2. Увага до особистості, її індивідуальних рис.

3. Провідні мотиви — самотність, світова скорбота (національна туга) та романтичний бунт і нескореність.

4. Історизм творів і захоплення фольклором.

Джерело : https://www.schoollife.org.ua/osoblyvosti-romantyzmu-yak-hudozhnogo-napryamu-jogo-estetychni-pryntsypy-10-klas-zarubizhna-literatura/

Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

Визначальні риси романтизму:

— заперечення раціоналізму доби Просвітництва;

— ідеалізм у філософії;

— вільна побудова творів;

— апологія (захист) особистості;

— неприйняття буденності й звеличення "життя духу" (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);

— культ почуттів;

— ліричні та ліро-епічні форми;

— захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;

— інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

Романтизм іноді вдається до смішного, гумористичного, чудернацького.

Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана "романтична іронія".

Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, "романтизує" її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці "два світи" далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву "світової скорботи". Світового значення набула творчість таких представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін.

Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень.

Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво), романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

Визначальні риси романтизму:

— заперечення раціоналізму доби Просвітництва;

— ідеалізм у філософії;

— вільна побудова творів;

— апологія (захист) особистості;

— неприйняття буденності й звеличення "життя духу" (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);

— культ почуттів;

— ліричні та ліро-епічні форми;

— захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;

— інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.(взято з сайту)

Романтики виходять за межі поширених в українській літературі бурлесків і травестій, вони по-справжньому першими починають вести мову в серйозному та поважному дусі. Один з піонерів українського романтизму П. Гулак-Артемовський писав, що вирішив у своїх баладах «спробувати, чи не можна малоросійською мовою передати почуття ніжні, благородні, піднесені, не примушувати читача чи слухача сміятись, як від „Енеїди“ Котляревського і від інших, з тією ж метою писаних віршів». Романтики утвердили в українській літературі нові жанри: балада|баладу, історичну й ліро-епічну поему, думу й медитацію, трагедію й драму, громадянську й інтимну лірику. Вони розширили проблематику літератури, дали поштовх розвиткові художньої фантазії та умовних засобів, виступили на захист творчої особистості й усього народу. 

Український романтизм висунув Тараса Шевченка. Заслуга романтизму — у відкритті народної поезії України, її минулого. Український романтизм відіграв величезну роль у дослідженні національної історії. Здобуток цього літературного напряму є також формальним. Зокрема, удосконалюються віршові форми, особливо — у поезії Т. Шевченка. Але найважливішою рисою та заслугою української романтики є, на думку Д. Чижевського, те, що «вона свідомо поставила собі завдання утворити „повну літературу“, яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства»
Джерео: https://uk.wikipedia.org

Джерело:
https://zarlit.com/lesson/9klas_1/16.html

Перші три цикли збірки відображають три етапи нерозділеного кохання ліричного героя. В циклі «Юнацькі страждання» кохана з'являється до нього в його хворобливій уяві. В «Ліричному інтермецо» простежуються всі етапи любовних стосунків закоханих у реальності. В циклі «Знову на Батьківщині» кохання постає в спогадах героя про пережиту ним драму. Своєрідним епілогом до збірки є цикли «З подорожі на Гарц» і «Північне море», які тематично не пов'язані з історією кохання. Перший з них відображає враження ліричного героя від подорожі на гірський масив Гарц, другий присвячений пам'яті Байрона, співця моря та трагічної самотності, поезія якого співзвучна почуттям ліричного героя Гейне.

Джерело: 
https://edufuture.biz/index.php?title=%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%93%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B5_%E2%80%94_%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%B5%D1%82-%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BA._%C2%AB%D0%9A%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0_%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%8C%C2%BB_%E2%80%94_%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B5_%D1%8F%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5_%D0%BD%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D1%83.

Наприклад, вірші, звернені до Мері Чаворт: "Уривок, написаний невдовзі після заміжжя міс Чаворт", "Спогад",— свідчення юнацької любові поета, що назавжди залишилися в його віршах як перше й найщиріше почуття.

Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній «Оді авторам білля проти руйнівників верстатів» (1812), а також у віршах та епіграмах 1812—1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем («Гяур», «Абідоська наречена», 1813, «Корсар», «Лара», 1814, дещо пізніше — «Мазепа», 1818, та ін.), об'єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона — могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм.

