До полудня місто залишили усі латинські і навіть грецькі кораблі, заповнені солдатами і біженцями, й столиця Візантійської імперії була взята під контроль турками. Їх кавалерія розсіяла останніх захисників Константинополя, які практично всі полягли у вуличних боях, — у полон потрапило лише зо півтисячі чоловік, — після чого османи кинулись до собору св. Софії, де зачинились тисячі містян в надії на божий захист.Того ж дня загинув й Костянтин ХІ Палеолог. Ніхто не бачив як це сталось, жоден з його оточення не вижив. За твердженням грецького історика на османській службі Михайла Критовула, сучасника подій і автора «Історії Мехмеда II», останніми словами імператора були «Місто впало, а я ще живий», після чого він скинув з себе царське вбрання й кинувся у бій. За наказом султана його тіло намагались знайти серед мертвих й, нібито виявили за вишитими на панчохах орлами, після чого від трупа відтяли голову, яку на палі пронесли навколо Константинополя, проте згодом жоден з містян не визнав у ній останнього візантійського імператора.

Наступні роки Мурад II упокорював турецькі бейліки у Малій Азії і утверджувався на Балканах, й підготовка до вирішальної війни проти Візантії почалась за правління його 19-річного сина Мехмеда II. На початку 1452 року він за кілька місяців північніше Константинополя, у найвужчому місці Босфору, звів Румельську фортецю, яка разом із фортецею Анадолу, збудованою ще його дідом на азійському березі протоки, дала змогу відрізати столицю Візантії від Чорного моря і позбавити її підтримки з боку генуезьких колоній у Причорномор'ї.
Для імператора Костянтина XI Драгаша з династії Палеологів стала очевидною неминучість нової облоги Константинополя. Він відновив фортечний мур міста, але зібрати кошти для найму достатньо великої армії не зміг. Прагнучи заручитись підтримкою Заходу, Костянтин XI підтвердив унію православної і католицької церков під зверхністю Риму, проте заклик Миколая V захистити Константинополь належної підтримки в Європі не знайшов — Франція готувалась до вирішального удару по англійських володіннях у Гієні, Кастилія вела успішну війну проти Гранадського емірату, німецькі князівства — чергову міжусобицю, а Польща та Угорщина остерігались прямого виступу проти османів після нищівної поразки в 1444 році біля Варни.

Допомогу Візантії надали лише Святий престол, Генуезька та Венеціанська республіки.

Тим часом бухту Золотий ріг перекрили натягнутим ланцюгом, який захистив Константинополь від османських кораблів із сходу, а на 26-кілометровому периметрі міського муру розмістилось 5-тисячне візантійське військо і зо 2 тисячі найманців, зокрема і турецьких. Крім того, на захисті Константинополя був чималий флот — 10 власних суден, 13 венеціанських та генуезьких й по одному італійському, арагонському та французькому. Очікувалось прибуття ще чотирьох кораблів — одного грецького з Мореї і трьох генуезьких, споряджених коштом папи римського.
Падіння Візантії разом із успішною Реконкістою по інший бік європейського континенту завершило епоху Середньовіччя. Османська монополія на традиційні торгові шляхи в Азію підштовхнула європейців до пошуку нових маршрутів на Схід і відкрила епоху Великих географічних відкриттів XV-XVI століть.

Протягом перших років свого правління Тимур (відомий також як Тамерлан — "кульгавий Тимур" — прізвисько, отримане після поранення в 1363 році) провів у війнах проти ханів Туркестану, підкорив Балх, Ташкент, Хорезм, практично всю Персію, після чого втрутився у міжусобну війну в Золотій Орді і допоміг Тохтамишу розбити хана Мамая і утвердитись на престолі. Проте з 1385 року Тохтамиш почав здійснювати набіги на володіння Тимура, чим скористались його колишні вороги в Моголістані та Хорезмі. Розправившись із бунтівниками, в 1391-1394 роках Тамерлан здійснив два походи проти Тохтамиша і остаточно розбив його 15 квітня 1395 року у битві на ріці Терек (нині — Чечня) — Тохтамиш був витіснений у Московське царство і згодом втратив владу в Золотій Орді.

