До Вашої уваги 15 найбільш дієвих стратегій поведінки, які допоможуть сформувати у дитини адекватну самооцінку.

1. Правильно хвалити. Це значить хвалити не просто одним словом, а описувати те, що ви бачите і бажано через призму власних почуттів. Наприклад, фраза «Мені подобається як ти намалював цього слоника – в нього такий довгий хобот, і великі вушка, як у справжнього…» суттєво відрізняється від фраз «Молодець!» чи «Гарно намальовано!» тим, що в першому випадку ви показуєте своє відношення до роботи дитини, за допомогою якого дитина більше про себе дізнається, а в другому випадку ви просто констатуєте факт. Хваліть дитину не лише наодинці, а і в присутності інших членів сім’ї. Краще хвалити за зусилля, а не за результат, наприклад, «Тобі, мабуть, було не просто дати погратися своєю новою машинкою. Це було дуже щедро з твого боку».

2. Визнавати право власності дитини та питати дозволу, якщо берете її речі. Якщо ви хочете, щоб дитина вас поважала, не брала речі важливі для вас, не спитавши, то виховуйте цю рису своїм же прикладом. Таким чином ви демонструєте повагу до доньки чи сина і визнаєте право на власний простір, що позитивно впливає на самооцінку.

3. Давати вибір і можливість брати на себе відповідальність. Якщо ви даєте можливість малечі обирати, то визнаєте її право на власну думку, що безумовно формує самооцінку. Хоча дитина і потребує контролю, встановленню меж, але ще більше їй треба життєвий простір, де можна навчитися керувати власними бажаннями і потребами.

4. Привчати до самостійності. Коли ви надаєте дитині все більше справ робити самостійно, то показуєте, що сприймаєте її як особистість, яка сама ладна впоратись. Ви демонструєте їй свою впевненість. А якщо у дитини ще й вийшло зробити щось без допомоги дорослого, похвала, яка слідує після цього, ще раз доведе, що дитина справді варта багато чого. Рекомендації, щодо того, як привчити дитину до самостійності читайте тут.

5. Питайте пораду. Якщо значимий дорослий, який сприймається дитиною всезнаючим і всемогутнім питає у неї пораду, яка стосується його самого, наприклад, «Яку ручку обрати?» чи сім’ї взагалі «До бабусі поїдемо в п’ятницю чи суботу?», то власна значимість у малечі збільшується в рази.

6. Говоріть про почуття. Відома психолог В. Оклендер сказала: «Емоції дитини формують саму її суть, саме її існування. Коли її почуття не мають цінності, вона сама не має цінності». Отже, коли ми говоримо про свої почуття і вчимо дитину говорити про свої, вона відчуває себе прийнятою нами і є безумовно психічно здоровішою, адже негативі почуття не наколюються.

7. Будьте чесними. Є багато ситуацій, коли ми розуміємо, що сказавши дитині правду, істерики не уникнути. Саме тому, батьки часто брешуть, і надають не зовсім здоровий приклад побудови стосунків з оточуючими. Якщо негативні емоції є, то краще, щоб дитина їх виразила одразу, оскільки, дізнавшись правду, крім того, що істерика буде сильнішою, ви ще можете втратити довіру. Згодом дитина розуміє, що батьки, говорячи правду сприймають її, як особистість, з якою можна багато чого обговорити, а не ховатися на неправдивими реченнями. Це безумовно впливає на самооцінку малечі.

8. Давайте можливість дитині експериментувати, задовольняти свою потребу в пізнанні світу, в цікавості. Безкінечні «ні» та «неможна» лише демонструють дитині, що вона багато чого в світі не варта, а тому краще і не пробувати.

9. Сприймайте дитину всерйоз і рахуйтеся з її бажаннями і потребами. Адже дитина сама знає, коли вона голодна чи коли їй холодно.

10. Адекватно реагуйте на невдачу. Намагайтеся ніколи не сварити дитину, якщо в неї щось не вийшло, не пригадувати свої настанови типу “я ж казала, не треба лізти”, “чому ти мене не послухав?”, не нав’язувати малечі почуття провини типу “про що ти думав?”, “тепер ти не зможеш грати іграшкою, ти її зламав”. Ви звичайно можете допомогти дитині зрозуміти причини через які щось не вийшло, але не дорікайте. І найголовніше – акцентуйте увагу не на невдачі, яка трапилась, а на способі виходу з неї.

11. Не порівнюйте дитину ні з ким. Так ви можете принизити значимість малюка, особливо, якщо він виявляється в гіршому світлі. Порівняння може бути корисним лише в одному випадку – коли ви пригадуєте дитині її власні щаблі, де вона чогось досягла чи не досягла.

12. Не принижуйте, не вдавайтесь до фізичного і психічного насилля, не ображайте та не висміюйте. Все це шлях до формування заниженої самооцінки дитини.

13. Ніколи не критикуйте особистість, а якщо дитина і вчинила не зовсім добре, то звертайте увагу лише на дії. Тобто замість фрази «ти – лінивий», можна сказати «ти лінишся зробити…». Робіть лише конкретні зауваження, не починаючи фрази типу «ти завжди…», «ти ніколи…».

14. Проявляйте свою любов всіма доступними вам способами.

15. Будьте для дитини гарним прикладом. Достатньо висока думка про себе, впевненість с своїх силах, дії відповідно до власних інтересів – все це аж ніяк не зашкодить дитячій самооцінці.

Анна Луньова
Дитячий практичний психолог

Визначати емоції й висловлювати їх діти вчаться, спостерігаючи за важливими для них дорослими: батьками, бабусями, дідусями, опікунами, та у взаємодії з ними. Задача дорослих – навчити тому, як керувати почуттями в конструктивний спосіб. Пам’ятайте, що крик, агресія й обра́зи – неконструктивні. Навіть коли дуже складно.

Ось кілька порад, які допоможуть вам і вашій дитині у розрізненні почуттів:

Називайте почуття

Наприклад: «Ти не можеш розстебнути ґудзик і дратуєшся», «Мама йде на роботу і тобі сумно прощатися», «Хлопчик забрав у тебе іграшку і ти розсердився».

Розкажіть і постійно нагадуйте, як їх краще висловлювати

«Ти розірвав красиву книгу і я розізлилася. Я порахувала до десяти, заспокоїлася і зараз ми придумаємо, як все полагодити».

Вчіться контролювати власні емоції: відмовтеся від криків та покарань

Частіше обнімайте дитину

Хваліть дитину

Детальніше на графіці

Публікація підготовлена у межах Всеукраїнської програми ментального здоровʼя Ти як?, ініційованої Оленою Зеленською.

Ось ключові стратегії для консультації, які допоможуть дитині вирости впевненою у собі:

1. Хваліть не дитину, а її зусилля

Замість порожнього «Ти молодець!» або «Ти найкраща!», використовуйте описову похвалу:

• «Я бачу, як старанно ти розфарбовував ці деталі, ти не виходив за контури».

• «Дякую, що допоміг прибрати іграшки, тепер у кімнаті дуже затишно».
  Це вчить дитину цінувати свою працю, а не чекати на «оцінку» з боку.

2. Право на помилку — це безпека

Якщо дитина розлила воду або розбила чашку, її реакція залежить від вашої.

• Негатив: «Ну як так можна? Вічно ти все псуєш!» (формує почуття провини та меншовартості).

• Позитив: «Ой, розлилося. Нічого, тримай ганчірку, давай разом витремо».
  Так дитина розуміє: помилка — це не катастрофа, а досвід, який можна виправити.

3. Порівнюйте дитину лише з нею самою

Ніколи не кажіть: «Подивись, як Сашко гарно малює, а у тебе каляки-маляки».
Використовуйте формулу: «Вчора ти ще не вмів цього, а сьогодні вже зміг!». Це дає відчуття прогресу та віру у власні сили.

4. Безумовне прийняття

Дитина має знати: «Мене люблять не за те, що я слухняний чи вмитий, а тому, що я є».

• Частіше обіймайте (правило 8 обіймів на день).

• Кажіть: «Я так рада, що ти в мене є», «Мені дуже приємно з тобою грати».

5. Довіряйте маленькі відповідальні справи

Позитивне ставлення до себе росте з відчуття «Я можу!».
Дайте малюкові реальні завдання: полити квітку, вибрати собі одяг, допомогти розставити хліб на столі. Відчуття власної значущості в сім’ї — фундамент впевненості.

• Не лякайте її невдачами та майбутніми проблемами у школі.
• Частіше розповідайте дитині про щасливі миті своїх шкільних років.
• Це сприятиме зняттю тривожності, яка пов’язана зі школою.
• Допоможіть дитині одержати інформацію про школу. Це дасть їй змогу не розгубитися (від невідомого можна очікувати щось неприємне).
•  Пересвідчіться, що вона знає власне прізвище, ім’я, по батькові, номер телефону, адресу, імена батьків.
• Привчайте складати свої речі.
• Вчіть ефективно реагувати на невдачі та програші.
• Вчіть дитину етикету власним прикладом.
• Привчайте до самостійності та самообслуговування.
• Намагайтеся «звичні речі» перетворити на «ігрові завдання».
• Намагайтеся відповідати на всі запитання маляти

• заяву батьків або осіб, які їх замінюють;  
• медичну довідку про стан здоров'я   дитини   з  висновком  лікаря, що  дитина  може відвідувати  заклад дошкільної освіти; 
• свідоцтво про народження.

• висновок психолого-медико-педагогічної консультації або інклюзивно-ресурсного центру;
• направлення місцевого органу управління освітою;  
• індивідуальну програму реабілітації для дітей з інвалідністю.

• довідку територіального лікувально-профілактичного закладу чи тубдиспансеру;
• направлення місцевого органу управління освітою.

• зареєструватись на сайті, створений місцевим органом управління освітою;
• обрати дошкільний заклад;
• у заявці на чергу вказати: ім’я та прізвище дитини, дату народження, серію та номер свідоцтва про народження, контактний телефон одного з батьків, бажаний дитячий садок і натиснути "Подати заявку";
• перевірити, що заявку зареєстровано: якщо реєстрація успішна – встановлюється статус "Зареєстровано в черзі";
• відстежувати статус заявки: якщо є вільні місця, то статус реєстрації зміниться на "Є можливість зарахування" (повідомлення про це буде на електронну адресу), і буде запропоновано місце в обраному садочку;
• подати необхідні документи для вступу в термін, встановлений місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. В іншому разі черга автоматично скасовується.

