Хімія by Наталя Кастрюліна

Микола Бекетов

nata512lya — 2020-05-07 22:45:26 UTC

Кричак Валерія 9-В

2020-05-08 10:23:41 UTC

Д.І. Менделєєв

2020-05-08 11:24:00 UTC

2020-05-08 13:25:37 UTC

Михаил Васильевич Ломоносов

skibonpofd — 2020-05-08 16:32:12 UTC

Скиба Егор, 9-А

sofia09042004 — 2020-05-10 09:24:24 UTC

Лагермарк Герман Иванович

Кулишова Мария 9-В

2020-05-10 13:21:16 UTC

Олександр Володимирович Палладін

2020-05-11 11:54:22 UTC

Тарасова М. 9-В

2020-05-11 13:16:16 UTC

Колесникова Дана 9-А

2020-05-12 15:08:24 UTC

Горбачевский Иван Яковлевич

2020-05-13 22:40:52 UTC

Булгакова Евгения

Кулишова Мария 9в

2020-05-14 15:19:02 UTC

Лагермарк Герман Іванович

2020-05-15 09:50:42 UTC

Марченко Д. 9-в

2020-05-18 09:43:55 UTC

Іван (Ян) Якович Горбачевський

2020-05-18 11:41:33 UTC

Мещерякова Софія , 9-Б

План

nata512lya — 2021-05-18 19:30:30 UTC

Навчальний проект "Видатні українські вчені- творці хімічної науки"

Прізвище _____________________ клас ___________________

Прізвище, ім'я , по батькові вченого
Портрет
Роки життя
Досягнення
Місце народження
Освіта
Внесок у науку
Цікаві факти з біографії

Навчальний проект "Видатні українські вчені- творці хімічної науки"

mishchenkova_elmira — 2021-05-19 10:31:47 UTC

Тимофєєв Володимир Федорович

Народився | 5 (17) серпня 1858
Поділ, Полтава
Помер | 14 грудня 1923 (65 років)
Український хімік, професор
1881 року закінчив Харківський університет.

У 1882—1899 роках викладав у Харківському університеті, від 1894 року — професор.

У 1900—1907 роках — професор Київського політехнічного інституту. У 1906—1908 роках — ректор Київського політехнічного інституту Імператора Олександра II ^[1]. Від 1907 року — професор Харківського університету.

Протягом 1912—1919 років — директор Харківського комерційного інституту

Від 1922 року — директор Українського інституту прикладної хімії Укрраднаргоспу (Харків).

Від 1923 року — керівник науково-дослідної кафедри фізичної хімії Наркомосвіти УРСР.
Праці Тимофєєва присвячені дослідженню розчинності неорганічних і органічних речовин у неводних розчинниках залежно від температури. На основі вимірювання теплових ефектів підтвердив наявність хімічних процесів під час утворювання неводних розчинів.
Автор багатьох наукових праць і кількох монографій: «Курс лекцій з фізико-хімії» (1908), «Короткий курс хімії», «Фізична хімія» (1923).

Навчальний проект

2021-05-19 17:55:22 UTC

"Видатні українські вчені - творці хімічної науки"

Навчальний проект "Видатні українські вчені- творці хімічної науки" клас 9-А

2021-05-20 09:13:50 UTC

Прізвище Непотачев Іван
1.Хотинський Євген Семенович.
2.
3. 1877-1959 рр.
4.Одним з перших видань для студентів, підготовленим Є.С. Хотинським, було «Коротке керівництво до практичних занять з хімії для студентів-медиків» (1911,1915 р.р.). Є.С. Хотинський написав «Елементарний курс хімії», який витримав п’ять видань українською мовою (1926, 1928, 1929, 1930, 1931 рр.) і три видання російською мовою (1927, 1928, 1930 рр.). Підручник здобув першу премію Наркомпроса УРСР у 1929 р. У 1929 р. за пропозицією Наркомпроса УРСР написав підручник для старших класів школи, який з 1930 по 1934 р. витримав кілька видань сімома мовами. У період завідування кафедрою хімічної технології Є.С. Хотинським написаний підручник «Хімічна технологія для профшкіл». У 1933 р. виданий “Курс органічної хімії”, який був прийнятий як основний підручник з органічної хімії в Харківському університеті і ряді інших вузів СРСР. У 1949 р. виданий підручник “Стереохімія” (курс лекцій для університету).

