Академік АН УРСР з 1945 року. Керував (з 1947 року) розробкою у Києві (у передмісті Феофанія) в напівзруйнованій церкві^[2] першої в СРСР і у континентальній Європі обчислювальної машини МЕОМ (малої електронної обчислювальної машини, рос. — МЭСМ) у 1950 році. З 1952 року, вже в Інституті точної механіки і обчислювальної техніки АН СРСР (Москва), керував створенням ЕОМ «БЕСМ — 1». На її базі пізніше, під його ж керівництвом, були створені такі радянські ЕОМ, як М-20 тощо.

Доповідь С. Лєбєдєва 1956 року в Дармштадті про успіхи київських вчених виявила, що українські ЕОМ відповідають рівневі американських і є найшвидкодіючими в Європі.

В 1958 році як головний конструктор брав участь в розробці ЕОМ М-20 (разом з М. К. Сулимом та М. Р. Шура-Бура), розроблені рішення в подальшому були втілені в декількох серіях напівпровідникових вітчизняних ЕОМ.

1960 року в Києві, під керівництвом В. Глушкова, сконструйовано напівпровідникову ЕОМ «Дніпро».

Створені на основі київських ЕОМ обчислювальні машини забезпечили досягнення паритету між США та СРСР у період ядерного протистояння.

Учень С. Лєбєдєва В. Бурцев створив ЕОМ «Діана-1» та «Діана-2», що забезпечили автоматичне стеження за цілями. Київські ЕОМ були використані для створення першої системи протиракетної оборони СРСР (генеральний конструктор Г. В. Кисунько).

Донька Наталія (нар. 1939) — радянський і російський історик, видний дослідник Катиньського розстрілу.          
                         Основний Дороботок                       
Під керівництвом Лебедєва в Україні був створений перший на континенті Європи комп'ютер — Мала електронна лічильна машина («МЭСМ»). Наукова школа Лебедєва, що стала головною в колишньому СРСР, за своїми результатами успішно конкурувала з американською фірмою «IBM». Під керівництвом академіка були створені і передані для серійного випуску 15 типів високопродуктивних, найскладніших ЕОМ, кожна — продуктивніша, надійніша і зручніша в експлуатації за попередню.

Пам'ятник Лебедєву С. О. на території Київського політехнічного інституту

Меморіальна дошка на будівлі Інституту електродинаміки НАН України

В короткому листі, направленому до Ради з координації Академії наук СРСР, С. О. Лебедєв написав: «Цифровими обчислювальними машинами почав займатися наприкінці 1948 року. Самостійно в 1948—1949 роках розробив основні принципи побудови таких машин. Враховуючи їх виняткове значення для нашого народного господарства, а також відсутність в Союзі будь-якого досвіду їх побудови і експлуатації, я прийняв рішення якомога швидше створити малу електронну лічильну машину МЭСМ, за допомогою якої можна було б досліджувати основні принципи побудови, перевірити методику розв'язання окремих задач і накопичити експлуатаційний досвід. У зв'язку з цим було намічено створити діючий макет машини з подальшим його перетворенням в малу електронну лічильну машину. Щоб не затримувати розробку, були вимушені виконати запам'ятовуючий пристрій на тригерних комірках, що зменшило його об'єм. Розробка основних елементів була проведена в 1948 р. До кінця 1949 р. були розроблені загальна компоновка машини та принципові схеми її блоків. У першій половині 1950 р. були виготовлені окремі блоки та було розпочато їх налагодження у взаємодії, до кінця 1950 р. налагодження створеного макету було закінчено. Діючий макет успішно демонструвався комісії».                                                                                      ...                               Нагороди і премії                                

Академік АН УРСР з 1945 року. Керував (з 1947 року) розробкою у Києві (у передмісті Феофанія) в напівзруйнованій церкві^[2] першої в СРСР і у континентальній Європі обчислювальної машини МЕОМ (малої електронної обчислювальної машини, рос. — МЭСМ) у 1950 році^[3]. З 1952 року, вже в Інституті точної механіки і обчислювальної техніки АН СРСР (Москва), керував створенням ЕОМ «БЕСМ — 1». На її базі пізніше, під його ж керівництвом, були створені такі радянські ЕОМ, як М-20 тощо.

