Ідея: засудження війни як такої, протест проти тоталітарного режиму; возвеличення героїзму та стійкості народу в трагічні години воєнних випробувань, заклик «жити чимось добрим».

"Щоденник" Олександра Довженка - це збірка коротких записів, що відображають його емоційно-філософські думки про минуле та сучасне життя України, долю народу та його майбутнє. Ці записи слугують документом трагічних років війни та символізують непохитний дух українського народу. Олександр Довженко висловлював свої стурбованість і турботу за долю України, критикував недоліки системи та підтримував ідеї національної єдності та культурного розвитку.

Тема героїзму і безсмертя народу у "Щоденнику" Олександра Довженка розкривається через подвиги та вчинки українського народу під час війни. За допомогою прикладів, від дітей до старих дідів, він показує героїзм і мужність людей, які стояли на захисті своєї країни. Довженко висловлював стурбованість за майбутнє України та критикував систему, яка призводила до негативних наслідків для народу.

Жанр: пригодницький роман.

Напрям: модернізм.

Течія: неореалізм, неоромантизм.

Тема: зображення трагічної долі людини-особистості в тоталітарному суспільстві.

Ідея: перемога добра над злом; за будь-яких обставин кожен має залишатися Людиною.

Мотиви: "протистояння добра й зла", "сильна людина", "велика сила кохання", "антилюдяна сутність радянської системи".

Композиція, композиційно-стильові особливості: композиція роману зумовлена особливостями жанру: твір складається з 12 розділів, ряду підрозділів, схожих на новели, що мають інтригуючи назви: "Дракон", "Світ на колесах", "Навзаводи із смертю", "Заколот і капітуляція", "Бог кохання", "Весела робінзонада", "Не ходи босий" та інші.Позасюжетні елементи — пейзажі, портрети, сценічні моменти — завжди романтично забарвлені. Особливо захоплюють уяву читача екзотичні панорами Сіхоте-Аліня, описи краєвидів на Зміїній та Голубій падях.

Символічні образи: потяг-дракон (символ тоталітаризму); потяг-експрес (символ "забезпеченого" нового життя більшовицької верхівки); білена глиняна хата (символ України в тайзі); тигр (символ володаря, сили, незламності людського духу).

Час подій: 30-ті рр. XX ст.

Місце подій: Україна — потяг до Сибіру — Сибір — тайга — поселення Зеленого Клину — Хабаровськ — Маньчжурія.

• Тигр:Цей образ символізує не лише дику та небезпечну тварину, але й жорстокість тоталітарної системи, яка полює на людей.

• Тайга:Символ неволі та безвиході, з якої героям роману вдається вирватися завдяки своїй силі та сміливості.

• Гон:Символ вічного протистояння добра і зла, світла і темряви.

• Кінь:Символ волі та вільного життя.

• Пісня:Символ української душі, її краси та багатства.

• Україна:Символ омріяної свободи, до якої прагнуть герої роману.

Важливо зазначити, що образи-символи в романі «Тигролови» багатогранні та не мають однозначного тлумачення. Їхнє значення розкривається протягом твору, залежно від контексту та психологічного стану героїв.

Окрім вищеперелічених, у романі також використовуються такі образи-символи:

• Собака:Символ вірності та відданості.

• Вовк:Символ свободи та незалежності.

• Змія:Символ зла та підступності.

• Орел:Символ могутності та перемоги.

Образи-символи відіграють важливу роль у романі «Тигролови». Вони допомагають автору зробити твір більш динамічним, емоційним та надати йому глибшого філософського звучання.

Жанр: психологічна новела (деякі літературознавці стверджують, що оповідання є імпресіоністичним, тому що автор акцентує увагу на мінливості відчуттів і вражень, застосовує різноманітні зорові й слухові образи.

Особливістю цієї новели є синтез ілюзії та дійсності. Нерідко читачу буває надзвичайно тяжко розрізнити, чи описувані події й відчуття реальні, чи це тільки уявлювані, нафантазовані головним героєм картини).

Тема: зображення громадянської війни як одного з найтрагічніших явищ в історії України, адже в основі війни лежить руйнація, нівелювання родинних зв’язків, братовбивство. Показ того, як генетичні, вроджені риси людяності, добра, любові до матері розчиняються в патологічному відчутті відданості ефемерним ідеалам комуни.

Ідея: фатальна невідповідність між ідеалами революції та методами їх досягнення, засудження більшовицького революційного фанатизму; світ врятує любов, усепрощення. Герої: «Я» — «главковерх чорного трибуналу комуни», доктор Тагабат, дегенерат, Андрюша, мати. Композиційно-стильові особливості: Композиційні особливості: заспів (лірико-романтичний зачин), що вводить читача в складний психологічний світ (показана розмова матері із сином напередодні грози); три частини — три різні фронтові ситуації, три різні душевні стани героя, протягом яких читач спостерігає зміну в ставленні героя до вбивства. Микола Хвильовий використовує у творі композиційні рамки: 3 далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. — …Я зупинився серед мертвого степу: — там, в дальній безвісті, невідомо горіли тихі озера загірної комуни. На думку М. Поповича, персонажі твору — «усе це різні кінці душі» того самого «Я», які символізують різні грані свідомості головного героя.

Рік написання: 1927

Літературний рід: епос

Напрям – модернізм

Течія – екзистенціалізм.

Жанр: урбаністичний роман.

Різновид: урбаністичний, соціально-психологічний, інтелектуальний роман (роман ідей).

«Місто» вважається першим в українській літературі урбаністичним романом, бо він детально показує проблеми міського життя.

Тема: розповідь про підкорення міста колишнім селянином. Психологічна трансформація вихідця з села в умовах міста, народження письменника

Ідея: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.

