

Написав

Романи:

• «Місто» (1928)

• «Невеличка драма» (1930)

Повісті та оповідання:

• «Старець»

• «Син»

• «Проблема хліба»

• «Військовий літун»

• «Третя революція»

• «Добрий Бог»

• «Іван Босий»

• «Повстанці»

  
  

Валер’ян Підмогильний зробив значний внесок у розвиток української літератури ХХ століття. Він глибоко досліджував психологію людини, показував внутрішні переживання героїв і їхній духовний розвиток. У романі «Місто» Підмогильний уперше масштабно показав життя людини в місті та проблеми урбанізації. Як перекладач, він знайомив українських читачів із творами французьких класиків. Його творчість стала символом «Розстріляного відродження» і вплинула на подальший розвиток української прози.

Драй-Хмара належав до гурту неокласиків — митців, які прагнули зберегти високу художню культуру слова, орієнтувалися на античну спадщину та європейські традиції. У своїй поезії він поєднував красу форми й глибокий зміст. Його вірші відзначаються мелодійністю, символічністю та філософськими роздумами. Поет часто звертався до тем природи, кохання, духовної чистоти, а також розмірковував над долею митця й відповідальністю людини перед суспільством.

Серед найвідоміших його творів — «Лебеді», «Блакитна далечінь», «Проростень». У цих поезіях відчувається прагнення до гармонії, віра в незламність духовних ідеалів і любов до рідної культури.

На жаль, у 1930-х роках радянська влада розпочала переслідування української інтелігенції. Михайла Драй-Хмару звинуватили в націоналізмі, заарештували та заслали до таборів на Колиму. Там, у тяжких умовах, він помер у 1939 році. Його життя стало трагічним прикладом долі багатьох українських митців того часу. Незважаючи на це, творчість Драй-Хмари залишила помітний слід в українській літературі та є важливою частиною нашої культурної спадщин.

Драми: "97",«Комуна в степах».

Психологічні твори: «Прощай, село»,«Зона»,«Маклена Граса».

видатний український прозаїкпоетпубліцистідеолог «Розстріляного Відродження». Засновник ВАПЛІТЕініціатор літературної дискусії 1925-1928 рр.відомий гаслом «Геть від Москви!». Автор збірки «Сині етюди»новели «Я (Романтика)»роману «Вальдшнепи». Покінчив життя самогубством через репресії. 

• Справжнє ім'я: Микола Григорович Фітільов (народився 13 грудня 1893 року на Харківщині в родині вчителів)

  .

• Літературний шлях: Почав писати вірші згодом перейшов до прози. Збірки: «Сині етюди» (1923)«Осінь» (1924)«Санаторійна зона» (1924).

• Діяльність: Очолював літературне угруповання ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури).

• Ідеологія: Виступав за розвиток української літератури та її орієнтацію на Європу («Геть від Москви!»«Орієнтація на психологічну Європу»).

• Фінал: Через цькування та арешт друга Михайла Ялового, 13 травня 1933 року в Харкові вчиняє самогубствопротестуючи проти репресій та Голодомору. 

  
  

Його творчість — це поєднання революційних ідей із глибоким психологізмом та трагічним світовідчуттям. 

Основні напрямки та твори творчості:

• Новелістика та проза:

  • «Я (Романтика)» (1924): новелащо розкриває роздвоєння особистості чекіста між фанатичною відданістю революції та загальнолюдськими цінностями.

  • «Сині етюди» (1923): збіркащо принесла автору визнаннявідзначається ліризмом та романтичним сприйняттям революції.

  • «Санаторійна зона» (1924): повістьщо порушує питання про долю інтелігенції в нових реаліях.

  • «Вальдшнепи» (1926): роману якому Хвильовий гостро ставить питання про національну самостійність культуричерез що твір був знищений.

  • Інші твори: «Арабески»«Кіт у чоботях»«Мати»«Сентиментальна історія».

• Поезія:

  • Збірки: «Молодість» (1921)«В електричний вік»«Досвітні симфонії» (1922). Поезія Хвильового — це романтично-експресіоністичні пошуки.

• Публіцистика:

  • Автор гасла «Геть від Москви!» та ініціатор літературної дискусії 1925-1928 рр. Його памфлети («Україна чи Малоросія?»«Камо грядеши») обстоювали орієнтацію української літератури на психологічну Європуа не на російську культуру. 