1. З’ясуйте у співробітників, з якої причини відсутнє місце. 
2. Запитайте, що можна зробити, щоб потрапити до дитсадка.
3. Отримайте письмову відмову у прийнятті дитини до садочка від керівника закладу. 
4. Зібравши всю інформацію, зверніться в управління освіти – там зобов’язані вам допомогти.

• Попросіть дитину зібрати в парку три живих і три неживих предмети.

• Ставте дитині запитання про навколишні предмети. Камінь – це живий предмет? А річкова галька? А морські мушлі? Квіткові горщики? Цегла? А домашня тварина?
• Нагороджуйте дитину за зусилля при зборі матеріалу. Допоможіть їй правильно розподілити предмети на категорії «живих» і «неживих». Будьте обережні: дитина може знайти комах або павуків, тому іноді варто обмежувати список матеріалів, допустимих для досліджень.
  Категоризація і класифікація
  Наука побудована на вивченні світу на основі класифікації.
• Попросіть дитину допомогти вам розсортувати продукти, які ви купили в магазині, за кольором, розміром, формою або вагою. Перетворіть це заняття на веселу гру й обговоріть, як різними способами можна описати предмети залежно від вибраної категорії. Предмети з однаковою вагою можуть відрізнятися за кольором, розміром або формою. Предмети однакового розміру можуть мати різну форму або вагу.
• Попросіть дитину зібрати п'ять м'яких або п'ять твердих предметів. Нехай вона у процесі пошуку задіє всі свої почуття: зір, слух і дотик – і з їх допомогою визначить, м'які це предмети чи тверді. Потім нехай дитина розсортує знайдені предмети за розміром, кольором або вагою.
• Порозмовляйте з нею про те, як предмети однієї групи – тверді або м'які – можна віднести до різних категорій. Потім допоможіть дитині намалювати знайдені предмети відповідно до того, як вона їх «класифікувала».

• занепокоєння,
• болі в животі,
• почервоніння,
• прискорене серцебиття,
• пітливість,
• головний біль,
• втома,
• запаморочення,
• нудота,
• утруднене дихання,
• напруга або біль в м'язах.

1. Я почуваю себе емоційно знищеним.
2. Після роботи я почуваюся як вичавлений лимон.
3. Зранку я відчуваю втому і небажання йти на роботу.
4. Я добре розумію, що відчувають мої підлеглі й колеги, і стараюся враховувати це в інтересах справи.
5. Я відчуваю, що спілкуюся з деякими підлеглими й колегами як з предметами (без тепла і симпатії до них).
6. Після роботи хочеться на деякий час усамітнитися від усіх і всього.
7. Я вмію знаходити правильне рішення в конфліктних ситуаціях, що виникають у розмові з друзями.
8. Я відчуваю пригніченість і апатію.
9. Я упевнений, що моя робота потрібна людям.
10. Останнім часом я став більш черствим до тих, з ким працюю.
11. Я помічаю, що моя робота дратує мене.
12. У мене багато планів на майбутнє і я вірю у їх здійснення.
13. Моя робота все більше мене розчаровує.
14. Я думаю, що дуже багато працюю.
15. Буває, що дійсно мені байдуже те, що відбувається з ким-небудь із моїх підлеглих і друзів.
16. Мені хочеться усамітнитися і відпочити від усього.
17. Я легко можу створити атмосферу доброзичливості та співпраці в колективі.

1. Завдяки своїй роботі я вже зробив у житті багато дійсно цінного.
2. Я відчуваю байдужість і втрату цікавості до всього, що задовольняло б мене в моїй роботі.

Приготуйте аркуші чистого білого паперу без ліній і клітинок. Радимо звернути увагу на те, як дитина виконує завдання: якою рукою вона працює, чи може всидіти на місці, чи часто відволікається, чи старанно виконує завдання. Це дасть можливість зрозуміти, які труднощі вас і її чекають з початком навчання.

Тест складається з 3-х частин:

1.Малюємо чоловічу фігуру

Попросіть дитину намалювати чоловіка (чоловічу фігуру) так, як вона зможе. Дуже важливо не давати ніяких роз’яснень, не допомагати дитині та не звертати уваги на недоліки й помилки малюнка. Вчені довели зв’язок малюнків дітей і загального рівня їх психічного розвитку. Ви, мабуть, теж помітили, що з віком малюнки дитини стають більш деталізованими.

Оцінювання:

1 бал. Намальована фігура має голову, тулуб, кінцівки. Голова не більша за тулуб і з’єднана з ним шиєю. На голові є волосся (можливо, під головним убором). Є вуха, очі, ніс, рот. На руках – п’ять пальців, на голові – волосся. Ноги закінчуються ступнями. Фігура намальована як єдине ціле, а не складена з окремих елементів, одягнена у відповідний (чоловічий) одяг. На малюнку видно, що ноги й руки ростуть із тулуба, а не кріпляться до нього.

2 бали. Виконані усі вимоги, як при оцінці в 1 бал. Але відсутні не більше трьох деталей – шия, волосся, палець однієї руки. Зверніть увагу, що не має бути відсутньою яка-небудь частина обличчя.

3 бали. Фігура має голову, тулуб, кінцівки. Руки й ноги намальовані двома лініями (об’ємні). Допускається відсутність шиї, волосся, вух, одягу, пальців, ступень.

4 бали. Примітивний малюнок з головою і тулубом. Кінцівки (достатньо однієї пари) намальовані тільки однією лінією.

5 балів. Відсутнє чітке зображення тіла («головоніжка») чи обох пар кінцівок. Каракулі.

• Дати завдання дитині самостійно чи за зразком з паличок скласти якусь фігуру.
• Самостійно викласти якийсь предмет з паличок, але зробити помилку. Дитина повинна сама знайти дану помилку. Задати тему дитині, згідно з якою вона буде перераховувати предмети та явища, які стосуються даної теми. Наприклад, школа: вчитель, портфель, зошит, книга, вчитись, читати тощо.
• На стіл викласти різні предмети (олівець, іграшку, шпилька, клубок, перстень тощо), які дитина повинна роздивитись та запам’ятати, Потім дитина виходить з кімнати, а ви переставляєте предмети та якийсь з них забираєте. Дитина повертається і визначає  що змінилося. 
• Перерахувати дитині слова, які можна об’єднати за якоюсь характеристикою, але серед них, щоб існувало зайве слово. Наприклад, спідниця, блуза, зошит, куртка, футболка.
• Якщо дитина вміє читати, то можна їй написати слова з помилками, а вона повинна їх визначити й прочитати слова правильно.
• Переказування казок, складання розповідей по картинках, обговорення крилатих висловів та прислів’їв дають також позитивний розвивальний ефект для дитини.
• Показати аркуш паперу із зображенням різних предметів. Дитина запам’ятовує і по пам’яті відтворює ті, які запам’ятала.

1. Не починайте вчити дитину читати, якщо вона ще не вміє вимовляти усі звуки

Приміром, якщо дитина говорить «ш» замість «с» («Шаша», а не «Саша»), то відкладіть навчання до того моменту, поки вимова не стане правильною.

2. Не вивчайте букви, вивчайте ЗВУКИ

Перш ніж показати дитині букву Л, слід навчити її чути звук «Л» у складах та словах. Вимовляючи звук «Л», говоріть саме «Л!», жодних «ел» чи «ле». Адже вимовляючи таким чином, ви називаєте 2 звуки - «е» та «л». Це дезорієнтує дитину. Звук - це те, що ми чуємо. Його можна протягнути, проспівати й т.д. Буква — це те, що ми бачимо та пишемо. 

3. Не навчайте читати по буквах, правильне читання — по складах

Як робити не слід: називаємо звуки «м», «а», і лише тоді склад «ма». Ця навичка неправильного читання дуже стійка і дитину потім складно перевчити. 

Як правильно? На початку навчання дитина може скільки завгодно протягувати першу букву складу, поки не зрозуміє, якою буде наступна: «мммммммма». Головне — не зупинятися після першої букви.

4. Не поєднуйте одну приголосну відразу зі всіма голосними

Часто ми бачимо малюнок: від приголосної букви йде кілька стрілок до голосних, і потрібно читати: НА, НО, НУ і т. д. У чому «підступ»? По-перше, дитина не бачить самого складу, а має його «уявити», а по-друге, це значне навантаження: зрозуміти принцип поєднання букв у склади та водночас «перемикати» увагу з одного сполучення на інше. 

5. Не читайте водночас відкриті та закриті склади

Даний пункт випливає з попереднього. Коли малюнків зі стрілками вже два: спочатку від приголосної до голосних, а далі навпаки. Тобто дитина має зорієнтуватися, де читати НА, НО, НУ, а де АН, ОН, УН. Насправді це непросто, дуже часто діти починають плутатися, а далі втрачають інтерес до читання, адже процес виявляється для них надто складним. 

6. Не вимагайте відразу читати збіг кількох приголосних

Дитині складно відразу читати такі склади, як СКА, КРО, МЛО і т.д. Їм потрібна практика, і ще раз практика. Дозвольте дитині прочитати першу букву «окремо»: С!, а вже потім приєднати до неї склад КА і т. д. На це просто потрібен час. Дитина чує, як вимовляють слова та склади дорослі, тому й сама навчиться цьому трохи згодом.

7. Не перескакуйте! 

Деякі батьки вважають, що читати слова не так цікаво, тому переходять відразу до книжок. Книги — це чудово, але якщо дитині складно прочитати слово МОЛОКО чи КОРОВА, то як можна переходити до тексту? Починати варто зі слів та коротких речень, тоді дитина, відчуваючи себе впевнено, зможе розвивати навички читання самостійно.

• Дитина показує на картинку, а ви озвучуєте, що зображено.
• Ви питаєте – «Де собака?», а дитина показує. Якщо дитина показала неправильно, то можна запитати ще раз. Якщо так і не показує, то покажіть самі і назвіть: «Собака».

• Обмальовуємо долоньки фарбами, плескаємо.
• «Привіт, пальчику, як ти живеш?»

• Вирощуємо «великі ноги».
• Залишаємо відбитки, малюнки стопами та долоньками на піску.
• Малюємо дерева, квіти, кущі — усе з великими й міцними коренями.
• Тремося носами, плечима, ліктями.
• Тупотимо ніжками сильно, як бегемотики, які проганяють хижаків.