Ідея твору виражена в рядках: “Вийти в люди», опанувати недосяжну колись науку, набути певний фах і створити повні загони свідомої державотворчої української інтелігенції; завоювати і зробити своїм зрусифіковане українське місто”

Провідний мотив – утвердження думки про суперечливість натури людини-творця, завойовника міста.в

Місце та час подій: Київ,  1920-ті роки (часи політики «українізації»)

У цьому творі автор описав селянську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами відправилася у міста, щоб завоювати і зробити своїм, що влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку.

Роки написання: 1927-1928. (роман був написаний за 7 місяців).

Жанр: роман автобіографічний.

Напрям: модернізм (елементи детективного, пригодницько-авантюрного жанру; іонізація; романтика настрою; новітні образи моря, міста (мариністичний колорит); екзотичність (місця, імена), пейзаж)

Течія: неоромантизм

Літературний рід: епос.

Тема: Спомини літнього чоловіка своєї молодості, початку роботи в кіномистецтві, першого знакового кохання і дружби.

Ідея: Возвеличення молодості і творчості як дві невід’ємні частини людського життя.

Головна думка: «У мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит… Культура нації — звуть її». Мистецтво окрилює людину, саме у творчості вона здобуває безсмертя.

"У місті Степан перестав бути козаком і став городянином. Він забув про своє село та родинні традиції."

"Степан Радченко перетворився на справжнього городянина, який прагнув до розквіту і багатства міста."

Можливі міркування щодо рішення Степана Радченка залишити місто та не повертатися до рідного села:
Степан відчув себе більш комфортно та успішно в міському середовищі, де він зміг знайти своє покликання та реалізувати свій потенціал.
Місто надало йому більше можливостей для освіти, кар'єрного зростання та заробітку, що стало привабливішим варіантом порівняно з рідним селом.
Степан, можливо, відчув втрату зв'язку із сільським життям і вирішив, що місто стало його новим домом і місцем, де він хотів би відзначити свої досягнення та створити майбутнє.

Рік написання: 1927 (написана за 2 дні)

Літературний рід: епос

Жанр “Моя автобіографія”: гумореска (усмішка)

Тема “Моя автобіографія” Остап Вишня: розповідь про батьків, навчання й формування світогляду письменника.

Ідея “Моя автобіографія” Остап Вишня: висвітлити фактори, які впливають на формування митця, у гумористичній формі.

Головні герої: Павло – герой-оповідач (образ самого автора), його батько та мати, баба, бариня, вчитель Іван Максимович.

Збірка: «Мисливські усмішки». Присвята: «Максиму Рильському».

Літературний рід: епос

Жанр: усмішка

Тема: гумористична розповідь про сома, що жив у річці Оскіл і міг з’їсти гусака, гімалайського ведмедя і навіть парового катера.

Головна ідея: виховання любові до природи.

• природи: річка, сом, гуси, собака Джой;

• предметів і явищ: човен, катер, риболовля, розповідь.

Час: царські часи — радянські часи (20-ті роки XX ст.).

Місце подій: заплава річки Оскіл за славним містом Енськом на Харківщині.

Особливості усмішки «Сом»

• розлогі пейзажі

• використання гумору

• ліричне обрамлення твору

• наявність діалогів

Лесь Курбас створив експериментальний театр українського модернізму: пробував синтезувати національні традиції українського театру з найновішими формами європейського. 

Театр для Курбаса був не просто місцем, де люди розігрували випадкові ролі, говорили чужі слова. Лаштунки ставали місцем особистого вираження — мистецтвом, через яке митець умів найбільш переконливо говорити зі світом. 

Розповідаємо про діяльність українського режисера Леся Курбаса та його філософський театр «Березіль». 

«Курбас — це європейська людина, яка формувалася в європейському контексті, навчалася в Європі. Він здійснив революцію та зламав сприйняття роботи актора, підхід до втілення, змінив візуальні та пластичні речі», — говорить керівниця літературно-драматургічної частини Харківського державного драматичного театру імені Шевченка Маргарита Корнющенко. 

Внесок Курбаса у створення модерного театру зіставний із роллю корифеїв світової сцени ХХ століття. Філософія театру українського режисера базувалася на найсучасніших наукових ідеях, які ширилися в тодішній Європі. 

Однак у радянських умовах він став жертвою радянських репресій. 

«Курбас був невпинним експериментатором, людиною, яка завжди була у пошуку і не задовольнялася знайденим. Ще замолоду він був захоплений ідеєю створення нового театру, який би відгукувався на актуальні проблеми і виклики часу. Мріяв про театр нової доби», — каже завідувачка відділу історії театру Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірина Зубченко. 

Курбас виступав проти монополії побутово-реалістичного театру — за європейський театр нових стилів. 

«Попри те, що Курбас був всебічно обдарованою людиною він постійно наголошував на тому, що прекрасне здобувається не тільки талантом і Божою іскрою, але й працею, бо мистецтво — це вміння», — розповідає Ірина Зубченко. 

Рік створення: 1934.

Джерелом написання поезії “Різдво” є біблійна легенда про народження Христа.

Збірка: «Три перстені».

Літературний рід: лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Вид лірики: філософська.

Напрям: модернізм

Течія: авангардизм, символізм, міфіологізм

Тема: факт народження Христа.

Ідея: переосмислення факту народження Христа як події, що відбувається в кожному селі й містечку; уславлення народження життя й радості.

Провідний мотив: возвеличення таїнства різдвяного вечора. У поезії “Різдво” переплетені мотиви христи­янські та язичницькі.

Віршовий розмір: хорей.

Римування: перехресне (абаб).

Метафори: прийшли лемки і принесли місяць; народився Бог на санях; ніч крутиться довкола стріх; у долоні у Марії місяць – золотий горіх.

Народився 22 лютого 1880 року в селі Оглядів Львівської області у родині тесляра. За допомогою сільського вчителя вступив до Львівської української гімназії. Матеріальне становище сім’ї було важким, тому Осип заробляв гроші репетиторством і навчався.

