15 серпня 1977 року Преслі, як завжди, приїхав у свій маєток глибоко за північ, повернувшись від зубного лікаря. Решту ночі він провів у розмовах про майбутні гастролі, що мали розпочатися через два дні, про книгу його охоронців, про плани заручин зі своєю новою подругою Джинджер Олден. Уранці Преслі прийняв дозу заспокійливих ліків, та коли заснути не вдалося, через кілька годин прийняв ще одну дозу, яка, очевидно, виявилася критичною. Після цього він провів якийсь час, читаючи книги у ванній кімнаті, влаштованій на зразок будуара. Близько другої години дня, 16 серпня, Олден, прокинувшись і не виявивши Елвіса в ліжку, пішла у ванну кімнату, де знайшла його бездиханне тіло на підлозі. Вона викликала «швидку допомогу», що доставила Преслі в реанімацію, хоча було очевидно, що всі зусилля марні. О четвертій годині дня було зроблено офіційну заяву про смерть унаслідок серцевої недостатності. Проте пізніший розтин показав, що причиною зупинки серця стала саме надмірна доза різних наркотиків.^[18] Через напівзасекречений характер розслідування існує також безліч інших версій смерті, зокрема популярна легенда, що співак досі живий. Після заяви про смерть біля огорожі «Грейсленду» одразу ж почали збиратися тисячні натовпи шанувальників. Преслі поховали 18 серпня на кладовищі, через декілька місяців його прах було перенесено до «Грейсленду» — після спроби фанатів зламати труну, аби перевірити, чи дійсно «король рок-н-ролу» помер

Музика Елвіса Преслі продовжує видаватися, не втрачаючи обертів (див. нижче посилання на докладну дискографію). Періодично проводяться масштабні маркетингові кампанії, що виводять Преслі у верхні рядки хіт-парадів (виходи DVD або нових синглів). З 2002 року почалися перші «офіційні» випуски танцювальних реміксів на пісні Преслі: «A Little Less Conversation» (2002; ремікс Junkie XL), «Rubberneckin’» (2004; ремікс Пола Окенфольда). У 1999 році BMG заснувала новий лейбл Follow That Dream, який спеціалізується винятково на випуску музичної продукції Преслі (див. дискографію).

Усіма справами Преслі опікується компанія Elvis Presley Enterprises, якій належать права на комерційне використання імен «Елвіс» і «Елвіс Преслі»; компанія знаходиться під частковим контролем Прісцилли і Лізи-Марі Преслі. Остання стала також співачкою і випустила 2 альбоми.

Денис Павленко

Найбільшим визнанням користуються три альбоми, записані під керівництвом продюсера Квінсі Джонса, — «Off the Wall» (1979), «Thriller» (1982) і «Bad» (1987). «Thriller» був занесений у Книгу рекордів Гіннесса як диск, що був розпроданий найбільшим накладом за всю історію музики (108 млн примірників, станом на 2010 рік).

В активі Джексона тринадцять премій «Ґреммі», стільки ж разів він підіймався зі своїми піснями на перший щабель американських чартів продажів. Двічі його ім'я занесене в Зал слави рок-н-ролу — як учасника «П'ятірки Джексонів» (1997) і як сольного виконавця (2001).

Вдень 25 червня 2009 року Джексон раптово помер у 50-річному віці через зупинку дихання та серця через передозування ліками. Побічну дію ліків поліція розглядає як найпершу версію раптової смерті короля попмузики. За неофіційною інформацією, Майкл Джексон перестав дихати після чергової ін'єкції знеболювального препарату^[76]. Начебто, після ін'єкції сильнодійного знеболювального препарату «Демерол» у Джексона почалося ускладнення: він дихав все повільніше, поки не припинив дихати зовсім.

Майкл був доправлений до лікарні Університету Каліфорнії у Лос-Анджелесі бригадою екстреної допомоги 911 нібито в стані коми, але лікарі не змогли врятувати його життя^[77][78]. Смерть настала близько 15 години за місцевим часом GMT-8:00 (1 година ночі за Києвом).

Щодо факту смерті Майкла Джексона проводиться розслідування^[79].

Розтин тіла попкороля провели у п'ятницю, 26 червня 2009 року.^[79]

27 червня 2009 року родичі Джексона висунули вимогу провести ще один розтин тіла^[80]. У родини залишилися питання, на які досі не було відповіді.

«Є чимало запитань, наприклад, 12-годинна прогалина між тим, коли Майклу стало недобре і тим часом, коли медики заявили, що він не дихає. Що сталося у цей час? Ми не знаємо…»,- каже Джессі Джексон, однопрізвищник попкороля та відомий правозахисник.