Джерела:
http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-18A8CA691E4D8/list-B407A47B26
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B6%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B6_%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%BE%D0%BD_%D0%91%D0%B0%D0%B9%D1%80%D0%BE%D0%BD

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Романтизм

Французький романтизм розвивався нерівномірно в різних видах мистецтва. Початок літературного романтизму датувався кінцем XVIII ст. Прийнято вважати, що романтизм виник як реакція на Просвітництво, хоча існували прямі підтвердження того, що повного розриву між просвітниками і романтиками у Франції не було.

Періодизація романтизму у французькій літературі визначалася як історичними передумовами, так і хронологією естетичного розвитку, еволюцією літературного процесу.

1795-1815 рр. - період вступу в літературу перших романтиків, виникнення романтичного руху, засновниками якого були Жермена де Сталь і Франсуа Рене де Шатобріан. Так виникло 2 школи в ранньому французькому романтизмі - школа де Сталь і школа Шатобріана.

Школа де Сталь і її послідовники намагалися перемогти раціоналізм, але, на відміну від школи Шатобріана, яка просвітницькій вірі в першість Розуму протиставляла християнсько-католицьку духовність, на перший план висували опис індивідуальних почуттів. Де Сталь вимагала, щоб почуттям надавати не загальнолюдських рис, а національного колориту (як приклад, "Ромео і Джульєта" у Шекспіра).

Перші романтики - перш за все філософи і політичні діячі, тому теоретичні питання і естетика французького романтизму від самого початку формувалися у зв'язку з постановкою загально-філософських питань. В основу своєї естетики романтики поклали антитезу, яку В.Гюго визначив як здатність бачити дві сторони предмета чи явища. Справді, французькі письменники даної епохи любили поєднувати протилежності: добро і зло, трагічне і комічне, високе і низьке, матеріальне та ідеальне, реальне і фантастичне, життя і смерть тощо.

Антитеза лежала і в основі поділу всього мистецтва на класичне і романтичне, вперше запропонованого Жерменою де Сталь у трактаті "Про Німеччину", який став маніфестом французьких романтиків. До класичної відносили південну літературу, яка спиралася на греко-римську античність; романтична література розвивалася у північних країнах і орієнтувалася на Середньовіччя, християнство і народні традиції.

Однак, на першому етапі розвитку романтики ще не протиставляли себе класицистам у повному розумінні. Характерно, що романтизм на цьому етапі розвивався лише у прозаїчних жанрах, бо ця сфера майже не бралася класи-цистами.

Важливим досягненням перших романтиків стало відкриття "приватної людини" (за аналогією до "природної людини" просвітників). Інтерес до її внутрішнього світу дав імпульс розвитку психологізму, специфічним вираженням якого стає розкриття поняття "меланхолія". Першим це поняття ввів Шатобріан, пізніше його розробляли Ж.Санд і Мюссе.

Поразка революції 1848 року знаменувала кінець історії романтизму як літературного напрямку. Протилежність поглядів романтиків і реалістів стала очевидною. У цей період з новою силою прозвучали романтичні ідеї, висунуті на початку століття про значення в літературі авторського початку, активної письменницької позиції.

До 1870 року романтична течія остаточно занепала, на її основі виникли символізм і неоромантизм.

Художній системі французького романтизму притаманні істотні відмінності: не набула розвитку фольклорно-народна течія, на томність інтенсивно розвивалась "байронічна течія", активний розвиток соціально-утопічних тенденцій, інтенсивний розвиток реалістичних тенденцій, які в 30-40 роки вилилися у реалістичний напрямок у творчості Бальзака, Стендаля, Меріме. Французький романтизм найраніше проник у прозові твори, дещо пізніше поширився у поезії, особливий успіх випав на долю балади, популярним був також жанр елегії. До театру романтики вдалися наприкінці 20-х років. Провідним жанром стала не трагедія, а драма на історичні чи умовно-історичні сюжети. Посилено розвивався історичний роман.