• Дати в руки те, що можна пом’яти (пластилін, глину).
• Пограти з конструктором.
• Ліпимо тварину, якої в природі не існує.
• Ліпимо маску і кривляємося.
• Нехай у дитини буде хтось, хто ще менше від неї — улюблена іграшка, лялька, цуценя: хтось, про кого вона дбатиме.

• Малюйте будиночок — на відчуття меж, на безпеку, майбутнє.
• Групові малюнки — відчуття спільності.
• Можна намалювати страхи й спалити малюнок (якщо ви у відносній безпеці вдома чи маєте змогу прогулятись у теплу погоду на вулиці).
• Можна малювати ватними паличками, краплями, пластиліном.
• Малюємо на кольоровому, на темному, на посуді й на тканині.

•  одночасно на одному аркуші;
• зубною щіткою;
• долонями (ставити відбитки пальців і домальовувати деталі);
•  із закритими очима;
• розміщення малюнків нитками.

➡️Запропонуйте дитині самій оцінити результат.

Запитайте, чи він задоволений тим, як зробив домашню роботу, прибрав у кімнаті? Чи можна щось покращити або зробити по-іншому? Таким чином ви допоможете дитині у розвитку навичок самостійної оцінки роботи.

➡️Те саме стосується й поведінки: запитайте, чому він поводиться саме таким чином? Допоможіть розпізнати свої почуття. 

Можливо, дитині потрібна допомога дорослого, але вона з якихось причин не може це озвучити.

• коли один канал сприйняття депривований, в стані перезбудження чи неактивний, інші в більшому навантаженні та чутливості;
• якщо ми переживаємо складний досвід і при цьому дієві, відчуваємо близькість – у нас залишається відчуття сили.

Пропонуємо кілька порад щодо того, як підійти до розмови з дитиною про війну.

1. Надавайте інформацію відповідно до віку дитини та подбайте, щоб вона не ретравмувала дитину. 

Діти з найменшого, дошкільного віку, мають право знати, що відбувається у їхній країні, але дорослі також мають відповідальність убезпечити їх від небезпечного контенту. Говоріть з дітьми зрозумілою їм мовою, через казки та історії, де наприклад, козаки боролися проти зла, захищали свою землю (“Котигорошко”, “Чарівні історії про козаків” тощо). Під час розмови стежте за реакціями дитини та будьте чутливими до її рівня тривоги. Це нормально, якщо ви дуже переживаєте через те, що відбувається, але пам’ятайте, що діти сприймають емоційні сигнали від дорослих, тому говорячи з дитиною, намагайтеся тримати контроль над емоціями. Нагадайте, що багато людей наполегливо працюють не лише в Україні, а й у всьому світі, щоб закінчити війну. 

2. Дбайте про медіагігієну та медіаграмотність вашої дитини в умовах війни. 

Будьте уважними до того, яку інформацію отримують діти, прислухайтеся до їхніх розмов, аналізуйте їхні запитання до вас. Діти можуть отримувати інформацію з різних джерел, тому важливо уточнювати у вашої дитини,  звідки вона дізналася ту чи іншу інформацію і якщо вона неточна або неправдива - виправити це. Можна почати з таких запитань: «Це цікава думка. Розкажи, чому ти так думаєш?», «Мені важливо почути твою думку про це…», «Як ти думаєш, де ми можемо отримати більше інформації про це?». Навчіть дитину тому, що таке медіаграмотність та критичне мислення, розкажіть про те, як і для чого можуть поширюватися фейки. Саме тоді, коли дитина запитує, висуває гіпотези, шукає причини - вона мислить, важливо скеровувати дитину та вчити перевіряти знайдену інформацію у різних джерелах, які вважаються достовірними. Нагадайте дитині, що вона може поговорити з вами чи іншим значимим дорослим, коли захоче. 

3. Обмежте потік новин.

Подумайте про те, щоб вимикати новини при дітях дошкільного або молодшого шкільного  віку. Новинний контент наразі є травмуючим для них, може викликати багато занепокоєння та підсилювати тривогу і страх. З дітьми середнього шкільного віку та підлітками ви можете використовувати перегляд новин як можливість обговорити, що відбувається в країні та у вашій громаді зокрема з використанням вищезазначених порад. Також подумайте, як і що ви говорите про ситуацію з іншими дорослими, особливо коли дитина може це чути або бути присутньою під час розмови. Намагайтеся, наскільки це можливо, ввечері, замість перегляду новин з дітьми, робити з ними релаксаційні вправи, грати в ігри, дивитися мультфільми або читати казки разом.

4. Зосередьте увагу на допомозі. 

Дітям важливо знати, що люди допомагають одне одному. Розкажіть, до прикладу, про роботу волонтерів, які надають підтримку всім, хто її потребує, або про те, що робить територіальна оборона. Якщо дошкільня або дитина молодшого шкільного віку захоче підтримати тих, хто допомагає, намалювавши малюнок, плакат або написавши вірш - підтримайте її у цьому. Підлітки можуть виявити бажання приєднатися до роботи у гуманітарному штабі чи іншій діяльності. Розкажіть їм, як це зробити, і пам'ятайте, що безпека вашого підлітка - понад усе. Відчуття того, що ми всі робимо щось для наближення перемоги, надає відчуття єдності та  приносить стишення і психологічний комфорт.

5. Слідкуйте за станом дитини. 

Оскільки війна триває і новини про воєнні події оточують нас звідусіль, триваючи  нон-стоп, важко зосередитися на чомусь іншому. Водночас ви - батьки, найбільш значимі люди та орієнтир для своєї дитини, а їй вкрай важливо, щоб ви цікавилися й новинами із її життя. Продовжуйте  спостерігати за станом дитини, запитуйте час від часу: «Як у тебе справи?», «Як ти почуваєшся?», «Що в тебе нового? Чи ти знаєш, як справи у …(ім’я друга/подруги дитини?«, «Чи є у тебе питання, які б ти хотіла/хотів обговорити?».

6. Подбайте про себе. 

Обмежте своє перебування в мережі та читання новин, наскільки це можливо. Натомість зосередьтеся на якомусь важливому завданні або робіть те, що допомагає розслабитися та відновитися. Діти зрозуміють реакцію дорослих на новини, тому якщо ви справляєтеся з ситуацією - це допомагає і дітям.  

Дітям будь-якого віку дуже важливо відчувати безпеку. Вони мають бути впевнені, що коли приходять до своїх дорослих, яким довіряють – отримають відповідь.

Терпляче відповідати на ті самі питання знову

Діти, особливо маленькі, можуть ставити ті самі запитання знову і знову, ходячи по колу. Дорослим треба бути готовими щоразу терпляче відповідати на ці питання. Знову і знову казати, що з нами все буде добре, все буде гаразд, українська армія хоробро і професійно нас захищає.

Давати тілесний контакт

У будь-якій тривозі завжди задіяне тіло. Тому важливо обіймати, давати відчути кордони. Разом вовтузитися, будувати халабуди.

Підготуватися до розмови

Бути готовим, що коли в інформаційному полі тема існує – діти можуть прийти з питаннями. Важливо не відвертатися, не казати «заспокойся», а дати правдиву відповідь відповідно до віку.

Відповідати лише на питання, які ставить дитина

У 4–5 років діти можуть приходити з питаннями про війну,  про насилля. Дітям такого віку важливо давати інформацію коротко. Відповідати саме на те питання, яке ставить дитина. Не підіймати тих аспектів, про які дитина не запитує.

Проговорювати рутинні речі

Нагадувати дитині, хто є поруч, до кого можна звернутися, коли потрібна підтримка. Проговорювати інформацію, яку дитина повинна знати відповідно до віку – адресу, кого з дорослих і де можна знайти, якщо дитина опинилася сама.

Нагадати, хто є поруч з дитиною

Дошкільнятам і молодшим школярам важливо дати зрозуміти: «Я поруч з тобою. А ще поруч з тобою є…» – перерахувати тих близьких, які піклуються про дитину і до яких вона може звернутися. Показати, що війна – це десь далеко, а тут є твій великий, безпечний, спокійний дорослий.

На небезпечній території повторювати план дій

Нині вся Україна зазнає атак ворожих російських військ. Тому важливо говорити, що ми знаємо, як убезпечити себе. Повторювати з дитиною, що треба робити, якщо ти чуєш сирену чи постріли, під час пожежі, чого робити не можна. 

Показати згуртованість солдат

Коли діти молодшого віку запитують щодо солдат, які гинуть на війні, вони опосередковано питають: «Чи я в безпеці? Чи це може статися зі мною або моїми близькими?» Тоді доречно пояснити: «Солдати – люди, для яких це робота. Вони нас захищають. Поруч з ними є багато людей сміливих, відважних. Вони захищають також один одного, допомагають один одному». Тобто дати відчуття згуртованості й спільноти. Це особливо важливо, коли серед близьких є люди, які беруть участь у бойових діях – треба дати розуміння, що він там не сам, поруч з ним є той, хто про нього може подбати. Такий образ є терапевтичним і підтримувальним для дітей будь-якого віку.

Дозволити почуття

Відповідь «не хвилюйся» не позбавить тривожного імпульсу. Можна казати: «Я бачу, що ти хвилюєшся за солдат, за людей, довкола яких війна. Я теж хвилююся». Показати, як саме дорослі переживають ці почуття, як справляються зі своїм страхом. Допомогти прожити цей імпульс – дати глину, помалювати, адже дитина не завжди може виразити словами свої почуття.

Не закріпити негативні реакції

Є небезпека закріпити негативні форми поведінки для певного психоемоційного стану. Наприклад: коли тривожно – батьки починають агресувати. Дорослі можуть самі потрапити в цю воронку почуттів і поділитися цим з дитиною. І надалі вона саме так реагуватиме на тривогу – агресією. Тому слід бути свідомим свого стану і намагатися контролювати свої реакції.

Емоційний стан важливіший за слова

Стан, у якому дорослі говорять з дитиною, важливіший за слова, якими вони говорять. Дитина має бачити, що дорослий стабільний. Так, він має право на свої почуття. Дорослий хвилюється, переживає, співчуває, але він залишається стабільним – для дитини це найважливіше. Страх втрати контролю – найбільший для дитини після страху втрати близької людини. Коли дитина бачить, що дорослий не контролює ситуацію, не контролює сам себе – це лякає, і тут можливе потрапляння в дуже глибоку воронку тривожності, з якої важко вибратися. Дитина весь час перевірятиме, чи мій дорослий у порядку, що з ним відбувається. Це дуже виснажує емоційно.