5. Санкт-Петербург
6. У 1904 р. закінчив природничий факультет Женевського університету зі ступенем бакалавра фізичних і природничих наук, після чого склав відповідні іспити, виконав роботу на тему «Бромування і відновлення піролів» та одержав ступінь доктора фізичних наук за спеціальністю хімія.
7. Опублікував 49 наукових праць, деякі з них і нині є класичними у викладанні органічної хімії (наприклад, одержання піролу зі слизевоамонійної солі, його відновлення, галогенування і нітрування), 11 робіт з історії науки, 60 підручників і посібників українською і російською мовами, 19 навчально-методичних робіт, 24 книги і 73 статті по науково-популярній тематиці; здійснив чотири переклади фундаментальних наукових праць.
8. Є.С. Хотинський нагороджений орденом Леніна (1953 р.), медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.», значком «Відмінник народної освіти УРСР» і грамотами.

Навчальний проект з теми: «Видатні українські вчені-творці хімічної науки» Підготувала учениця 9-А класу Бахмутської загальноосвітньої Школи |-||| ступенів номер 18 ім. Дмитра Чернявського Думчикова Вероніка 1.Яцимирський Костянтин Борисович 2. 3.Нар. 1916 р. 4.Костянтин Борисович Яцимирський – видатний вітчизняний учений у галузі фізико-неорганічної, аналітичної і біонеорганічної хімії, академік НАН України, лауреат Державної премії України, премії АН СРСР ім. Л.О. Чугаєва та премії НАН України ім. Л.В. Писаржевського, нагороджений Золотою медаллю ім. Я. Гейровського Чехословацької АН... Він є автором понад 1000 наукових праць, у тому числі 24 монографій і підручників. К.Б. Яцимирський – засновник і голова вітчизняної школи з фізико-неорганічної хімії, серед його учнів 16 докторів і 55 кандидатів наук.У 1931 р., закінчивши семирічну школу в м. Черкаси, він вступив до Черкаського лісового технікуму, а потім перевівся до Чугуєво-Бабчанського лісового технікуму. Після закінчення навчання К. Яцимирського призначили помічником лісничого в Малинівське лісництво під Чугуєвим. Він любив займатися лісовими справами, але не адміністративними та фінансовими. А згодом Костянтин Яцимирський зрозумів, що йому треба обирати іншу стежку, пов’язану з викладацькою або науково-дослідницькою роботою. Після листування зі своїми колегами в Ташкенті – вихідцями з України, К. Яцимирський переїхав до Узбекистану займатись гірським лісоводством. Він потрапив у дружний колектив, але робота не зовсім відповідала його нетерплячому характеру. Костянтин знову згадав про хімію, якою він так захоплювався ще в школі. У 1936 р. К.Б. Яцимирський вступив до Середньоазіатського державного університету (м. Ташкент) на хімічний факультет. Навчався він на «відмінно». Уже на другому курсі займався науково-дослідницькою роботою на кафедрі органічної хімії, а на третьому – захопився оригінальною теорією кислот відомого хіміка М. Усановича. Одержані дані він узагальнив у своїй дипломній роботі, а пізніше – використав у кандидатській дисертації, яку захистив у 1941 р. 5.Костянтин Яцимирський народився 4 квітня 1916 року в с. Пологи Тепликського району Вінницької області в родині вчителя. 6.У роки війни К. Яцимирський служив викладачем військово-хімічної справи в Подольському піхотному училищі в м. Іванові. Навіть у цей важкий час учений продовжував наукову роботу. Ним були здійснені теоретичні дослідження в галузі термодинаміки гідратації іонів та енергії ґратки комплексних солей, які стали в майбутньому фундаментом для введення в хімію поняття про тер-мохімічні радіуси, розраховані К.Б. Яцимирським. З 1945 по 1961 рр. наукова і педагогічна діяльність К.Б. Яцимирського була пов’язана з Іванівським хіміко-технологічним інститутом, де він пройшов шлях від асистента до заступника директора. .Яцимирський виконував піонерські дослідження в перспективній, але практично не вивченій на той час галузі фізико-неорганічної хімії – термохімії комплексних сполук. Результати цього циклу робіт узагальнені К.Б. Яцимирським у монографії «Термохимия комплексних соединений», яка була першою у світі фундаментальною працею у цій галузі. Одержані термохімічні характеристики процесів комплексоутворення, їх аналіз і узагальнення стали основою дисертації на здобуття вченого ступеня доктора хімічних наук, яку К.Б. Яцимирський захистив у 1948 р. 7.Наукові праці К. Б. Яцимирського відомі далеко за межами України. Він є засновником і визначним лідером вітчизняної школи фізико-неорганічної хімії. 8. Помер 25 червня 2005 у Вінницькій області