Віктор Гюго - єдиний у Європі, хто залишився вірним романтичному напряму до кінця життя, тоді, як загалом романтичний рух у французькій літературі вичерпався уже в 40-50 роках 19 ст., а в німецькій літературі в 20-ті роки. Він один з багатьох, хто не прокляв Французьку революцію, ідеї революції взагалі, хто зберіг віру та оптимізм у можливість розумного поступу і творчого потенціалу людини і людства. Саме завдяки Віктору Гюго французький романтизм сприймався як найбільш соціально орієнтований, наснажений соціальними ідеями: співчуття до бідних та знедолених, вимога соціальної справедливості, тоді як англійський романтизм, принаймні у творчості Байрона і Шеллі, своїм головним пафосом зробив велич людського духу і творчу силу боротьби бачив швидше в особистому пориві людини, ніж у суспільному упорядкуванні. Романтизм німецький більше був перейнятий метафізикою і спіритуалізмом, гротескною фантастикою, поринув у сферу надчуттєвого.

Джерело: https://pidru4niki.com/11531009/literatura/frantsuzkiy_romantizm_viktor_gyugo

До кінця XVIII століття англійські діячі філософії і мистецтва почали поступово розчаровуватися в класицизмі в мистецтві і ідеалах просвітництва в філософії. Причиною цього було те, що ці традиції не дозволяли проникнути вглиб людської душі, приділяли недостатньо уваги людським почуттям. Крім того, великий вплив на становлення англійського романтизму мала Французька революція, розчарування в якій дало поштовх діяльності родоначальників англійського романтизму. Таким чином, початковим етапом розвитку цього напрямку можна вважати 1790-ті роки XVIII століття.

Одним з родоначальників англійського романтизму є поет і художник-графік Вільям Блейк. Крім того, з витоками англійського романтизму пов'язана і діяльність членів Озерної школи, перш за все, Вільяма Вордсворта , С. Колріджа , Р.Сауті . У творчості цих поетів яскраво проявився мотив розчарування в результатах Французької революції, яку вони спочатку підтримували. Як писав Вордсворт у вступі до першої збірки віршів школи, «Ліричних балад», автори прагнули до опису повсякденного життя людей в незвичайних, яскравих фарбах, живій передачі їх емоцій. У цьому проявилася риса романтизму, яка полягає в зверненні до життя людини і її внутрішнього світу. Пушкін говорив про творчість цих поетів як про пошук нових фарб в поезії, про відхід від надокучливого класицизму і пошуку нових тем, джерел натхнення.

Розквіт англійського романтизму умовно можна віднести до 1810-х — 1830-х років. Саме в цей період творили такі видатні англійські романтики, як Вальтер Скотт, Байрон, Мері Шеллі та ін. В цей період сформувалася і політична доктрина англійських романтиків. У своїй переважній більшості вони виступали за незалежність всіх народів, за боротьбу з тираничними режимами, за невідчужуваність і священність прав особистості.

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Англійський_романтизм

- Почалось усе з того, що в 1796 р. в університетському містечку Єна зібралася прогресивно налаштована молодь (філософи, письменники, вчені) і заснувала школу (гурток) так званого єнського романтизму. Звідси і виникла назва першого етапу німецького романтизму (1795-1805) — ранній, або єнський. Яскравими його представниками є брати Август Вільгельм і Фрідріх Шлегелі, Людвіг Тік, Новаліс. До цього ж періоду відносять і творчість Фрідріха Гельдерліна, який не входив до єнського гуртка. Важливою ознакою творчості ранніх романтиків є універсалізм. Представники цієї течії прагнули охопити у своїх творах буття в усіх його проявах; з цим пов’язано і те, що їхні твори мали яскраво виражений філософський характер. Єнські романтики проголосили культ геніальної особистості митця. Саме в людині мистецтва вони вбачали особистість, наділену даром осягнення сутності світу і здатну на його прогресивне перетворення. Так, Новаліс писав: «Поет осягає природу краще, ніж учений». Саме тому героєм багатьох романтичних творів є художник, музикант або поет. Значну роль єнські романтики відводили естетичному началу, адже вони вірили, що краса (і насамперед духовна) може врятувати світ. Не випадково письменники прагнули відійти від зображення конкретної історичної дійсності, а звертали увагу насамперед на внутрішній світ людини. І не випадково символом романтичної мрії і романтизму взагалі став прекрасний образ блакитної квітки, створений Новалісом.