Доповідь С. Лєбєдєва 1956 року в Дармштадті про успіхи київських вчених виявила, що українські ЕОМ відповідають рівневі американських і є найшвидкодіючими в Європі.^{[джерело?]}

В 1958 році як головний конструктор брав участь в розробці ЕОМ М-20 (разом з М. К. Сулимом та М. Р. Шура-Бура), розроблені рішення в подальшому були втілені в декількох серіях напівпровідникових вітчизняних ЕОМ.

1960 року в Києві, під керівництвом В. Глушкова, сконструйовано напівпровідникову ЕОМ «Дніпро».

Створені на основі київських ЕОМ обчислювальні машини забезпечили досягнення паритету між США та СРСР у період ядерного протистояння.
Під керівництвом Лебедєва в Україні був створений перший на континенті Європи комп'ютер — Мала електронна лічильна машина («МЭСМ»). Наукова школа Лебедєва, що стала головною в колишньому СРСР, за своїми результатами успішно конкурувала з американською фірмою «IBM». Під керівництвом академіка були створені і передані для серійного випуску 15 типів високопродуктивних, найскладніших ЕОМ, кожна — продуктивніша, надійніша і зручніша в експлуатації за попередню.

Фах:
математик-обчислювач.

Рід діяльності:
науково-педагогічна.

Освіта:
Київський державний університет імені Т.Г.Шевченка, механіко-математичний факультет в 1959 р.

Вчені ступені, звання:
кандидат фізико-математичних наук (1965),
доцент (1970),
доктор педагогічних наук (1990),
професор (1991),
член-кореспондент Академії педагогічних наук України (1992),
академік Академії педагогічних наук України (1995).

Наукові, почесні звання:
Ветеран праці (1987),
Відмінник народної освіти УРСР (1987),
Відмінник освіти СРСР (1989),
Заслужений діяч науки і техніки України (2000),
Заслужений професор НПУ імені М.П. Драгоманова(2011).

Працював:
1959-1960 - ДКБ а/я 56, м. Тула (Росія), інженер;
1960-1962 - КВІРТУ м. Київ, асистент кафедри вищої математики;
з 1962 - Київський державний педагогічний інститут імені О.М.Горького (нині Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова): аспірант, молодший науковий співробітник науково-дослідної електронно-обчислювальної лабораторії, асистент, старший викладач, доцент, завідуючий кафедрою, професор.
з 1980 - завідуючий кафедрою вищої математики,
з 1989 - завідуючий кафедрою інформатики.
з 2008 - директор Інституту інформатики, завідуючий кафедрою теоретичних основ інформатики.
Досліджує проблеми комп'ютерно-орієнтованих систем навчання природничих дисциплін в середніх і вищих педагогічних навчальних закладах.
Читає лекції з обчислювальної математики, теорії ймовірностей, інформатики.
Підготував 28 кандидатів наук і дванадцять докторів наук.
Член (з 2003 року голова) спеціалізованої Вченої ради Д 26.053.03 із захисту докторських і кандидатських дисертацій за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання (математики, фізики, інформатики).

Науковий керівник Всеукраїнського науково-методичного семінару з проблем інформатизації навчального процесу, головний редактор збірника наукових праць ''Комп'ютерно-орієнтовані системи навчання'', який видається за результатами роботи семінару, член редколегій журналів ''Комп'ютер в школі та сім'ї'', ''Математика в школі'', член редакційної ради газети ''Інформатика'', голова методичної комісії з інформатики при Науково-методичній раді Міністерства освіти і науки України.

З 1987 р. по 2002 р. був головою журі обласних і республіканських олімпіад з інформатики, республіканських конкурсів Вчитель року з інформатики (2002 р., м. Херсон) та математики (2004 р., м. Біла Церква) , Брав участь у роботі Малої Академії наук (1998-2000 рр. голова журі).

