— Плідна діяльність членів ВУАН В. Вернадського (природознав­ство), Д. Багалія та М. Грушевського (історія), Д. Граве, М.Крилова та Г. Прейфа (математика), А. Кримського (філологія), О. Бо­гомольця (медицина), Л. Писаржевського та В.Кістяковського (хімія) тощо.

— Заснування Інституту української наукової мови (1921 р.).

— Створення в Харкові фізико-технічного інституту (1928 р.), в яко­му розгорнулися дослідження з ядерної фізики та радіофізики.

— Процес підпорядкування науково-дослідницьких закладів Украї­ни центру (перетворення ВУАН на філію Академії Наук СРСР).

1920 року вийшли «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія», що стали помітним явищем у тогочасному літературному житті.
1924 року надруковано «Камену» — першу збірку віршів Зерова, перший випуск історико-літературного нарису «Нове українське письменство» і монографія «Леся Українка»

У 1929 виходить збірка статей «Від Куліша до Винниченка». Зеров передає свій архів до Всенародної бібліотеки України, складає бібліографію своїх творів.

Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з М. Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX ст., зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927, 1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1931), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», присвячена зображенню трагедії братовбивчих конфліктів за доби революції.

Був головою Асоціації сучасної музики, яка діяла в 1926-1929 роках, членом оргбюро Спілки композиторів України (1932-1939), оргкомітету СК СРСР (1939-1948). У 1939-1941 роках — голова, потім — член правління СК УРСР. Незважаючи на видатний внесок в українську музику, піддавався критиці влади під час радянської кампанії по боротьбі з формалізмом.

У творчому доробку композитора — дві опери, п'ять симфоній, оркестрові сюїти, увертюри, численні камерно-інструментальні твори, музика до драматичних вистав та кінофільмів, сонати, хорові твори, обробки народних пісень. Крім того, Лятошинський займався інструментуванням творів інших композиторів. Разом з Л.Ревуцьким він зробив інструментовку опери Лисенка “Тарас Бульба”, опери “Шахсенем” та скрипкового концерту Р.Глієра.

Друкувався в журналі «Записки математического кабинета Таврического университета» (тут побачили світ понад 20 його праць).

02.01.1922 його обрали дійсним членом ВУАН і він переїхав до Києва, очолив кафедру математичної фізики Інституту будівельної механіки ВУАН.

Не раз виїздив за кордон, брав участь у роботі наукових конференцій і конгресів, читав лекції в наукових установах.

1924 взяв участь у роботі Міжнародного математичного конгресу в м.Торонто (Канада).

1926 читав лекції в Італії: спочатку в Неаполітанській АН і в Неаполітанському ун-ті, потім — у математичному ін-ті Болонського університету.

1927 читав лекції у Франції в Паризькому математичному товаристві й Паризькій АН, потім у Португалії — в Коїмбрському ун-ті (ще 1924 був обраний чл.-кор. Коїмбрської АН), а потім знову у Франції — у Страсбурзькому ун-ті.

1928 був обраний чл.-кор. АН СРСР й у вересні цього ж року брав участь у Міжнародному математичному конгресі в Болоньї (Італія).