2021-05-20 10:39:47 UTC

Підготувала учениця 9-А класу Євсюкова Вікторія

2021-05-20 11:12:28 UTC

1.Андрі́й Микола́йович Беке́тов
2.Український і російський фіз-хімік
3.26 листопада (13 січня) 1827- (13 грудня) 1911
4.Бекетов — один з основоположників експериментальної морфології і географії рослин в Росії. У наукових працях надавав вирішального значення впливу зовнішніх факторів при видоутворенні. Одну з праць Бекетова присвячено флорі Катеринославської губернії (1885), в якій описано понад 1000 видів. Бекетов написав кілька підручників і багато науково-популярних праць, був ініціатором багатьох з'їздів російських природознавців і лікарів.
5.селище Алфьоровка, нині Нова Бекетовка Пензенської області Росії м. Шахматово, нині Московської області Росії) — український і російський ботанік, громадський діяч. Дід Олександра Блока.
6.1849 року закінчив Казанський університет. В період 1858—1861 років очолював кафедру ботаніки у Харківському університеті. Згодом в 1861—1897 роках викладав у Петербурзькому університеті, 1876—1883 — його ректор.
Член-кореспондент (від 1891) і почесний член (від 1895) Петербурзької академії наук.
7.Андрій Миколайович був вегетаріанцем, у 1878 році опублікував статтю «Питание человека в его настоящем и будущем» — перша публікація російською мовою про вегетаріанство, вважають, що саме його стаття остаточно переконала Толстого відмовитися від м'яса.

Проект по темі "Видатні українські вчені- творці хімічної науки"

2021-05-20 13:32:05 UTC

підготувал Ілля Побережнюк

Проект з хімії.Курянський Захар 9-А

2021-05-21 06:40:50 UTC

Ізмайлов Микола Аркадійович

1907-1961

Створив та розробив:

єдину кількісну теорію дисоціації електролітів у розчинах,
теоретичні основи неводного титрування,
методику потенціометричного визначення лікарських препаратів у неводних розчинниках, загальну теорію йонного обміну,
рівняння для констант йонообмінних реакцій в будь-яких розчинниках,
єдину шкалу кислотності водних та неводних розчинів,

Народився в Сухумі.
Закінчив фінансово-економічний технікум в Харкові.
В фармацевтичному аналізі використовуються його методики кількісного визначення ментолу, терпінгідрату, тимолу та фенолу — за ізотермами поверхневого натягу.

Його перу належить понад 272 наукових праць та монографій.

Як педагог підготував 26 кандидатів наук.

Створив наукову школу електрохімії розчинів. Його зусиллями відкрито одну з перших в Україні лабораторію ізотопів.

Кваша Софія 9-А

2021-05-21 08:53:11 UTC

КОМА́Р Микола Петрович (20. 04. 1900, Харків – 29. 03. 1980 – хімік.
Створив безполум’яний вибух. патрон Гідрокс і вибухонебезпеч. електр. світильник для вугіл. пром-сті (1936); розробив методики визначення вмісту токсич. речовин у повітрі пром. підпр-в (1931–38). Впроваджував у аналіт. хімію методи матем. статистики, матем. моделювання хім. рівноваг із застосуванням ЕОМ. У кн. «Основы качественного химического анализа. Ионные равновесия» (Х., 1955; 1960) запропонував методи розрахунку рівноважного складу хім. систем. Встановив (з В. Самойловим) залежність похибки спектрофотометрії від значення світлопоглинання. Створив систему дослідж. повного набору параметрів хім. рівноваг у розчинах та підхід до градуювання вимірювань з іоноселектив. електродами (1960–80). Розвинув уявлення про хім. метрологію як науку, що забезпечує єдність і достовірність вимірювань хім. складу. Висунув та обґрунтував ідею впровадження у хімію йодної одиниці як нової одиниці вимірювання кількості речовин, що має реал. прототип – йод (1975–80).
Вільну академію теор. знань у Харкові (1921), де й працював (нині Харків. ун-т): 1944–61 – зав. каф. якіс. аналізу, 1961–67 – зав. каф. аналіт. хімії, 1967–80 – засн. і зав. каф. хім. метрології. Водночас 1921–41 викладав у Харків. мед., інж.-екон. ін-тах, ін-ті охорони праці ВЦРПС.