Співавтор змісту і програм курсів ''Чисельні методи'', ''Основи інформатики'', ''Інформатика'', ''Математична логіка і теорія алгоритмів'', ''Обчислювальна практика для фізико-математичних факультетів педагогічних інститутів'' (1992 р.), один із авторів концепції інформатизації освіти в Україні (1994 р.), концепції змісту наскрізної освіти з інформатики і обчислювальної техніки для всіх ланок освіти (1993 р.), проекту Державного стандарту загальної середньої освіти в Україні з інформатики (1997 р.), Держаного стандарту загальної середньої освіти в Україні з інформатики (2003 р.), типової програми кандидатського іспиту із спеціальності 13.00.02 Теорія і методика навчання інформатики (1999 р.), Галузевих стандартів вищої освіти напряму підготовки 0101 Педагогічна освіта. спеціальність 6.010100 Педагогіка і методика середньої освіти; Математика і фізика (2002 р.).

Опублікував понад 250 робіт, серед яких біля 50 книг і брошур. Основні з них:
1. Чисельні методи математики. -К. Вища школа. 1984. -206 с. (у співавторстві з Рамським Ю.С.).
2. Изучение языков программирования в школе. -К. Радянська школа. 1988. -272 с. (у співавторстві з Шкілем М.І., Морзе Н.В., Рамським Ю.С.).
3. Інформатика. Навчальний посібник для студентів фізико-математичних факультетів педагогічних інститутів. -К. Вища школа. 1991. -320 с. (у співавторстві з Рамським Ю.С.).
4. Комп'ютер на уроках математики. Посібник для вчителів. -К. Техніка. 1997. -304 с.
5. Інформатика-7. Навчальний посібник для учнів 7-го класу загальноосвітньої школи. -К. ДіаСофт. 2000 -208 с. (у співавторстві з Морзе Н.В.)
6. Елементи стохастики з комп'ютерною підтримкою. Посібник для вчителів. -К. Шкільний світ. 2002.- 120 с. (у співавторстві з Михаліним Г.О.).
7. Математика (алгебра і початки аналізу) з комп'ютерною підтримкою Київ.: МАУП, 2003. - 304 с.( у співавторстві з Грохольською А.В., Жильцовим О.Б).
8. Програмний комплекс GRAN Версія 1.0. Міністерство освіти і науки України. Державний департамент інтелектуальної власності. Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 7937 (у співавторстві з Горошко Ю.В., Вітюком О.В.).
9. Математика з комп'ютером. Посібник для вчителів. - К. РНЦУ ДІНІТ, 2004 р. - 250 с. (у співавторстві з Ю.В. Горошком, Є.Ф. Вінниченком). 11. Комп'ютер на уроках геометрії. Посібник для вчителів. - К. РНЦУ ДІНІТ, 2004. - 172 с. (у співавторстві з Вітюком О.В.).
10. Теорія ймовірностей і математична статистика. Підручник для студентів фізико-математичних факультетів педагогічних університетів. -Полтава. Довкілля - К. 2009. -500 с. (співавтори Г.О. Михалін, Н.М. Кузьміна).

Народився 17 квітня 1931 року в м. Жовква, нині Львівська область, Україна (тоді Жовківський повіт, Львівське воєводство, Польська Республіка).

1957 року отримав ступінь бакалавра в Університеті Альберти, закінчив магістратуру та отримав ступінь доктора філософії в галузі металургії та матеріалознавства в Массачусетському технологічному інституті в 1962 році. Автор понад 150 статей, відредагував 10 томів матеріалів різних технічних симпозіумів.

