Розпад колоніальної системи сприяв підвищенню ролі країн, що розвиваються, у світовій культурі. 

Одним із наслідків науково-технічної революції (НТР) став прискорений розвиток засобів масової комунікації, що створило матеріальну основу для небувалого розквіту масової культури і появи рок-музики.

Прихильники реалізму продовжували вважати, що завдання мистецтва полягає у створенні таких образів, які б легко впізнавалися людиною, були їй доступними і зрозумілими. Вони почали шукати нових засобів впливу на внутрішній світ людини.

В той же час спалахнув загальний інтерес до напрямку, який здобув назву абстракціонізму. Якщо в реалізмі в центрі твору є людина, предмети, що її оточують, природа, то в абстракціонізмі митець прагне висловити свої почуття, думки, поривання через образи, що їх неможливо зустріти в реальному світі. Тобто митці абстрагувались (відчужувались, відходили) від світу речей і жили в своєму окремому світі. Це міг бути світ кольорових плям, геометричних фігур, переплетених ліній.

Датою появи абстракціонізму можна вважати 1910 рік, саме тоді його основоположник Ст.Ст. Кандинський презентував у Мюнхені перше абстрактне твір в історії мистецтва і написав трактат «Про духовне в мистецтві», де він обґрунтував власну творчу методику науковими відкриттями.
http://tsikave.ostriv.in.ua/publication/code-280D75371141C

http://www.yourdreams.ru/gallery/pages/wassily-kandinsky-several-circles.php

 Після I Світової війни 1914-1918 рр. тенденції абстракціонізму були представлені окремими роботами від представників дадаїзму та сюрреалізму, що прагнуть знайти застосування необразотворчих форм в архітектурі, дизайні та декоративному мистецтві. 
У 60-ті роки з’являється ще один напрямок абстрактного мистецтва – оп-арт (оптичне мистецтво), що застосовує усякого роду оптичні ілюзії, засновані на особливостях сприйняття плоских і просторових фігур. 

Таким чином, в кінці 40-их — початку 60-их рр. абстракціонізм був найбільш популярним напрямком у мистецтві.
http://poradu.pp.ua/nauka/21362-stil-op-art-optichne-mistectvo.html

Поділ мистецтва на реалізм і абстракціонізм є умовним. Насправді існує безліч різних напрямків, жанрів, в яких застосовуються різноманітні прийоми зображення.

http://svitppt.com.ua/obrazotvorche-mistecstvo/obrazotvorche-mistectvo-i-stolittya.html


Піднесення після війни демократичного руху сприяло виникненню різновиду критичного реалізму – неореалізму. Його засновниками були італійські кінорежисери Р.Росселіні, Д.де Сантіс, Л.Вісконті, М.Антоніоні. Неореалізм поставив за мету показати "розгримоване життя", розгорнувши перед глядачами панораму життя нетрів, озлоблених злиднями людей, боротьбу за соціальну справедливість. Митці не приховували прихильного ставлення до героїв, стверджували ідеали доброти та людяності. Особливістю їхнього методу була точна передача деталей, залучення непрофесійних акторів, використання народної мови і місцевих діалектів. Це зближувало художнє кіно з документальним.

Принципи неореалізму мали значний вплив на світовий кінематограф, який творчо був використаний у кінострічках Стенлі Крамера (США), Акіри Куросави (Японія), Анджея Вайди (Польща), Олексія Германа (СРСР).

Неореалізм проник в образотворче мистецтво (Р.Гуттузо, А.Фужерон, Е.Уайет) і в літературу (Е. де Філіппо, М.Міллер, Д.Олдрідж).

Та мені дуже сподобався  український художник-графік Хасевич. В нього дуже цікавий творчий шлях та історія життя.
https://www.youtube.com/watch?v=fUIhNIBrsyQ

Основними течіями в літературі другої половини XX ст. були реалізм і модернізм. Суспільно-політичне піднесення перших повоєнних років привело до посилення реалістичних традицій у літературі. Реалістична література, позначена психологізмом, морально-етичного проблематикою, усвідомленням антагонізмів сучасної цивілізації, посіла пріоритетне місце після війни.

