В епоху неоліту, початком якого є десяте тисячоліття до н. е., там вже проживали два народи різного походження: один належав до африканської раси і прийшов з центру Африки; другий — до середземноморської раси і походив з Центральної Азії. Існує припущення, що була ще й третя група населення — вихідці з легендарної Атлантиди, які прийшли в долину Нілу через Лівію. Так сформувалися дві цивілізації: перша — Мерімда — на Півночі країни в дельті, яка заснувала перші міста; друга — на Півдні з головним містом Тасом

Основні періоди історії Стародавнього Китаю носять традиційні назви від імен династій і царств: Інь (Шан), Чжоу, Цинь і Хань. 

У створенні величезної імперії головну роль зіграло царство Цинь, яке знаходилося на заході Китаю. Його правителі спочатку домоглися повної незалежності, а в 4 ст. до н. е. розширили територію на південь та на схід. У цей період бронзову зброю було замінено залізною, а бойові колісниці змінила рухлива і маневрена кіннота. Циньським військам вдалося розгромити всіх своїх суперників і покінчити з імператорським двором династії Чжоу. 

Вчені називають величезну міську цивілізацію, що склалася в Північно-Східній Індії, по-різному: Індською, Хараппською, Доведійською. Порівняйте: ця цивілізація мала площу вдвічі більшу, ніж Стародавній Єгипет та Дворіччя, або приблизно дорівнювала території сучасної Франції. Існувала вона впродовж 2300–1700 рр. до н. е. Про державний устрій Індської цивілізації вченим майже нічого невідомо.

Уже в ІІІ тис. до н. е. мешканці Індської цивілізації мали писемність з ієрогліфів. Однак прочитати ці написи дотепер не вдалося, бо всі вони надто короткі, а мова написів ученим майже невідома. Написи, які збереглися (на печатках, амулетах, зброї, знарядді), в основному присвячувалися богам або вказували власника цих речей. Археологи знайшли череп’яну чорнильницю. Тобто матеріалом для писання, імовірно, служила тканина, кора або щось інше, що не збереглося до наших днів. Тож основне джерело про історію Індської цивілізації – археологічні знахідки.