Потім 1907 року закінчив філософський факультет Віденського університету, згодом захистив докторську дисертацію. Здобув науковий ступінь доктора філософії. Працював учителем середніх шкіл Галичини.

У літературі дебютував 1908 року новелами “Курка”, “Ей, коб були мене вчили”, “Де монце?” в альманасі віденської «Січі».

З 1910 року викладав українську мову та літературу в Перемишлянській гімназії. Того ж року одружився з дочкою депутата Віденського парламенту – Стефанією, згодом в них народився син.

Восени 1914 року був мобілізований в австрійську армію й відправлений на фронт Сербії. У 1915 році потрапив до сербського полону. Пережите в сербському полоні відтворив у повісті-поемі «Поза межами болю» (1917).

Після повернення з Італії до Австрії викладав право у Віденському університеті, потім працював у Галичині, займався видавничою та педагогічною діяльністю.

У 1923 році Осип Турянський повернувся додому і працював директором Яворівської, Дрогобицької, Рогатинської гімназій, де викладав німецьку, французьку, латинську мови.

Займався перекладами творів світових класиків.

28 березня 1933 року у Львові письменник помер. За життя його твори популярності не набули, а лише через 50 років його праця була гідно оцінена.

Відомі твори Турянського:  повість-поеми «Поза межами болю» (1917-1921), повісті «Дума пралісу» (1922), «Син землі» (1933), збірник оповідань «Боротьба за великість», комедія «Раби» (1927).

Рік написання – 1917

Жанр – повість

Тема: трагедія і жах подій Першої світової війни. Показ антигуманності війни.

Ідея: засудження війни, возвеличення духовного вдосконалення людини.

Літературний стиль твору – експресіонізм

Повість “Поза межами болю” має підзаголовок “Картина з безодні”

Проблематика твору “Поза межами болю”:

• держава й людина;

• війна й людина;

• війна й політичні амбіції верхівки;

• влада грошей;

• збереження духовності й моральних цінностей,

• ідея протесту проти війни

Повість “Поза межами болю” має присвяту “моїй дружині й моїм дітям”

Літературний рід: драма

За жанровою спрямованістю є комедією сатиричною.

Тема: зображення міщанства й українізації в Україні у 20-і роки ХХ ст.

Ідея “Мина Мазайло” : викриття суспільних антиукраїнських явищ, засудження міщанства, національної упередженості й зверхності(великодержавного шовінізму).

Головна думка – «метаморфози (трансформації) людини»; ім’я як носій сутності й пам’яті роду й людини», «українізація»; «первенство»; «шовінізм».

Місце та час подій: 1920-ті рр. місто Харків, район Холодної Гори.

Рік написання – 1920

Жанр: патріотична елегія.

Лірика – громадянська.

Тема: показ стану душі ліричного героя, туги за Батьківщиною людини, яка вимушена жити у вигнанні. Ідея: уславлення любові до рідного краю, до старенької батьківської хати, маленької річечки; відчуття самотності на далекій чужині.

Віршові розміри вірша “Під чужим небом” чотиристопний ямб, чотиристопний та п’ятистопний анапест, чотиристопний анапест.

Римування: перехресне

Художні засоби

Епітети: золотосрібний ріг, заплутані дороги, кревний край, скажений біль, чорні рани, безглузда путь, убогий митар, вогненний слід, сіре поле в чорних круках, веселий вітер…

Тавтологія: А я тут, на чужинних бруках, чужий – несу чужий тягар.

Метафори: життя блудить; кревний край кона і останній муці;несу свій іспит; вітер заголосить глухо; перекупка-пам’ять заховала сни;

Порівняння: життя давно, як божевільне,блудить;

Риторичні питання: Чому ж я тут? По яких ще дорогах шукати причинної долі? Перекотиполем блукати в яких степах?

Риторичні оклики: Там свист херсонського простору! Там вітер з кришталевих хвиль!

Композиція. Вірш  складається  з  5  частин,  які мають різну ритмомелодику, тональність, настрій, від теплих спогадів до відчаю, їх об’єднує мотив ностальгії, в  кожній  частині  ми  бачимо  стомленого  життям  чоловіка…  Він  хоче  просто  повернутися  додому,  до  своєї  України.  Його  не  радує  перебування  у  чужій,  нехай  і  більш  розвинутій,  цивілізованій  і  вільній,  державі.  Виявляється,  що  туга  за  Батьківщиною  —  одне  з  найболючіших  почуттів,  і  поет  добре  відчув  це  на  собі.    Кожна  частина  має  свій  ритмомелодійний  малюнок,  що  відповідає  настрою  автора  (від  теплих  спогадів  до  відчаю,  підкріпленого  алкоголем).

З  цих  згадок  ми  розуміємо,  якою  він  бачить  Україну…  Ліричний  герой  сумує  за Україною,   херсонським  степом,  за  річкою  Синюхою,  за  полями,  круками,  вітряками…  Але  не  усе  так  приємно  і  безхмарно…  Автор  пригадує  як  «кревний  край  кона  в  останній  муці»,  як  «крапле  кров  росою  з  чорних  ран».  Ми  бачимо  іншу,  більшовицьку  Україну.  Україну  крові  і  вогню,  страху  і  смутку…  Але  автор  все  одно  любить  власну  землю,  бо  хто  ми  без  Батьківщини?

Доля закинула ліричного героя (він же й автор) далеко на чужину. Усе добре — цивілізація, розваги, тільки героєві самотньо, тоскно без рідної Херсонщини, старенької батьківської хати, маленької річечки й привіту рідних та близьких. Усе це йому сниться, пригадується, ятрить серце, але повороту немає, і мати вже, напевне, перестала очікувати сина. Виявляється, що туга за батьківщиною — одне з найболючіших почуттів, і поет добре відчув це на собі.