Звернути увагу на зміни в поведінці дитини

Коли дитина не ставить запитань – це не означає, що тема її не зачіпає. 

У дитини ще немає розуміння контексту, власного інструментарію для психічного опрацювання інформації, і тоді лімбічна система мозку дає свої сигнали. А вона відповідає, зокрема, за емоційно-мотиваційну сферу, наприклад, агресію, страх, за навчання, пам’ять, формування біологічних фаз сну. І тоді дитина може поведінково показувати те, про що не говорить. Наприклад, дитина почала гірше спати, їй сняться жахи. Діти молодшого шкільного віку іноді регресують – поводяться, як молодші, й навіть починають говорити, як малюки. Тілесні прояви тривожності – смоктання пальця, обкушування нігтів, нічний енурез – це все ознаки, що щось відбувається.

За тривожних симптомів – дотримуватися ритуалів і розмовляти

Якщо ви бачите тривожні сигнали, можна спробувати дати раду самим, у першу чергу повернути чітке дотримання щоденних ритуалів: сну, прогулянок, прийомів їжі. Треба пробувати говорити з дитиною, питати: «Ти щось побачив, що тебе вразило?» 

Але дитина може не пам’ятати, психіка може витіснити побачене. У практиці так бувало, що ні батьки не знали, ні дитина не могла пригадати, що трапилося, а в процесі арттерапевтичних вправ причина проявилася. Коли тривога виходить на свідомий рівень, її можна взяти, трансформувати, намалювати, замкнути, покласти в скриню і потім з нею щось робити.

Грати

Коли є ознаки, що дитину щось налякало, вразило – з дошкільнятами і дітьми молодшого шкільного віку треба грати. Лімбічний мозок теж займається програванням страху. Грати слід так, як дитина сама поведе, не потрібно нічого нав’язувати чи пропонувати. Треба асистувати, супроводжувати в цьому процесі, ніяк не вести. Діти добре самотерапевтуються через гру.

Слухати дитину уважно

Треба бути поряд з дитиною, слухати її. Особливо це потрібно підліткам, хоча іноді здається навпаки. Їм важливо знати, що ваша увага з ними, ви не у смартфоні, а дивитесь очі в очі. Цей контакт є запрошенням до діалогу: «Ти можеш мені довіряти, можеш мені сказати, я поруч і підтримаю».

Придумати власні ритуали

Із дітьми молодшого віку працюють ритуали, які допоможуть їм впоратися з тривогою, сумом. Наприклад, поговорити про щось, а потім змити водою тривогу. Якщо дитина сумує, дізнавшись про чиюсь смерть – поставити свічку, згадати цю людину, відпустити кульку в небо, відпустити щось річкою.

Називати речі своїми іменами

Не можна говорити про загиблих, що вони «заснули», «пішли», бо це може нав’язати страх, що спати – означає померти. Треба казати як є – людина померла, якщо дитина про це питає.

Говорячи про смерть, повертати в точку безпеки

Діти розуміють, що життя кінечне. Із 4–5 років вони починають ставити ці запитання, це вікова норма. Відповідати слід залежно від того, у що родина вірить – що відбувається з душею. Говорячи з дітьми про смерть, важливо повертати їх у точку безпеки. Завжди закінчувати цю розмову словами: «Ти тут у безпеці, і я у безпеці, ми будемо жити довго. Ми знаємо, що робити, щоб подбати про себе». У дорослих можуть бути свої страхи, але дитині треба дати відчуття: «Я все контролюю, я велика як скеля мама, і ти в безпеці».

У разі втрати близької людини дитина має спертися на стабільного дорослого

Якщо загинув хтось із близьких – важливо, щоб з дитиною залишався хтось більш-менш стабільний. Саме завдяки цій людині дитина може відчувати, що її дитячий світ не розвалився повністю. Зрозуміло, що втрата когось із близьких – це трагедія, і тому потрібен хтось, на кого дитина може спертися. Бо спертися сама на себе вона не здатна. Потрібно горювати, плакати, дозволяти і не зупиняти ці прояви, згадувати, говорити стільки, скільки їй потрібно. Багато обіймати. Згадувати весь рід, тих, хто метафорично стоїть за нами, ніби янголи-охоронці. Розповідати, що роблять ті, хто зараз із дитиною, щоб зміцнювати безпеку і родинні зв’язки. Спираючись на цю умовну стабільність дорослого поруч, дитина може вийти і без допомоги психолога.

Контейнувати почуття

Важливо, щоб був хтось, хто може контейнувати почуття дитини – тобто назвати їх, прийняти почуття, які є нестерпними для дитини. Сказати: «Я бачу, як тобі погано. Мені теж важко. Ти можеш плакати, ти можеш горювати, я буду з тобою». Говорити про те, що відчуває дитина. Проговорювати знову і знову те, що відбувається, плакати разом, горювати разом.

Звернутися до психолога, коли дорослі самі не справляються з горем

Коли поруч з дитиною немає нікого, хто може підтримати, коли дорослим самим настільки важко, що вони не можуть впоратись із втратою, потрібно звернутися до фахівця. Бо така втрата є втратою довіри до світу. Дитина може завмерти і відмовитися від подальшого розвитку. Можливе тривале порушення сну. Може з’явитись аутоагресія – ушкодження самого себе. Тоді дитина буде бити, різати себе, обкушувати собі шкіру, нігті. Це все – привід звернутися до фахівця.

• Щастя, з яким пов'язані любов, радість, умиротворення. Це наш природний стан, коли ми займаємося чимось.

• Страх - наша реакція на різні загрози. З ним пов'язані почуття жаху й занепокоєння (страх перед примарною загрозою), безсилля й безпорадності. У тварин почуття страху може переходити в злість - це свого роду захисна реакція.

• Смуток є реакцією на втрату й розчарування. З ним пов'язані почуття горя, пригніченості й самотності. Багато людей захищаються від почуття смутку, висловлюючи при цьому злість.

• Злість - реакція на зовнішню або внутрішню загрозу. З нею пов'язані роздратування, фрустрація й лють. Коли людина не помічає почуття злості, вона може спрямовуватися всередину, переходячи в депресію або нечутливість.

Як навчити дитину розуміти свої емоції? Просто спостерігайте за її почуттями й почуттями інших людей, пояснюйте їх дитині без осуду. Так дитина навчиться розпізнавати свої емоції та емоції тих, хто її оточує.

• «Ти виглядаєш засмученою»;

• «Ти не можеш усидіти на місці! Напевно, ти схвильована!»;

• «Я розумію: ти почуваєшся безпечніше, коли знаєш, що буде відбуватися. Я теж»;

• «Я чую тебе! Тобі не подобається шпинат, і ти не хочеш його їсти».

Коли ви говорите з дитиною про емоції, постарайтеся утриматися від зауважень. Замість цього ставте запитання, щоб шляхом роздумів навчити її розуміти свої емоції. Наприклад, ви можете ставити такі запитання:

• «Якщо ти розлютився на свого друга, що ти можеш зробити?»

• «Якщо ти гніваєшся на мене, що ти можеш зробити?»

• «Якщо ти розлютився через те, що твоя іграшка зламалася, що ти можеш зробити?»

• «Коли ти приймаєш більш правильні рішення: коли гніваєшся чи коли спокійний?»

• «Що допомагає тобі заспокоїтися, коли ти розгніваний?»

Коли ви з дитиною бачите, як плаче інша дитина, поставте їй запитання:

• «Цей хлопчик виглядає нещасним. Як ти думаєш, чому він засмучений?»

• «Як ти думаєш, що він хоче?»

• «Як ти думаєш, ми можемо йому чимось допомогти?»

Такі питання вчать дитину співчуття. Наприклад, коли батьки вголос при дитині розмірковують про те, що відчуває чи що хоче її молодший брат, дитина розвиває співчуття до брата, і взаємини між ними стають ближчими. Коли батьки читають маленькій дитині книги й розмовляють з нею про те, що відчувають інші діти, вона стає більш приязною й менш агресивною у ставленні до своїх однолітків.

Коли батьки визнають, що емоції - це важлива частина повноцінного життя, і позитивно говорять про емоції, діти вчаться розпізнавати й висловлювати їх. Це стає першим кроком на шляху до того, щоб навчитися керувати своїми почуттями.Перегляньте та обговоріть з дитиною мультфільм "Гровер сумує"

Соціалізація — це процес, під час якого дитина освоює соціальні норми, правила поведінки, а також вчиться взаємодіяти з іншими людьми. Для дітей дошкільного віку соціалізація є важливим, оскільки саме на цьому етапі формується їх утворення про світ і взаємодію в суспільстві.

Основні а

1. Роль сім'ї

   • Батьки — перші вчителі соціальних норм. Дитина вчиться через спостереження і копіювання батьків. Тому важливо демонструвати приклад ввічливості, співпереживання

   • Важливо встановити чіткі та зрозумілі для дитини правила в сім'ї, пояснювати, чому ці правила важливі

2. Взаємодія з однолітками

   • Спілкування з іншими дітьми в дитячих колективах (садочок, ігрові групи) доп

   • Під час ігор дитина вчиться домовлятися, чекати черги, поділитися іграшками та

3. Навчання емпатії та емоційної регуляції

   • Дошкільний вік — час, коли діти вчаться розуміти власні емоції та емоції інших. Батьки можуть допомогти, називаючи та пояснюючи різні емоції. Наприклад, «Ти засмутився, тому що грашка зламалась, але ми можемо її полагодити».

   • Варто вчити дитину вирішувати конфлікти мирним шляхом і висловлювати с

4. Поняття та ігри

   • Ігрова діяльність є ключовим інструментом для соц

   • Ігри з правилами також важливі для формування самодисципліни і здатності досягати соціальних норм.

5. Заохочення самостійності

   • Важливо дозволяти дитині робити вибір і нести відповідальність за

Рекомендації для батьків:

• Будьте взірцем для дослідження . Ваша поведінка має вірішний вплив на соціальні навички дитини.

• Залучайте дитину до колективних ігор . Відвідування дитячих майданчиків, гуртків, садочків розвитку соціальних навичок.