    
    

Особливості стилю:
Хвильовий започаткував в українській прозі особливий стиль — «романтичний вітаїзм» (сприйняття життя як безперервного руху)поєднуючи його з психологічним імпресіонізмом філософськими роздумами про долю України та трагізмом втрати ідеалів. Його самогубство 13 травня 1933 року стало символом краху сподівань українських комуністів на культурне відродження в СРСР. 

Ключовий внесок у культуру:

• Літературна дискусія та гасла: Хвильовий став ініціатором знаменитої літературної дискусії 1925–1928 роківобстоюючи самостійний шлях розвитку української літератури. Його памфлети («Україна чи Малоросія?»«Камо грядеши») та гасла «Геть від Москви!»«Дайош Європу!» закликали орієнтуватися на психологічну Європуа не на російське домінування.

• Засновник ВАПЛІТЕ: Був ідейним натхненником та організатором Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ)яка об'єднувала найкращих митців того часустимулюючи створення високого мистецтваа не «масовізму».

• Новаторська проза: Його твори («Я (Романтика)»«Сині етюди»«Санаторійна зона») започаткували український імпресіонізм та модернізм. Вони глибоко досліджували психологію людинивнутрішню роздвоєність і трагедію революції.

• Символ культурного опору: Став символом боротьби за незалежність української культурисвоєю смертю у 1933 році (самогубство) висловивши протест проти тоталітарної системи та початку репресій. 

  
  

Хвильовий перетворив українську літературу з «провінційної» на авангарднуєвропейськузалишаючись ключовою фігурою в боротьбі за самобутність української культури. 

Він зробив великий внесок у розвиток української драматургії ХХ століття.

У своїх творах письменник порушував важливі суспільні проблеми, зокрема питання мови, національної свідомості та духовної кризи людини.

Його п’єса «Мина Мазайло» висміює зросійщення українців і втрату національної гідності.

Куліш створював глибокі психологічні образи та поєднував сатиру з трагізмом.

Він співпрацював із режисером Лесем Курбасом і театром «Березіль», що сприяло розвитку модерного українського театру.

Творчість Миколи Куліша стала важливою частиною української культури та літературної спадщини.

25 квітня 1917 року, в день свого 17-річчя, познайомилася з офіцером Костем (Кокою) Велігорським. У грудні він поїхав на фронт. З фронту отримала листа з освідченням у взаємному коханні, але далі вістей не було. 25 серпня 1918 року отримала від батька Велігорського звістку, що Кость загинув 17 січня.

1 червня 1918 року закінчила із золотою медаллю Другу українську гімназію імені Кирило-Мефодіївського братства.

Здобула фах інженера-економіста в Київському інституті народного господарства. Навчалася на курсах іноземних мов.

Від Наркомату охорони здоров'я, де працювала референткою-перекладачкою, їздила з батьком у відрядження до Німеччини.

Репресії та загибель

ред.

Восени 1929 року Вероніку Черняхівську заарештували та звинуватили в причетності до «справи СВУ». Через кілька місяців її випустили, натомість посадили батька та матір.

Удруге Черняхівську заарештували 8 січня 1938 року. Її звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини. У Лук'янівській в'язниці збожеволіла (Києвом ширились чутки, що Черняхівську зґвалтували слідчі). 22 вересня 1938 року засуджена до розстрілу. Вирок виконано того ж дня.

Батькам Черняхівської сказали, що її заслано до Сибіру. 71-річна Людмила Михайлівна Старицька-Черняхівська шукала доньку по сибірських режимних таборах, повернулася до Києва ні з чим, застала вдома смертельно хворого чоловіка.

Творчість

писав поезію та прозу

працював у стилях символізму й авангардизму

відображав складність нової радянської дійсності без прикрас

Репресії і загибель

У 1930-х роках Слісаренка заарештували за стандартними для того часу звинуваченнями в «націоналізмі».

У 1937 році його розстріляли, як і багатьох інших українських митців, знищених сталінським режимом.

твори «Чорний Ангел» — найвідоміший роман письменника

«Президент Кислокапусти»

«Алхімік»

«Книга балагулів»

«Бунт»

«Господарство доктора Гальванеску»

«Автомат із двома нулями»

Деякий час вчився у Воронезькій гімназії (виключений за участь у нелегальних гуртках), пізніше — у Ростові-на-Дону, Боброві (Воронежчина). 1918 року родина переїздить на Полтавщину, де Є. Плужник працює вчителем мови та літератури[3].