Дата написання: 5 червня 1924 року.

Жанр: вірш

Рід літератури – лірика

Лірика – громадянська й філософська.

Епіграф: Je suis un fils de cette race… E. Verhaeren (Переклад: Я син цієї породи … Е. Верхаерен).

Тема: Відчуття ліричного героя себе частинкою свого нескореного славетного народу.

Ідея: утвердити державсність України, єдність народу з історією

Основна думка: Поки кожен пам’ятатиме про славетне минуле, то не згине надія на краще майбутнє.

Напрям – модернізм

Течія – необароко

Віршовий розмір – чотиристопний ямб

Римування: перехресне. 

“Уривок з поеми” художні засоби:

Епітети: кремезного чумака, блідий праправнук, в гучних віках, державну волю, дні буденні, запорозька кров, міцних поплічників, отаманів курінних, п’яний сміх, скривавлене обличчя, залізна голова, катівської сокири, дикий вихор, упевнена рука, в батуринськім огні, свячений ніж, майбутні діти, жадний примус, жадне зло, херсонські прерії, херсонський вітер, козацький Буг, вербний пух, послів московських.

Метафори: я закохавсь в гучних віках; я волю полюбив державну; рокоче запорозька кров; (отамани) уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя – муці; (залізна голова) жбурляла в чернь слова; я там весен вербний пух і дух землі з дитинства нюхав; і з серця кров’ю крикнув Гонта.

Порівняння: (голова) жбурляла в чернь такі слова, що їй мороз ішов за шкіру; вони лишилися, як криця!; херсонські прерії — мов Січ, а кобзарем — херсонський вітер;

Звертання: Даремно, вороже, радій; народ мій — в гураган подій жбурне тобою ще, невірний!

Алюзія: І рідним був одразу клич: — Вставайте! Кайдани порвіте! (Т. Шевченко “Заповіт”).

Метонімія “…як не калічила Москва…”

Дата написання: 4 січня 1925 року.

Збірка – «Земля й залізо»

Лірика: громадянська.

Жанр – ліричний вірш

Тема: Звернення поета до свого читача і показ усіх складнощів написання поезії.

Ідея: Важка доля поета як виразника усіх відчуттів внутрішнього світу та дзеркала усіх подій зовнішнього світу.

Основна думка: Поет творить попри все і будь-якими засобами, бо його мета – поділитись побаченим і відчутим з читачем.

Віршовий розмір – чотиристопний ямб

Римування: перехресне.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/ievhen-malaniuk-napys-na-knyzi-analiz

Порівняння: веду ці вірші, як когорти.

Звертання: і ти, нащадче мий, збагнеш.

Метафори: імператор залізних строф; веду вірші в обличчя творчих катастроф; вони ж (похмурі заграви) металом сурмлять майбутньому салют; важкі та мускулясті стопи пруживий одбивають ямб; звучить громовий дифірамб; блиском булаву гранчасту скеровую лише вперед; шматками розпадеться морок; яких цей зір нагледів мет.

Антитеза: це дійсности а не утопій звучить громовий дифірамб; це ще не лет, але вже наступ.

Алюзія: Чому стилетом був мій стилос і стилосом бував стилет (вказівка на власний вірш Є. Маланюка «Стилет чи стилос?»).

Джерело: https://dovidka.biz.ua/ievhen-malaniuk-napys-na-knyzi-analiz

Цей роман є одним із шедеврів української літератури та є першим романом трилогії "Життя на Землі". Історія його написання переплітається з біографією самого автора.

Довженко родом з сільської місцевості, тож його творчість багато уваги приділяє природі та селянському життю. "Зачарована Десна" стала різноманітним уявленням про красу українського пейзажу та життя на селі. Автор майстерно описав різноманітні образи, відображення яких виявляються і в діалозі персонажів, і в описах природи.

Довженко написав цей роман, перебуваючи в Москві, де він працював у кіноіндустрії. Ідеї та образи "Зачарованої Десни" були вибудовані на основі його власного досвіду, споглядання життя на селі, а також на основі фольклору та українських народних казок.

Важливою рисою роману є його глибока філософська та психологічна насиченість. Він досліджує теми життя та смерті, кохання та війни, сенсу існування людини у світі. Автор вдається до символізму та алегорії, щоб відтворити внутрішній світ своїх персонажів та змалювати широке коло ідей і концепцій.

"Зачарована Десна" не лише відображує талант Довженка як письменника, але й стає важливим джерелом для вивчення української літератури та культури в цілому.

Рік написання: 1956

Жанр: автобіографічна кіноповість (“автобіографічне кінооповідання”)

Рід літератури – епос

Тема: щира сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту.

Ідея: заклик любити життя, цінувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою.

“Зачарована Десна” де відбуваються події? Довженко розповідає про своє дитинство у рідному селі на Чернігівщині.

Головні герої “Зачарована Десна”: 

два ліричні герої — малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах);

Петро Семенович (батько);

Одарка Єрмолаївна (мати);

прабабуся Марусина;

дід Семен;

прадід Тарас;

дядько Самійло.

брати Сашка: Лаврін, Сергій, Василько й Іван;

дід Захарко;

учитель Леонтій Опанасенко тощо.

Композиція: твір умовно можна поділити на новели «Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи.

Проблематика “Зачарована Десна”:

Природа і людина

Шлях народу та людини до щастя

Прекрасне й потворне в житті

Покликання, сутність людини

Роль праці в житті людини

Добро і зло

Життя і смерть

Його творчість охоплює різноманітні жанри, включаючи романи, оповідання, драми, есе, мемуари та сценарії. Він відомий своїм глибоким талантом у психологічному аналізі персонажів та вмінням висвітлити складні моральні та етичні питання.

Одним із його найвідоміших творів є роман "Собор" (1968), який отримав широке визнання як в Україні, так і за її межами. У своїх творах Гончар часто досліджував теми ідентичності, свободи, моралі та духовності.

