Народився в Нанті, давній столиці бретонських герцогів, у родині адвоката П'єра Верна (1798—1871), нащадка сім'ї провансальських юристів, і Софі Верн (1801—1887), уродженої Аллот де ля Фюйє, спадкоємиці стародавнього роду нантських кораблебудівників і судновласників.

Рід Жуля Верна з боку матері походить від шотландського стрільця, який у 1462 році вступив на службу в гвардію Людовика XI і отримав дворянський титул за вірну службу королю. По батьківській лінії Верни були нащадками кельтів, які з давніх-давен мешкали на території Франції.

У сім'ї Вернів, крім первістка Жуля, зростали ще брат Поль і три сестри: Анна, Матільда і Марі.

Дитинство. Жуль та його сім'я проводили багато часу влітку на дачі, на берегах річки Луари, де він з братом часто подорожував. Саме тут він розвинув своє зацікавлення подорожами та пригодами.

В 1839 році (11 років) маленький Жуль таємно від батьків влаштувався юнгою на трищоглову шхуну «Коралі», яка вирушала до Індії. На щастя, батько встиг на місцевий «піроскаф» (пароплав), на якому йому вдалося наздогнати шхуну і зняти з неї хлопчика. Тоді Жуль Верн пообіцяв батькові, що надалі буде подорожувати лише в мріях.

Сам письменник про себе розповідав: «Я повинен був народитися моряком і тепер щодня шкодую, що морська кар'єра не увійшла в мою долю з дитинства».

За задумом батька. Старший син – Жуль повинен був успадкувати адвокатську контору, а молодший Поль – стати моряком.

Рідну оселю Верн залишав без жалю, але з розбитим серцем — його кохання не було прийняте кузиною Кароліною Тронсон. У цей час Жуль Верн починає перші літературні спроби — пише численні сонети і навіть невелику віршовану трагедію для театру маріонеток.

Склавши іспит на юридичному факультет він 1847 рік, Жуль Верн повернувся до Нанту. Його все більше приваблював театр, в цей час він створює дві п'єси «Олександр VI» та «Порохова змова», які читає у вузькому колі знайомих. Молодий автор ясно усвідомлював, що театр — це передусім Париж. З великими труднощами Жуль Верн переконав батька, що йому треба продовжити навчання саме в столиці, куди і відбув восени 1848 року.

В Парижі Жуль оселився зі своїм нантським другом Едуардом Бонамі в маленькій квартирці по вулиці Ансьєн Комеді. Молоді люди часто навіть не обідали — економили і без того невеликі гроші. П'єр Верн вважав, що відсилати сину більше 100 франків на місяць нерозумно. По-перше, хлопець повинен знати ціну грошам, по-друге, лише такий спосіб життя мав утримати недосвідченого Жуля від численних паризьких спокус.

У 1849 році Жуль Верн отримав ступінь ліценціата права. Тепер він мав змогу розпочати адвокатську практику, але Жуль зовсім не поспішав цього робити.

Ні для кого не було таємницею, що «Александр Дюма» не більше ніж літературна корпорація і що хазяїн замка «Монте-Крісто» утримував великий штат помічників. Сам він писав тільки плани романів, все інше — справа рук «літературних рабів». Роль Жуля Верна для Дюма була майже вирішена, тим більше, що його нещодавно залишив Огюст Маке, найбільш талановитий помічник.

Дюма запропонував Верну випробувати себе в літературі. Пізніше Жуль Верн часто говорив, що вдячний Дюма за те, що той першим повірив в нього. Дюма ж, судячи зі всього, зрозумів, що волелюбний фантазер менш за все підходить на роль «літературного раба». Після зустрічі з Дюма, Верн вигукнув:«Те, що він зробив для історії, я зроблю для географії!»