З 1920 року навчався у Київському зоотехнічному інституті, в якому працював чоловік його сестри; навчання покинув, щоб стати актором. З 1921 року поет навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, де вчився у відомого тоді професора Володимира Сладкопевцева разом із В. Строєвим та В. Осєєвою. Попри успіхи в інституті він змушений покинути навчання через туберкульоз. З 1924 року стає активним учасником організації «Ланка»[4].

У 1926 році хвороба загострилася, однак поет вижив («Ти знаєш, якщо дуже захотіти, можна і не вмерти…»). Лікування проходив у Ворзелі. Відтоді двічі на рік — в Криму або на Кавказі. З 1923 року Євген працював у редакціях перекладачем, а вечорами продовжував самоосвіту й писав вірші.

4 грудня 1934 року заарештований НКВС. Звинувачений у належності до так званої націоналістичної терористичної організації. У березні 1935 року виїзною Військовою колегією Верховного суду разом з Г. Епіком, М. Кулішем, В. Підмогильним, О. Ковінькою та іншими засуджений до розстрілу. Згодом вирок змінено на довготривале табірне ув'язнення на Соловках, де він помер від туберкульозу. Його останніми словами була фраза «Я вмиюся, пригадаю Дніпро і вмру». Похований на табірному кладовищі. Могила не збереглася.

Реабілітований у серпні 1956 року. Умовна могила — на Байковому кладовищі в Києві, 9 ділянка.

Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х років. Перші твори під власним прізвищем опубліковані 1924 року. В літературу ввійшов завдяки старанням Ю. Меженка, який перший оцінив талант поета і привів його на засідання «Аспису». Поезію Є. Плужника високо оцінили М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.

Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х років видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926)[5] і «Рання осінь» (1927).

Поезії Плужника притаманні глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова.

Входив до літературних об'єднань «АСПИС» (1923—1924), «Ланка» та «МАРС». У «Ланці» був опонентом Т. Осьмачки. В тогочасній літературі — В. Сосюри.

Працював разом з В. Атаманюком і Ф. Якубовським над «Антологією української поезії» (1930—1932).

Перекладав «Невський проспект» та «Одруження» Миколи Гоголя, «Похлібці» та «Злодії» Антона Чехова, «Тихий Дон» Михайла Шолохова, «Дитинство» й «Отроцтво» Л. Толстого, «Діло Артамонових» М. Горького, «Острів попелятих песців» Я. Кальницького, «Зруйновані гнізда» І. Кіпніса.

Плужник — автор збірки поезій «Рівновага» (1933, опубліковано в Аугсбурзі 1948, в Україні — 1966), роману «Недуга» («Сяйво», 1928), п'єс «Професор Сухораб» (1929), «У дворі на передмісті» (1929), «Болото» (текст невідомий), віршованої п'єси «Змова в Києві» («Шкідники», «Брати»). Останню мав ставити театр імені І. Франка (режисер Кость Кошевський) та «Березіль» Леся Курбаса.

Автор вірша в оповіданні Валер'яна Підмогильного «Третя революція». Написав кілька сценаріїв для ВУФКУ, однак фільми поставлені не були, доля сценаріїв невідома.

Спільно з Валер'яном Підмогильним уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927).

Заради заробітку робив мовну редакцію «робітничих» письменників, зокрема, редагував «Роман міжгір'я» Івана Ле.

Переклади

ред.

Знала давньогрецьку, латинську, російську, французьку, німецьку, англійську мови.

Окрім медичних праць, переклала українською й опублікувала:

роман Джека Лондона «Місячна долина» (1927, перевидано 1971 року),

«Прорість» («Жерміналь») Еміля Золя,

«Олівер Твіст» Чарльза Діккенса (1929, перевидано 1963 і 1993 року).

Після арешту батьків переклади друкувала анонімно.

Основні відомості:

Біографія: Народився на Черкащині. Навчався у Київському університеті (історико-філологічний факультет). Працював професором слов'янських мовперекладачем. Заарештований у 1935 році за сфабрикованими звинуваченнямизасланий на Колимуде помер у таборі в 1939 році.

Твори:

Збірка поезій: «Проростень» (1926) — єдина прижиттєва збірка.

Вірші: Пейзажна та філософська лірика («Ойколом сонце вгору!»«Ласкавий серпень»«Лебеді» — символічний вірш про «гроно п'ятірне»).

Переклади: Перекладав з 19 мовзокрема Данте («Пекло»)БодлераВерленаМіцкевичаЦвейгаБагдановича.

•Внесок:

Був одним із найосвіченіших представників київської неокласичної школи.