У своїй діяльності Гончар також виступав як активний учасник громадського життя. Він був одним із засновників української Гельсінської групи за права людини, що працювала на захист прав громадян у радянські часи.

Загалом, творчість Олеся Гончара залишає невимірний вплив на українську культуру та літературу, а його глибокі думки і ідеї залишаються актуальними й сьогодні.

Рік написання: 1946.

Жанр: новела.

Літературний рід: епос.

Напрям, стиль, течія – неоромантизм

Тема: спогади руського (тут у значенні українського) вояка-партизана про зустріч з дівчиною Терезою у словацьких горах.

Ідея: показ цінності простих людських почуттів (доброти, симпатії, довіри, закоханості) у надзвичайно складні воєнні часи.

Головна думка: утвердження сили любові та життя

«Модри Камень» проблематика:

війна як руйнівник життя;

подвиг солдатів-партизанів;

прості людські почуття у воєнний час;

закоханість як ознака життя в людських серцях;

любов до рідного дому, рідної землі;

кохання як вічне почуття.

Світоглядні засади цього руху включають протистояння соціалістичному реалізму, розбудову альтернативних художніх моделей, і виявлення внутрішньої моральної опозиції радянському тоталітарному державному режиму⁶.

Найяскравіші постаті "шістдесятників" у різних сферах:

- Політика: Шістдесятники були внутрішньою моральною опозицією радянського тоталітарного державного режиму.

- Поети: Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, Борис Олійник.

- Прозаїки: Володимир Дрозд, Григір Тютюнник, Віталій Дончик, Валерій Шевчук, Євген Гуцало.

- Літературознавці і літературні критики: Іван Дзюба, Євген Сверстюк.

- Художники: Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін.

- Музиканти: Інформація про музикантів-шістдесятників не знайдена.

- Кіномитці: Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко.

Доповідь:"Тяглість боротьби українців за незалежність".

Україна лише 32 роки існує як незалежна країна на мапі світу, але цьому передували кілька століть боротьби українців за право мати свою державу. Історія свідчить про безперервну тяглість боротьби українців за незалежність протягом усього ХХ століття.

Україна здобула незалежність юридичним шляхом, після ухвалення низки документів, що проголошували державний суверенітет. Легітимність цих кроків Верховної Ради підтвердив Всеукраїнський референдум.

У 2014 році Росія окупувала Крим і розпочала війну на Донбасі, а 24 лютого 2022 року російська армія розпочала широкомасштабне вторгнення на територію України по всій довжині спільного кордону і з території Білорусі⁹. Україна 9 років дає відсіч агресору, а тепер веде і справедливу війну за відновлення своєї територіальної цілісності за збереження своєї незалежності і суверенітету.

Таким чином, боротьба за незалежність України є тривалим і складним процесом, який включає в себе не тільки політичні та військові дії, але й культурну та інтелектуальну боротьбу, як це було в період Шістдесятництва. Ця боротьба продовжується і до сьогоднішнього дня.

Рік написання: 1977.

Збірка: «Над берегами вічної ріки».

Рід – лірика

Вид лірики: філософська.

Жанр “Страшні слова, коли вони мовчать”: ліричний вірш.

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Тема: слово в житті людини, сутність поезії.

Ідея — показати силу слова: «Людині бійся душу ошукать».

Провідний мотив: роль митця в житті суспільства, значення слова в житті людини, сутність поезії.

У творі Ліна Костенко говорить про те, що слова, ніби згустки, увібрали в себе радощі й болі людей. Чутлива душа поета не тільки вловлює енергію сказаного, а й дивиться на слова з побожним страхом, адже впевнена, що поетові треба пам’ятати про свою відповідальність за кожен свій рядок і за кожне слово.

Композиція твору. Невеликий за розміром у три строфи вірш наповнений почуттями й експресією. Перша строфа твору — це одне складнопідрядне речення, у якому кожне підрядне речення посилює звучання головного.

Образи твору. Ліричний герой — це людина, що знає силу слова й відчуває відповідальність за їх використання: «Хтось ними мучився, болів…» Філософські роздуми поетеси над словом і творчістю породжують в уяві читача образ ліричного героя, який висловлює свої думки щодо проблеми добору слів, завдань мистецтва у суспільстві.

Римування – перехресне: мовчать — почать, причаїлись — чиїмись (абаб):

Віршовий розмір – вірш написано п’ятистопним ямбом із пірихієм.

Строфа – три катрени (чотиривірші)

Історія написання: філософські питання про сутність поезії, про місію митця для Ліни Костенко (особливо для неї, яка пішла у «внутрішню еміграцію» на знак протесту проти відновлення тоталітаризму в СРСР і понад 16 років змушена була писати «в шухляду»), як і для всіх «шістдесятників», були особливо актуальними, що вилилося в низку творів, де ця проблематика стає осердям уваги.

“Страшні слова, коли вони мовчать” художні засоби:

епітети: «страшні слова», «безсмертний дотик», “чорні дні” ;

метафори «слова мовчать, причаїлись», «хтось ними (словами) плакав, мутився, болів» оживлюють, олюднюють слова;

анафора: у першій строфі другий і третій рядки починаються словом «коли*, яке підкреслює і пояснює оксиморон «слова мовчать»;

антитези: «краса й потворність», «асфальти й спориші» змальовують і різноманітність світу, і його повторюваність, узагальнюючи словами «Усе було», і підводять до висновку: «Поезія — це завжди неповторність».

оксиморон – “слова мовчать”

У поезії “Страшні слова, коли вони мовчать…” протиставляються асфальти й спориші (це контекстуальні антоніми). Таким чином письменниця порівнює особливості життя міського і сільського, міські асфальтові та сільські грунтові дороги.