Він багато працює. Спочатку секретарем директора театру, згодом – у конторі біржового маклера, підробляв у журналі «Мюзе де фамий», у якому в 1851 році було опубліковано його оповідання «Перші кораблі мексиканського флоту» (пізніше воно одержало назву «Драма в Мексиці»). Перший рядок «Кораблів» звучав так: «18 жовтня 1825 року велике іспанське військове судно „Азія“…» Згодом більшість романів Верна будуть починатися саме так — з точної дати.

Оскільки «Мюзе де фамий» — журнал для сімейного читання, Верн змушений дотримуватись його концепції — повчати розважаючи. Автори «Мюзе» повинні були писати романи і оповідання із благополучним кінцем і найвищою мірою повчальні.  Цікаво, що пізніше, працюючи над своїми «Незвичайними подорожами», Верн завжди дотримувався цих двох правил.

Ж.В.  вивчав географію, геологію, астрономію, хімію, ботаніку, математику, лінгвістику, етнографію, стежив за розвитком техніки. Поступово його знання набули енциклопедичного характеру. Відомості з різних галузей науки він заносив до картотеки, яка налічувала 20 тис. зошитів.
Успіх. Майбутній письменник пообіцяв батькові, що до 35 років посяде в літературі визначне місце. 

 «П'ять тижнів на повітряній кулі» - саме цей роман був надрукований видавцем П'єр-Жулем Етцель, коли Ж.В. виповнилося 35 років. 

Співпраця з Етцелем. Етцель запропонував Верну постійне співробітництво, підписавши з ним договір на 20 років, відповідно до якого письменник зобов'язувався передавати Етцелю щорічно рукописи трьох книг, одержуючи за кожний рукопис 1900 франків.

Вже в 1865 році, після публікації перших п'яти романів Жуля Верна, його гонорар був збільшений до 3000 франків за книгу. Незважаючи на те, що за умовами договору видавець міг вільно розпоряджатися ілюстрованими виданнями книг Верна, Етцель виплатив письменникові за 5 випущених на той час книг компенсацію в розмірі 5500 франків. У вересні 1871 року був підписаний новий договір, за яким Верн зобов'язувався передавати видавцеві вже не три, а тільки дві книги щорічно; гонорар же письменника відтепер становив 6000 франків.

Етцель і Верн невдовзі перетворились на добрих друзів і співпрацювали аж до смерті видавця. Навіть після смерті. Так як онук письменника і онук видавця, користуючись архівом Ж.В. ще 5 років після його смерті видавали 2 романи на рік.

Дружина Онорина вийшла заміж за Верна тільки тому, що хотіла перебратися до столиці. Світське життя, модні крамниці – це все, що її цікавило. Інтереси Ж.В. вона поділяла через те, що вони приносили прибутки. Син – Мішель також не тішив батька. Він виріс справжнім домашнім деспотом, влаштовував постійні скандали. Лікарі вбачали його поведінці психічні відхилення. Іноді у шаленого Мішеля траплялися періоди душевної рівноваги. Тоді Жуль Верн на власній яхті, яку і було названо на честь сина «Сен-Мішель» виходив з сином у море. Саме сину присвятив Ж.Верн роман «Пятнадцятирічний капітан». Дік Сэнд повинен був стати для сина прикладом для наслідування. Мишель потребував такого прикладу - його поведінка залишала бажати кращого. Він був до крайності упертий, постійно залізав в борги, неодноразово потрапляв у в'язницю. За прикладом героя роману Мишель відправився в плавання, але і це не приборкало його буйну вдачу. Одружившись з акторкою, він залишив її з 2 дітьми. Потім викрав у батька 16-річну дівчину Жанну, яка і змогла приборкати чоловіка. Мишель пробував писати музику, був журналістом, намагався знімати фільми по романах батька і, на жаль, дуже часто пускався в комерційні афери. За усе як і раніше платив батько. Його сином від Жанни – Жаном Полем Верном письменник справді міг пишатися.