Значна частина його роботи пов'язана з вивченням магнітних матеріалів, рефлективними дисплеями та процесами міднення (англ. Copper plating). Інженер хімії (з 1955 року). Доктор металургії і матеріалознавства. Керівник Центру Електрохімічної технології та мікроструктур в Дослідному Інституті ім. Т. Дж. Ватсона фірми ІВМ. Винахідник процесів створення індуктивних і магніторезистивних мікроголовок для записування/зчитування інформації на жорстких дисках комп'ютерів.[4]

За значні досягнення отримав медаль Перкіна — найвищу відзнаку Товариства хімічної промисловості США (1993),[5] медаль Вітторіо де Нора від Електрохімічного товариства США (1994)[6], відзнаку пам'яті Морріса Н. Лібмана від IEEE (1994), Винахідник Року за версією Асоціації прав інтелектуальної власності Східного Нью-Йорку (2000) і Винахідник Року (Асоціація права інтелектуальної власності Нью-Йорку, 2001 рік). Отримав 13 нагород за видатні винаходи та внесок від IBM і 25 нагород за винаходи та досягнення.[3] Занесений до престижних видань «Хто є хто в науковому світі» та в «Хто є хто в Америці».

У березні 2012 року Любомир Романків введений до Зали національної слави США, є одним з десяти винахідників (разом зі Стівом Джобсом), удостоєних такої честі.

 • Член ВСУМ у Львові в 1943-44 роках.

 • Став членом Пласту в 1946-му році в Берхтесґадені, Німеччина. І-ша проба й присяга.

 • 1947-48 — II і III проби — Мюнхен-Фрайман, Німеччина. Вишколи: Виховників УПЮ і УПН та зв'язкових. Гуртковий, кур. провід.

 • 1948-57 — Співорганізатор станиці Едмонтон, виховник, зв'язковий, гніздовий, кошовий, станичний.

 • 1958-61 — Юнацький виховник в Бостоні, кошовий. 1965-77 — 2-ий заступник Голови КПС та секретар КПС в США.

 • 1978-84 — Голова ГПБ; ступінь сен. керівництва; засновник Фонду Дрота. Ініціатор ЮМПЗ-82 в Європі.

 • 1987-94 — Голова ГПРади. Ініціатор переговорів із Скаутовим бюром в Женеві про приняття Пласту до Світового Скаутинґу. Як Голова ГПР взяв участь в перших 4-ох З'їздах Пласту в Україні й допомагав спрямовувати пластову працю.

 • 1994 — Заступник Голови ГПБ для зв'язку зі Скаутовим Бюром. Разом з делегацією України брав участь у 18-му Світовому Джемборі. Репрезентував Пласт у розмовах із Скаутовим Бюром.

 • Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (Україна, 22 серпня 2020) — за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету України, розвиток міждержавного співробітництва, плідну громадську діяльність[9].

 • Портрет Любомира Романківа розміщений у Залі національної слави США. Після Ігора Сікорського, Любомир Романків став другим українцем, чий портрет висить у цій залі.

Інститут математики був в ці роки у розквіті. Його директор - академік Олександр Юрійович Ішлінський - займався теорією гіроскопів - дуже актуальною проблемою в часи, коли будівництво супутників перебувало на початковій стадії. Під час своїх досліджень Ішлінському потрібно було робити складні розрахунки. Для цього  було закуплено комплект лічильно-аналітичних машин, які встановили в підвалі будівлі президії АН України. Катерину Логвинівну призначили керівником цієї обчислювальної лабораторії.

У 1954 р. за ініціативою академіка Б.В. Гнеденко лабораторія Лебедєва, де був створений перший в континентальній Європі комп'ютер “МЭСМ”, була переведена в Інститут математики. До її експлуатації підключилася група вчених, серед яких опинилася і Катерина Ющенко.

Обмеженість внутрішньої пам'яті “МЭСМ” і її невисока швидкодія, нестійкість роботи, викликана великою кількістю електронних ламп, змушували розробників програм знаходити витончені способи використання внутрішньої мови комп'ютера. Складання кожної програми розглядалося як вирішення індивідуальної задачі. Програмісти шукали економні рішення, майстерно використовуючи ті чи інші особливості системи команд комп'ютера.

