Микола Гоголь, український і російський письменник, відомий глибоким психологізмом і сатиричною манерою письма, був великою постаттю світової літератури. Один із найзагадковіших моментів його життя – це спалення другого тому Мертвих душ, що сталося 1852 року, за кілька днів до його смерті. Цей факт має найбільше значення, оскільки показує глибокі внутрішні боротьби Гоголя, які захоплюють і примушують задуматися над природою створюваних творів і почуттями письменника.

Утім, Гоголю було суджено можливість задовлення цієї ідеї. Працюючи над випуском другого тому “Мертві душі”, письменник частково створює свою власну “божественну комедію”, або, можливо, “божественний епос”. Це твір повинен був символизувати духовне відродження, очищення, дозволення ангела розсіяти “дим” з гріхами – загалом, він частково реалізував своє ідеал. Впродовж років Гоголь поправив свій майстерні уміння поводити слова поглиблювання вусатості, вирішив усі проблеми й питання, пов’язані з матеріалом, і нарешті почасти здійснив улюблену ідею. Триваюча критиці та невдоволенню сторони зробило свою справу: навіть до того, як скрепити та надіслати до підручника, Гоголь зірвав усі та їхний підготований у 750 листах паперу та його літера.

Така саморуйнівна реакція творців у твір сприймається дуже цікаво, бо вона підкреслює низку аспектів творчих підходів. Гоголь був не тільки письменником, але і думканатором, що обґрунтовує і прагнув пізнати життя та душу людини. Вибухнення його рукопису образно показує його втому відносно можливості передати через слово ці ідеї філософії, а також чуття тривоги перед віддоюванням, поверненням товаришів.

Таким чином, цей факт з життя М.Гоголя є не лише особистою трагедією, але й важливою ілюстрацією того, як внутрішні конфлікти можуть впливати на творчість і залишати незабутній відбиток на літературній спадщині.