У 1886 племінник письменника Гастон, старший син Поля Верна, який страждав на параною, вистрілив Жулю Верну в ногу. Він вважав, що дядю недооцінюють і тільки після смерті Жуль Верн здобуде справжню славу. Поранення настільки важке, що письменник не міг рухатися до кінця свого життя.

«Хоч би там що я писав,— говорив письменник,— хоч би там що вигадував, я завжди стою на ґрунті дійсності. Уже близький той час, коли наукові відкриття перевершать силу уяви». Тому не дивно, що багато хто з відомих учених захоплювався його творчістю не тільки в юності, але й зберегли любов до його творів до кінця життя.

Помер Жуль Верн о 8 годині ранку 24 березня 1905 р. Він був похований неподалік від свого будинку в Ам'єні. 

Через кілька років після смерті на його могилі було встановлено пам'ятник. Натхненний і мужній вираз обличчя, чоловіча постать, яка плечима рішуче відштовхує геть від себе важку поховальну плиту. Одна рука сперта на кам’яний виступ, друга – простягнена вгору, назустріч сонцю і зорям. «До безсмертя і вічної юності» - викарбовано на постаменті.

1)  Першою книгою, яка принесла письменникові славу, був роман «П’ять тижнів на повітряній кулі» (1863). Головний герой — сміливий дослідник доктор Фергюссон організував експедицію на повітряній кулі, зробленій за його проектом. роман відкрив серію творів Ж. Верна під назвою «Незвичайні подорожі».

2)  «Подорож до центра Землі» (1864) належить до жанру фантастики. Герої твору переживають нелегкі випробування, бачать минуле нашої планети та її читачів.

3)  романи «Із Землі на Місяць» (1865) та «Навколо Місяця» (1870) описують космічну подорож в артилерійському снаряді, випущеному з гармати.
4)  Найзнаменитіший роман Ж. Верна — «Діти капітана Гранта» (1868). Щоб урятувати свого батька, його дітям та екіпажеві судна потрібно розгадати загадку: географічні дані на записці, що розмита водою, не дають однозначної відповіді про місцезнаходження капітана Гранта.

5)  Відомі й улюблені багатьма романи «20 тисяч льє під водою» (1870) та «Таємничий острів» (1875). Героєві першого твору, капітанові Немо,  щоб залишити несправедливий і жорстокий світ, довелося збудувати човен під назвою «Наутілус». 

6) Дуже популярний роман «П’ятнадцятирічний капітан» (1878) — цікава й повчальна книга. Юнак, що не має великого досвіду, повинен стати капітаном і з гідністю виходить переможцем з усіх складних і небезпечних ситуацій, у які потрапляє він та екіпаж судна «Пілігрім». 

Ж.Верн передбачив підводний корабель, авіацію, звукове кіно, далекобійну артилерію, електродвигун, пересадка органів, польоти у космос, метро.

І ще одним засобом пересування став автомобіль... "Незліченні машини борознять бруківку бульварів; усі вони їдуть без кінської тяги; їх рухає невидима сила — мотор, в якому відбувається згорання газу (...). Мотор Ленуара застосовується як двигун". (Відомий французький винахідник Етьєн Ленуар — один із творців двигуна внутрішнього згорання. Серед інших винаходів Ленуара — пишучий телеграф).

Письменник знав, як водять машини… "Механік, сидячи на своєму сидінні, керував рульовим колесом, а педаль, розташована під його ступнею, дозволяла регулювати хід автомобіля".

У 1960 році все залито штучним світлом... "(...) канделябри (з тонкими наелектризованими нитями) випромінювали ні з чим незрівнянне світло. Всі вони з'єднувалися підземним кабелем. Тисячі вуличних ліхтарів Парижа миттєво спалахували, як один".

І всюди діють ліфти й різні підйомні пристрої... "Слуга натиснув на металеву кнопку, розташовану на інкрустованій деревом стінці, й ліфт непомітно піднявся на другий поверх.