У процесі роботи з'ясувалося, що більш складні завдання важко вирішувати шляхом написання просто машинних програм. Так виникла необхідність у розробці мови програмування «високого рівня» і виникла проблема створення відповідного транслятора для кращого спілкування людини з комп'ютером. Істотно вплинув на розуміння цієї проблеми професор Київського університету Л.І.Калужнін, який читав в 50-70-ті роки курс математичної логіки і запропонував формальний апарат граф-схем програм.

Під впливом робіт члена кореспондент АН СРСР О. А. Ляпунова, який запропонував операторний метод програмування, в Києві почало розвиватися теоретичне програмування. У результаті в 1955 році B.C.Королюк і К.Л.Ющенко розробили адресну мову, яка на мовній основі втілила два загальних принципи роботи комп'ютера - адресність і програмне керування. Створюючи зручну систему понять для опису архітектури комп'ютера і його системи команд, автори ввели в «Адресну мову» засоби маніпулювання адресами другого рангу.

Саме створення «Адресної мови» стало першим фундаментальним досягненням наукової школи теоретичного програмування. Випередивши створення перших мов програмування Фортран (1958), Кобол (1959) і Алгол (1960), адресна мова передувала появі не тільки мов програмування з апаратом непрямої адресації, але й асемблерів, а її конструкції увійшли до складу сучасних мов.

Катерина Логвинівна спільно з Б.В.Гнеденко і В.С. Королюком написала перший в СРСР підручник з програмування «Елементи програмування». Книга була видана в 1961 році і перевидана в 1964 році. Побачили світ і її переклади: в 1964 році в НДР і Угорщині, а в 1969 році - у Франції.

У наступні роки вона підготувала 45 кандидатів і 11 докторів наук. Київська школа теоретичного програмування стала відомою далеко за межами Радянського Союзу. К.Л. Ющенко були присуджені дві Державні премії України (Державні премії УРСР) і премія Ради Міністрів СРСР, а за теоретичні розробки в області комп'ютерної алгебри - академічна премія імені Глушкова. Також К. Ющенко була нагороджена Орденом княгині Ольги.

Талановитий програміст, Катерина Логвинівна отримала 5 авторських свідоцтв. Вона є автором понад 200 наукових праць, у тому числі 23 монографій і навчальних посібників, частина яких була перекладена і видана в Німеччині, Чехії, Угорщині, Франції та Данії.

Народився 24 серпня 1923 р. у м. Ростові-на-Дону. Батько, Михайло Іванович, був родом із станиці Луганської, що розташована на межі між Україною та Росією, закінчив Єкатеринбурзький гірничий інститут.

У 1927-1928 pp. сім'я переїхала у м. Шахти, де Михайло Іванович працював спочатку гірничим інженером на шахті, а потім викладав у технікумі. Мати, Віра Львівна Босова, була родом із станиці Кам'янської, працювала службовцем.

Видатні здібності Віктора Михайловича проявилися дуже рано. Він мав феноменальну пам'ять, прагнув до знань. Батьки сприяли здібностям дитини. Бабуся по батьку Юхимія Петрівна читала внуку казки та співала пісні. Батько малював для сина малюнки та вчив читати. Ще в дошкільному віці хлопчик читав Уеллса, Жуля Верна та іншу, в основному науково-фантастичну, літературу.

У 1931 р. Віктор пішов до школи. Навчався легко. Мав багато захоплень. Одним із перших була астрономія. У першому класі він уже знав назви планет, у третьому - захопився зоологією. Прочитав книжку Брема про тварин та вивчив їх класифікацію. Пізніше Віктора зацікавили мінералогія та геологія. Цьому захопленню сприяв батько, гірничий інженер. Крім того, Михайло Іванович був радіолюбителем. Це захоплення також передалося синові. Починаючи з літа між четвертим і п'ятим класом Віктор почав вивчати радіотехніку, спочатку з книжок для радіолюбителів, а потім і з серйозніших підручників. Його не задовольняли готові радіосхеми, і Віктор починав конструювати власні. Навчаючись у п'ятому класі, він разом з батьком змайстрував примітивний телевізор.