2021-05-21 10:18:47 UTC

Проект с хімії.
Підготував Бугайов Родіон.
Микола Дмитрович Зелінський

(1861-1953)

Видатний хімік-органік українського походження, академік AH СРСР. Основоположник органічного каталізу і нафтохімії. Створив перший сучасний протигаз. Розробив технологію виробництва синтетичного каучуку. Синтезував бензен з етину. Засновник і керівник кількох лабораторій Інституту органічної хімії АН СРСР. Заснував наукову школу хіміків-органіків.

В інституті також створено нові лікувально-профілактичні препарати для захисту організму людини від радіаційного впливу. Деякі з них уже успішно пройшли медичні випробування, налагоджено їх промисловий випуск. Інститут співпрацює з науковими центрами України та зарубіжжя (США, Польща, Велика Британія, Швеція, Туреччина).

Навчальний проект "Видатні українські вчені- творці хімічної науки"

2021-05-22 21:18:17 UTC

Підготувала Гольник Аліна 9-В клас
Андрй Івнович Кіпріанов (4 (16) липня 1896, Руські Тишки — 29 вересня 1972, Київ) — український радянський хімік, академік АН УРСР (з 1945 року).

Народився 4 (16 липня) 1896 року в селі Руських Тишках на Слобожанщині (тепер Харківського району Харківської області) в сім'ї священика. Закінчив Харківське духовне училище.

У 1919 році закінчив хімічний факультет Харківського університету. У 1934 році йому без захисту присвоєний науковий ступінь кандидата наук. У 1940 році захистив докторську дисертацію на тему «Окраска и строение цианиновых красителей».

З 1942 року — директор об'єднаного інституту хімії АН УРСР у евакуації. З 1944 року очолював кафедру органічної хімії Київського університету. Тривалий час читав курс органічної хімії. 12 лютого 1945 року обраний академіком АН УРСР, став директором інституту органічної хімії АН УРСР. У 1946—1948 роках поєднував роботу на кафедрі з посадою віце-президента АН УРСР.
Засновник відомої школи з ціанінових барвників. Автор відомої на терені СРСР монографії «Введение в электронную теорию органических соединений», яка витримала два видання 1965 та 1975 років. Опублікував 234 роботи.

Лауреат Сталінської премії (за 1942 рік). «Заслужений діяч науки УРСР» з 1958 року.

Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.
Помер 29 вересня 1972 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7; надгробок — граніт, лабрадор; скульптор В. Є. Селібер, архітектор В. К. Лапшов; встановлений у 1974 році)

Кирилл Новиков 11-А

2022-05-23 08:30:23 UTC

Фрідріх Рохлєдер (1819-1874) – докт. медицини, перший проф. хімії у Технічній академії, відомий австрійський вчений, один із засновників фітохімії і структурної хімії. Народився в сім’ї аптекаря у Відні. З 1836 р. студіював медицину у Віденському університеті, де і залишився працювати після завершення навчання. Тут уже в 23-річному віці отримав докторський ступінь. Пізніше стажувався у Юстуса фон Лібіха в Ґессені, розвиваючи його ідеї застосування хімії у фізіології та сільському господарстві, захоплювався біологією. У 1845 р. Ф. Рохлєдер на запрошення намісника Галичини графа Ф. Стадіона очолив кафедру хімії у Львові. Тут облаштував хімічну лабораторію, зібрав колекцію мінералів. Викладав загальну хімію і застосування хімії у тих галузях хімічної промисловості, які були розвинуті у Галичині.

Досліджував властивості рослинних речовин, опублікував статтю “Питання фітохімії (Beiträge zur Phytochemie)” у Відні в 1847 р., а наступного року у віці 29 років став членом Віденської академії наук.