Розвивав українську поезіюорієнтуючись на європейську класичну традицію та високу майстерність форми.

Учасник "неокласичного" ядра інтелектуальної еліти 1920-х років.

Повернувшись на батьківщину, працював у театрі Гната Хоткевича та «Руській бесіді». У 1915 році заснував у Тернополі театр «Тернопільські театральні вечори». З 1916 року працював у Києві в театрі Миколи Садовського. Організував студію, з якої виріс «Молодий театр» — осередок творчих пошуків і новаторства. Працював також у Київській опері та створив театр «Кийдрамте».

У 1922 році заснував театр «Березіль», який став центром мистецьких експериментів. Тут сформувався його філософський театр, що поєднував новаторську режисуру, глибокий зміст і сучасні художні форми. Найвищого розквіту «Березіль» досяг у співпраці з драматургом Миколою Кулішем та художником Вадимом Меллером. Проте вистави «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Ґраса» викликали критику влади.

У 1933 році Курбаса звільнили з театру, звинувативши в «націоналізмі». Він поїхав до Москви, де працював у театрах, зокрема ставив «Короля Ліра». Його життя і творчість стали важливою частиною українського культурного відродження 1920-х років.

Найвідоміші вистави:

• «Гайдамаки» — за поемою Тарас Шевченко

• «Цар Едіп» — за трагедією Софокла

• «Жакерія»

• «Сава Чалий»

• «Змова Фієско»

• «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната», «Маклена Ґраса» — за п’єсами Микола Куліш

«Король Лір» — за твором Вільям Шекспір

Лесь Курбас — внесок у розвиток культури :

• Реформував український театр, перетворивши його на модерний європейський мистецький центр.

• Заснував театри «Молодий театр» і «Березіль», які стали осередками творчих експериментів.

• Створив нову режисерську систему, поєднавши слово, музику, світло, ритм і пластичний рух.

• Запровадив філософський та інтелектуальний театр в Україні.

• Виховав нове покоління акторів і режисерів.

• Сприяв розвитку української драматургії, особливо через співпрацю з Микола Куліш.

• Підніс український театр до рівня світових мистецьких тенденцій.

• Став символом «розстріляного відродження» та незламності української культури.

. Його творчість вирізняється урбанізмом, епатажем та пошуком нових форм. Найвідоміші збірки: «Дерзання», «П'єро кохає», «Місто», «Тов. Сонце». Серед ключових творів — вірші «Місто», «Запрошення», «Патріот», «Бажання». 

Найвідоміші поезії та цикли:

• «Місто» («Осте сте...») — урбаністичний вірш, що передає ритм міста

  .

• «Патріот» — вірш із вираженим футуристичним стилем.

• «Запрошення» — «Я покажу вам безліч світів...».

• «П'єро кохає» — збірка, що стала основою його поетичного образу.

• «Місто» («Трамваїв дзенькіт...») — відображення індустріалізації.

• «Бажання».

• «Поезія» («Фффф...»).

• «Мій рейд у вічність».

• «Автопортрет». 

Ключові збірки та видання:

• Альманах трьох (1920).

• П'єро кохає, задається і мертвопетлює (1918).

• Дерзання (1914).

• Тов. Сонце (1931).

• Повна збірка творів (Темпора, 2017). 

  Wikipedia +1

Vogue

Vogue

+3

Основні аспекти внеску Михайла Семенка:

Футуризм і модернізація: Семенко «перевернув» українську літературу, відмовившись від побутового стилю на користь урбанізму індустріальних пейзажів і динаміки («Місто» «Осінь»).

Новаторство у формі: Він ввів нові форми вірша експериментував з неологізмами ритмом і розривами рядок також популяризував верлібр (вільний вірш).

Ідейний лідер: Створив і очолив літературні групи (Кверофутуризм «Аспанфут» «Нова генерація»), які стали платформою для авангардного мистецтва.

Критика і кіно: Як головний редактор Одеської кінофабрики ВУФКУ (1924–1927) і редактор журналу «Нова генерація» Семенко сприяв модернізації українського кінематографа і критику, орієнтуючи їх на світові стандарти.

«Зміна» «Кобзаря»: Публікуючи власні збірки під назвою «Кобзар» (1924) він кинув виклик традиційному погляду на українську поезію.

Навчався у вищій початковій школі, вірші почав писати ще у 2 класі. Навчаючись у школі, був редактором шкільного журналу надія.

З 1920р. навчався у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну.

У 1924р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг».

У 1925р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети».