В міру дорослішання розширювалося і коло інтересів В. Глушкова. У 8 класі він зацікавився філософією. Вступивши в пору юнацтва, захопився літературою, знав напам'ять багато віршів. Випускний вечір у Віктора і його однокласників відбувся в суботу 21 червня 1941 p., a 22 червня почалася війна. Віктор мріяв учитися в Московському університеті на фізичному факультеті, а довелося рити окопи та протитанкові рови. В артилерійське училище, куди подав документи, його не прийняли через короткозорість. Глушков вступив у Ростовський університет на фізико-математичний факультет, але вже 29 вересня першокурсників мобілізували на риття окопів. Коли німці наблизились до міста Шахти, Віктор з матір'ю намагались пішки піти у тил, але потрапили в оточення і змушені були повернутися.

14 лютого 1943 р. після звільнення рідного міста Шахти В. М. Глушкова мобілізували у так звану "трудову армію" й направили на відновлення шахт Донбасу. Спочатку Віктор працював чорноробом, потім його перевели на інженерну посаду - інспектором з якості та техніки безпеки. Умови роботи були дуже важкими. Праця була маломеханізованою, часто траплялися обвали. У них потрапляв і Глушков.

Прагнучи здобути вищу освіту, восени 1944 р. Віктор їде до Новочеркаська і вступає до Індустріального інституту. В міру наближення завершення занять зростав його інтерес до точних наук. Глушков вирішує пов'язати свою долю з математикою і тому повертається на фізико-математичний факультет Ростовського університету, де провчився лише місяць. Оскільки він не зміг облаштуватися в гуртожитку, а наймати квартиру було дорого, Глушкову довелося вчитися на заочному відділенні і жити в Шахтах у батьків. Екзамени за фізико-математичний факультет Ростовського університету він здав екстерном.

Після закінчення у 1948 р. Ростовського університету, незважаючи на виявлені неординарні здібності та цікавий дипломний проект, В. М. Глушков отримав направлення на роботу на Урал, в установу, що була пов'язана з атомною промисловістю, яка на той час тільки зароджувалася. Адже мав "пляму" в біографії - перебування на окупованій території. У Свердловськ він приїхав із дружиною, Валентиною Михайлівною Папковою, з якою разом навчалися в Індустріальному інституті.

З приїздом на Урал почалася наукова діяльність Глушкова, яка ділиться на два періоди: алгебраїчний (1948-1956 pp.) та кібернетичний (1956-1982 pp.). Перший період почався зі знайомства з Сергієм Миколайовичем Черниковим, алгебраїстом, деканом Свердловського університету. Його вразив талант молодого спеціаліста. І якби на Глушкові не було тавра "перебував у німецькій окупації", можливо, С. М. Черников узяв би його до себе, але максимум, що він міг зробити, це влаштувати В. М. Глушкова асистентом у Свердловський лісотехнічний інститут на чверть ставки.

У 1949 p., через рік після закінчення Ростовського університету, В. Глушков став аспірантом Черникова, а у жовтні 1951 р. захистив кандидатську дисертацію "Локально-нільпотентні групи без скруту з умовою обриву деяких ланцюгів підгруп". Отримані Глушковим результати згодом увійшли до підручника вищої математики.

Перед В. М. Глушковим відкривалася чудова кар'єра вченого-алгебраїста. Але в його долі раптом відбулися кардинальні зміни. Замість того, щоб продовжувати розпочатий напрям досліджень, В. М. Глушков захопився п'ятою проблемою Гілберта, та так, що думав про неї протягом трьох років. І нарешті зумів вирішити цю проблему.

У 1955 p., після закінчення однорічної докторантури при Московському університеті, В. М. Глушков захистив докторську дисертацію "Топологічні локально-нільпотентні групи". Отримані результати відразу ж поставили молодого вченого у перші лави математиків Радянського Союзу. Того ж року його обирають членом Московського математичного товариства. Глушков публікується у вітчизняних та закордонних виданнях. Проте досягнуте не задовольняє допитливу натуру Глушкова. Він знову робить різкий крок у своїй науковій діяльності - від абстрактної математики до досить практичної кібернетики. На цей раз учений зробив вибір на все життя.