• Навчайте дитину розуміти емоції . Розмовляйте про почуття, допомагайте їх ідентифікувати та висловлювати словами.

• Заохочуйте ініціативу та самостійність . Навчайте

• Підтримуйте позитивне спілкування . Навчіться дитини ввічливості, співпраці та терпимості з іншими.

Перегляньте та обговоріть з дитиною мультфільм "На мосту".

Важко дати коротке визначення, що таке соціалізація дітей. У загальних випадках вважається, що це соціально-комунікативна еволюція людського індивіда як суб’єкта стосунків і свідомої діяльності. Соціалізація настає з моменту народження і триває протягом усього життя. Це ніщо інше як самовиховання, але через контакт із зовнішнім світом.

Перші роки дитини особливо важливі для адаптації, оскільки вона вчиться обмінюватися інформацією, розвиває когнітивні та інші навички. Немовлята проходять цю фазу через досвід взаємодії, наприклад:

• встановлюють зоровий контакт;

• реагують на міміку;

• спілкуються за допомогою плачу та звуків. 

У 3 роки починається соціалізація дітей дошкільного віку, яка триває до 6-7 років. У цей період за виховання особистих якостей, емпатії, цінностей культури та суспільства, а також сприйняття себе в очах навколишніх відповідають батьки, рідше – зовнішнє середовище, наприклад педагоги у дитсадку чи родичі.

У дорослому житті інтеграція в соціум продовжується, коли людина йде на роботу, зав’язує романтичні стосунки та стає членом різних соціальних груп. Однак якщо індивід не пройде цілісне становлення, починаючи з ранніх років, йому загрожують серйозні труднощі. Такі особистості часто зіштовхуються з проблемами із:

• самоорганізацією;

• набуттям нових знайомств;

• академічною успішністю;

• страждають від агресії, замкнутості, самотності та інших девіантних форм поведінки. 

Як правило, їм потрібна постійна опіка, підтримка і керівництво.

1. Першою важливою умовою як сім’я впливає на соціалізацію дитини є суспільна і моральна відповідальність батьків за своїх дітей. Це передбачає активну участь у формуванні характеру та цінностей малюка, враховуючи його потреби та індивідуальні особливості.

2. Створення сприятливого сімейного мікроклімату – наступний важливий аспект. Це означає створення безпечного та люблячого середовища, де дитина відчуває підтримку, розуміння та тепло своїх батьків. Позитивний емоційний фон в сім’ї сприяє психологічному здоров’ю та самовизначенню дитини.

3. Третій аспект – спільна трудова діяльність батьків і дітей. Разом виконана робота не лише сприяє формуванню важливих навичок, але і зміцнює взаємини в сім’ї. Вона вчить відповідальності, таємниць спільної роботи та умінню досягати спільних цілей.

4. Організація життя і побуту в сім’ї є ще однією ключовою умовою. Розумна організація часу, режиму, простору в сімейному оточенні створює стабільність та забезпечує комфорт для всіх членів. Це важливо для фізичного та емоційного здоров’я всієї родини.

Здорове та соціально адаптоване виховання визначається не лише фізичним здоров’ям, але і розумінням соціальних цінностей та навичок. Як сім’я впливає на соціалізацію дитини? Батьки, взаємодіючи з дітьми на зазначених умовах, створюють основу для їхнього вдалого розвитку, формуючи особистість, готову до викликів життя та успішної соціальної інтеграції.

Сім’я – це фортеця, порятунок від труднощів, захист від жорстокого світу. Міцна родина дарує тепло, затишок, спокій. Адже вдома нас оточують рідні люди, які нас люблять, розуміють, завжди намагаються допомогти.

Важливо з дітьми говорити про сім’ю, обговорювати відносини, вчити їх таким чином взаємодіяти зі світом. Перегляньте з дитиною мультфільм та поговоріть з нею про вашу сім'ю.

Чи часто ваша дитина свариться з іншими дітьми?

Чи важко їй домовлятися?

Чи соромиться дитина, якщо треба підійти до незнайомих дітей і познайомитися?

Чи віддає перевагу грі наодинці спільній грі з дітьми?

Чи важко дитина переживає поразку в грі?

Чи часто трапляється, що дитина розпочинає бійку замість того, щоб домовитися?

Чи можете ви сказати, що дитина не вміє ділитися (цукеркою, іграшкою та ін.)?

Чи нудьгує ваша дитина, якщо їй тривало доводиться не спілкуватися з дітьми, наприклад, під час хвороби або від’їзду?

Чи важко дитині виступати на ранках? Чи помічали ви, що вашу дитину відкидають інші діти, не беруть із собою в гру?

Чи бачите ви, що ваша дитина іноді уникає спілкування з дітьми?

Чи трапляється, що діти дражнять дитину, глузують з неї?

Підбиваємо підсумки Отримати результат тесту дуже легко.

Потрібно лише підрахувати кількість відповідей «ТАК» і «НІ».

Чим більше ствердних відповідей ви дали, тим більше проблем у спілкуванні має ваша дитина, тобто тим більше роботи вам доведеться виконати. Звичайно, тест не враховує всіх дитячих проблем, але дає можливість оцінити основні комунікативні особливості дитини.

Запитання, які можна поставити дитині:

• Чи виник конфлікт між героями? Чому ви так вважаєте?

• Чому виник конфлікт?

• Які були можливі способи розв’язання ситуації?

Запропонуйте дітям обговорити кожен із варіантів розв’язання ситуації, що був би прийнятним для обох персонажів:

А. Один грає, інший не спить.

Б. Один не грає, інший спить.

В. Один тихо грає колискову, інший спить під музику

Перегляньте з дитиною цей мультфільм та поговоріть про дружбу.

Спробуйте разом скласти декілька речень зі словом дружба. Розкажіть про своїх друзів.

Не зважаючи на те, що екскаваторчик був не такий, як курчата, батьки його любили та ставились до нього, як і до інших.

Перегляньте цей мультфільм разом зі своєю дитиною. Поясніть, що всі люди різні, однак кожному важливо відчувати себе частиною чогось більшого, ніж він є сам – членом родини, частиною певної спільноти тощо. Однак варто пам'ятати, що відчути себе насправді щасливим можна лише серед тих, хто дійсно схожий на тебе – за вподобаннями чи світосприйняттям.

Протягом дня шукайте можливості приватної розмови з дитиною про емоції, визнайте її почуття:

• «Ти виглядаєш засмученою»;

• «Ти не можеш усидіти на місці! Напевно, ти схвильована!»;

• «Я розумію: ти почуваєшся безпечніше, коли знаєш, що буде відбуватися. Я теж»;

• «Я чую тебе! Тобі не подобається шпинат, і ти не хочеш його їсти».

Коли ви говорите з дитиною про емоції, постарайтеся утриматися від зауважень. Замість цього ставте запитання, щоб шляхом роздумів навчити її розуміти свої емоції. Наприклад, ви можете ставити такі запитання:

• «Якщо ти розлютився на свого друга, що ти можеш зробити?»

• «Якщо ти гніваєшся на мене, що ти можеш зробити?»

• «Якщо ти розлютився через те, що твоя іграшка зламалася, що ти можеш зробити?»

• «Коли ти приймаєш більш правильні рішення: коли гніваєшся чи коли спокійний?»

• «Що допомагає тобі заспокоїтися, коли ти розгніваний?»

Коли ви з дитиною бачите, як плаче інша дитина, поставте їй запитання:

• «Цей хлопчик виглядає нещасним. Як ти думаєш, чому він засмучений?»

• «Як ти думаєш, що він хоче?»

• «Як ти думаєш, ми можемо йому чимось допомогти?»

Такі питання вчать дитину співчуття. Наприклад, коли батьки вголос при дитині розмірковують про те, що відчуває чи що хоче її молодший брат, дитина розвиває співчуття до брата, і взаємини між ними стають ближчими. Коли батьки читають маленькій дитині книги й розмовляють з нею про те, що відчувають інші діти, вона стає більш приязною й менш агресивною у ставленні до своїх однолітків.

Коли батьки визнають, що емоції - це важлива частина повноцінного життя, і позитивно говорять про емоції, діти вчаться розпізнавати й висловлювати їх. Це стає першим кроком на шляху до того, щоб навчитися керувати своїми почуттями.

Перегляньте разом з дитиною мультфільм та обговоріть побачене.

У дітей дошкільного віку добре розвинені такі емоції, як заздрість, гнів, страх, переляк, сором, радість, любов, збентеження та сором’язливість. Це той період, в який діти можуть розвинути свій емоційний інтелект, знайти так звані добрі емоційні звички ‑ навички, пов'язані з отриманням і проявом емоційних станів, познайомитися зі способами зняття напруги й управління емоціями. Накопичені в цей період навички мають вирішальну дію на подальше життя людини.

Емоційний інтелект ‑ це особова характеристика, що дозволяє дитині адекватно й ефективно поводитися стосовно людей, завдань, ситуацій. Навчаючи дітей емоційного інтелекту, необхідно враховувати, що він тісно пов'язаний з інтелектуальним інтелектом. Перегляньте разом з дитиною мультфільм та обговоріть побачене.

Слухайте, що ваша дитина говорить. Давайте дитині час сформулювати свої думки, навіть якщо у вас є занепокоєння. Слухайте більше, ніж говоріть, щоб дитина бачила, що ви дійсно залучені.

Перегляньте з дитиною мультфільм та обговоріть побачене.

Як допомогти дітям бути в безпеці онлайн

Будьте щирими й чесними у спілкуванні з ними.

• Поговоріть із дітьми про те, з ким і як вони спілкуються. Переконайтеся, що вони розуміють цінність спілкування, яке ґрунтується на доброті та підтримці, та усвідомлюють, що грубі, дискримінаційні чи непристойні повідомлення однозначно неприйнятні.

• Скажіть дітям, що якщо вони втраплять у таку ситуацію, про це потрібно розповісти вам чи іншому дорослому, якому можна довіряти.

• Зверніть увагу, якщо онлайн-спілкування засмучує дитину, вона його приховує — можливо, йдеться про кібербулінг.

• Спільно з дитиною визначте правила, як, коли й де можна використовувати ґаджети.

  Перегляньте з дитиною мультфільм та обговоріть побачене.
   

Майбутнє кожної нації — це діти. Якими вони вирос­туть — таким і буде майбутнє. Перегляньте з дитиною мультфільм та обговоріть побачене.