У 1926р. вступив до Київського художнього інституту, який не закінчив через матеріальну скруту.

Тоді під псевдонімом Багряний друкував поезії й оповідання в журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях» та «Плужанин».

Його прийняли до організації МАРС.

16 квітня 1932р. заарештовано за контрреволюційну і націоналістичну діяльність, рік тримали під слідством, потім засудили на 5 років заслання і вивезли на територію України.

1938 року повторно арештований та відсидів у Харківській в’язниці УДБ-НКВС на Холодній горі 2 роки і 7 місяців. Про це написав у романі “Сад Гетсиманський”

1940 р. з відбитими легенями й нирками був звільнений під нагляд. Знову оселився в Охтирці, працював декоратором у місце­вому театрі, редагував газету «Голос Охтирщини», після початку війни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН.

Згідно з німецьким курсом щодо української національної інтелігенції в 1942 р. мав бути розстріляний, але випадково вря­тувався.

1944 р. І. Багряний розійшовся в поглядах з керівництвом УПА й сам, без родини, емігрував до Словаччини, а згодом до Німеччини, залишивши дружину з дітьми вдома.

У 1945р. засновує газету «Українські вісті», засновує ОДУМ (Об’єднання демократичної української молоді).

Іван Багряний був учасником Мистецького українського руху (МУР) та брав участь у створенні цієї організації.

У 1946р. кількома мовами за кордоном надруковано його памфлет «Чому я не хочу вертати на «родіну»?»

Знайшов порятунок душі у новій родині, де народилися син Нестор і донька Роксолана.

1948 року Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і відтоді цілих 17 років — до самої смерті редагував газету «Українські вісті». Письменник був головою Виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР.

Помер на 57-му році життя 25 серпня 1963р. Похований у місті Новий Ульм.

У 1918 році родина переїхала на Полтавщину, де Плужник працював учителем української мови та літератури. Згодом вступив до Київського зоотехнічного інституту, але залишив навчання, вирішивши присвятити себе мистецтву. Навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка, проте через тяжку хворобу (туберкульоз) змушений був перервати навчання.

Із початку 1920-х років активно долучився до літературного життя Києва, став учасником об’єднань «АСПИС», «Ланка», «МАРС». Його талант високо оцінювали такі митці, як М. Рильський, М. Зеров, М. Бажан.

4 грудня 1934 року був заарештований за звинуваченням у «націоналістичній діяльності». Спочатку засуджений до розстрілу, але вирок замінили на ув’язнення в Соловецькому таборі. Помер 2 лютого 1936 року від туберкульозу. Реабілітований посмертно в 1956 році.

Твори:

Поетичні збірки:

• «Дні» (1926)

• «Рання осінь» (1927)

• «Рівновага» (1933)

Проза:

• роман «Недуга» (1928)

Драматургія:

• «Професор Сухораб»

• «У дворі на передмісті»

• «Змова в Києві»

Також писав сценарії для ВУФКУ та уклав разом із Валер’яном Підмогильним словник «Фразеологія ділової мови».

Внесок:

Євген Плужник — один із найяскравіших представників «Розстріляного відродження».

Його поезія вирізняється:

• глибоким ліризмом

• психологізмом

• драматизмом

• високою культурою мови

Він зробив значний внесок у розвиток української поезії ХХ століття та перекладацької справи. Його творчість стала символом трагічної долі української інтелігенції доби сталінських репресій.

Навчався він у початковій школі, у Охтирській гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації (за ведення пропаганди серед селянства, бунтарську вдачу)

1914-1917 Брав участь у Першій світовій та громадянській війнах.

Писати художні твори М. Хвильовий розпочав 1917 року.

1919 Вступив до КП(б)У. Одружується з учителькою Катериною Гащенко. Будучи комуністом, рішуче відмовився вінчатися, чим викликав велике невдоволення матері дружини. 1919 р. у Харкові вийшло друком три збірки поезій.

1921 р. – М. Хвильовий демобілізується, переїжджає до Харкова.

Його твори

новела «Я (Романтика)»повість «Санаторійна зона»роман «Вальдшнепи»збірка «Сині етюди»а також сатиричні оповідання «Іван Іванович» та «Ревізор».

Основні напрямки внеску Миколи Хвильового:

Літературна організація: Засновник та ідейний лідер спілок «Гарт» (1923) та ВАПЛІТЕ (1926)які об'єднували найталановитіших письменниківпротистоячи пролетарським «шаромижникам».