У 1848 р. був учасником революційних подій у Львові, очолював загін студентів академії, які вступили в Народну гвардію. Після пожежі в академії перейшов працювати у Празький, а потім Віденський університет, де, працюючи професором, виявив натуральні барвники (алізарин, пурпурин, лакмус, кверцитрин), став одним із засновників концепції гомології та ненасичених сполук.

Андрій Гайдаш 11-А

2022-05-23 09:33:55 UTC

докт. філософії, перший українець-професор Технічної академії, відомий геолог і петрограф, дослідник родовищ солей, нафти та інших корисних копалин у Галичині, громадський діяч. Народився у родині службовця в Перемишлі. Після закінчення ґімназії з 1864 до 1869 р. навчався на природничому факультеті Віденського університету, потім працював геологом у державному геологічному управлінні. У 1873 р. очолив кафедру мінералогії і геології у школі технічної хімії в Технічній академії, де пропрацював 39 років. Організував геологічну лабораторію та мінералогічний музей, започаткував регулярні геологічні експедиції, зібрав велику колекцію гірських порід і мінералів, яка була однією із кращих у Європі. Вивчав нафтові та соляні родовищ Карпатського реґіону. За результатами досліджень опублікував близько 100 наукових праць, підготував і видав низку підручників з мінералогії, петрографії, геології, причому частину з них своїм коштом.

Був одним із засновників і дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка, членом-співзасновником Польського товариства природознавців ім. Коперніка, дійсним членом Краківської академії здібностей, почесним членом Геологічного товариства в Санкт-Петербурзі, членом-кореспондентом Віденського геологічного закладу, членом Крайової гірничої ради тощо. Багато років редагував журнал “Kosmos”. Його тричі обирали деканом і тричі ректором. За час каденції ректором організував гірничі і металургійні курси та нафтовий відділ, ініціював створення трьох дослідницьких станцій: нафтової, керамічної і механічної. В знак подяки і визнання заслуг йому першому Львівська політехніка присвоїла звання Почесного професора, а невдовзі також вперше разом з п’ятьма іншими достойниками, серед яких була Марія Склодовська-Кюрі, – звання доктора honoris causa. На схилі літ проф. Медведський подарував НТШ свою наукову бібліотеку з понад 2000 томів, а свої заощадження у сумі 50 тисяч австрійських крон заповів на розвиток українського шкільництва, будову гуртожитків, стипендії біднішим студентам.

Мороз Кароліна 11-А

2022-05-23 10:32:43 UTC

Володимир Вернадський народився 28 лютого (12 березня за новим стилем) 1863 року в Санкт-Петербурзі в сім'ї економіста Івана Васильовича Вернадського.
Дитячі роки (1868-1875) пройшли в Україні: в Полтаві і в Харкові; ще хлопчиною бував у Києві, жив у будинку в Липках, де мешкала його бабусяБратство
Під час навчання в університеті В.І.Вернадський увійшов до одного з народницьких гуртків – науково-літературного товариства. З надр товариства виникло у 1885 році Братство, діяльність якого прийняла
науково-етичний характер. Члени Братства за власні кошти видавали книги для народу, відкрили в Петербурзі народні читальні, вели просвітницьку роботу. Братство проіснувало 35 років. Друзі листувалися, щороку 30 грудня зустрічалися сім'ями, проводили разом літні канікули. 30 грудня 1921 року в останній раз зібралось разом братство. Коли в 1942 році Вернадський одержав Сталінську премію (200 тис. руб.), то 100 тис. руб. він передав на оборону країни, а решту розділив між друзями і вдовами померлих друзів, собі не залишивши нічого.У 1917-1921 роках працював в Україні, організатор і перший президент Української Академії наук, почесний академік ряду зарубіжних академій.
У званні кандидата наук він закінчує університет і залишається в ньому для підготовки професорського звання. tЗаймаючись практикою природознавства, Вернадський відвідував Україну, брав участь в одному з петербурзьких гуртків, де вирували дискусії, суперечки. На час першої російської революції Вернадський — вже відомий професор, а також борець за вільнодумство, демократіюПереїзд на роботу до Москви; обраний членом-кореспондентом Британськоiї асоцiацii наук; членом Французького мiнералогiчного товариства.
1890
Обраний приват-доцентом Московського унiверситету.
1891
Бере участь в експедицiї В. Докучаєва в Полтавську губернiю, захистив магiстерську дисертацiю на тему "О группе силлиманита и роли глинозема в силикатах", призначений завiдувачем кафедри мiнералогiї Московського унiверситету; обраний членом товариства любителiв природознавства, антропологiї та етнографiї при Московському унiверситетi, членом Московського товариства сiльського господарства.Подальший життєвий шлях вченого складається так: 1920 рік - обирається ректором Таврійського університету, 1921 - повернення в Петроград, призначений директором Радієвого інституту, 1922-1926 - відрядження до Франції на запрошення Сорбони для читання лекцій з геохімії. З поверненням у Ленінград видає монографії «Біосфера», «Нариси з геохімії», організовує відділ живої речовини в АН СРСР, організовує Комісію з вивчення важкої води і головує в ній.
У 1935 р. переїжджає в Москву, працює над проблемою «життя в космосі».
У 1944 р. видав останню працю «Декілька слів про ноосферу».Ім'я вченого присвоєно багатьом академічним інститутам, бібліотекам, кораблям, зокрема Національній бібліотеці України.
На пошану вченого названо два мінерали «вернадит» і «вернадскит».
Академія наук СРСР у 1945 році установила грошову премію та золоту медаль імені В. Вернадського.
Починаючи з 1973 року НАН України встановлена також премія імені В. І. Вернадського а з 2003 р. - Золота медаль імені В. Вернадського Національної академії наук України.
У 1963 році Пошта СРСР випустила поштову марку до 100-річчя з дня народження вченого