В Україні немає закону, де прописано, з якого віку можна залишати дітей удома одних. Але якщо з малечею щось стається в цей час, то відповідальність несуть батьки.

Пробувати залишати дитину вдома одну можна з 6–7 років, якщо батьки бачать, що дитина готова. У цьому віці дитина вже стає самостійною, свідомою щодо того, що відбувається. Але це має бути не варіант норми, а лише в тих випадках, коли інші варіанти неможливі.

2. Не засуджуйте або схвалюйте вчинки дитини — їх слід аналізувати й розуміти.

3. Ставте перед дитиною конкретні вимоги й чітко пояснюйте їй, чому в тій або іншій ситуації слід діяти не так, а інакше.

4. Не критикуйте дитину за неуспішність, а тим паче не виставляйте на посміх, не до­коряйте і не принижуйте, її помилки — це насамперед ваші помилки.

5. У вихованні не ставайте «над дитиною», а коли й доведеться не зробити, то лише для її захисту.

6. Уважно слухайте дитину, заохочуйте її ділитися своїми турботами. Співчувайте їй під час розмови, ненав'язливо спрямовуйте на прийняття правильного рішення.

7.  Хваліть дитину від душі, вірте в неї й довіряйте їй, а головне — любіть її лише за те, що вона дитина.

8.  Пам'ятайте: порівнювати дитину можна тільки з нею самою — сьогоднішню із вчо­рашньою.

9. Пам'ятайте: повага передбачає від­сутність насильства. Нехай дитина росте й розвивається такою, якою її створив Господь. Повага — це здатність усвідомлюва­ти унікальну індивідуальність дитини. Лю­бов — акт віддавання: віддати іншому свою радість, свій інтерес, свої розуміння, знання, почуття.

https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy

Перегляньте з дітьми мультурок та обговоріть побачене.

ПРАВИЛА БЕЗПЕЧНОЇ ПОВЕДІНКИ З НЕЗНАЙОМИМИ ЛЮДЬМИ ДЛЯ ДІТЕЙ

1. Постарайтеся донести до своєї дитини думку про те, що вона не зобов'язана допомагати незнайомим людям, навіть якщо цього вимагає ситуація або суспільна мораль, це небезпечно. Ваше чадо може допомогти незнайомцеві, повідомивши про його проблему батькам чи знайомій людині або рекомендувати йому звернутися за допомогою до дорослих.

2. Навчаючи дітей правилам безпечної поведінки з незнайомими людьми, батькам бажано фіксувати увагу дитини не на те, що вона не повинна говорити стороннім (наприклад, подробиці побуту родини), а на те, що їй варто сказати, щоб уникнути неприємностей і небезпечних ситуацій.

3. Відпрацюйте разом з дитиною її поведінку при зустрічі з незнайомою людиною в різних ситуаціях. Пам'ятайте, ці дії повинні бути спрямовані на припинення будь-якого спілкування з незнайомцями. Для цього дитині варто, не вступаючи в небажаний діалог, якнайшвидше покинути місце бесіди. Після того, як вона опиниться в безпеці, дитині бажано розповісти про події з нею батькам або знайомим дорослим. В іншому випадку під загрозою може опинитися особиста безпека дитини.

   Перегляньте з дитиною ролик та обговоріть побачене.

   Джерело: http://dityinfo.com/vihovannya-ditini/formuvannya-navikiv-bezpechnogo-spilkuvannya-z-neznaiomimi-lyudmi.html

Як же реагувати нам, батькам? Краща батьківська допомога - це навчити дитину правильно відноситься і реагувати на дражнилки.

Дуже часто діти дражнять, якщо бачать щось незвичне, що виділяє дитину з "натовпу". Незвичайне завжди викликає здивування, іноді бажання вколоти. Багато з тих, хто дражнить, навіть не замислюються, як це може бути прикро.

Розкажіть дитині про її особливості (якщо вони є) і поясніть, чому це може викликати таку реакцію.

Наступним кроком проговорити, як можна відреагувати в такій ситуації:

1. Нехтувати. Адже мета у кривдника одна - отримати реакцію, а коли її немає, то і сенсу немає - не цікаво. Єдина складність - вразливим, невпевненим у собі дітям дуже важко стримувати емоції, не засмучуватися і не реагувати. Але вдома можна навчитися цьому за допомогою батьків, пропрацювати.

   
   

2. Несподівана реакція. Наприклад, від душі розсміятися у відповідь, коли тебе хочуть образити, заспівати пісню або зовсім беземоційно (пропрацювати) вимовити: "І що далі?".

   
   

3. Забійні фрази. Придумайте разом, що можна сказати у відповідь на будь-які образливі слова. Наприклад, безпрограшна відповідь в стилі нашого дитинства: "Хто так обзивається, той сам так називається" або "Радий познайомитися, а я - Рома".

   
   

    Можна обізвати у відповідь дуже незвичайним, заздалегідь підготовленим варіантом, щоб збити з пантелику опонента. Навіть якщо дитина і не вирішиться скористатися такою відповіддю, їй буде легше пережити образливий момент, адже у неї в арсеналі є "секретна зброя".

4. Знищити у зародку: "Тобі що, зайнятися нічим?! Відчепись!" Потренуйтеся з дитиною говорити це переконливо, з високо піднятою головою і твердим поглядом.

5. Висловити свої почуття, особливо якщо обзивають друзі: "Навіщо ти так говориш, адже ми друзі? Мені це не приємно!"

Трапляється різне, тому заздалегідь вчіть дітей звертатися за допомогою до мами з татом, вихователя! На жаль, діти не знають, де знаходиться межа, і словесна агресія може перерости у фізичну. Тому не нехтуйте обережністю, особливо, якщо ваша дитина не завжди знаходиться під пильним поглядом когось із дорослих.

Дітей потрібно попередити, що не всі люди добрі. Бувають і здатні завдати шкоди. У казках зло очевидне і карається, але у житті все інакше.

• По-перше, зло важко відрізнити від добра. Одні люди чесні, а інші брешуть і прикидаються добрими. Розпізнати їхні справжні почуття важко.

• По-друге, буває важко оцінити той чи інший вчинок. Наприклад, ображати тварин – погано, але якщо собаки напали на дитину, і хтось заступився, вдаривши їх, як розцінювати цей вчинок — як добрий чи як злий?

• По-третє, ті самі люди можуть робити різні вчинки — і погані, і добрі.

Єдиних правил пояснення понять зла та насильства немає. Вибір методів залежить від рівня емпатії дитини (схильності до співпереживання), її чутливості та сприйнятливості. Одні діти після таких розмов спокійні, інші можуть довго переживати й хвилюватися.

Проте всі психологи єдині в тому, що розповідати дітям про зло і насильство потрібно тоді, коли дитина готова сприймати цю інформацію. Зрозуміти це можна з дитячих питань. Якщо дитина запитує про зло і насильство, значить, вона провела якийсь аналіз понять добра і зла, але не розібралася в усіх тонкощах. Отже, треба надати інформацію, до якої вона готова.

Малюкам треба сказати, що погані люди є, а зі школярами можна поговорити про причини та мотиви злих вчинків людей. І найголовніше, у діалозі навчайте дітей правильному безпечній поведінці.

У світі багато добрих людей: мама, тато, бабуся, вихователь, знайомі — їм можна і треба довіряти, а незнайомим людям довіряти не можна:

• категорично не можна йти кудись із незнайомою людиною, навіть якщо вона здається гарною;

• не можна нічого брати у незнайомих людей;

• не можна нічого розповідати незнайомцям, особливо, якщо вони починають нав'язливо про все розпитувати;

• потрібно відразу розповідати батькам про будь-які неприємні ситуації у житті.

Незнайома зла людина не зробить дитині нічого поганого, якщо малюк буде правильно поводитися. Однак зло може заподіяти дитині та знайома людина, тому вчіть дитину розповідати про свої тривоги.

Ця акція є частиною глобального руху, що стартує у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок (25 листопада) і завершується у День прав людини (10 грудня). Символічні дати нагадують нам, що насильство — це порушення прав людини, яке вимагає негайної уваги та дій.

Мета акції:

✔ Підвищити рівень обізнаності про проблему насильства.

✔ Протидіяти домашньому насильству, булінгу та іншим формам жорстокого поводження.

✔ Захистити права найуразливіших груп населення — жінок, дітей, людей похилого віку.

Чому це важливо?

За статистикою, мільйони людей щороку стають жертвами різних форм насильства.

Насильство не обирає віку, статі чи статусу, але воно руйнує життя, довіру і гідність.

Лише об’єднаними зусиллями ми можемо створити суспільство, де кожен почувається вільно і безпечно.

Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, безпека проголошені Конституцією України найвищою соціальною цінністю.

На захисті цих конституційних прав людини в Україні стоїть, зокрема, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

❗ Якщо ви постраждали від домашнього насильства або стали свідком такого ганебного явища, повідомляйте про це. Не мовчіть!

· Національна гаряча лінія: 0 800 500 335 або 116 123 (з мобільного).

· Гаряча лінія Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: 0800501720.

Тисячі громадян та сотні державних і громадських організацій з більш ніж 100 країн світу активізують протягом з 25 листопада по 10 грудні свої зусилля. Вони об’єднуються заради однієї спільної мети - збільшити розуміння та обізнаність про всі форми насильства у співвітчизників, створити в конкретному регіоні або окремій державі соціальний простір, вільний від насильства.

Пропонуємо також організувати та провести в закладах освіти навчальні заняття, лекції, вебінари, круглі столи та інші заходи.

Методичні матеріали:

✔ Наказ МОН від 02.10.2018 № 1047 "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо виявлення, реагування на випадки домашнього насильства і взаємодії педагогічних працівників із іншими органами та службами"

✔ Методичні рекомендації МОН щодо запобігання та протидії насильству

✔ Методичні рекомендації до щорічної Всеукраїнської акції «16 днів проти насильства»

1. Зрозумійте їхній страх: Перший крок у допомозі дитині подолати страх ночі – це зрозуміти, що її лякає. Ставте м'які запитання, на кшталт: «Що змушує тебе відчувати занепокоєння вночі?» або «Чи є щось конкретне, що тебе лякає?». Підтвердження їхніх почуттів покаже їм, що дитячі емоції є нормальними й керованими.

