Як більшість чоловіків нашого міста, обрав для себе шахтарську долю – працював гірником підземним на шахті «Добропільська». У вільний час полюбляв рибалити, а також цікавився футболом.

12 травня 2023 року добровольцем став до лав Збройних Сил України.

19 серпня 2023 року Бугайов Андрій Анатолійович, військовослужбовець національної гвардії України, в/ч 3029, стрілець-санітар 2-го взводу 2-ї роти 4-го батальйону, загинув поблизу н.п. Мала Токмачка Запорізької області.

Мати Андрія, Лідія Федорівна Бугайова, згадує свого сина як добру, поважу людину, який вмів товаришувати та мав багато друзів.

Поховали Героя у рідному Добропіллі.

Іван народився 10 лютого 1995 року в с. Ганнівка Добропільської ТГ. Після закінчення нашої школи він працював на шахті «Добропільська» на водовідливі. Однак його життя змінилося з початком військової служби.

11 грудня 2020 року він уклав контракт із Збройними Силами України. Початок повномасштабної війни зустрів у навчальному центрі у Львові, але відразу повернувся ближче до фронту – у Дружківку. Іван виконував свій обов’язок у найгарячіших точках – Лисичанську, Сєвєродонецьку, Лимані, Бахмуті. Мав звання молодший сержант, командир гармати І розрахунку І артилерійського взводу І артилерійського батальону, в/ч А4165.

17 червня 2023 року, в районі населеного пункту Білогорівка Луганської області, Іван загинув, захищаючи Україну. За свій героїзм він був удостоєний Орденів «За мужність» ІІІ та ІІ ступенів.

Іван залишив по собі глибокий слід у серцях рідних і близьких. У нього залишилися дружина Мар’яна та маленький син Гордій, 2019 року народження.

Поховання відбулося в рідному Добропіллі, на Алеї Слави центрального кладовища.

Його життя – це приклад мужності, патріотизму та відданості Батьківщині.

Ми завжди будемо пам’ятати Івана як відданого сина України, який віддав своє життя за нашу свободу. Його ім’я залишиться символом мужності для майбутніх поколінь.

До першого класу пішов у Добропільську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів №19. У спогадах вчителів Костянтин залишився дуже світлим, активним і веселим хлопцем, який мав багато друзів.

Після школи пішов навчатися до професійно - технічного училища м. Селидове. Здобув професію гірника й одразу почав працювати. Дуже любив свою маму, намагався їй допомагати.

Працював на шахті “Алмазна” підземним електрослюсарем. Був спокійною та лагідною людиною. Так склалося, що Костя не встиг знайти свою другу половину, тому й не одружився. Його знайомі згадують його як життєрадісного чоловіка, надійного товариша, приємного співрозмовника.

Пішов воювати з першого дня війни, був розвідником - далекомірником відділення управління командира батареї взводу управління артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи. Воював у складі військової частини А0989. Мав військове звання – солдат.

Хоробрий, мужній, надійний. Таким його запам’ятають ті, хто знав.

Виконуючи свій громадянський обов’язок, загинув неподалік від міста Бахмута 30 липня 2022 року.

Похований у місті Добропіллі.

Навчався у ЗОШ № 19, потім закінчив Київський енергетичний технікум, спеціальність «Ремонт та обслуговування теплоенергостанцій». Освіта стала в нагоді, зокрема, останнім часом працював у ДТЕК «Донецькі електромережі» електромонтером. А ще Павло продовжив сімейну справу – виготовлення ключів, цьому ремеслу його навчив батько, Павло Григорович.

Він був веселим і життєрадісним, в ньому кипіла жага до пригод. Тож закономірно, що він приєднався до туристичної спільноти нашого міста.

У Павла був неабиякий армійський досвід: з 01.08.2003 по 04.08.2006 - служба законтрактом в ЗСУ. З 24.09.2004 по 04.05.2005 - у складі військової частиниА1103 проходив службу у складі Українського миротворчого контингенту багатонаціональних сил у республіці Ірак. З 28.02.2016 - 28.02.2019 - служба законтрактом в Збройних силах України (АТО).