До реалістичного зображення життя тяжіло багато видатних письменників Франції: М. Дрюон, Е. Базен, Ф. Ерріа. Значне місце в післявоєнній літературі Франції посідає творчий доробок Луї Арагона. У поетичній збірці «Знову ніж у серце» він засудив мілітаризм. У 50-х рр. створив дві прекрасні поеми «Очі і пам’ять» і «Незакінчений роман» – про любов, війну і мир, про себе та свої шляхи в мистецтві, про долю свого часу.

Дуже популярним письменником Великої Британії в післявоєнні роки був Джон Бойтон Прістлі. В його романі «Ця стара країна» зображено звичаї й побут сучасної Англії.

Розвиваючись, реалізм збагачувався новими відтінками і нюансами. Так, особливим явищем в літературі став «міфологічний реалізм», представником якого є латиноамериканський письменник Габріель Гарсіа Маркес. Він міфологізовано зображує у своїх творах реальні диктаторські режими останніх десятиріч у країнах Латинської Америки. У романах «Сто років самотності», «Осінь патріарха» письменник сатирично зобразив три різні іпостасі диктатора і його влади.

Особливим напрямом у реалізмі вважається «соціалістичний реалізм», притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики «соціалістичного реалізму» вимагали від письменників прикрашати історію, штовхали їх на «лакування» дійсності. Прикладами такої напівправди були твори відомих письменників «Піднята цілина» М. Шолохова, «Хліб» О. Толстого, другий варіант «Молодої гвардії» О. Фадєєва та ін.

Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі, існували автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах «Один день Івана Денисовича», «Архіпелаг ГУЛАГ», «Раковий корпус» розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.
 Забороненими в Радянському Союзі були роман Б. Пастернака «Доктор Живаго», удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.

Проте були в Радянському Союзі письменники, які не переслідувались владою, але в рамках дозволеного писали твори (особливо в роки «відлиги» та «перебудови»), що підносили справжні проблеми добра і зла, сенсу життя, людських стосунків і найсвітлішого почуття — кохання, які ставали близькими і зрозумілими людям усього світу.
 До таких письменників належать В. Астаф’єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети Євтушенко, Р. Рождественський та деякі інші.

У руслі «соціалістичного реалізму» вирізнялися, «селянські» письменники (С. Залигін, В. Шукшин), що розглядали проблеми життя людей у російській глибинці, «екологічна» проза (В. Распутін «Прощання з Матьорою»; Б. Васильєв «Не стріляйте в білих лебедів»), яка торкалася проблем збереження довкілля в умовах наступу НТР та збереження культурної спадщини (В. Солоухін «Чорні дошки»).

Надзвичайна популярність екзистенціалізму пояснюється тим, що він вихопився за межі суворої реальності і став світовідчуттям, нерідко надзвичайно життєвим, емоційним. Екзистенціалізм захоплює якраз тим, що дозволяє обходитися ілюзіями, утверджуючи свободу особи серед безмежного моря буття.Найяскравіші представники: Жан-Поль Сартр, Альбер Камю, Сімона де Бовуар (Франція); Айріс Мердок і К. Вілсон (Англія); Н. Мейлер (США).

1899 р. в Києві відкрито Міський музей пам’яток давнини і мистецтв (тепер Національний художній музей). Про українське мистецтво тоді і мови не могло бути, однак мистецтвознавці директор Н. Біляшівський, Д. Щербаківський, Ф. Ернст зібрали чудову колекцію творів української школи живопису. Були представлені твори Т. Шевченка, І. Рєпіна, В. Боровиковського, В. Тропініна, М. Врубеля, М. Ге, Г. Нарбута, М. Мурашка.

1929 р. в музеї було вже 110 тис. експонатів і бібліотека в 40 тис. томів. У наш час у музеї зберігається 20,5 тис. експонатів.

Серед українських архітекторів слід виділити Д. Дяченка, К. Жукова, С. Тимошенка, А. Добровольського, Л. Катка, Я. Красного, О. Власова, О. Заварова.