«Літературна дискусія» (1925–1928): Ініціював обговореннявисунувши гасла «Геть від Москви!»«Орієнтація на психологічну Європу» та «Азійський похід»закликаючи до створення самобутньої української культури.

Модернізація прози: Автор збірки «Сині етюди» (1923)яка ввела стиль «романтика вітаїзму» — поєднання революційної романтики з психологізмом.

Трагедія революції: У новелах «Я (Романтика)»«Санаторійна зона» досліджував роздвоєність душі інтелігента-комуністаякий заради утопії вбиває власну «людяність».

-Етюд (серпень 1921-го)

-Міщаночка (Охтирка, 1924)

-Мадонна (Жмеринка, 1925)

-Заєць (Ялта, 1925)

-Петро Каменяр (Охтирка, 1925)

-З оповідань старого рибалки (1927)

-В сутінках (1927)

-Пацан (1928)

-Рука (1928)

-Збірка оповідань «Крокви над табором» (Харків, 1931)

Поеми:

-Монголія (1927)

-Цукроварня (Поема про чотирьох, 1927)

-Собачий бенкет (Київ, 1928)

-Вандея (1928)

-Ave Maria (Харків, 1929)

-Батіг (1928—1930),

-Ґутенберґ (1928—1930, зникла на початку 1930-х років)

-Сатирична епопея «Комета» (повністю не збереглась) (1928—1930)

-Гуляй-Поле (Тернопіль, 1944)

-Сатирична поема «Антон Біда — герой труда: повість про ДІ-ПІ» [Архівовано 17 лютого 2017 у Wayback Machine.] (Новий Ульм, 1947)

-Мечоносці (1932)

П'єси:

-Бузок

-Генерал (1944)

-Морітурі (1947)

Поетичні збірки:

-В поті чола (1927, заборонена до друку цензурою)

-До меж заказаних (Київ, 1929)

-Золотий бумеранґ (1946)

-Пісні (авторські пісні різних років)

Романи:

-Марево (втрачений)[28]

-Скелька (роман у віршах, Харків, 1930)

-Тигролови (Львів–Краків, 1944)

-Люба (1944, знищений власноруч)

-Сад Гетсиманський (Новий Ульм, 1950)

-Маруся Богуславка (виданий під заголовком «Буйний вітер», Мюнхен, 1957)[29]

-Людина біжить над прірвою (посмертно, Новий Ульм, Нью-Йорк, 1965)

Повісті:

-Розгром (повість-вертеп, 1948)

-Огненне коло (Новий Ульм, 1953)

-Морітурі (1947)

Статті:

-Україна біля Тихого океану (1944)

-На новий шлях (1946)

-Памфлет Чому я не хочу вертати на «родіну»? (інша назва «Чому я не хочу вертатись до СРСР?», 1946)

-Народження книги (1956)

Дитячі твори:

-Казка про лелек та Павлика-мандрівника (1943)

-Колискова (1955)

-Телефон (1956)

Син Гервазіуса я, Майк Йогансен, — прямий нащадок діда свого діда, що був писарем у селі Екау Митавської губернії, — перші свої вірші вирізав ножем на дверях льоху. І, хоч опускалось коріння мого генеалогічного дерева в сиву запорізьку старину, все ж перші вірші свої я, Майк Йогансен, вирізав на дверях льоху німецькою мовою і, мавши вже 9 літ з дня народження, дуже розумно філософствував там про старість і смерть. Проте, не дивлячись на це, я ріс і ріс вгору і маю тепер один метр і 44 сантиметри заввишки.

Середню освіту здобув у Третій харківській чоловічій гімназії. Майк закінчив філологічний факультет Харківського університету, де вивчав латину. Він володів понад десятьма мовами, зокрема скандинавськими та старогрецькою, перекладав твори Шекспіра, Шиллера, Едгара По, Кіплінга, Веллса. Після навчання почав викладати на педагогічних курсах, а також історію української мови та загальне мовознавство в інституті народної освіти.

У 1918 році Йогансен під враженням від Радянсько-української війни та кривавих розправ денікінців у Харкові, за його власним свідченням, «поклав різку лінію у світогляді». Відтоді почав писати вірші українською.