Скрізь комп'ютери... “...Ці пристрої були схожі на величезні піаніно. Натискуючи на кнопки клавіатури, можна було підрахувати суму, залишок, піднесення, коефіцієнти і пропорції (...)".

Копіювальна техніка... "Машина Ленуара (... без упину копіювала папери і листи, якими ЇЇ постачали п'ятсот службовців".

І факси... "Фототелеграф (...) давав можливість надсилати на великі відстані копії будь-яких записів та малюнків і підписувати контракти на відстані тисяч льє".

Перенаселеність... "Париж зламав свої кордони ще 1843 року, й ніщо тепер його не стримує (...) він поглинув увесь департамент (...) стало просто неможливо розміститися у столиці, занадто малої для п'яти мільйонів мешканців (...). У багатьох кварталах уже немає житла бодай для ще однієї людини (...)".

Забруднення навколишнього середовища... "У десяти льє від Парижа не залишилося ні природи, ні атмосфери". Париж 1960 року — це збита разом добра сотня тисяч будівель, між якими височіють труби, що прикрашають десятки тисяч заводів". 

Ейфелева вежа...  "Електричний прожектор — без особливої користі", —  світив у небі на висоті 500 футів, це була найвища конструкція  у світі 

Описав метро... "Чотири концентричні кільця залізничних колій тепер утворюють цілу транспортну мережу (...), завдяки застосуванню нових матеріалів потяги стали дуже легкими. Кожні десять хвилин вони забирають і везуть у своїх швидких і зручних вагонах тисячі пасажирів". Потяги рухаються у повітрі... "Кожна з цих колій була прокладена вздовж бульварів (...) на елегантних бронзових колонах, скріплених каркасом (...). Цей довгий віадук, що несе залізничну колію, являє собою закриту галерею, в якій ті, що там прогулюються, укриті від дощу і сонця (...)".

А засоби комунікації віднині стали міжнародними... "Тепер телефонні мережі вкривають не тільки поверхню континенту, а й дно океану, Америку від Європи відділяє не більше однієї секунди (...) . Всі важливі питання вирішуються на відстані".

Жуль Верн передрік навіть нові течії в музиці: такі, наприклад, як техно... "З неймовірним грюкотом лунала музика найнесумісніших тональностей і ритмів (...). І складалося враження, що така какофонія зовсім не шокує 250 тисяч пар вух, які слухають усе це".

А також синтезатори... "Двісті піаніно, з'єднані одне з одним електричними проводами, звучали під руками однієї людини".

Електрика служить медицині, скажімо, у вигляді електрошоку... "Особливі електричні пристрої повертали до життя утоплеників, у яких іще хоч трішечки теплилося життя".

Пророцтва Жуля Верна - пророцтва не тільки письменника - фантаста, а й соціолога... "Люди 1960 року більше не захоплюються дивами, вони розучилися дивуватися, вони до всього байдужі, їм незнайоме щастя: в їхньому швидкому русі, в їхніх квапливих діях, в їхньому "американському пориванні" відчувається, як демон процвітання жене їх уперед".

Скрізь панує англійська мова..."...Латинь і грецька мова не просто мертві, вони поховані під землею (...). Чудова французька мова втрачена (...). Все, що від неї залишилося, — це жахливий жаргон. Кожний може придумати своє власне слово, щоб позначити ним те, чим він займається. Всі  черпають з англійської мови потрібні їм найменування.

В умах неподільно панує наука... "Ось уже десять років, як нове "поповнення" приваблювали тільки природничі науки".

Зброя стає все страшнішою... "За останнє століття виробництво засобів війни настільки просунулося вперед у своєму розвитку, що б'ються машини, а не люди".

Жуль Верн говорить про крайній прагматизм та індивідуалізм людей у XX столітті... "Понад усе цінується практична людина, вона не робить нічого непотрібного. (...) Незабаром вона стане ідеальним егоїстом (...)".

... "Машини майже повсюдно — і дуже вигідно — замінили людину".