Крім того, Майкл Джексон захоплювався творчістю американського тріо коміків The Three Stooges[92].

Денис Павленко

Романюк Єлизавета

Рок-музика

Стилістичні походження

рок-н-рол

блюз

кантрі

Походження

початок 1960-х - США, Велика Британія

Типові інструменти

гітара, бас, барабани, Клавішні

Популярність

всесвітньо, висока популярність після 1950-х

Похідні жанри

Альтернативний рок - Важкий метал - Панк-рок

Піджанри

Артрок - Гаражний рок - Глем-рок - Гліттер-рок - Дезерт-рок - Детройт-рок - Джем-гурт - Дженгл-поп - Дівчачий гурт - Експериментальний рок - Інструментальний рок - Класичний рок - Краутрок - Пауер-поп - Пост-рок - Протопанк - Психоделічний рок - Серф - Софт-рок - Хард-рок - Хартленд-рок - Християнський рок - Group sounds

Споріднені жанри

Аборигенський рок - Анатолійський рок - Афро-рок - Блюз-рок - Бугалу - Джаз-фузія - Індо-рок - Кантрі-рок - Кумбія-рок - Медчестер - Мерсібіт - Неопрогресивний рок - Прогресивний рок - Пунта-рок - Раґа-рок - Раї-рок - Рокабілі - Рокосон - Самба-рок - Спейс-рок - Танго-рокеро - Фламенко-рок - Фолк-рок

Регіональні сцени

Австралія - Австрія - Аргентина - Бельгія - Білорусь - Боснія і Герцеговина - Бразилія - Велика Британія - Вірменія - В'єтнам - Греція - Данія - Домініканська Республіка - Естонія - Замбія - Ізраїль - Ісландія - Іспанія - Індія - Індонезія - Ірландія - Італія - Камбоджа - Канада - Китай - Куба - Латвія - Литва - Малайзія - Мексика - Непал - Нідерланди - Німеччина - Нова Зеландія - Норвегія - Перу - Південна Африка - Польща - Португалія - Росія - Сербія - Словенія - США - Таїланд - Татарстан - Угорщина - Україна - Уругвай - Філіппіни - Фінляндія - Франція - Хорватія - Чехія - Чилі - Швеція - Швейцарія - Югославія - Японія

Інші теми

Бек-біт - Рок-опера - Рок-гурт - Виконавці - Зала слави - Соціальний вплив

Рок-музика має велику кількість напрямків: від танцювального рок-н-ролу до важкого металу. Зміст пісень варіюється від легкого і невимушеного до похмурого, глибокого і філософського. Зазвичай рок-музика протиставляється попмузиці (т. зв. «попсі»), хоча окремі напрямки балансують на межі між ними.

Основні центри розвитку рок-музики — західна Європа (особливо Скандинавія та Велика Британія) і США. Пізніше національна рок-музика з'явилася практично у всіх країнах. Українська рок-музика з'явилася за часів СРСР в кінці 1960-х років[джерело?].

Термін «рок-музика» щодо конкретного колективу іноді не є чітко визначеним через комбінування та поєднання окремими виконавцями різної жанрової стилістики. При визначенні належності до того чи іншого напрямку роккультури, користуються соціальним та музичним факторами.

За класичним визначенням Е. Денисова, електронна музика — це «музика, звукові об'єкти якої створені електронними генераторами»[1]. Згідно з цим визначенням матеріальною основою електронної музики є електронно вироблені, препаровані та синтезовані звуки[2]

У ширшому сенсі під електронною музикою розуміють «весь спектр жанрових різновидів музичної композиції, пов'язаних з використанням електронних засобів в музичній творчості, включно з електронним синтезом звуку та алгоритмічною композицією»[3] Як маркетинговий термін, електронна музика означає музику, створену переважно за допомогою електронних засобів, таких як синтезатори, семплери, комп'ютери і драм-машини.

Вперше термін «електронна музика» з'явився у 1951 в декларації групи музикантів, що працювали в Кельнській студії RTF Elektronische Musik (E.M.A.K.).

Будь-який звук, створений за допомогою електричного сигналу, може бути названий електронним. Тому термін електронна музика іноді помилково застосовують до музики, що виконується на звичайних акустичних інструментах, при записі або виконанні якої використовувалися електронні підсилювачі (наприклад, у джазі або в народній музиці).

