1. Народився в родині потомственого священика. Батько був суворий і темпераментний проповідник та просвітитель. Від отця Семена Іван мав схильніть до проповідництва, а від матері — надзвичайну вразливість.

 2. По закінченні київської духовної академії Іван Левицький кілька років викладав у дівочих гімназіях Царства Польського. Як учитель російської, він мимоволі став русифікатором краю. Через це Левицький наполіг, щоб його перевели до Кишинева. У відставку він вийшов статським радником, мав ордени Св. Анни ІІ та ІІІ ступеня, Св. Станіслава ІІ ступеня.
 
3. В Кишиневі написав працю "Про непотрібність великоруської літератури для України та Слов'янщини". Хоча Іван любив Лєскова, Толстого, Островського й Щедріна, але вважав, що російська література потрібна для Росії, а українцям потрібна своя.
 
4. Псевдонім "Нечуй" письменник обрав на честь прізвища козацького полковника, героя "Думи про Нечуя".
 
5. У Києві Нечуй-Левицький жив у флігелі на вул. Новоєлизаветинській (тепер Пушкінська, 19). У дворі був садок, невеликий ставок і пасіка. Тут він прожив до 1909 року, коли дім знесли. Він дивував киян своєю пунктуальністю: за його розпорядком можна було звіряти годинники. Щодня, у визначений час, ішов гуляти одним і тим самим маршрутом: нагору до Володимирської, потім до фунікулера й назад Хрещатиком додому, завжди під парасолькою.
 
6. Одним із дивних захоплень Левицького було полювання на мишей. Нерідко, під час посиденьок з друзями він підстрибував на стільці з криком ”Є!”, у відповідь на звуки мишоловки.
 
7. Іван Нечуй-Левицький зовсім не вживав спиртного. Дуже не любив суперечок: хворів по два тижні, після того як доводилося з кимось посваритися.

 8. Стосовно правопису мав категоричну позицію - писати треба так як чуєш звуки. Тому не терпів літеру «ї», писав не «їх», а «йих». ( Нечуй-Левицький люто ненавидів крихітну свічечку букви «ї», запровадження якої щитав наслідком галицької змови (сьогодні про це вроді неловко говорити, але Іван Семенович чітко розрізняв галичан і українців). Його просто тіпало, када він бачив ту палку з двома шаріками вгорі. Й ніякі аргументи не могли переконати Нечуя, шо займенник «їх» — дажи чисто графічно — смотрицця якось пристойніше, ніж його ірокезьке «йих»).

9. Нечуй-Левицький ініціював видання популярних брошур для народу, котрі розповіли б «простому», «неосвіченому» читачеві про найяскравіші сторінки національної історії. 
 
10. Останні дні життя він провів у Дегтярівській богадільні – «шпиталі для одиноких людей», де й помер всіма забутий, без друзів, рідних та без догляду. Поховали письменника на Байковому кладовищі.