«1918-го спробував писати вірші українською мовою і знайшов, що вони виходять природніше», – писав він в «Автобіографії»

Під час голоду 1918-1922 років у Йогансена померли батько, брат і сестра. 1921 року зближується з Василем Елланом-Блакитним, Миколою Хвильовим, Володимиром Сосюрою та іншими харківськими письменниками. Разом із ними став фундатором Спілки пролетарських письменників «Гарт» (1923). 1925 року із групою колег вийшов із «Гарту» і заснував літературне об'єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Після вимушеного саморозпуску організації в січні 1928 року ініціював створення «Техно-мистецької групи А» (1928—1931). Разом з учасниками цієї групи видавав «Універсальний журнал». Також Майк Йогансен жив у легендарному харківському будинку для діячів культури «Слово». Йогансен був серед тих друзів Миколи Хвильового, яких він запросив до себе додому за пів години до свого самогубства 1933 року на знак протесту проти репресій.

Першу поетичну збірку «Д’горі» опублікував 1921 року у журналі «Шлях мистецтва». Через чотири роки видав першу прозову книгу «Сімнадцять хвилин». Це були чотири новели, яку критики оцінили стримано, втім, автор з ними погодився. Та вже 1925 року під псевдонімом Віллі Вецеліус письменник видав пригодницький роман «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших». Це був справжній бестселер, адже кожен розділ книжки видавали окремим випуском, а загальний тираж сягнув 100 тисяч примірників. Проте найважливішою книгою Майка Йогансена літературознавці називають роман-містифікацію «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» (1930).

Письменник тричі одружувався. З першою дружиною він мав сина Віктора, якому Йогансен присвятив поетичну збірку «Д’горі» (1921). Друга дружина – художниця та скульпторка Алла Гербурт, яка оформила його видання «Подорожі доктора Леонардо…». У подружжя був син Гай, але Алла пішла від Майка до Михайла Бойчука. За деякий час Майк Йогансен одружився втретє з Валентиною Ніколаєвою.

Майк Йогансен дружив з Олександром Довженком: вони любили разом їздити на полювання і риболовлю. Разом з Юрком Тютюнником Йогансен написав сценарій до Довженкової «Звенигори». Однак режисер вніс зміни до сценарію, через це Йогансен відмовився від авторства і припинив їхню дружбу. Також поет співпрацював з театром «Березіль» Леся Курбаса. Разом з Миколою Хвильовим і Остапом Вишнею Йогансен написав оперету «Мікадо» та ревю «Алло на хвилі 477».

18 серпня 1937 року енкаведисти забрали Йогансена з квартири будинку «Слово» і звинуватили в націоналістичній діяльності та спробі повалення соціалістичного ладу. Він не приховував своїх політичних поглядів:

Я говорив, що Остап Вишня – ніякий не терорист. Що саджають людей безвинних у тюрми. Я стверджував, що арешти українських письменників є результатом розгубленості й безсилля керівників партії і радянської влади.

Розглянувши на закритому засіданні 26 жовтня 1937 року судово-слідчу справу Михайла Йогансена, Військова Колегія Верховного Суду СРСР винесла вирок: «Йогансена М. Г. засудити до вищої міри кримінального покарання — розстрілу з конфіскацією всього майна, що належить йому особисто. Вирок остаточний і на підставі Постанови ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 року[4] підлягає негайному виконанню».

За день до 42-річчя Майка Йогансена розстріляли 27 жовтня 1937 року у Києві. Ймовірно, тіло письменника поховали у Биківнянському лісі. Для вшанування памʼяті йому створили символічну могилу на Лукʼянівському цвинтарі.

Твори:

«Ах, життя моє дороге...», «Вовки і верблюжата», «Дядько Мусій і заєць», «Жабка», «Життя Гая Сергійовича Шайби», «Жук-водолюб і таргани», «Зубна щітка» «Ілюзія», «Касторка», «Кіт Чудило», «Кос Чагил на Ембі», «Краби», «Майборода», «Мисливські пригоди Івана», «Івановича», «Номіна - Оміна», «Оповідання про Майкла Паркера», «Північний птах», «Під парусом на дубі», «Подорож людини під кепом», «Подорож у Дагестан», «Подорож у радянську Болгарію», «71», «Подорож ученого доктора Леонардо», «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших», «Прикаспійський вовк», «Професори українізації», «Резолюція», «Ситтутунга», «Собака», «Собака Джан», «Собака Джек, або Собака, що лазив на дерево», «Собака і ворони», «Сонце козаче», «Списана спина», «Старий вепер», «Хитрі качки», «Хто розірвав сову?», «Червона армія», «Як будується оповідання», «Як мураші наїлися цукру», «Як окунь сам упіймався», «Як орел приніс мисливцеві норця» та ін.