Мюзикл, як жанр виник в США у 1920-х роках. До найкращих зразків мюзиклу належать «Оклахома» Р. Роджерса, «Співаючи під дощем» Джина Келі, «Вестсайдська історія» Л. Бернастайна, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, «Людина з Ламанчі» М. Лі, «Привид опери» Е. Л. Вебера, «Гамільтон» Ліна-Мануеля Міранди.

В 1958 році Едіт почала виступати в концертному залі «Олімпія» — успіх був фантастичний. Після цього вона вирушила в одинадцятимісячне турне Америкою, після якого були чергові виступи в «Олімпії», турне по Франції. Такі фізичні, а головне, емоційні навантаження сильно підірвали її здоров'я.

У 1959 році під час виступу в Нью-Йорку Піаф знепритомніла прямо на сцені. Після кількох хірургічних операцій вона повернулася до Парижа. У 1961 році, у 46-річному віці, Едіт Піаф дізналася, що вона невиліковно хвора на рак.

У 1960 році Клод Левеє, композитор і співак з Квебеку, давно знайомий з Піаф, приїхав до Парижа для роботи над спільними проєктами. Едіт виконала чотири його пісні: «Старе піаніно» (фр. Le Vieu Pianos), «Бульвар злочину» (фр. Boulevard du Crime), «Ураган» (фр. Ouragan) та «Голос» (фр. La Voix)^[6].

25 вересня 1962 року Едіт співала з висоти Ейфелевої вежі з нагоди прем'єри фільму «Найдовший день» пісні «Ні, я ні про що не жалкую» (фр. Non, je ne regrette rien), «Юрба», «Мілорд», «Ти не чуєш», «Право любити».

9 жовтня 1962 року, в 46-річному віці, виснажена й хвора, Піаф одружується з Тео Сарафо, молодим 26-річним співаком. Дуетом вони виконували пісню «Для чого служить кохання?» (фр. À quoi ça sert l'amour?), написану Мішелем Емером, одним з найвірніших її композиторів.

На початку 1963 року вона записує свою останню пісню «Людина з Берліна» (фр. L'Homme de Berlin), написану Франсісом Ле та Мішелем Вандомом.

Останній її виступ на сцені відбувся 18 березня 1963 року. Зал, стоячи, улаштував їй п'ятихвилинну овацію.

10 жовтня 1963 року Едіт Піаф померла. Тіло співачки перевезли з міста Грасса, де вона померла, у Париж цілком таємно, а офіційно про її смерть оголосили 11 жовтня 1963 року в Парижі (з чим пов'язані помилки в деяких джерелах). У той же день, 11 жовтня 1963 року пішов з життя друг Піаф Жан Кокто. Існує легенда, що він помер, довідавшись про смерть Піаф.

Похорон співачки відбувся на цвинтарі Пер-Лашез. На ньому зібралося понад 40 тисяч осіб, багато хто не приховував сліз, квітів було стільки, що люди були змушені йти по них мов килимом.

За спогадами Андрія Вознесенського, поему «Авось» він почав писати у Ванкувері, коли «ковтав … утішні сторінки про Резанова товстого тому Дж. Ленсена, стежачи за долею співвітчизника»^[3]. Крім того, зберігся і був частково виданий подорожній щоденник Резанова, який був також використаний Вознесенським.

В сюжет рок-опери покладено короткочасну і трагічну любов Резанова та Кончіти. Відправляючись назад, додому Резанов обіцяє своїй коханій повернутися. Але дорогою додому через Сибір захворів і помер у Красноярську.

Кончіта не вірила слухам, які доходили до неї про смерть нареченого. Тільки у 1842 році англійський мандрівник Джордж Сімпсон, прибувши у Сан-Франциско, повідомив їй подробиці його загибелі. Повіривши в його смерть лише тридцять п'ять років по тому, вона дала обітницю мовчання, а через кілька років прийняла постриг в домініканському монастирі в Монтерреї, де провела майже два десятиліття і померла у 1857 році.

А ще через півтора століття, стався символічний акт возз'єднання закоханих. Восени 2000 року шериф каліфорнійського міста Бениша, де похована Кончіта Аргуельо, привіз до Красноярська жменю землі з її могили і троянду, щоб покласти до білого хреста, на одній стороні якого вибиті слова «Я тебе ніколи не забуду», а на іншій — «Я тебе ніколи не побачу».

Історія жанру[ред. | ред. код]

Автором першої рок-опери і засновником цього жанру вважається гітарист Піт Таунсенд, лідер гурту The Who, який випустив у 1969 році альбом «Томмі», означений як «рок-опера». Деякі джерела^[1] першою рок-оперою називають «Волосся» Г. Макдермота (1967), проте інші^[2] називають цей твір мюзиклом.

