🧷Перед початком прямої мови мають стояти відкриті  лапки, у кінці – закриті лапки, а перед ними – відповідний до характеру речення розділовий знак (знак питання, знак оклику, три крапки, але не крапка, яку ставимо вже після лапок). 

🧷Крапку після лапок у питальних та окличних реченнях з прямою мовою не ставимо: «Чого ж він ото нічого не показує?» – питають у матері; Це здивувало чоловiка, вiн пiдозрiло поглянув на кулак i тiльки сказав: «Ти диви».

🧷Якщо знак питання, знак оклику й три крапки стоять перед закритими лапками, то після лапок у кінці речення ті самі знаки не повторюються; неоднакові ж знаки можуть, залежно від змісту, ставитися водночас і перед закритими лапками, і після них, наприклад: Чи знайомі ви з романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»; Невже ти не чув, як гукали: «До зброї!»?

🧷Якщо за характером речення в його кінці має стояти крапка, вона зберігається і в тому разі, коли речення закінчується фрагментом у лапках з наявністю перед закритими лапками цих розділових знаків: Бідний багатому: «Здоров будь!». Багатий бідному: «Будь здоров!» (Народна творчість).

🧷Якщо в прямій мові, узятій у лапки, є інші цитування, а також власні назви, іронічні вислови та інші слова або вислови, що мають уживатися в лапках, доцільно використовувати лапки різної форми – зовнішні і внутрішні. У функції перших рекомендовано вживати кутові лапки, або «лапки-ялинки» («…»), у функції внутрішніх – «лапки-ла́пки» (“…” та ін.): «Це мій “Кобзар”», – сказав він. 

(З кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»)

Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя, не зробився артистом життя!

Не сердься на мене, мій Массіно, не сердься на мене!

Гарна птиця, а коли отак загукає, то чогось поневолі на серці моторошно робиться.

Твої очі спочивали на мені з такою певністю, з такою любов’ю і вірою, а мені було смішно, смішно, що ти такий сліпий, такий добрий, такий легковірний, як дитина!

Життя — се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби світу. 

Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого.

1. Редактор  попросив новенького, що ти розкажи мені трохи про себе.

 2. Пасажир запитав у провідника, чи скоро ви подасте мені чай. 

 3. Микола, розглядаючи в сутінках засмагле цегляно-червоне обличчя бронебійника, сказав, що ловко ти останній танк підбив.

 4. Юнак, зриваючись із місця, гукнув товаришам, що я зараз буду тут, лише на хвилинку забіжить додому.

5.Чую голос дівочий знадвору, що пустіть колядувати. 

 «П!» – а. 
 А: «П». 
 «П, – а, – п». 
«П, – а: – П». 
А: «П!» – а.