Утвердившись в Середній Азії, на Закавказзі і в Персії, в 1398 році Тамерлан здійснив похід в Індію, розбив війська Делійського султанату і через рік дійшов до Гангу. Повернувшись з Індії з величезними скарбами, Тимур розпочав похід проти Османської держави, у 1401 році завоював Дамаск, а 28 липня 1402 року завдав вирішальну поразку султану Баязіду I — він був закований в кандали й помер в неволі, його розорена держава фактично розпалась, занурившись у громадянську війну.У 1404 році 68-літній Тимур розпочав приготування до завоювання Китаю, де в 1368 році була повалена влада монгольської династії Юань, заснованої нащадками Хубілая. Уклавши союз із династіїєю Північна Юань, що володіла Монголією, Тимур планував похід весною 1405 року, проте 18 лютого року несподівано помер у місті Фараб (нині — селище Отрар в Казахстані) поблизу Шимкента, де чекав доки від снігу звільняться гірські перевали. Його забальзамоване тіло у труні з чорного дерева, оббитою срібною парчою, відвезли в Самарканд, де 18 березня поховали у ще недобудованому мавзолеї Гур-Емір.

Ще за життя Тамерлан призначив спадкоємцем свого внука Пір-Мухаммеда, який правив Індією. Його відсутністю в столиці скористався інший внук Тимура — Халіль, який захопив Самарканд і 18 березня 1405 року був проголошений ханом. Розбивши наступного року війська Пір-Мухаммеда, Халіль-Султан протримався при владі лише три роки і був повалений своїм дядьком Шахрухом, четвертим сином Тимура. Він зумів придушити заколоти і повстання на окраїнах, проте не зберіг єдність держави, столицю якої переніс в Герат (нині — Афганістан), — від неї відпали Ірак та Азербайджан.

Остаточно імперія Тимура розпалась в 1505 році, коли племена узбеків завоювали Самарканд і витіснили останнього тимурида хана Бабура в Афганістан, звідки він розпочав похід в Індію, де в 1526 році заснував імперію Великих Моголів.

В час правління нового султана невдало для держави продовжувалася війна зі священною лігою. Невдовзі після коронації Ахмеда, 19 серпня 1691 османська армія була розгромлена в битві при Сланкамені імперськими військами під командуванням Людвіга Баденського, а турків було вигнано із Угорщини. У цій битві загинув великий візир Фазіл Мустафа Кепрюлю. За цією поразкою слідувало ще декілька невдач. Ахмед II розхворівся з горя і 1695 року помер від водянки.

Сучасники характеризували султана як меланхолійного тихого дивака, який любив музику і поезію. Також він був дуже релігійним, але слабкість характеру та важке зовнішньополітичне становище Османської імперії не дали зробити Ахмеду чогось визначного.

15 серпня 1461 року впала Трапезундська імперія — Давид Великий Комнін з родиною був вивезений до Константинополя, де через два роки його з синами і племінниками за наказом Мехмеда Завойовника було страчено.

Для імператора Костянтина ХІ стала очевидною неминучість нової облоги фортечний мур міста, але зібрати кошти для найму достатньо великої армії не зміг. Прагнучи заручитись підтримкою Заходу, Костянтин XI підтвердив унію православної і католицької церков під зверхністю Риму, проте заклик Миколая у захистити Константинополь належної підтримки в Європі не знайшов. Допомогу Візантії надали лише Святий престол, Генуезька та Венеціанська республіки.Оточення Константинополя розпочалось після Великодня із захоплення навколишніх містечок і Принцевих островів у Мармуровому морі й завершилось 6 квітня.

Останній представник династії Палеологів, син імператора Мануїла II та Олени Драгаш, дочки сербського князя Костянтина Драгаша.За візантійською традицією, що дозволяла брати прізвище по материнській лінії, надав перевагу прізвищу матері.

Більшу частину дитинства провів у Константинополі, під наглядом батьків.

Правив як регент у 1437—1439 у період перебування свого старшого брата в Італії.

Загинув у бою під час штурму Константинополя турками-османами.

Офіційно не канонізований. Вшановується як місцевий святий у деяких грецьких церквах.

  

 Османської імперії у віці 12 років, коли батько добровільно передав йому владу, вирішивши відійти від справ. Проте, заколот яничарів, повстання албанців на чолі зі Скандербегом і порушення мирного договору угорським королем Владиславом III змусили Мурада у 1446 році знову зайняти престол, який він, вже важкохворий, вдруге передав сину через п'ять років.

Протягом наступних двох років Мехмед II уклав мирні договори з Венецією та Угорщиною, завдяки чому підготувався до облоги Константинополя, який був взятий 29 травня 1453 року. Після завоювання Візантії османами була підкорена Сербія, захоплені острови в Егейському морі, завойовані Трапезундська імперія і Боснія, поставлені у васальну залежність Валахія та Албанія. У 1473 році Мехмед II розбив союз туркоманських племен в Анатолії і через два роки розпочав війну у Причорномор'ї, де проти нього виступило Кримське ханство у союзі з Генуєю, Польщею і Литвою.

