Флейта є одним з найдавніших музичних інструментів. Прабатьком флейти можна назвати звичайний свисток, що з'явився ще в древніх народів, і у ті часи був скоріше не музичним інструментом, а іграшкою або пристосуванням для виконання релігійних магічних обрядів, як, наприклад, в індіанців Північної і Південної Америки, що виготовляли свистки з глини, кістки й дерева.

Перша знайдена флейта з кістки мала чотири отвори та була виготовлена неандертальцем.

Термин бива происходит от китайского слова «пипа»^[3] и объединяет ряд японских музыкальных инструментов лютневого семейства^[2]. Корпус грушевидный, имеется 4 или 5 ладов, нижний лад деревянный, головка грифа наклонена назад почти на 90 градусов^[1]. На корпусе всех видов бивы расположены два резонаторных отверстия в форме полумесяца, а также ещё одно скрытое резонаторное отверстие под струнодержателем^[2]. Характерная особенность бивы — «савари» (яп. さわり), особый «звенящий» тембр струн. Строй бивы зависит от жанра, различают варианты строя для религиозных и секулярных произведений^[1].

Большинство жанров музыки для бивы — аккомпанирующие сказителям, однако имеется несколько чисто инструментальных жанров^[4]. Современная бива может играть одновременно с голосом, что привело к появлению музыкантов, не исполняющих также вокальную партию^[5]. На раннем этапе бива ассоциировалась с аристократией, буддийскими священнослужителями, самураями, а в XX веке стала инструментом образованных молодых горожанок^[4]. Популярность бивы упала после окончания Второй мировой войны и отказа от прославления павших японских воинов; ситуацию изменило появление жанра бигин (яп. 琵吟)^[6]. Попытки смешения бивы с западными музыкальными традициями плодов не дали^[7].

Лишь одна из исполнителей на биве получила статус Живое национальное сокровище Японии, Кёкусуй Ямадзаки (яп. 山崎旭萃)^[6].

Стародавній щипковий український народний інструмент, історія якого сягає в глибину століть ще до нашої ери. У Європі він став популярним у десятому столітті, а в Україні починаючи з сімнадцятого. Українські виконавці грали на колісній лірі, конструкція якої нагадувала шарманку — з трьома струнами та невеликим дерев'яним колесом. Музикант крутив колесо й воно терлося об струни, витягуючи звуки, які складалися в мелодію. Щоб пом'якшити потужний монотонний звук інструмента, струни в певному місці обмотували вовняними або лляними волокнами.

У гуслі- струни натягнуті на трикутну дерев'яну резонансну скриньку. Звук на інструменті видобувають, защіпуючі струни пальцем. Виконавець на гуслях називається гуслярем. За однією з версій, саме від гусел походить інший народний музичний інструмент. Що став символом українців- бандура.