2. Створіть безпечне та затишне середовище перед сном: Перетворіть спальню дитини на комфортний простір. Використовуйте м'яке освітлення, наприклад, нічник або казкове світло, щоб усунути різкі тіні. Дозвольте дитині вибрати улюблену ковдру, м'яку іграшку або інші заспокійливі предмети, щоб створити відчуття безпеки.

3. Розробіть заспокійливу процедуру відходу до сну: Послідовний розпорядок дня допомагає дітям почуватися безпечно і розслаблено перед сном. Читання улюбленої казки, прослуховування заспокійливої музики або виконання простих дихальних вправ можуть сигналізувати про те, що настав час засинати. Уникайте стимулюючих видів діяльності, таких як перегляд екрана або гучні ігри за годину до сну.

4. Надавайте дітям знання: Дитяча уява часто буяє, коли вони чогось не розуміють. Поясніть їм науку, що стоїть за тінями, скрипучою підлогою чи звуками вітру. Коли діти зрозуміють, що цим речам є логічне пояснення, їхній страх може зменшитися.

5. Запропонуйте «чарівне» рішення: Деякі діти добре реагують на ігровий підхід. Запропонуйте «спрей від монстрів» (пляшку води з кількома краплями лавандової олії) або «талісман хоробрості», який вони можуть тримати під подушкою. Ці творчі інструменти допомагають дітям відчути контроль над своїм страхом.

6. Будьте терплячими та заспокійливими: Подолання страху ночі не відбувається за одну ніч. Будьте терплячими та постійно заспокоюйте дитину. Дайте їм зрозуміти, що відчувати страх – це нормально, і що ви готові їх підтримати. Святкуйте маленькі перемоги, наприклад, якщо дитина провела ніч у своєму ліжку, не прокинувшись від страху.

7. Заохочуйте поступове звикання: Дітям із сильними нічними страхами може допомогти поступове звикання. Почніть з того, що попросіть їх посидіти з вами в тьмяно освітленій кімнаті кілька хвилин. З часом вони почуватимуться комфортніше і навчаться асоціювати темряву з безпекою, а не зі страхом.

8. Показуйте приклад: Діти часто копіюють поведінку дорослих. Покажіть їм, що ви відчуваєте себе спокійно і комфортно в темряві. Розповідайте позитивні історії з власного дитячого досвіду, підкреслюючи, як ви навчилися насолоджуватися тишею і спокоєм вечора.

Допомога дітям у подоланні страху темряви – це шлях емпатії, творчості та терпіння. Розглядаючи їхні страхи, створюючи сприятливе середовище та надаючи їм інструменти, які допоможуть відчути себе хоробрими, ви можете перетворити ніч із джерела тривоги на час відпочинку та комфорту.

Єдині люди, які можуть розв'язати сімейну проблему — це батьки. Але для цього потрібно поставитися до проблеми максимально серйозно й обережно поводитися з дітьми. Перегляньте з дітьми мультфільм та обговоріть побачене

Ця історія навчить малюків цінувати свою безпеку і не довіряти незнайомим людям.

Перегляньте з дитиною мультфільм та обговоріть побачене

📎 Діти повинні мати час для самостійності.

Якщо Ви постійно бігаєте та опікуєте своє чадо, то потім смішно вимагати від нього самостійності та самодостатності.

📎 Ви маєте право на відпочинок.

Яким би важливим не було завдання виховання дітей, Ви теж можете від нього втомитися. Нехай ваші діти читають, малюють, вовтузяться з іграшками, поки ви спокійно відпочиваєте, медитуєте або просто дивитеся телевізор.

📎 Усі батьки іноді втрачають терпіння і можуть злитися.

Бути батьками означає виконувати величезну емоційну, розумову, а іноді й фізичну роботу. Далеко не завжди Ваші зусилля будуть оцінені, і ви побачите від них моментальну віддачу.

👌🏻Мамо, не псіхуй! (https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy)

⁉️Запитай у психолога/педіатра/логопеда (https://t.me/mama_spok_bot)

Неконтрольована злість може бути небезпечною і бути причиною багатьох психологічних та фізичних проблем! А те, як Ви виражаєте і реагуєте на свою злість має значення, бо Ваша дитина вчиться контролювати свою злість дивлячись на Вас і Вашу реакцію, коли Ви розлючені.

Якщо Ви часто втрачаєте контроль, дратуєтесь по дрібницях, кидаєтесь поганими словами, то Ваша дитина буде робити те саме, коли розлючена.

Якщо Ви навчитеся правильно реагувати на злість та черпати уроки для себе, і Ваша реакція на злість буде безпечною та спокійною, тоді Ваша дитина навчиться контролювати свою злість, розумітиме, як реагувати на проблеми, і що робити зі своїми почуттями.

✔️ Перетворіть свою злість на співчуттям та розумінням. Так, Ви створите безпечне місце для дітей, де вони відчуватимуть свою цінність та Вашу підтримку.

✔️ Перетворіть свою злість в спокій. Створіть дім, де суперечки вирішуються з терплячістю, з повагою один до одного та з спокійними розмовами.

✔️ Перетворіть свою злість в розуміння. Виділіть час, щоб вислухати точку зору своєї дитини та зрозуміти її почуття. Це Вас зблизить.

✔️ Перетворіть свою злість в зцілення. Винесіть урок зі своєї злості. Визнайте, що Ви не стримались. Наступного разу, це допоможе Вам стриматись і працювати над здоровими стосунками.

Приймайте усі виклики, як нагоду, щоб вчитися та рости, як мама/тато, як дружина/чоловік та навчити свою родину працювати з усіма своїми емоціями.

👌🏻Мамо, не псіхуй! (https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy)

⁉️Запитай у психолога/педіатра/логопеда (https://t.me/mama_spok_bot)

➖Зазвичай діти не дуже люблять обмежений простір аркуша і намагаються творити за його межами. Тому, щоб не зіпсувати підлогу або стіл, можна запропонувати дитині намалювати на зворотному боці рулону старих шпалер, який попередньо розстелити по всій поверхні підлоги. А картинки, що сподобалися, можна потім вирізати й залишити на пам’ять.

➖Малювати також можна й за допомогою крупи. Для цього на рівну поверхню насипаємо тонким шаром манку або інший вид крупи, і показуємо малюкові, як пальчиком можна виводити різні фігурки й візерунки.

➖А ще з крупи виходять дуже цікаві аплікації, які робити зовсім нескладно: густо намажте аркуш паперу клеєм і дайте малюкові посипати на нього манку або пшоно. При цьому можна різні види крупи наклеювати в хаотичному порядку, а можна викладати якийсь певний малюнок.

➖А ще можна купити самоклеючий папір і запропонувати дитині намалювати собі найоригінальніші наклейки, яких не буде більше ні у кого.

Варіантів виготовлення справжніх шедеврів дитячого «мистецтва» безліч, головне — підключати фантазію 😉

👌🏻Мамо, не псіхуй! (https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy)

✅ М'яке реагування на страхи дитини, теплота і прийняття, підтримка і розуміння кращі та результативніші, ніж переконання і читання моралі.

Якщо батьки починають сварити дитину за прояви страху, то вона відчує себе ще більш безпорадною і «поганою». Це не допоможе їй позбутися страху, вона просто зажене його всередину, щоб не показувати дорослим.

Немає сенсу говорити: «Подивися на мене: я ж не боюся!». Батько - великий, дорослий і сильний, тому легше не боятися. Дитина розуміє, що вона в рази менша за Вас і фізично слабша. Якщо вже й говорити «Я не боюся», то не в контексті «Я - сміливий, а ти - боягузливий», а в контексті «Я - дорослий і я зможу захистити тебе».

🖇️ Важливо розуміти, що не можна зусиллям волі перестати боятися, можна тільки пережити страх. Але пережити його можна тільки тоді, коли є можливість спертися на щось усередині себе або на когось, хто може допомогти.

👌🏻Мамо, не псіхуй! (https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy)

Минає час і напередодні Різдва Генді помічає, що однокласники разом щось шепочуться, дивлячись у його бік. Його ж страшенно засмучує. Однак, коли сумний їжачок виходить на шкільне подвір'я, на нього чекає несподіванка – діти підготували для нього подарунок, завдяки якому їжачкові голки стануть м`якенькими. Перегляньте мультфільм з дітьми з ними про толерантність.

Ця гра допоможе:

• розширити уявлення дитини про навколишній світ;

• вчити дітей складати з двох частин (двох частин) ціле;

• розвивати зорове сприйняття;

• зв'язне мовлення;

• комунікативні навички;

• виховувати самостійність, інтерес до ігор.

  
  

Ця гра допоможе: розвивати мислення, зорову пам'ять, мовлення, основні операції мислення (аналіз, синтез, порівняння); сприяти розвитку рухової пам'яті, вчити встановлювати подібність за суттєвими та несуттєвими ознаками; формувати позитивну навчальну мотивацію.

Ця гра допоможе: розвивати увагу, спостережливість, зорове сприйняття, мислення, мовлення дітей, закріплювати знання дітей про предмети, їх візуальне зображення; навчати дітей помічати відмінності між силуетами знаходити тінь.

👌1. Встановіть чіткі правила користування гаджетами

Як радить психолог Лоуренс Штайнберг, важливо встановити чіткі часові обмеження на використання комп'ютера і телефонів. Визначте час, коли можна грати, і час, коли гаджети повинні бути вимкнені.

👌2. Заохочуйте альтернативні види діяльності

За словами доктора Джона Меддіни, розвиток фізичних та творчих навичок допомагає знизити залежність від віртуального світу. Спорт, музика чи малювання можуть стати привабливою заміною.

👌3. Контролюйте контент

Автор Гері Чепмен пропонує стежити за тим, у які ігри грає дитина, обираючи освітні та розвивальні варіанти замість агресивних чи тих, що стимулюють залежність.

👌4. Встановіть спільний сімейний час без гаджетів

Естер Перель акцентує на важливості спільного проведення часу без електроніки. Це можуть бути сімейні вечері, ігри чи прогулянки.

👌5. Виділіть дні "цифрового детоксу"

Дослідники з Гарварду радять раз на тиждень повністю відмовлятися від гаджетів. Це допомагає знизити емоційне навантаження від постійного перебування онлайн.

👌6. Дотримуйтеся послідовності в обмеженнях

Джон Готтман вказує на важливість послідовності. Якщо правила змінюються кожен день, дитина буде їх порушувати. Послідовні обмеження формують стабільність.