Початок кібернетичного періоду діяльності Глушкова припадає на 1956 р. У цей час він приїжджає до Києва. Далі вся наукова й педагогічна діяльність Глушкова буде нерозривно пов'язана з цим містом. З 1956 р. він завідує лабораторією обчислювальної техніки й математики, а з 1957 р. працює директором Обчислювального центру АН УРСР, створеного на базі цієї лабораторії. В 1962 р. на базі Обчислювального центру було створено Інститут кібернетики АН УРСР, директором якого став В. М. Глушков.

З 1957 р. Віктор Михайлович працює професором Київського університету. У 1958 р. його обирають членом-кореспондентом, а в 1961 р. - академіком АН УРСР. З 1962 р. В. М. Глушков - віце-президент АН УРСР, а у 1964 р. його обирають дійсним членом Академії наук СРСР.

В. М. Глушков був нагороджений багатьма орденами і почесними званнями, відзначений Ленінською премією, Державними преміями СРСР і УРСР.

Він був одним з ініціаторів створення факультету кібернетики Київського університету. З 1965 р. до дня своєї смерті очолював кафедру теоретичної кібернетики за сумісництвом.

В. М. Глушков опублікував понад 800 робіт, у т. ч. 30 монографій.

Здавалося б, науковий і життєвий шлях академіка В. М. Глушкова був щасливим і безхмарним. Насправді ж, як людина відповідальна і небайдужа, він хотів не лише внести значний вклад в кабінетну науку, а й бачити практичне застосування своїх розробок. Але часто наражався на нерозуміння чи просто небажання розуміння з боку чиновників тоталітарної командно-адміністративної системи.

Помер Віктор Михайлович 30 січня 1982 p., проживши всього 58 років. У дні святкування тридцятиріччя факультету кібернетики університету його співробітники і студенти низько схиляли свої голови перед пам'яттю цієї видатної людини.

Дата и место рождения: 19 апреля 1931 г., Москва, Россия

Дата и место смерти: 8 декабря 1988 г., Москва, Россия

Награды: Орден «Знак Почёта», Орден Трудового Красного Знамени

Образование: Московский государственный университет имени М.В.Ломоносова

Книги: Izbrannye trudy, Концепция и архитектура машинного фонда русского языка, The ALPHA automatic programming system, ещё

Научная сфера: Информатика и вычислительная техника, программирование

У 1991 році сім’я емігрувала в США і оселилася в Чикаго, Іллінойс. На час переїзду в США Макс вже непогано знав англійську мову, що допомогло йому вступити до Іллінойcского університету в Урбана-Шампейн, де він вивчав комп’ютерні науки. Після закінчення університету в 1997 році Макс переїхав в Силіконову долину.

Разом зі своїм другом Пітером Тилем заснував компанію Confinity. Їх сервіс дозволив відправляти гроші електронною поштою і практично відразу почав працювати з електронними аукціонами, зокрема з eBay. Пізніше Confinity злилася з фінансовою компанією X.com, що належала тоді ще нікому не відомому Ілону Маску. Свою нову компанію Макс і Ілон назвали PayPal.

У 2013 році Левчин став єдиним айтішником з українським корінням, якого внесли в рейтинг найуспішніших людей світу, молодших за 40 років. Тоді Forbes оцінював його статки в $100 млн.

2014-го Левчин запускає ще один стартап – Slide, один із сервісів якого призначений для зручного відображення великої кількості фотографій для користувачів соціальної мережі MySpace. Пізніше Slide переорієнтувався на створення соціальних сервісів для MySpace і Facebook. У 2010-му його купив Google. За інформацією TechCrunch, сума угоди становила $182 млн.

Зараз Левчин разом із дружиною Неллі і двома дітьми живе у передмісті Сан-Франциско.