Кожен з напрямів мистецтва, архітектури має свої особливості. Для імпресіонізму, наприклад, це передання суб’єктивного враження художніми засобами, асоціативність, гра кольору і звуку, складна метафоричність.

Для експресіонізму — це нервова емоційність, символіка, ірраціональність, гіперболічність, відсутність барв або контрастів.

Для сюрреалізму характерне спирання на підсвідомість людини, синергетичність, запис першого, що прийшло в голову, і викликаних цим асоціацій, це психічний автоматизм, який має за мету реально відобразити функціонування думки (Андре Бретон).

Набувало розвитку театральне мистецтво. Головними центрами театрального життя в Україні в першій половині XIX ст. стали Харків і Полтава. Тут закладалися основи українського національного театру. Першим постійним театром був Харківський, заснований у 1798 р. Директором, режисером і актором театру у 1812 р. став Г.Квітка-Основ'яненко. Навколо нього гуртувалась передова народолюбна молодь Харкова. У Харківському театрі виступав славетний український актор Карпо Трохимович Соленик. Т.Шевченко у «Щоденнику» 1857 р. назвав К.Соленика геніальним актором, який здався йому «естественнее й изящнее неподражаемого Щепкина». 

http://sfw.so/uploads/posts/2014-12/1418563997_17.jpg

http://wiki.kspu.kr.ua/images/8/87/74170931_4232688_0003fwe71.jpg

На чолі Полтавського театру стояв І.П.Котляревський. Тут в 1819 р. були поставлені його п'єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».

У Полтавському і Харківському театрах працював основоположник сценічного реалізму в російському і українському театральному мистецтві Михайло Семенович Щепкін (17.11.1788-23.08.1863).

В 1821 р. за участю передових представників російської та української громадськості його було викуплено з кріпацтва. Він працював у театрах Харкова, Полтави, Києва (1816-1824), потім - у Малому театрі в Москві (1824-1863).

В другій половині XIX ст. в драматургії і театрі виділяються три постаті: Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище - Іван Карпович Тобілевич) (1845-1907), Марко Кропивницький (1840-1910), Михайло Старицький (1840-1904). Вони були водночас письменниками-драматургами, організаторами артистичних сил і акторами.

І.Карпенко-Карий - автор комедій «Сто тисяч», «Мартин Боруля», «Хазяїн», п'єс на історичні теми «Бондарівна» та «Сава Чалий». Драматург з демократичних позицій показав класове розшарування на селі, висміяв гонитву багатіїв різного калібру за наживою, їхню глитайську психологію; створив образи бунтарів проти соціального гноблення. Творам І.Карпенка-Карого притаманні незвичайна емоційність, ліричність, напруженість ситуації, яскравість мови персонажів, показ органічних зв'язків людини з її оточенням. «Я взяв життя», - говорив драматург і цим визначив основний принцип своєї творчості.

Понад 40 п'єс написав М.Кропивницький, який увійшов в культуру як батько українського театру. Серед них - «Дай серцю волю, заведе, в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж Павук». Найбільш відомими п'єсами М.Старицького є «Не суди-лось», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». За сюжетами творів М.Гоголя М.Старицький створив п'єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба». Його перу належать історичні драми «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Оборона Буші». М.Старицький переробив п'єсу І.Нечуя-Левицького «На Кожум'яках» (1895) під назвою «За двома зайцями».

М.Старицького називали «ковалем» слів. Він збагатив рідну мову своїми лексичними знахідками. Серед інших мовних утворень йому належать і такі «ліричні» слова, як «мріяти» та «мрія».

Вперше випробували свої акторські сили М.Кропивницький, брати Тобілевичі - І.Карпенко-Карий, Микола Садовський (1856-1933), Панас Саксаганський (1859-1940) у виставах драматичних гуртків міст Бобринця та Єлисаветграда. У єлисаветградському гуртку вперше в Україні поставлено п'єсу Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Великої шкоди театру завдав Емський указ 1876 p., який забороняв «різні сценічні вистави на малоруському наріччі». Це призвело до того, що більшість аматорських та професійних труп припинили ставити п'єси українською мовою. Лише у 1881 р. в результаті активних протестів російської та української громадськості уряд передає місцевій адміністрації право дозволяти вистави українською мовою. Тож 80-ті роки стали переломними в долі українського театру.