👌7. Навчайте дитину самоконтролю

Як радить доктор Джулі Літкотт-Гаймс, важливо розвивати в дитині навички саморегуляції, зокрема через поступове збільшення часу на відповідальні завдання.

👌8. Встановіть таймер для ігор

Психолог Брене Браун радить використовувати таймери, щоб діти самі розуміли, коли час гри закінчився. Це вчить дисципліні.

👌9. Проводьте більше часу на свіжому повітрі

Леонард Сакс рекомендує регулярні активності на свіжому повітрі. Фізична активність допомагає дитині відірватися від екрана та насолоджуватися реальним світом.

👌10. Встановіть приклад

Доктор Джейн Хілі наголошує, що діти копіюють поведінку батьків. Якщо ви самі постійно у гаджетах, дитина робитиме те саме.

#психологічнапідтримка

Численні дослідження, проведені в різних країнах світу, а також багаторічні спостереження психологів і психотерапевтів говорять про те, що тільки регулярний прояв любові до дітей робить їх впевненими в собі та своїх силах, вільними, люблячими, стресостійкими, щирими й по-справжньому щасливими. А саме такими ми й хочемо бачити своїх улюблених діток.

Контакт очей

Згадайте, як часто ви дивитеся своїй дитині прямо в очі? Зазвичай ми спілкуємося з дітьми під час роботи по дому, перегляду телевізора, використання якогось гаджета або в той час, коли готуємо вечерю. Дивимося ми при цьому їм в очі? Ні. Ми слухаємо, що вони говорять, навіть відповідаємо щось, але продовжуємо дивитися в телевізор, телефон або каструлю. А в яких випадках ми дивимося в очі дітям? Згадали? Правильно, коли лаємо.

Погляд в очі – основне джерело емоційного живлення для дітей.

І від того, яким буде цей заряд – позитивним або негативним – буде залежати, яким виросте ваш малюк: впевненим, сильним і позитивним або тривожним і озлобленим.
Частіше дивіться на своїх дітей з ніжністю, теплотою, доброзичливістю, незалежно від того, що вони натворили, і вони не будуть відчувати необхідність у підтвердженні вашої любові.

Фізичний контакт

Дотики життєво важливі для дитини. Ця потреба закладається у дітей з самого народження: малюкові потрібно, щоб його обіймали, гладили, притискали до грудей. У перші місяці життя проблем зазвичай не виникає: годування грудьми, спільний сон, погладжування, масаж – все це забезпечує малюка необхідною кількістю маминих і татових дотиків.
Але в міру дорослішання батьки доторкаються до дітей все рідше і рідше, частіше тільки за потребою, допомагаючи одягтися, сісти в машину т.ін. Нам здається, що всі ці «телячі ніжності» розпестять їх, зроблять занадто ніжними та слабкими. І до шкільного віку багато дітей взагалі позбавлені фізичного контакту з батьками, хоча продовжують потребувати його.

Обіймайте свою дитину, коли вона пригнічена та коли радісна. Обіймайте перед сном.

Торкайтеся, коли вона засмучена або коли ви хочете сказати щось важливе. Обіймайте просто так. У психологів є приказка: «Якщо дитину не гладити щодня по голові, у неї засихає мозок». Через дотики, обійми, погладжування голови, ви передасте свою любов дитині, і у нього буде менше приводів вважати себе непотрібним і нелюбом.

Пильна увага

Для більшості людей виховання дітей є однією з найбільш значущих сфер життя. Але чомусь саме для виконання цього завдання у нас не вистачає часу. Пильна увага – це не просто купити дитині морозиво або нову іграшку. Це час, проведений з малюком і присвячений виключно йому. Час, коли ми зосереджуємося на ньому повністю, не відволікаючись ні на які дрібниці, так, щоб наша дитина ні на мить не сумнівалася в нашій повній, беззастережній любові до неї. Малюк повинен відчувати себе важливою і значущою особистістю, яку вміють гідно оцінити; він повинен бути впевнений у своєму праві на нашу увагу і справжній глибокий інтерес саме до нього, саме в цю хвилину. Пильна увага дозволяє дитині відчути, що вона в очах своїх батьків найважливіша людина у світі. Використовуйте для цього спільні ігри, читання книг, сімейні вечері, прогулянки на велосипедах, заняття творчістю або приготування їжі: головне – ваша безроздільна увага до дитини, без телефонів, інтернету і «уходу в себе».

Слова любові

І звичайно, найпростіший спосіб проявити свою любов – просто сказати про неї. Адже це так природно – похвалити дитину за успіхи або висловити захоплення її поведінкою. На жаль, найчастіше ми обмежуємося лише цими приводами для хороших слів. Але малюку важливо знати, що ви любите його не тільки за успіхи! Йому життєво необхідно бути впевненому в тому, що ви любите його незалежно від його поведінки, досягнень або подій, які будуть відбуватися в його житті. Тому говорити йому про свою любов без приводу потрібно обов’язково!
Причому робити це треба незалежно від того, скільки років вашій дитині. Не скупіться на словесні прояви любові, щоб ваш малюк був щасливий.

І останнє. Дитину можна порівняти з дзеркалом. Вона відображає любов, але не починає любити першою. Якщо дітей обдаровують любов’ю, вони повертають її. Якщо їм нічого не дається, їм нічого повертати. Не шкодуйте слів, поглядів, часу та обіймів для своїх дітей, і вони навчаться любити й віддавати свою любов не тільки вам, а й світу.

Нехай ваші діти будуть щасливі!

Основні правила для подолання страху у дітей перед сном

(Частина 1)

✋ 1. Поясніть дитині природу страху. Дайте зрозуміти, що страхи є природною частиною зростання і кожна дитина час від часу їх відчуває. Це допоможе зняти відчуття ізоляції.

✋2. Не підтримуйте уявних страхів. Уникайте практик на кшталт "розбризкування спрею від монстрів", оскільки це може закріпити віру в те, що монстри реальні.

✋3. Формуйте нові ритуали перед сном. Створіть спокійну і передбачувану рутину, яка заспокоює і підготовлює до сну. Наприклад, читання книги чи тепла ванна можуть допомогти розслабитися.

✋4. Фокусуйтеся на позитиві. Допоможіть дитині придумати щасливі думки, які будуть її супроводжувати перед сном, замінюючи страхи позитивними образами.

✋5. Використовуйте нічне світло. Легке нічне світло може допомогти дитині відчувати себе безпечніше і знижувати страх темряви. Важливо вибирати джерело світла, яке не заважає сну.

✋6. Введіть об'єкт для заспокоєння. Це може бути улюблений плюшевий ведмедик або ковдра, які дитина асоціює з безпекою і теплом.

✋7. Перетворіть "монстрів" або "страхи" у щось смішне. Використайте фантазію, щоб перетворити страшних монстрів у щось комічне, наприклад, намалюйте їх з кумедними капелюхами чи з іншими смішними аксесуарами.

✋8. Слухайте дитину і підтримуйте її. Дайте дитині можливість висловити свої страхи і підтримайте її, кажучи, що ви завжди поруч і готові допомогти.

✋9. Поступово зменшуйте світло в кімнаті. Якщо дитина звикла спати з яскравим світлом, поступово переходьте на менш яскраве світло, щоб дитина звикала до темряви.

✋10. Дотримуйтесь спокою. Ваш спокійний тон і впевненість допоможуть дитині відчути, що все під контролем.

За матеріалами: Джейн Хеллоран, Роберт Емрі, Мелісса Френк, Метт Вокер

До цього віку дитина вчиться керувати своїм майном, відстоювати його.

До того ж, маленька дитина ще не може відчувати радість дарування та віддавання.

А ось відчувати агресивність і образу від того, що якийсь хлопчик забрав її машинку - запросто.

✔️ Абсолютно нормально, якщо до 4-х років дитина не бажає ділитися своїми іграшками.

У 4-5 років дитині вже є важливим спілкування з іншими дітьми. Вона бачить, що іграшки можуть допомогти налагодити контакт з іншими дітьми. Дитина сама це «тестує».

Після 5-ти років, як правило, діти легше діляться, обмінюються, вигадують спільні ігри.

❗️ Але, якщо після 5-ти років бачите, що дитина відверто скупиться, ймовірно, є якісь проблеми.

Які можуть бути причини «жадібності»?

1️⃣ У дитини немає особистого простору в будинку, її межі грубо порушуються. «Жадібністю» на вулиці, вона компенсує недоотримане вдома.

2️⃣ Дитині приділяють мало уваги. Батьки відкуповуються іграшками.

3️⃣ Вона занадто ощадлива, тому що її сварили за зламану або втрачену іграшку.

4️⃣ Вона занадто сором'язлива і нерішуча — іграшки для неї, як найкращі друзі. Вона їх сильно цінує.

5️⃣ Стресові моменти в житті дитини, переїзд, розлучення батьків, народження другої дитини.

6️⃣ І останнє, її часто називали ЖАДІБНОЮ і змушували ділитися. А оскільки «жадина» - це слово ярлик, воно «прикріпилося» до неї. Дитина в це повірила і робить все для того, щоб відповідати цьому статусу.

👌🏻Мамо, не псіхуй! (https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy)

Деякі рекомендації батькам щодо цього дає психолог Сара Хана Редкліф. Ось три з них:

1️⃣ Готуйте дитину до життя — це і є турбота про неї. Батькам варто прищеплювати своїм дітям практичні вміння та навички в різних сферах життя, а також пояснювати, що їм доведеться зробити та відчути в майбутньому.

2️⃣ Задовольняйте потребу дитини у спілкуванні. Готовність спілкуватися зі своїм малюком — ще один шлях до завоювання його довіри. Син чи донька почуваються захищеними, якщо знають, що завжди можуть звернутися до батьків з будь-якими питаннями, зі своїми переживаннями, відкриттями та тривогами.

3️⃣ Завжди виконуйте свої обіцянки. Немає більшої перешкоди на шляху до завоювання довіри, ніж порушена обіцянка.

👌🏻Мамо, не псіхуй! (https://t.me/+WwWRGdPMzCAzNmMy)

• сформувати вміння підбирати пари картинок із зображенням цілого предмета та його частини;

• сформувати цілісне сприйняття предмета; розвивати пасивний і активний словник, пам'ять, зорову увагу, вміння класифікувати предмети;

• виховувати спостережливість.