Коли в Україну прийшов ворог, Павло одним із перших взяв до рук зброю. З 24 лютого 2022 року він боронив рідну Донеччину. Службу проходив старшим стрільцем 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької ротив/ч 7275. Позивний «Самодєлкін».

Героїчно загинув під Вугледаром 05 лютого 2023 року під час важкого бою на передових позиціях під Вугледаром. У Павла залишилася велика родина, дружина, син, батьки та брат. Для них - вінзавжди живе у спогадах і думках.

Побратим Андрій: «Павло зарекомендував себе як добра, порядна людина, патріот своєї Батьківщини! Дуже полюбляв щось майструвати, мав золоті руки, тому і отримав позивний «Самодєлкін». Для мене він був другом, наставником і вчителем! Разом прослужили майже рік пліч-опліч, поки ворожа куля не забрала його життя біля Вугледару».

Поховано захисника на кладовищі міста Добропілля.

До першого класу пішов у ЗОШ № 19, а у п’ятому перейшов до школи № 5. Зростав у дружній родині, оточений любов’ю та турботою батьків.

Рано став працювати, не боявся ніякої роботи. Отримав водійські права і почав працювати на автобазі «Добропіллявугілля». Але трудовий шлях все одно привів юнака на вуглевидобувні підприємства: 2009 - 2010 роки – шахта «Білицька», пізніше – шахта «Добропільська», з 2017 року – шахта «Алмазна». У 2021 році став працювати гірничим робітником на шахті «Білозерська».
І саме звідти Антон став до лав Збройних Сил України.

Службу проходив на Сумському напрямку. Як згадують побратими, Антон був дуже товариською людиною. Він розумів гумор і сам любив пожартувати, не пам’ятав образ і будував плани майбутнє. На жаль, їм не судилося збутися.

7 серпня 2025 року Антон Віталійович Карташов, солдат, старший сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперного взводу штурмового батальйону в/ч АА7400, позивний «Генерал», загинув поблизу н.п. Новокостянтинівка Сумської області. Виконуючи бойове завдання, він отримав важке поранення, яке і стало причиною його смерті.

Без сильного чоловічого плеча залишилися мати, дружина та дочка Антона. В їхній пам’яті він назавжди залишиться чуйним і люблячим, тим, хто завжди був поруч, підтримував і допомагав. Вони пам’ятатимуть роки, проведені з ним, як прекрасні часи спільного дозвілля, особливо на природі, турботи про братів наших менших та безлічі щасливих миттєвостей життя.

Похований наш земляк, Захисник України, на центральному кладовищі міста Кривий Ріг, на Алеї Слави.

Навчався у Добропільській школі №19. Працював на шахті Добропільська.

Вступив до лав ЗСУ за контрактом 24 листопада 2021 року.

27 лютого 2024 року, виконуючи свій обов'язок перед Батьківщиною, Олексій загинув біля населеного пункту Андріївка Бахмутського району Донецької області, будучи командиром відділення кулеметного взводу 3 штурмового батальйону військової частини А0501.

Указом Президента України від 16 липня 2024 року № 465 був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Олексій залишив по собі люблячу дружину Надію та 10-річну доньку Аріну. Його пам'ять житиме в серцях рідних, друзів та всіх, хто його знав.

Похований на кладовищі міста Добропілля.

Навчався у ЗОШ І-ІІІ ступенів № 19, після чого закінчив Краматорське вище професійне машинобудівне училище. У 2009 році здобув спеціальність у Білозерському професійному гірничому ліцеї. Трудову діяльність розпочав у 2009 році на шахті «Алмазна» електрослюсарем підземним, а згодом продовжив працювати на шахті «Добропільська» гірником.

У березні 2022 року Дмитро був призваний до рядів Збройних сил України. Ставши на захист нашої країни, мав військове звання солдат і обіймав посаду кулеметника 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 2-ої роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) 4-го батальйону оперативного призначення.

Дмитро загинув 10 лютого 2023 року від вибухової хвилі під час виконання бойового завдання.

У нього залишилися син 2015 року народження та донька 2018 року народження.

Дмитро похований у місті Добропіллі.