- Другий етап розвитку німецького романтизму отримав назву гейдельберзький (18061815). Вона пов’язана з університетом у місті Гейдельберзі, де було створено потужний гурток романтиків, що переслідували дещо інші цілі, ніж єнські. Основними чинниками, які вплинули на розвиток романтизму в цей період, були наполеонівська окупація (армія французького імператора захопила всю Німеччину) і стимульована нею хвиля визвольного руху. Щоб підняти національний дух німецького народу, гейдельберзькі романтики, серед яких були відомі вчені-філологи брати Якоб і Вільгельм  Ґрімм, звернулись до фольклору. Вони свято вірили в те, що народні твори здатні підживити національну свідомість, підтримати віру німців у невмирущість їхньої культури, у торжество добра. Саме тому в цей час розвивається так званий фольклорний романтизм, який ґрунтується на німецьких народних казках, легендах і піснях. Як ви пам’ятаєте, брати Ґрімм уславились саме тим, що були збирачами і дослідниками фольклорних перлин німецького народу.

- Третій етап — пізній романтизм (1815-1848). Це період Реставрації в історії всієї Європи, позначений у цілому зростанням промисловості та розширенням торгівлі. Однак Німеччина залишалась переважно аграрною країною, в якій панували кріпацькі відносини. Індустріальний розвиток відбувався досить повільно, тривала політична боротьба за об’єднання німецьких земель, поширювались ідеї демократії (насамперед серед студентства). Усе це не могло не позначитися на розвитку романтизму. Центр романтичного руху переходить до Берліна (саме тому цей етап ще називають берлінським). Однак у подальшому місто втрачає свою провідну роль, оскільки романтизм поширюється по всій країні. Поступово в німецькій романтичній літературі відчутнішим стає трагізм. Автори менше звертаються до абстрактних філософських питань, а більше — до проблем реальної дійсності. У художніх творах звучить критика панівного ладу. Так, видатний представник цього періоду Ернст Теодор Амадей Гофман спрямовує нищівну сатиру проти карликових німецьких князівств, де кожен монарх вигадує свої закони (повість «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер»). Дисонанси сучасної йому епохи відображено й у творчості вже знайомого вам з 9 класу Генріха Гейне, якого вважають найвидатнішою постаттю німецького романтизму. Так, у його «Книзі пісень» відчутно звучить тема соціальної нерівності. Невдоволення широких мас тогочасним життям призвело до німецької революції 1848 р., саме цей рік пов’язують із завершенням епохи німецького романтизму. Однак романтичні ноти і надалі звучатимуть уже в літературі німецького реалізму.

Джерело : https://scribble.su/zarub_ukr/zarub-lit-10-prof-isaeva/15.html

1822-1830 рр. стали часом становлення й утвердження романтизму в польській літературі. Його вплив поширювався в міру зростання революційних настроїв у суспільстві, загострення протиріч, що призвели до повстання 1830 р. Першість романтизму як провідного напряму польської літератури І пол. XIX ст. була обумовлена перш за все його бунтарським змістом.

Романтизм став виразником намірів до відродження країни, знаменом кількох національних повстань, боротьби за знищення феодально-абсолютистського ладу. Етапи його розвитку збігалися з етапами визвольного руху, визначені національними повстаннями 1830-1831, 1846-1848, 1863-1864 рр.

Визвольний рух був в основному шляхетським, він не набув всенародного характеру, і це не могло не накласти на польський романтизм свого відбитку.

"Балади і романси" А.Міцкевича, які ввійшли в І том його "Віршів" (1822), стали етапом в історії польського романтизму, відкривши початку напряму. А передмову до книги сучасники сприйняли як маніфест польського романтизму. Протягом першого десятиліття романтизм, який визрівав у літературній боротьбі з класицизмом, багато в чому пов'язаний із традиціями просвітників і сентименталістів. Елементи нового методу проникали перш за все в літературну баладу. Цей жанр давав можливість широкого використання сюжетів, мотивів, образів польського фольклору і відтворення, хоч і частково - польського, литовського, білоруського і українського світосприймання, підкреслюючи глибинне національне самоусвідомлення і свободолюбство.

Іншим улюбленим жанром цього періоду стала поема, польською - поетична повість, яка багато в чому залежала від національної просвітницької поеми, але дуже близька до романтичної поеми Байрона. Жанр прекрасно підходив для втілення теми боротьби за свободу народу, але можливості особистості в боротьбі за всезагальну справу тут занадто перебільшувались. В основі сюжету часто лежала історія, але вона служила сучасності.

