На початку свого існування була невеликим полісом. Основу економіки становило сільське госп-во, торгівля не була розвинена. У 4—3 ст. до н. е. простежується розквіт Т., територія міста зростала і укріплювалася оборонними спорудами, забудовувалася житловими та госп. комплексами. У 4 ст. до н. е. почали карбувати власну монету, розвивати широкі торг. зв’язки. На правому березі Дністровського лиману виникли сільс. поселення. Із серед. 3 ст. до н. е. фіксуються ознаки екон. кризи. Із 180—170-х рр. до н. е. Т. потрапила в орбіту політики Понтійського царства. Після смерті понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (63 до н. е.) її історія не відома. У 1-й пол. 1 ст. життя в місті поступово відроджувалося. Захист Т. здійснювали союзні Риму Стародавньому володарі Одриського царства (фракійська д-ва в сх. частині Балканського п-ова), а після його анексії Римом турботу за безпеку міста взяли на себе римляни. Але юридично Т. не входила до складу провінції Мезія та перебувала за межами офіц. кордонів Рим. імперії. За часів імп. Нерона (54—68) в Т. введено нове літочислення, Рим надав їй певний юрид. статус та привілеї. За часів імп. Тіта Флавія Веспасіана (69—79) права громадян. общини звузилися, а за імп. Марка Ульпія Траяна (98—117) в Т. розмістилася рим. залога і місто стало опорним військ. пунктом у цьому регіоні. Зближення з імперією обумовило стабілізацію воєнно-політ. обстановки та підйом економіки в 2 — 1-й пол. 3 ст. У місті тривало буд-во, зростав добробут населення. У перші століття н. е. органами законодавчої влади, як і раніше, були Рада та Нар. збори. Але останні вже втратили своє демократ. значення. Виконавча влада належала колегії архонтів. Етнічний склад населення не був однорідним, але про значний ступінь його варваризації говорити не можна. 214 Т. витримала навалу карпів, яких в околицях міста розбили рим. війська. У 3-й чв. 3 ст. з Т. вивели рим. залогу, а наприкінці 250-х — у серед. 260-х рр. місто було підпорядковане різноетнічним утворенням варварів. Т. перестала існувати як антич. центр, натомість перетворилася на воєнно-політ. та екон. центр готського варварського ранньополіт. держ. об’єднання в Нижньому Подністров’ї. Остаточне припинення життя тут пов’язане із просуванням 376 до кордонів Рим. імперії гунів.

Місто за часів розквіту займало приблизно 20—25 га. На його території розкопано оборонні споруди, житлові квартали, господарчі та виробничі комплекси, приміщення, пов’язані з перебуванням рим. залоги. У безпосередній близькості від житлових кварталів відкриті поховання, але поки що місце розташування некрополя не з’ясоване.

За писемними та археологічними джерелами, Феодосія була заснована грецькими колоністами — вихідцями з малоазійського міста Мілет близько 2-ї чв. — серед. 6 ст. до н. е. В історії Ф. виділяються 3 основні періоди. 1-й — від серед. 6 ст. до поч. 4 ст. до н. е. — час створення, становлення та функціонування незалежного автономного Феодосійського полісу, який успішно розвивався як торг. та аграрно-ремісничий центр, карбував власну монету, володів потужною і розгалуженою сільською округою (хорою), мав налагоджені екон. та політ. зв’язки з причорноморським та середземноморським центрами (зокрема з Афінами, Гераклеєю, Хіосом, Фасосом, Сінопою та ін.).

2-й період — 380-ті рр. — 2 ст. до н. е. — охоплює час входження Феодосії до Боспорського царства та існування в його складі. Незважаючи на втрату автономії, Феодосія в цей час мала особливий політично-правовий статус через те, що була перетворена на найважливіший центр хлібного експорту Боспору й мала другий за значенням мор. порт д-ви. В історії Феодосії 4—3 ст. до н. е. характеризуються найвищим економічним та культурним процвітанням. Важливо відзначити, що культура Феодосії, на відміну від багатьох іньших міст Боспору, впродовж тривалого часу мала суто еллінський характер, без варварських запозичень.

Початок 3-го періоду, що охоплює 1 ст. до н. е. — 4 ст., припадає на діяльність у Причорномор’ї понтійського царя Мітрідата VI Євпатора (коли Феодосія ввійшла до складу Понтійського царства, 108—63 до н. е.) та його спадкоємців. Після загибелі Мітрідата VI Євпатора гол. роль у політичному житті Феодосії, як і всього Боспору, став відігравати Рим Стародавній. У 1—3 ст. Феодосія перетворилася на типове провінційно-римське місто, зберігаючи своє значення як торг. порту та важливого форпосту на зх. рубежах Боспорського царства.

Довготривала війна між Херсонесом Таврійським і Боспором, що закінчилася бл. 341/42, підвела риску під історією Феодосії як складової частини Боспорського царства. Феодосія остаточно відпала від Боспору і наприкінці 4 ст. зазнала нищівного розгрому гунами. Анонімний автор 5—6 ст. називає Феодосію розореним, безлюдним містом, яке зветься тепер "на аланському або таврському наріччі Ардабтой, тобто Семибожною".

На місці античної Феодосії згодом була розташована цитадель середньовічної Кафи. Як встановлено розкопками, товщина культурних нашарувань на Карантинній Гірці сягає 5 м і охоплює період від 6 ст. до н. е. до ранньо-модерного часу.

 

Із 2 століття до нашої ери Херсонес був у складі Боспорського царства, але після смерті царя Мітрідата VI Євпатора місто перейшло на бік Риму. Саме в часи риму було побудовано потужні оборонні мури, залишки яких ми бачимо нині. Херсонес був римським форпостом у Криму, і саме від Риму він отримав християнство. Сталося це в 5 столітті. Тоді знесли античні храми, щоб збудувати християнські. Тоді ж місто увійшло до складу Візантійської імперії.

Тривалий час Херсонес Таврійський вів боротьбу із численними племенами варварів, які рухалися на захід. За потужними фортечними стінами міщани відчували себе захищеними, тому місто розросталося, й до 11 століття перетворилося на найбільш крупний поліс Північного Причорномор’я.

З 13 століття Херсонес був у складі Трапезундської імперії та Генуї. У 1399 році місто спалив темник Золотої Орди Едигей і після цього воно вже не відновилося як потужний центр життя, торгівлі та ремесел.