Однак і в цей час категорично заборонялося створювати «спеціально малоросійський театр». Цензура обмежувала тематику українських п'єс мотивами побуту або ж кохання. Не дозволялося відображати колишні «вольності» українського народу, його боротьбу за незалежність.

В 1882 р. М.Кропивницький створив в Єлисаветграді перший український професійний театр, національний театр світового рівня, до акторського колективу якого ввійшло близько 100 чоловік. До репертуару театру увійшли «Наталка Полтавка» І.Котляревського, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Чорноморці» М.Старицького, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г.Квітку-Основ’яненка, а також п’єси М.Кропивницького «Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть».

М.Кропивницький прагнув до ідейно-художньої цілісності спектаклів, до гармонійного поєднання таких компонентів, як акторська гра, художнє оформлення, музика, співи, танці. Театральна трупа утримувалась лише з касової виручки. Колектив не мав стаціонарного приміщення і був приречений на мандрівне життя.

В цьому театрі працювала велика українська актриса Марія Костянтинівна Заньковецька (справжнє прізвище - Адасовська) (4.08.1854-4.10.1934). Крім того, вона була провідною актрисою в інших кращих українських трупах - М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського, І.Карпенка-Карого, І.Мар'яненка. Сценічний псевдонім актриса обрала за назвою рідного села Заньки Чернігівської губернії - Заньковецька.

М.Заньковецька виділялась не тільки блискучою акторською грою, а й пісенною майстерністю. Вона мала чудовий голос - драматичне сопрано, й незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні. Пісня допомагала актрисі розкрити глибину створеного нею образу, а слухачам - пізнати душу українського народу. Для неї спів був одним із найдійовіших засобів драматичного впливу на глядачів.

З тріумфом виступала М.Заньковецька на сценах театрів Петербурга і Москви, куди приїжджала на гастролі трупа українського професіонального театру на чолі з М.Кропивницьким. Захопленню московської публіки не було меж. Актриса страждала на сцені, а люди плакали у залі. Вони навіть підходили до каси і питали: «Сегодня Заньковецкая будет плакать?» Якщо відповідали: «Будет», то квитки брали. її успіх у Росії відзначив і редактор монархічної газети «Новое время» О.Суворін. Він був у захопленні: «Ось де справжній талант, ось де справжнє акторське мистецтво! Я одверто кажу: «Іншої такої артистки я не бачив». Але закликав покинути «вузькі національні береги» й перейти на сцену столичного театру. Востаннє велика актриса виступила на сцені 15 грудня 1922 р. Вона стала першою народною артисткою Республіки.

Оцінюючи творчість видатних корифеїв української сцени, один із засновників Московського Художнього академічного театру -КС.Станіславський - писав: «Такі українські актори, як Кропивниць-кий, Заньковецька, Саксаганський, Садовський - блискуча плеяда майстрів української сцени, ввійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва й нічим не поступаються перед знаменитими - Щепкіним, Мочаловим, Соловцовим, Недєліним. Той, хто бачив гру українських акторів, зберіг світлу пам'ять про них на все життя». У 1858 р. відбулось відкриття міського театру в Житомирі. На той час це було одне з найкращих театральних приміщень в Україні. Нині там знаходиться обласна філармонія. В Житомирському театрі виступали М.Кропивницький, М.Садовський, П.Саксаганський, М.Заньковецька, композитор А. Рубінштейн, співаки Л.В.Собінов та Ф.Шаляпін. В 1901-1902 pp. у Києві на кошти громадськості було збудовано Троїцький народний дім для підтримки Київського товариства освіти і грамотності. На той час то був єдиний у Києві вогник українського мистецтва. В 1907 р. М.Садовський заснував тут перший український професійний стаціонарний театр. У складі трупи були такі актори, як М.Заньковецька, Любов Ліницька (1865-1924), П.Саксаганський, М.Кропивницький, Іван Мар'яненко (1878— 1962), Лесь Курбас (1887-1937). На сцені звучали голоси видатних співаків: Олени Петляш (1890-1971), Марії Литвиненко-Вольгемут (1892-1966), Трохима Івлєва, Михайла Микиті (1885-1971). У травні 1916 р. Л.Курбас заснував у Києві «Молодий театр».