У вірші «Страшні слова, коли вони мовчать» Ліна Костенко закодувала своє розуміння значення слова в житті суспільства і кожної людини. Поетеса впевнена, що митці, як ніхто інший, мають обережно й відповідально ставитися до сказаного, адже «поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Буває важко знайти потрібні слова, які б не «були уже чиїмись», але поети тому й несуть це звання, що вміють словом торкатися наших душ і пробуджувати світлі почуття.

Рік написання – 1980 (рік видання)

Збірка – «Неповторність».

Літературний рід: лірика

Жанр: етюд

Вид лірики: інтимна, пейзажна

Літературна напрям, течія: модернізм, неоромантизм

Тема: розповідь  про прелюдію кохання, момент закоханості, народження почуттів, у які ще не зовсім віриться.

Ідея: дати відчути людині,що їй потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поцінувати те добре, світле, що є.

Провідний мотив – спогад про колишнє кохання

Віршовий розмір: ямб.

Римування – перехресне

“Хай буде легко. Дотиком пера” художні засоби

Епітети: спомин пресвітлий; білий світ, березова кора побілена; чорні дні; спогад предивний, пресвітлий;

Метафори: осінь похлинулась димом; хай не розбудить смутку телефон; печаль не зрушиться листами; сон торкнувся пам’яті вустами; сніг іти поривався;

Інверсія: спогадом предивним; не розбудить смутку телефон.

Анафора – Хай буде, Сьогодеі, Хай

Вірш Ліни Костенко «Хай буде легко…» — філософський етюд про пам’ять, про почуття, про відчуття життя, у якому переміша­лися чорне й біле, добро й зло. Людині потрібне інколи не лише солодке, а й гірке, не лише світле, а й темне, щоб більше поці­нувати те добре, світле, що є.

У вірші «Хай буде легко. Дотиком пера…» на вік героїні, що багато пережила у житті, натякають такі рядки:

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

У поезії описано почуття, у які не вірить навіть сама лірична героїня: ”Хай буде легко. Це був тільки сон,що ледь торкнувся пам’яті вустами.”

Героїня вірша рятується від осіннього смутку в природі й душі світлим спомином про минуле кохання.

Рік написання: 1979.

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр “Маруся Чурай”: історичний роман у віршах (визначення Л. Костенко).

Тема “Маруся Чурай”: зображення нещасливого кохання Марусі та Грицька в поєд­нанні з широкою картиною життя України XVII ст.

Головна ідея: незнищенність українського народу (особистості з бага­тим духовним світом), глибока віра в його (її) духовну силу і могутність.

Головні події твору відбуваються у Полтаві в 17 столітті.

Головні герої “Маруся Чурай”:

• Маруся Чурай – головна героїня, дівчина-піснетворка, людина великої душі й максималістка в коханні. Три дні перебувала у в’язниці після виголошення вироку. Вона ходила до Києва на прощу.

• Гриць Бобренко — випадково отруєний коханий Марусі;  (“любив достаток і любив пісні”, “народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося  йому”).

• полковий обозний Іван Іскра – закоханий у Марусю козак-патріот, приніс перед самою стратою Марусі універсал від Б.Хмельницького про скасування вироку за пісенний талант Марусі та за героїзм батька – Гордія Чурая. У цьому герої втілено шляхетність духу, вірність у дружбі й коханні, вірність Батьківщині.

• полтавський полковник Мартин Пушкар,

• козак Лесько Чер­кес,

• Галя Вишняківна — потенційна наречена Грицька, обмежена дівка; (“глуха до пісні, завжди щось спотворить”, “гостренькі зуби – чисто ховрашок”, “як реп’яшки, зелені оченята і пишно закопилені вуста”),

• Семен Горбань – війт у Полтаві. (“з комори мєской потай дьоготь крав”, а потім поорадив вимазати ним ворота Марусі Чурай)

• Гордій Чурай – батько Марусі, патріот, якого було покарано на смерть у Варшаві.

• Чураїха – матір Марусі, горда, тверда жінка;

• мандрівний дяк – подорожній, з яким Маруся Чурай йшла на прощу до Києва.

У цьому творі використані прийоми антитези та контрасту

Обази-символи твору “Маруся Чурай”

• неопалима купина – символ незнищенного, вічного;

• пісня – символ народної душі, краси, пам’яті;

• Маруся Чурай – символ народного генія, фольклорної культури, пісні, людини високого лету, максималістки;

• Іван Іскра, Гордій Чурай – символ відданості, патріотизму;

• Гомер – символ творця й водночас історіографа нації;

• Богдан Хмельницький – символ справедливості й мудрості.

• мандрівний дяк – символ віри, книжної культури;

Сюжет і композиція “Маруся Чурай”

Дві сюжетні лінії, які переплітаються, — осо­биста (Маруся-Грицько) й історична (боротьба українського народу проти загарбницької політики польської шляхти).

Роман складається з 9 різних за обсягом розділів.

1. Роман у віршах «Маруся Чурай» — твір

Г ліро-епічний

2. Установіть відповідність.

1-Д

2-Б

3-А

4-Г

3. Установіть відповідність.

1. - Д

2. - А

3. - Б

4. - В

1. Дитинство та юність:

- Народився 8 січня 1935 року в селі Біївці Лубенського району на Полтавщині.

- Батька не знав, виховувала мати. Вона мала великий вплив на формування його світогляду.

- З дитинства проявляв інтерес до літератури.

2. Освіта:

- Навчався в школі в селі Тарандинці.

- У 1952 році вступив до Київського університету на факультет журналістики, який закінчив у 1957 році.

3. Робота:

- Працював у газетах "Літературна Україна", "Молодь України", "Черкаська правда".

- Після закінчення університету працював у редакції газети "Черкаська правда".

4. Сім'я:

- Одружився з Людмилою Симоненко. Мав сина Олеся.