Назарова Арина 11-Б

2022-05-23 10:44:21 UTC

Бродський Олександр Ілліч (1895-1969) — фізико-хімік, народився у м.Днепр. У 1913 році закінчив реальне училище і вступив до Катеринославського гірничого інституту, на металургійний факультет. Працюючий у той час у цьому інституті професор, а потім академік Л. В. Писаржевський розпізнав у здатному студенту талант хіміка та залучив його до наукової роботи на своїй кафедрі. Одночасно з навчанням у гірничому інституті Бродський став відвідувати лекції з хімічних дисциплін у Катеринославському університеті, а в 1921 перевівся на п'ятий курс хімічного відділення фізико-математичного факультету Московського університету, який і закінчив зі спеціальністю «фізична хімія2». У 1927-1939 рр. працював завідувачем відділу електрохімії розчинів, а в 1939-1969 рр. — директором Інституту фізичної хімії АН УРСР. Автор понад 300 наукових праць з хімічної термодинаміки, електрохімії розчинів і хімії ізотопів. Досліджував механізми перебігу хімічних реакцій. Під його керівництвом уперше створена установка з одержання важкої води, концентратів важкого кисню та важкого азоту. Автор підручника «Фізична хімія» та багатьох монографій, серед яких «Хімія ізотопів», що була першою у світовій науці монографією в цій галузі.

Кричак Валерія 11-А

2022-05-23 13:24:01 UTC

Коновалов Дмитро Петрович(10 (22) березня 1856 — 6 січня 1928)(село Іванівці Єкатеринославської губернії (зараз Дніпропетровська область):
Працював в галузях: хімія, метрологія, фізична хімія, термохімія, калориметрія, здійснив великий вплив на розвиток хімічної науки в цілому, — на становлення і розвиток промисловості в Росії, є одним з основоположників вчення про розчини, хімічної термодинаміки, суспільний і державний діяч, дійсний член АН СРСР (1923).Йому належать численні дослідження в галузі фізичної хімії, органічної хімії, технічної хімії, метрології. Однак центральне місце в науковій творчості Д. П. Коновалова все-таки займають його роботи по різним питанням саме фізичної хімії. Досягнення науковця в цій галузі складають основне ядро його наукової спадщини — тут круг його інтересів дуже широкий: дослідження Д. П. Коновалова відносяться до таких найважливіших її розділів як теорія розчинів, хімічна рівновага, хімічна кінетика і каталіз та ін.