Навчався у загальноосвітній школі №19. Після закінчення школи своє життя пов’язав із гірничою справою. Працював машиністом гірничо-виймальних машин на шахті «Добропільська», УПР-1.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Сергій Олександрович без вагань став на захист України. Уже 25 лютого 2022 року він вступив до лав Збройних сил.

Сержант Сергій Павловський служив старшим оператором 2 відділення протитанкового взводу 1 механізованого батальйону військової частини А0536.

20 квітня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу Волновахи, він загинув від смертельного пострілу ворожого снайпера. До останнього подиху мужньо виконував свій військовий обов’язок.

Рідні та близькі згадують Сергія як відповідального, мужнього і справедливого чоловіка.

«Він був чесною, доброю та життєрадісною людиною, люблячим чоловіком і турботливим батьком для сина та доньки. У вільний час любив риболовлю, доглядав сад і город, вирощував квіти», - згадує дружина Оксана.

Похований Герой на міському кладовищі у Добропіллі.

        Володимир народився 9 липня 1992 року. Після закінчення школи він працював на шахті «Добропільська», у відокремленому підрозділі шахтоуправління Добропільське ДП «Добропіллявугілля – видобуток» машиністом підземних установок, відзначаючись сумлінністю та працьовитістю.

       Коли на країну насунулася війна, Володимир не залишився осторонь. 15 лютого 2023 року його було призвано до лав Збройних Сил України. Ставши солдатом, кулеметником 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти в/ч А4875, він мужньо виконував свій обов’язок.

        Володимир загинув 12 серпня 2023 року в районі села Кліщіївка Бахмутського району, захищаючи Україну від агресора. Він віддав своє життя заради майбутнього нашої держави, залишивши після себе дружину Вікторію та двох дітей, які тепер зростатимуть із гордістю за батька.

         Його ім’я назавжди залишиться в нашій пам’яті як приклад героїзму та самопожертви. Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях і спогадах.

Навчався в  Добропільській загальноосвітній школи   І-ІІІ ступенів №19. Мав багато друзів, був дуже товариським, веселим хлопцем.

Після школи навчався у Білозерському гірничому ліцеї. Потім працював гірничим робітником очисного забою на шахті Алмазній та  Добропільській.

До лав ЗСУ Володимир вступив у 2015 році курсантом навчального взводу танкового полку смт Десна. Був командиром танку танкового батальйону. 11 квітня 2020 року старший сержант Хоменко  Володимир був зарахований до в/ч А3220до роти вогневої підтримки. Мав звання старшого сержанта та був командиром кулеметного взводу 46 окремого штурмового батальйону "Донбас" 54 окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи.

5 вересня 2020 року віддав своє життя, виконуючи бойове завдання з двома побратимами поблизу смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району на Донеччині. Ліквідуючи того дня пожежу, яка загрожувала позиціям українських військ, він натрапив на мінне загородження та отримав від вибуху смертельні поранення.

Указом Президента України № 537/2020 від 4 грудня 2020 року, "за особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).Володимир Хоменко народився  18 серпня 1985 року в м.Добропілля Донецької області.

Навчався в  Добропільській загальноосвітній школи   І-ІІІ ступенів №19. Мав багато друзів, був дуже товариським, веселим хлопцем.

Після школи навчався у Білозерському гірничому ліцеї. Потім працював гірничим робітником очисного забою на шахті Алмазній та  Добропільській.

До лав ЗСУ Володимир вступив у 2015 році курсантом навчального взводу танкового полку смт Десна. Був командиром танку танкового батальйону. 11 квітня 2020 року старший сержант Хоменко  Володимир був зарахований до в/ч А3220до роти вогневої підтримки. Мав звання старшого сержанта та був командиром кулеметного взводу 46 окремого штурмового батальйону "Донбас" 54 окремої механізованої бригади імені Гетьмана Івана Мазепи.

5 вересня 2020 року віддав своє життя, виконуючи бойове завдання з двома побратимами поблизу смт. Верхньоторецьке Ясинуватського району на Донеччині. Ліквідуючи того дня пожежу, яка загрожувала позиціям українських військ, він натрапив на мінне загородження та отримав від вибуху смертельні поранення.

Указом Президента України № 537/2020 від 4 грудня 2020 року, "за особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).