Здобувши Крим, Мехмед II здійснив успішний похід проти Венеціанської республіки, змусивши її в 1479 році відмовитись від колоній в Албанії, після чого розпочав облогу острова Родос, який знаходився у володінні Ордену госпітальєрів. Так і не заволодівши ним з кількох спроб, флот Мехмеда Завойовника вогнем і мечем пройшовся узбережжям Південної Італії, що викликало паніку в Європі і спонукало папу Сікста IV закликати християнських монархів до організації хрестового походу проти Османської імперії.

Завершивши приготування до свого чергового походу — на завоювання Родоса чи, можливо, Мамелюкського султану в Єгипті, на початку травня 1482 року Мехмед на чолі війська вийшов з Константинополя. Він щойно переправився через Босфор у Віфінію, як несподівано відчув себе зле, став табором біля містечка Гебзе на березі Мармурового моря, де 3 травня й помер у віці 49 років, імовірно, від подагри.

Великий візир Караманли Мехмед-паша негайно відправив гінців до синів султана — старшого, Баязида, що правив санжаком в Амасьї, і Джема, що сидів у Коньї.

За традицією новина про смерть Мехмеда мала триматись у суворій таємниці від сторонніх, доки новий султан не займе престол, однак вже наступного дня вона поширилась Стамбулом. Яничари, прихильні до Баязида і його 14-літнього сина, що саме був у султанському палаці, звинувати візира у змові з молодшим шехзаде, який (теоретично) міг швидше дістатись міста, і вбили Мехмед-пашу.

Стамбул охопив неспокій, який в умовах безвладдя переріс у грабежі і погроми, в основному, європейських торговців. Лише коли все почало вщухати, згадали про заховане від сторонніх тіло Мехмеда, яке без жодної уваги пролежало три дні. З великими труднощами його забальзамували і після прибуття Баязида в Стамбул 22 травня поховали в усипальні на території не так давно збудованої за наказом покійного султана мечеті.

 Османської імперії у віці 12 років, коли батько добровільно передав йому владу, вирішивши відійти від справ. Проте, заколот яничарів, повстання албанців на чолі зі Скандербегом і порушення мирного договору угорським королем Владиславом III змусили Мурада у 1446 році знову зайняти престол, який він, вже важкохворий, вдруге передав сину через п'ять років.

Протягом наступних двох років Мехмед II уклав мирні договори з Венецією та Угорщиною, завдяки чому підготувався до облоги Константинополя, який був взятий 29 травня 1453 року. Після завоювання Візантії османами була підкорена Сербія, захоплені острови в Егейському морі, завойовані Трапезундська імперія і Боснія, поставлені у васальну залежність Валахія та Албанія. У 1473 році Мехмед II розбив союз туркоманських племен в Анатолії і через два роки розпочав війну у Причорномор'ї, де проти нього виступило Кримське ханство у союзі з Генуєю, Польщею і Литвою.

Здобувши Крим, Мехмед II здійснив успішний похід проти Венеціанської республіки, змусивши її в 1479 році відмовитись від колоній в Албанії, після чого розпочав облогу острова Родос, який знаходився у володінні Ордену госпітальєрів. Так і не заволодівши ним з кількох спроб, флот Мехмеда Завойовника вогнем і мечем пройшовся узбережжям Південної Італії, що викликало паніку в Європі і спонукало папу Сікста IV закликати християнських монархів до організації хрестового походу проти Османської імперії.

Завершивши приготування до свого чергового походу — на завоювання Родоса чи, можливо, Мамелюкського султанату в Єгипті, на початку травня 1481 року Мехмед на чолі війська вийшов з Константинополя. Він щойно переправився через Босфор у Віфінію, як несподівано відчув себе зле, став табором біля містечка Гебзе на березі Мармурового моря, де 3 травня й помер у віці 49 років, імовірно, від подагри.

Великий візир Караманли Мехмед-паша негайно відправив гінців до синів султана — старшого, Баязида, що правив санжаком в Амасьї, і Джема, що сидів у Коньї.

За традицією новина про смерть Мехмеда мала триматись у суворій таємниці від сторонніх, доки новий султан не займе престол, однак вже наступного дня вона поширилась Стамбулом. Яничари, прихильні до Баязида і його 14-літнього сина, що саме був у султанському палаці, звинувати візира у змові з молодшим шехзаде, який (теоретично) міг швидше дістатись міста, і вбили Мехмед-пашу.

Стамбул охопив неспокій, який в умовах безвладдя переріс у грабежі і погроми, в основному, європейських торговців. Лише коли все почало вщухати, згадали про заховане від сторонніх тіло Мехмеда, яке без жодної уваги пролежало три дні. З великими труднощами його забальзамували і після прибуття Баязида в Стамбул 22 травня поховали в усипальні на території не так давно збудованої за наказом покійного султана мечеті.