Найбільшою славою в період становлення романтизму користувались "Гражи-на" А.Міцкевича (1823) і "Марія" А.Мальчевського (1825). Вершиною цього жанру в ранній період польського романтизму став "Конрад Валленрод" (1828) А.Міцкевича, за якою з'явилися поеми молодого Ю.Словацького ("Шафнарі", "Гуго", "Ян Белецький", "Араб", "Монарх"), котрі отримали визнання.

Польська література на даному етапі відіграла величезну революційну роль. У період з 1832 по 1846 рр. романтизм став провідним напрямом у літературі. Придушення польського повстання 1830-1831 рр. призвело до жорстоких репресій, твори Міцкевича і Словацького заборонені. Розвиток національної культури завмер. Суспільно-політичне життя і боротьба в 30-ті роки зосередилися в еміграції. У 1832 р. в еміграції виникло Польське демократичне суспільство, яке розробляло буржуазно-демократичну програму визволення Польщі і справило вплив на розвиток літератури, яка повинна була духовно об'єднати і організувати поляків для боротьби, показати народу перспективи майбутнього. Митець у ці роки - духовний вождь народу.

У цей період побачили світ кращі твори А.Міцкевича "Дзяди" і "Пан Тадеуш"; "Кордіан" Ю.Словацького і "Небожественна комедія" З.Красинського. На перший план були висунуті романтична драма і драматична поема.

Письменники намагалися історично аналізувати підсумки революції, що привело до появи перших паростків реалізму у складному поєднанні з романтичним мистецтвом цього часу.

Джерело: https://pidru4niki.com/11540510/literatura/polskiy_romantizm_adam_mitskevich

Ранній етап розвитку романтизму в найбільшою мірою виявив відмінність американських письменників від європейських романтиків. На відміну від європейських романтиків американські письменники у своєму оптимізмі щодо сьогодення і майбутнього країни зближувалися з просвітителями: у них немає такого різкого відходу від просвітницьких ідеалів, немає послідовного протиставлення розуму і почуття.

Іншу картину являв собою зрілий романтизм. У своєму роді перехідним явищем виявляється творчість Ф. Купера ("Піонери", "Останній з могікан", "Прерія", "Слідопит", "Звіробій"): багато чого ріднить його твори з реалістичним просвітницьким " романом, разом з тим в його романах відчувається традиційний для романтизму наліт екзотичності, є драматична напруженість і незвичність зображуваних подій.

Найбільш послідовними у своїй вірності романтизму як художнього методу виявилися ЕЛ. За і Р. Мелвілл, з романом-шедевром про таємниче киті Мобі Діку.

Едгар Аллан По (1809-1849) - видатний романтичний поет і новеліст, більше популярний у Європі, ніж у себе на батьківщині. Американська критика всіляко обмовляла письменника за його пристрасне неприйняття бездуховності буржуазного суспільства або по-ханжестськи замовчувала його новаторське творчість у поезії і прозі. Естетика, поетичні принципи, художній стиль Едгара По настільки своєрідні, що він багато в чому піднімався над романтичними постулатами, навіть пародіював їх. Як прозаїк За створив понад шістдесят оповідань, дві повісті, демонструючи новаторство в області "малої форми" - ретельно розробляв жанри розповіді: "страшні" розповіді, детективні оповідання, сатиричні і фантастичні оповідання. Краса і гармонійність віршів Е. За створювалися за рахунок суворого підпорядкування художніх засобів поетичного задуму. Вони приводили в захоплення французького поета-символіста Ш. Бодлера, змушували російського композитора С. Рахманінова перекладати "Дзвони" Е. на музику, а російських поетів-символістів К. Бальмонта і Ст. Брюсова - чудових перекладачів його віршів - братися за дослідження "найбільшого з поетів нової Америки", якого вважали "справжнім реалістом".

Джерело: https://studme.com.ua/1811050413642/kulturologiya/romantizm_ssha.htm

 
Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/Книга_пісень

Романтизмом прийнято називати напрям у мистецтві, який виник у країнах Західної Європи наприкінці XVIII - поч. XIX ст.

Назва виникла від французького слова "romantisme", яким позначалося щось таємне, дивне, нереальне.
Джерело :https://pidru4niki.com/19040314/literatura/ponyattya_romantizmu_osnovni_etapi_rozvitku_techiyi_romantizmu