1873 — окончил Екатеринославскую гимназию с золотой медалью.
1873, осень — поступил на заводское отделение Санкт-Петербургского Горного института.
1878 — окончив с отличием Горный институт со званием горного инженера 1-го разряда (его имя как первого в выпуске было занесено на мраморную доску в актовом зале института), Дмитрий Коновалов поступил вольнослушателем на физико-математический факультет Санкт-Петербургского университета, где его учителем стал академик А. М. Бутлеров; высшую математику он изучал у П. Л. Чебышёва, курс физиологии читал И. М. Сеченов.

У 1914 році Д. П. Коновалову РФХО присудило щойно засновану першу Велику премію ім. Д. І. Менделєєва «За сукупність його досліджень у галузі розчинів та за науково-педагогічну діяльність, результатом якої стала оригінальна школа російських фізикохіміків»

Ткаченко Єлизавета 11 -Б клас

2022-05-23 20:34:00 UTC

Андрій Іванович Кіпріанов
Народився 16.07.1896 у с. Руські Тишки (тепер Xарків. обл.). Закінчив Xарківський університет (1919). З 1945 працював в Інституті органічної хімії АН УРСР (у 1945 —1960 директор), з 1944 — також професор Київського університету. В 1946 —1957 голова Відділу АН УРСР. Був нагороджений державними нагородами СРСР.
Засновник відомої школи з ціанінових барвників. Автор відомої на терені СРСР монографії «Введение в электронную теорию органических соединений», яка витримала два видання 1965 та 1975 років. Опублікував 234 роботи.
Лауреат Сталінської премії (за 1942 рік). «Заслужений діяч науки УРСР» з 1958 року.
Нагороджений орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медалями.
Цікаві факти
1977 року у Києві ім'ям академіка Кіпріанова було названо вулицю в Ленінградському районі.

У 1979 році в Києві, на будинку по вулиці Михайла Коцюбинського, 9, де в 1944—1972 роках жив Андрій Кіпранов, йому відкрито бронзову меморіальну дошку (барельєфний портрет на тлі хімічних формул; скульптор В. Є. Селібер, архітектор А. М. Мілецкий).

У 1981 році меморіальну дошку відкрито на будинку Інституту органічної хімії АН УРСР по вулиці Мурманській, 5, де в 1941—1972 роках працював вчений.

Помер: 29 вересня 1972 (76 років) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання : Байкове кладовище

Колесникова Дана 11-Б

2022-05-24 07:34:30 UTC

Іван Якович Горбачевський — український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, термінограф. Народився 5 травня 1854 року в с. Зарубинцях, що на Збаражчині, в родині священника.
Навчався у Тернопільській гімназії, де проявив великий хист, інтерес і любов до знань та історії рідного народу.
Наукову працю розпочав у молодому віці. Перша публікація вийшла в 1875 році, присвячена нерву, від якого залежить рівновага людини. Він один із перших довів, що амінокислота є складовою частиною білків. Плідно працював вчений також у галузі загальної хімії, гігієни, епідеміології, судової медицини, токсикології. У 1924 році він підготував кілька підручників з хімії — «Неорганічна хімія», «Органічна хімія», «Фізіологічна хімія». Всього з-під пера І. Я. Горбачевського вийшло 66 наукових праць. Більшість з них не втратили свого наукового значення і сьогодні. Багато енергії вчений вклав у створення української хімічної термінології.
У 1882 році вперше у світі синтезував сечову кислоту, встановив джерело і шляхи її утворення в організмі.
У 1883 році І.Я.Горбачевський працював у Карловому університеті у Празі.
Про авторитет і пошанування вченого у Чехії свідчить той факт, що його обирають членом Санітарної Ради Чеського Королівства. Він брав участь у створенні пам’ятника великому борцю за волю Чехії Яну Гусу, відкриття якого було доручено українцеві Івану Горбачевському.
Помер Іван Якович Горбачевський 24 травня 1882 року на 88 році життя. Похований на кладовищі Св. Матвія у Празі.

