Субкультура емо бере свій початок у США в середині 1980-х років. Спершу це був музичний напрямок, який називали emocore або emotional hardcore. Він виріс із панк-року, але відрізнявся більшою увагою до особистих емоцій та переживань. Якщо панк переважно критикував суспільство, то емо більше зосереджувався на внутрішньому світі людини. Музиканти співали про почуття, дружбу, сумніви, особисті проблеми. Це було новим і незвичним, тому швидко привабило підлітків, які шукали спосіб виразити власні емоції.

Справжнього розквіту емо досягли у 2000-х роках. У цей час з’явилися відомі гурти, як-от My Chemical Romance, Fall Out Boy, Paramore, Tokio Hotel та інші. Їхні пісні звучали на радіо, на музичних каналах, і молодь активно переймала цей стиль. Емо перетворилися з вузького музичного руху на цілу молодіжну субкультуру з власною модою, поведінкою та навіть світоглядом. У багатьох країнах виникли спільноти фанатів, які називали себе «емо-кідами».

Основна ідея емо – це щирість та відкритість у вираженні своїх почуттів. Емо відкидали думку, що «сильна людина не повинна показувати емоції». Навпаки, вони вважали, що плакати, сумувати чи розповідати про свій біль – це нормально. Також у культурі емо була важлива індивідуальність: кожен підкреслював свій особистий стиль і відрізнявся від «сірої маси». Водночас для багатьох підлітків емо стали символом протесту проти байдужості дорослих і суспільних норм.