Казкове високогірне село розкинулось в долині однойменної річки, що є притокою Тереблі. Проте, мальовниче село не скаржиться на недолік уваги, адже його інколи називають "селом 10 музеїв". А коли весною місцева "Долина крокусів" вкривається фіолетовим цвітом, то кількість відвідувачів Колочави часто подвоюється.

Широко відомим село стало завдяки чеському письменнику Івану Ольбрахту та його літературному герою - колочавському опришку. Колочавець Никола Шугай (Микола Сюгай) дезертирував з австро-угорської армії і разом з молодшим братом Юрієм та кількома кумами почав займатися розбоєм, немов Робін Гуд - від багатих брав та бідним давав.

Серед пам’яток природи області „Яблуня-колонія” – найцікавіша. У яблуні давно вже немає її первісного материнського стовбура. Сьогодні на одному з міських майданів, за металевою огорожею, на площі близько 1000 квадратних метрів лежать у різних напрямках 15 прирослих до землі стовбурів – її дітей чи онуків, а, може, правнуків та прапра… Загубився початок цього життя десь у сивій давнині.

Неперевершеною, ніде більш незнаною особливістю яблуні є її здатність до самостійного укорінення гілками, а значить – до продовження життя. Коли один з прирослих до землі стовбурів має відмерти, його віти стрімко нахиляються до землі і теж приростають. Набравшись сил, вже не віти, а деревця піднімаються знову догори, рясно вкриваючись цвітом навесні та червоно-білими, приємними на смак яблуками восени.

Як можна здогадатись з назви, основними принадами парку є річки Прип‘ять та Стохід. Унікальність цих річок – це десятки заплав, рукавів та русел, з великою кількістю боліт та островів.

Річка Стохід походить від «сто ходів» – багаточисельні русла, глухі заплави, розливи утворюють лабіринт, і без карти або знань тут реально можна загубитись.

Замість звичних для нас доріг, тут просто стежки, замість парканів – тин, на якому ще досі сушать одяг та глиняні глечики, колодязі-журавлі, льохи під землею.

Говди в Нагорянах – це пасмо відносно невисоких конусоподібних горбів, які і носять назву Шишкових. Це – ерозійні останці рифової будови сарматського часу (11 млн p.), складені більш міцними, ніж оточуючі породи, вапняками і мають велику площу поширення. Цей риф, відомий зараз під назвою «Подільські Товтри», простягався на сотню кілометрів від сучасної північної окраїни Тернопільщини до правобережжя р. Прут у Румунії.