5. Смерть:

- Помер 13 грудня 1963 року в Черкасах, після тяжкої хвороби. Офіційна версія – хвороба нирок, але існують версії про політичне переслідування і побиття.

Творчість

1. Початок літературної діяльності:

- Дебютував у пресі під час навчання в університеті.

- Перші поетичні спроби з’явилися в студентські роки.

2. Основні збірки:

- "Тиша і грім" (1962): перша збірка поезій, що принесла популярність.

- "Земне тяжіння" (1964): друга збірка, видана вже після смерті поета.

- "Поезії" (1966): посмертна збірка, яка включає більшість його творів.

- "Лебеді материнства" (1981): вибрані твори поета.

3. Тематика поезій:

- Гуманістичні ідеали, патріотизм, любов до Батьківщини.

- Осмислення життя людини, її місце в суспільстві.

- Боротьба за правду і справедливість.

- Поетика народної пісні, фольклорні мотиви.

4. Вплив на літературу:

- Симоненко став символом опору тоталітарному режиму.

- Його творчість вплинула на розвиток української літератури, особливо в контексті шістдесятництва.

- Твори поета часто використовувалися в протестних акціях та демонстраціях під час радянських часів і в період незалежності.

5. Визнання:

- Василя Симоненка посмертно нагороджено Шевченківською премією у 1995 році за збірку поезій "Лебеді материнства".

- Його ім'я носить низка вулиць, бібліотек та шкіл в Україні.

Рік написання – 1962

Вид лірики: громадянська, патріотична.

Жанр: ліричний вірш.

Тема: звеличення рідної землі, її історії.

Ідея — показати щирі синівські почуття поета до своєї Батьківщини.

Віршований розмір: шестистопний ямб

Римування: перехресне (зіниці — блискавиці, рань — повстань.)

Провідний мотив твору. Поет звіряється у любові до України, закликає земляків любити рідну землю, дбати про ЇЇ майбутнє.

Композиція вірша. Логіка зображення, естетична цілісність, світоглядна позиція поета, чітка орієнтація на читача зумовлюють побудову твору. Монолог ліричного героя відтворює патріотизм цілого покоління. Твір сповнений почуттів, експресії, які передають різноманітні тропи та фігури.

Образи. Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається любов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чортами». У творі присутній образ України, яку ліричний герой називає матір’ю, молитвою, віковою розпукою.

Також у цьому вірші звучить передбачення ранньої смерті Василя Симоненка.

«Задивляюсь у твої зіниці» художні засоби:

епітети «червоні блискавиці», «мама, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні, занадто кучі та малі», «зіниці, голубі, тривожні», «розпука вікова», «хмари бурякові», «священне знамено» змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;

метафори «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать америки й росії», “чорти живуть на небі”, «палають хмари», «сичать образи»

порівняння: «зіниці, голубі, тривожні, ніби рань»; звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «мене»;

гіпербола «битви споконвічний грюк» створює різноманітну, строкату картину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;

риторичне питання «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?» цілком логічно підкреслює ті опори, на яких тримається світ і людське життя;

риторичні оклики «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!» роблять вірш емоційним, наближають автора до читача;

літота «Я проллюся крапелькою крові» змальовує думку про те, що кожен із нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.

У поезії «Задивляюсь у твої зіниці» Василь Симоненко гордо й відверто заявляє про свою любов до України, говорить про те, що Батьківщина завжди була, є і буде найважливішою для нього.

Жанр – вірш

Лірика – філософська

Рік написання – 1962

Тема: кожна людина неповторна.

Iдея: уславлення неповторності кожної людини.

Мотиви: справедливiсть, життєздатність, самоповажага.

Головна думка: “Ми — не безліч стандартних “я”, А безліч всесвітів різних”.

Тобто, у творі “Я” Василь Симоненко стверджує мотив неповторності кожної особистості.

Художні засоби:

Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «гримів одержимо і люто», «лице рябе», «одвічне лоно», «ліниво тяглася», «океанна вселюдська сім’я».

Порівняння: безліч таких, як ти; безліч таких, як я.

Протиставлення: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім’я.»

Метафори: «уявляєш пупом», «кривилося гнівом лице», «не стала навколішки… гордість», «тяглася отара хвилин», «ми — безліч всесвітів»

Афоризми: «Не стала навколішки гордість моя», «І тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони “я”».

У цій поезії ліричний герой – це особистість, а його «я» є горде, безкомпромісне та гідне звання людини.

1. Народження та ранні роки:

- Дата народження: 28 вересня 1929 року.

- Місце народження: село Стопчатів, Косівський район, Івано-Франківська область, Україна.

- Родина: Народився в багатодітній селянській родині. Виховувався в патріотичному та релігійному дусі.

2. Освіта:

- Навчався в Коломийській гімназії.

- З 1945 по 1950 рік навчався у Львівському університеті на філологічному факультеті, де здобув вищу освіту.

Початок літературної діяльності

3. Перші літературні спроби:

- Перші поетичні твори були опубліковані ще під час навчання у Львівському університеті.

4. Дебютна збірка:

- 1951 рік: Вихід першої збірки поезій "Любов і ненависть", яка одразу привернула увагу критиків і читачів.

Зрілість та активна літературна діяльність

5. Творчий злет:

- 1953 рік: Вихід збірки "Моя земля".

- 1960-ті роки: Продовжує видавати збірки поезій, серед яких "Час і люди", "Граніт і вогонь" та інші. Його поезія стає символом патріотизму, любові до рідного краю та боротьби за національну ідею.

6. Політична діяльність:

- Відомий як активний громадський діяч та борець за незалежність України.

- Член КПРС, але пізніше виступав проти радянської влади.

- Був одним з організаторів Народного Руху України.

7. Переклади та редакторська робота:

- Займався перекладом поезій з багатьох мов, зокрема з польської та французької.

- Був редактором кількох літературних видань.