Внесок:

• Співзасновник «Гарту» та ВАПЛІТЕ

• Співпраця з авангардним театром «Березіль»

• Спільно з Юрієм Тютюнником написав сценарій до фільму «Звенигора»

• Написав одні з перших в Україні посібників для молодих авторів: «Як будується оповідання» та «Елементарні закони версифікації»

• Брав участь у створенні «Харківського правопису» 1928 року

• Перекладав твори Фрідріха Шиллера, Вільяма Шекспіра, Едґара Аллана По, Редьярда Кіплінга, Герберта Веллса

У 1899 році він закінчив Тиврівське духовне училище, потім навчався в Подільській духовній семінарії, але не закінчив її. Пізніше (1906–1913) вчився в Києві на економічному відділі комерційних курсів, але державних іспитів не складав і тому диплома про вищу освіту не здобув.

У студентські роки захопився літературою. Перший вірш Свідзінського «Давно, давно тебе я жду…» надрукували в журналі «Українська хата» у 1912 році.

Свідзинський багато працював із архівами та досліджував життя Поділля. У 1913 році він об’їздив багато сіл, щоб зібрати матеріали про ткацький промисел; його нарис увійшов до книги про кустарні промисли Поділля.

У 1915–1916 працював у Житомирі в контрольній палаті, а згодом був мобілізований до армії, служив при штабі 7-ї армії на Галичині й Поділлі.

У 1918 році звільнився зі служби і переїхав до Кам’янця-Подільського, де працював редактором, був вільним слухачем університету, спілкувався з відомими науковцями й письменниками. У цей час опублікував свої статті, поезії, переклади. До 1925 року активно поєднував архівну, наукову та літературну діяльність.

Ліричні поезії» (1922)«Вересень» (1927)«Поезії» (1940) та посмертний «Медобір» (1975).

Внесок в українську літературу:

Унікальний стиль: Свідзинський створив самобутню поетичну мовублизьку до сюрреалізмуз елементами фольклорної образностізосереджену на внутрішньому світі людиниїї самотності та пошуку сенсу буття.

Поезія мовчання: Його творчість вирізняється відстороненістю від галасливої сучасностіщо офіційна критика вважала «позачасовістю»але що зберегло його поезію від прямого ідеологічного впливу.

Видатний перекладач: Здійснив значний внесок у переклад античних та світових літературних пам'яток українською мовою.

Збереження традиції: Попри репресії та замовчуванняСвідзинський залишився вірним високій естетиціставши містком між символізмом початку століття та модерною поезією.

Творчість Свідзинського була високо оцінена сучасниками (П. ТичинаЮ. Яновський)проте справжнє визнання прийшло лише після реабілітації у 1964 році та видання повного зібрання творів.

Його син Мокій любить українську мову, цікавиться її історією та виступає проти зміни прізвища. Через це в родині починаються сварки. Мати підтримує Мину. З Курська приїжджає тітка Мотя, яка зневажає українську мову й виступає проти українізації. А тітка Тьотя з Києва, навпаки, підтримує Мокія.

У кінці п’єси Мину звільняють з роботи.

Найвідоміші твори —

урбаністичний роман «Місто» (1928), психологічний роман «Невеличка драма» (1930) та повість «Третя революція». Також відомий оповіданнями «Проблема хліба», «Син», «Історія пані Ївги».

На Урок +1

📅 Народження

Народився 31 грудня 1892 року

у селі Кибинці на Полтавщині.

Його батько був писарем, а мати — письменницею. �

Dovidka.biz.ua +1

🎓 Освіта

Навчався у Петербурзькому психоневрологічному інституті.

Ще молодим почав писати вірші та цікавитися новими напрямами мистецтва. �

Національна бібліотека України для дітей

✍️ Творчість

Семенко став лідером українського футуризму — літературного напряму, який прагнув створити нове сучасне мистецтво. �

Rest.kyiv.ua

Він експериментував із мовою, формою віршів та створював нові слова. �

onlyart.org.ua

Працював редактором журналів і організовував літературні об’єднання. �

Національна бібліотека України для дітей

⚔️ Трагічна доля

У 1937 році поета заарештувала радянська влада.

Його звинуватили у вигаданих злочинах.

23–24 жовтня 1937 року Семенка розстріляли в Києві. �

УІНП

📚 Значення

Михайль Семенко залишив великий слід в українській літературі. Він оновив поезію та став одним із найвідоміших митців авангарду ХХ століття. �

Rest.kyiv.ua