Седлецька Катерина 11-А

2022-05-26 08:08:56 UTC

Андрій Матвійович Голуб-учений-хімік, доктор хімічних наук, професор. Народився 19 листопада 1918 р. в с. Заріччя Білоцерковського району Київської області. Закінчив Київський державний університет, у якому працював упродовж життя. З 1959 р. — завідувач кафедри неорганічної хімії. Основні напрями наукових досліджень: утворення комплексних сполук у неводних і змішаних розчинах і синтез нових координаційних сполук, матеріалів для потреб нової техніки; переробка мінеральної сировини й утилізація відходів виробництва. Розробляв українську хімічну термінологію, питання систематики й номенклатури в неорганічній хімії. Керівник авторського колективу та співавтор монографії «Хімія псевдогалогенідів». Написав два підручники — «Загальна та неорганічна хімія» і «Основи координаційної хімії». Нагороджений багатьма державними преміями.

Стрельцова Регіна 11-Б

2022-05-27 11:02:56 UTC

Тадеуш Францішек Кучинський (1890-1945) – докт. техн. наук. проф., засновник хімічної інженерії у Польщі. Народився у Станіславові. Навчання в ґімназії розпочав у м. Хирові, а завершив у Львові. У 1909-1913 роках студіював хімію на факультеті технічної хімії Львівської політехнічної школи. Після завершення навчання за відмінні успіхи отримав крайову стипендію на наукове стажування у Німеччині, Франції та Бельгії протягом 1913-1914 років. Однак наукову кар’єру перервала війна – у 1915-1918 роках як австрійський підданий служив в армії. Після війни працював у нафтовій галузі на керівних посадах – спершу (1919-1920 р.р.) очолював станцію з видобування нафти у Модричу, а потім (1920-1922 р.р.) керував науково-дослідницькою лабораторією Дрогобицької фабрики мінеральних олив “Polmin”. У 1922-1924 роках став головним хіміком і технічним директором фабрики “Азот” у Явожні, де, вочевидь, зустрівся з І. Мосціцьким. З 1924р. перейшов на роботу у Львівську політехніку. Тут викладав окремі предмети, а з 1926р. очолив кафедру хімічної технології І і технічної електрохімії спочатку як заступник професора. У 1927 р. габілітувався з хімічної неорганічної технології і в 1928 р. його призначили проф. надзвичайним, а у 1936 р. – звичайним. Був деканом хімічного факультету. Опублікував близько 50 праць, отримав низку патентів і став визнаним експертом в області розділення нафтових емульсій. У 30-х роках став співзасновником Союзу інженерів-хіміків Польщі, членом Польського хімічного товариства, ініціатором створення і головним редактором часопису “Przegląd Chemiczny“. Розвинув новий у Польщі напрям – хімічну інженерію.

Бородавкіна Альона 11-А

2022-05-29 15:06:29 UTC

Іва́н Я́кович Горбаче́вський гербу Корчак[5] (15 травня 1854, с. Зарубинці, нині Тернопільський район Тернопільської області — 24 травня 1942, Прага) — український хімік, біохімік, гігієніст та епідеміолог, термінограф, громадсько-політичний, освітній діяч. Академік ВУАН (1925 р.), дійсний член НТШ. Іван Горбачевський — кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини 1911 року[6]. Брат Антіна Горбачевського.
Протягом 1906—1917 років член Найвищої Державної Санітарної Ради в Чеському королівстві, з 1908 — радник цісарського двору[9], член Палати шляхти австро-угорського парламенту, 1917—1918 рр. перший етнічний українець — міністр охорони здоров'я Австро-Угорщини. З 1910 року почесний президент Українського лікарського товариства. У 1918 брав участь у діяльності Укр. парламент. репрезентації, зокрема у нараді щодо нац. держ. самовизначення Сх. Галичини. З 1919 року професор Українського вільного університету Відня, Праги (з 1921 р.). З 1924 року ректор Українського вільного університету.

У жовтні 1926 очолив оргкомітет Першого українського наукового з'їзду, який відбувся у Празі

           Вшанування:

1992 р. Т ернопільський медичний інститут названий іменем Івана Горбачевського;
На фасаді ТНМУ встановлено пам'ятну таблицю;
У Львові та Івано-Франківську є вулиця Горбачевського;
Школа в рідному селі Зарубинці названа іменем Івана Горбачевсько9];
Там само діє Музей-садиба Івана Горбачевського;
Міжнародний рік Івана Горбачевського, проголошений ЮНЕСКО (2004);

Помер 24 травня 1942 року у Празі, похований з родиною поблизу костелика св. Матея на празькому цвинтарі «Шарка» (чеськ. Šárka).