Пізні роки та спадщина

8. Літературна та громадська діяльність:

- Продовжував писати вірші, публікувати статті та брати участь у громадському житті країни.

- Його творчість відзначена численними нагородами, зокрема Державними преміями України.

9. Пам'ять:

- Дмитро Павличко залишив глибокий слід у літературі та культурі України.

- Його твори продовжують читати та вивчати нові покоління українців.

10. Смерть:

- Помер 29 січня 2023 року, залишивши по собі багату літературну спадщину та незабутній вклад у боротьбу за незалежність і культуру України.

Висновок

Дмитро Павличко був видатним українським поетом, перекладачем, літературним критиком і громадським діячем. Його творчість відображає багатогранність української культури, національної ідеї та боротьби за незалежність. Він залишив після себе багату спадщину, яка продовжує надихати нові покоління.

Б – метаморфоза → 2 – 3 туги обернувся мимохіть в явора...

В – порівняння → 1 – А в душі – печаль, як небеса.

Г– інверсія → 4 – Сорочку мати вишила мені...

Д – епітет → 3 – Розітнуть йому печальні груди, скрипку зроблять із його журби.

2.Розкрийте символіку вірша Д. Павличка «Два кольори».

Розкрийте символіку вірша Д. Павличка «Два кольори».

3.Визначте віршовий розмір поезії Д. Павличка «Я стужився, мила, за тобою...».

Віршовий розмір: п’ятистопний хорей:

4.Заповніть літературний паспорт до поезії Д. Павличка «Я стужився, мила, за

тобою...».

Дмитро Павличко “Я стужився, мила, за тобою” аналіз

Автор – Дмитро Павличко

Рік написання: 1968

Збірка: «Таємниця твого обличчя» (1974)

Жанр: вірш

Вид лірики: інтимна лірика з елементами пейзажної

Провідний мотив твору – туга нещасливого кохання, що спонукає до творення краси, мистецтва.

Проблематика: нерозділене кохання, сила кохання і сила справжнього мистецтва.

Тип римування- перехресне: абаб (тобою \ мимохіть \ журбою \ стоїть).

Віршовий розмір: п’ятистопний хорей:

Вид строфи: катрени

Настрій вірша: сумний

Для твору Д. Павличка „Я стужився, мила, за тобою” характерна така особливість точність і виваженість кожного слова.

Композиція вірша чітка, виразна, це підкреслює про­зорість думки, довершеність емоційного малюнка.

Вихідний момент – сум ліричного героя за коханою (1-й рядок);

роз­виток почуття — ліричний герой стає явором, що росте й співає яворині, мріє про її кохання;

кульмінація — смерть явора (передостанній рядок);

резюме — яворова туга пе­ревтілюється у Скрипку (останній рядок).

“Я стужився, мила, за тобою” символічні образи

Система образів вірша будується на основі фольклорного паралелізму: герой і героїня – явір і яворина.

Головний образ твору Д. Павличка „Я стужився, мила, за тобою” не припиняє свого існування, просто йде у нову естетичну форму, із його журби зроблять скрипку. Скрипка символізує красу мистецтва.

В основі поезії „Я стужився, мила, за тобою” оспіваний у народних піснях образ ЯВОРА. Він символізує співоче дерево.

“Я стужився, мила, за тобою” художні засоби

Поруч з паралелізмом наскрізним художнім засобом у творі є пер­соніфікація: явір набуває прикмет людини. У такий спосіб увиразнюється думка про одухотвореність, здатність усього сущого почувати.

Піднесено-трагічна історія кохання розгортається в по­етовому рідному краю. Здогадуємося про це завдяки гірським, лісовим та лicoрубівським мотивам, а також діалектизмам (що поодинокі — не перевантажують текст і влучно вжиті): «трина» — тирса, колюча остюкувата поло­ва; «бескиди» — гірські урвища, провалля.

Авторський задум вміло увиразнюється досить різно­манітними тропами і синтаксичними фігурами. Тугу самоти, розлуки з коханою, силу почуття підкреслюють метафори (явір «палений журбою», «згорає від сльози роса»), пер­соніфікації «яворові сниться яворина»), просте двочленне порівняння («А в душі печаль, як небеса», «Сніг летить колю­чий, ніби трина»), метонімічний епітет («печальні груди»), інверсія («І згорає від сльози роса» — саме згорає). Риторичне звертання («мила»), літота («яворонька») промовисто увираз­нюють ніжність ліричного героя у ставленні до коханої А ме­тафоричний епітет «кохання молоде» розкриває безсмертя, красу, свіжість, цноту й пристрасть цього почуття в душах ге­роїв.

Найбільше смислове навантаження падає на останній ря­док вірша. Символ«скрипка» остаточно розкриває мотив тво­ру: скрипка — це краса тужливої мелодії, краса рукотворна, уможливлена людською творчістю, чий ширше — просто кра­са душі людини, але саме краса, народжена, вигранена шляхетним почуттям кохання, хай навіть, нещасливого. Інверсія ще раз виділяє серцевинний символ твору. До речі, останній рядок є чіткою логічною крапкою, цілком вичерпує тему, після нього не можна додати до сказаного жодного слова.

Виразний звуковий, музичний супровід емоційного ма­люнка створює фоніка вірша. Надто ж у 2-й строфі, де вісім разів повторюється звук [с] (що передає шум вітру у кроні дерева, символізує сум, смерть), а також у 4-й строфі, де звук [р], повторений сім разів, посилює суворість, трагізм зображуваного (алітерація).

Поезія Дмитра Павличка справила на мене велике враження. Вона дещо сумна, мінорна, сповнена печальних передчуттів. Своєю ліричністю, мелодійністю схожа на народну пісню. Мені сподобався вірш, хоча було дуже шкода ліричного героя, бо добре, коли кохання – взаємне й щасливе почуття…