http://svitppt.com.ua/images/27/26238/960/img9.jpg

Перший професійний український театр-театр Корифеїв(1882р.). відкрито також у Єлисаветграді. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями. Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. 

http://yandex.ua/video/search?filmId=coDy_iVSUXI&text=%D0%A2%D0%B5%D0%B0%D1%82%D1%80%20%D1%83%2019%20%D1%81%D1%82

В Галичині перший український професійний театр було відкрито при культурно-просвітницькому товаристві «Руська бесіда» 29 березня 1864 р. Організував його український культурний діяч Ю.Г.Лавровський. Тоді ж у Львові вперше здійснена театральна постановка українською мовою - вистава «Маруся» Г.Квітки-Основ'яненка.

В 1905-1906 pp. театр «Руської бесіди» на чолі з його новим керівником Миколою Садовським та актрисою Марією Заньковецькою здійснив постановку кращих творів української драматургії (п'єс М.Старицького, І.Карпенка-Карого). Театр цей проіснував до 1929 р. Загальне визнання здобули заснований відомим українським письменником Гнатом Хоткевичем Гуцульський театр (1910-1912) та Буковинський народний театр (1904-1910).

Найзахопливіший фільм для людей усякого віку. Ця картина продюсера Стівена Спілберга дуже вдала. Найкасовіший фільм 1985 року приніс номінацію на “Оскар” сценаристам Земекісу та його постійному співавтору Бобу Ґейлу. Фільм знято настільки живо, талановито й захоплююче, що дивитися будуть усі покоління, навіть ті, для яких навіть найвіддаленіше майбутнє у фільмі буде вже далеким минулим. 

9. Титанік              
  Джек і Роуз, юні коханці розділені класовими забобонами, по велінню долі що знайшли один одного в першій подорожі «непотоплюваного» Титаніка. Але коли приречений, розкішний лайнер стикається з айсбергом в крижаній Північній Антлантиці, їх пристрасний роман перетворюється на захоплюючу гонку на виживання. На що здатне кохання? Чи врятуються вони…
Історія торжествування забороненої любові і мужності перед лицем катастрофи, від легендарного режисера, багатократного лауреата премії Оскар Джеймса Камерона визнана справжнім кінематографічним шедевром.

8.Список Шиндлера
Фільм знятий за однойменним романом Томаса Кенеллі, заснованому на реальних подіях. Головний герой німецький промисловець Оскар Шиндлер організовує бізнес в нацистській Німеччині, і, зробивши в'язнів єврейських гетто працівниками свого заводу, рятує їх від неминучої загибелі в концтаборах ...

7.Зелена миля
Пол Еджкомб – у молодості працював у блоці смертників в’язниці «Холодна гора», прозваному «Зелена миля» – за колір підлоги у в’язничному коридорі... Було це в 1934 році, за часів Великої Депресії ... Звинувачений у страшному злочині, Джон Коффі опиняється в блоці смертників. Новий в’язень був дуже величезний на зріст і дуже спокійним, що, втім, ніяк не вплинуло на ставлення до нього начальника блоку – звик до всякого, за роки роботи в «Зеленій милі». Здоровань здивував усіх пізніше, коли з’ясувалося, що він володіє неймовірною магічною силою ... Саме Джонові Коффі судилося зіграти головну роль у долі усіх героїв цієї історії. Про це, через багато років і згадує, в будинку для людей похилого віку - дідусь Пол Еджкомб.