Однією з найвідоміших в історії стала рок-опера британського композитора Е. Л. Веббера «Ісус Христос — суперзірка», написана в 1970-71 роках. Цей твір був визнаний вдалим і новаторським. Критик Вільям Бендер писав:

"Що б не говорили про Ісуса, Уеббер і Райс зуміли сплавити воєдино слова й музику, знайти таку переконливу мову, що після них рок ніколи вже не буде як раніше... Уеббер і Райс не перевершили Бітлз або Роллінг Стоунз, Прокоф'єва, Орфа, Стравінського, або будь-якого іншого музиканта, чий вплив помітний в їхній рок-опері. Але їм удалося органічно з'єднати всі запозичення й створити свій власний, серйозний і значний твір"

.

Незабаром до жанру рок-опери звернулися радянські музиканти. Першою радянською рок-оперою стала «Орфей і Евридика» (1975)^[3] О.Журбіна. Широку популярність здобули опери О.Рибникова «Зірка і смерть Хоакіна Мур'єти»(1976) та «Юнона і Авось» (1981), О. Градського — «Стадіон» (1985) та інші.

Популярною українською рок-оперою стала «Біла ворона», написана композитором Геннадієм Татарченко та поетом Юрієм Рибчинським в 1989 році. Темою цієї рок-опери став подвиг Жанни д'Арк.

Рок-опера (англ. rock opera) — музично-драматичний жанр, основою якого є рок-музика, а коріння пов'язане з мюзиклом. Подібно до класичної опери, рок-опері характерні різні номери: арія, монолог, хор, розмовні діалоги, танцювальні епізоди зі специфічною пластикою, найрізноманітніші прийоми звукового оформлення та світлові ефекти. Музична мова рок-опер пов'язана з використанням рок-ансамблю, а також класичного оркестрового складу або їх поєднання. Манера виконання наслідує різні види рок-музики, використовує елементи музичної мови інших шарів культури — від фольклору і бароко до джазу і авангарду. Автором першої рок-опери і засновником цього жанру вважається гітарист Піт Таунсенд, лідер гурту The Who, який випустив у 1969 році альбом «Томмі», означений як «рок-опера». Деякі джерела[1] першою рок-оперою називають «Волосся» Г. Макдермота (1967), проте інші[2] називають цей твір мюзиклом.

Однією з найвідоміших в історії стала рок-опера британського композитора Е. Л. Веббера «Ісус Христос — суперзірка», написана в 1970-71 роках. Цей твір був визнаний вдалим і новаторським. Критик Вільям Бендер писав "Що б не говорили про Ісуса, Уеббер і Райс зуміли сплавити воєдино слова й музику, знайти таку переконливу мову, що після них рок ніколи вже не буде як раніше... Уеббер і Райс не перевершили Бітлз або Роллінг Стоунз, Прокоф'єва, Орфа, Стравінського, або будь-якого іншого музиканта, чий вплив помітний в їхній рок-опері. Але їм удалося органічно з'єднати всі запозичення й створити свій власний, серйозний і значний твір"

Ж. Жарр, К. Ліфанте, С. Памарт та інші.

Синтезатор  - електронний пристрій, який синтезує звук за допомогою одного чи кількох електричних генераторів коливань різноманітної форми

Вокодер (англ. vocoder)  -  інструмент (немузичний), призначений для аналізу та синтезу звуків та мовлення. Вперше вокодер був використаний гуртом «Kraftwerk» у 1974 році. Пізніше його широко застосовували у своїй творчості «Pink Floyd», Ж. Жарр та інші музиканти

Взагалі, електронні музичні інструменти  - тип електромузичних інструментів, будова яких ґрунтується на використанні електронних схем, що генерують змінний струм певної частоти і форми, що відповідає певній висоті і тембру звуку.

«Bellagio» – це великий фонтан, який розташований на рукотворному озері перед однойменною готелем. Його особливістю є великі хореографічні вистави води, світла і музики, які проходять кожні 30 хвилин вдень і ввечері і кожні 15 хвилин з 20.00 до опівночі. Милуватися фонтаном може кожен, його добре видно з вулиці. Художні шоу, засновані на грі світла й води, проходять під музичний супровід всесвітньо відомих творів, наприклад, Time To Say Goodbye “,” Your Song “,” Viva Las Vegas “,” Luck Be a Lady “, and” My Heart Will Go On “.