6.Бійцівський клуб

Одній людині сильно набридла його життя. Молодий чоловік вже тривалий час страждає через відсутність нормального сну ночами. Часом герой навіть плутає, де реальність, а де сновидіння. Він намагається зробити все можливе, щоб назавжди позбутися від нудного життя. Головний герой кінострічки під назвою «Бійцівський клуб» одного разу зустрічає Тайлера Даркена, який ніколи нічого не робив для того, щоб удосконалити себе. Для чоловіка набагато простіше займатися повним руйнуванням власної особистості. Цьому він і присвятив останні роки життя. 

 Герой фільму "Бійцівський клуб", подивитися який потрібно прямо зараз, Тайлер швидко знаходять спільну мову один з одним. Вони стають приятелями. З певної причини між чоловіками зав'язується бійка. Це заняття принесло обом одне лише задоволення. 
Ця подія наштовхнула друзів на геніальну ідею. Вони організовують таємний бійцівський клуб, в який може прийти будь-який бажаючий взяти участь у бійці. Чутки про заклад швидко розійшлись по місту. Герої кінострічки створили бізнес, який моментально став популярним. 

5.Форрест Гамп
Від особи головного героя Форреста Гампа, недоумкуватого нешкідливого чоловіка з благородним і відкритим серцем, розповідається історія його незвичайного життя.

Фантастичним чином перетворюється він у відомого футболіста, героя війни, процвітаючого бізнесмена. Він стає мільярдером, але залишається таким же нехитрим, дурним і добрим. Форреста чекає постійний успіх у всьому, а він любить дівчинку, з якою дружив в дитинстві, але взаємність приходить занадто пізно.

4.Достукатися до небес
Доля зводить героїв картини в лікарні, де лікарі виносять їм “смертний” вирок, жити їм лишилося не так довго, як вони хотіли. Подальші події у фільмі розгортаються в стрімкому темпі. Викравши машину з мільйоном німецьких марок у багажнику, вони втікають з лікарні.
Їх переслідують наймані вбивці, вони стають грабіжниками мимоволі, за ними женеться поліція, вони потрапляють у бордель. Але попри все продовжують мчатися вперед, назустріч своїй долі.

3.Карти, гроші і два стволи
Четверо молодих хлопців накопичили кожен по 25 тисяч фунтів, щоб один з них міг зіграти в карти з досвідченим шулером і досвідченим злочинцем, відомим на прізвисько Гарі-Сокира. Хлопець у підсумку програв 500 тисяч, на сплату боргу йому дали тиждень.

В іншому випадку і йому і його «спонсорам» щодня будуть відрубувати по пальцю, а потім … Щоб вийти з положення, хлопці вирішили пограбувати бандитів, що вирішили пограбувати трьох «ботаніків», якф вирощують марихуану для місцевого наркобарона. Але на цьому пригоди четвірки не закінчуються…

      
2.Кримінальне чтиво
Двоє бандитів Вінсент Вега і Джулс Вінфілд проводять час у філософських бесідах у перерві між розбірками й «вирішенням проблем» з боржниками свого кримінального боса Марселуса Воллеса. Паралельно розгортається три історії. У першій з них Вінсент доглядає за дружиною Марселуса Мієй і рятує її від передозування наркотиків. У другій розповідається про Бутча Куліджа, боксера, найнятого Воллесом, щоб здати бій, але обдурившого Воллеса. Третя історія

                                             
1.Пролітаючи над гніздом зозулі
Нестаріючий шедевр в історії світового кінематографу, що має 5 найпрестижніших Оскарів: за найкращий фільм, найкращі чоловічу за жіночу головні ролі, режисуру та найкращий адаптований сценарій, а також 28 інших нагород та 11 номінацій.

Екранізація однойменного роману Кена Кізі, яка стала культовим фільмом неперевершеного Мілаша Формана.

Оригінальним є рішення режисера задіяти у нескладних роліях справжніх пацієнтів психіатрічної лікарні із Орігона, де і проходили зйомки фільму. Але головна родзинка фільму — це блискуча гра головних героїв. Гру Джека Ніколсона критики вважають геніальною, а роль Макмерфі — однією з найкращих у його кар’єрі.

Найкращий фільм, що відкриває глядачу зміст справжньої свободи — свободи духу.