Місця гніздування: пустелі, степи, савани.

Представники: страуси, нанду, ківі, казуари, ему.

Місця гніздування: кам'янисті узбережжя, крижані поля.

Представники: пінгвін Аделі, очковий пінгвін, імператорський пінгвін.

Місця гніздування: узбережжя водойм, болота.

Представники: лелека звичайний, чапля сіра.

Зокрема, в першій половині жовтня біологи 28-ї УАЕ робили низку виїздів на сусідні острови для обліку Найпівденнішу колонію вони виявили за 10 км від "Вернадського", а найпівнічнішу – за 30 км.

Ці колонії зазвичай змішані, тобто на одному місці гніздують різні види пінгвінів одного роду Pygoscelis – субантарктичні, антарктичні та пінгвіни Аделі. А ще з ними часто сусідують синьоокі антарктичні баклани. З 9 колоній пінгвінів, які обстежили наші вчені, баклани були присутні в 6.

"Швидше за все це пояснюється тим, що зручних для гніздування ділянок не так багато і вони подобаються відразу багатьом видам птахів. Наприклад, "найзмішанішою" колонією в межах нашого архіпелагу можна вважати ту, що знаходиться на острові Бут. Там гніздують всі три види Pygoscelis і синьоокі баклани", – розповів біолог 28-ї УАЕ Вадим Ткаченко.

Переважають в усіх колоніях субантарктичні пінгвіни – їх вчені нарахували щонайменше 30 тисяч Це саме ті червонодзьобі красені, які облюбували й наш острів, і зараз їх тут вже близько 4 тис.

Дослідники відзначають, що вони обирають для гніздування найрізноманітніші ділянки. Головне, щоб були наявні основні критерії:

чисті від снігу скелі

будівельний матеріал (переважно камінці)

зручний спуск у воду.

"Тому ми їх зустрічаємо і на пласких пляжах, і на невеличких скелях у морі, і навіть на крутих гірських схилах. Субантарктичні пінгвіни можуть будувати гнізда досить високо. Ми часто бачимо їх на гірських схилах на висоті 130-150 метрів над рівнем моря, де вони вже зайняли місця для майбутніх гнізд", – пояснює біолог.

Для обстеження місцевості вчені використовували дрони й вирішили поділитися найцікавішими кадрами своєї роботи. Тож приємного перегляду

Дякуємо за цікаву інформацію та відео Вадиму Ткаченку.

Це невеликий, трохи менший за горобця птах. Хвіст довший за тіло. Верх тіла іржасто-рудий, низ білий, боки рудувато-рожеві. У самців голова попелясто-сіра, із широкими чорними «вусами», підхвістя чорне. У самок голова руда, «вусів» немає, підхвістя руде. Крила бурі, з білою смугою.

Поширення та місця існування:

Поширена в Євразії, в середній смузі. Найбільші популяції знаходяться на узбережжях Північного та Балтійського морів. В Україні поширена на гніздуванні в долині Дніпра і в плавнях річок степової зони. У період мандрівок зустрічається й в інших місцях, крім Карпат, Закарпаття та Криму. Тримається заростей очерету, рідше прибережних заростей верби.

Живлення:

Влітку основним видом харчування є комахи: найчастіше ловить одноденок, або збирає попелиць. Може поїдати дрібних безхребетних. Під час пошуку їжі синиця переміщується стеблами очеретів догори, іноді наважується стрибати по пересохлому мулові. З настанням холодів переходить на харчування насінням очерету.

Розмноження:

Гнізда починають будувати в квітні. Глибоке чашкоподібне гніздо влаштовує в кущах болотяних рослин, на купинах або стеблах очерету над водою, мостячи його з болотяних рослин і листя. За літо буває дві кладки. Кладка з 4—6 білих з темними рисочками яєць, у березні. Через два тижні вилуплюються пташенята, які через два тижні можуть літати

Маса тіла сірої чаплі 1,0-1,9 кг, довжина тіла 90-98 см, розмах крил 150—175 см. У дорослого птаха в шлюбному вбранні голова біла, за очима присутні сірувато-чорні смуги, які на потилиці з'єднуються і переходять у «чуб» з кількох довгих оздоблювальних пер; спина та покривні пера другорядних махових сизувато-сірі, на плечах видовжені оздоблювальні пера; шия білувата, з сірувато-чорним рисунком спереду; на білому волі видовжені оздоблювальні пера; низ білий; боки тулуба спереду і задня частина черева сірувато-чорні; махові пера чорні; хвіст сірий; дзьоб жовтий; ноги жовтувато-бурі; райдужна оболонка ока жовта; у позашлюбному оперенні оздоблювальні пера зношені, Молодий птах сірий; голова світло-сіра, зверху сірувато — чорна; «чуб» ледь розвинений; шия світло-сіра, з темним рисунком спереду; низ білуватий; верхня щелепа темно-сіра, нижня — жовтувата; оздоблювальних пер на волі і плечах — немає.

Літає сіра чапля S-подібно вигнувши шию.

Бородач, або як його ще називають, ягнятник – птах із сімейства яструбиних. Єдиний вид в роді бородачів. Це досить великі птахи з розміром тіла 95-125 см. Їх вага може досягати 7,5 кг, а розмах крил у найбільших представників доходить до 308 см

Бородачі живуть в основному в Передньій і Центральній Азії, також зустрічаються в Східній і Південній Африці і в Південній Європі. У Росії цих птахів можна зустріти на Кавказі і зрідка на Алтаї і в Саянах. Але всюди рідкісний через переслідування людиною.

.

Довжина птаха становить 26-29 см. Самці важать 325–430 г, самиці 261–386 г, забарвлення у них подібне. Лоб сірий, тім'я і потилиця оливково-коричневі, поцятковані чорними плямками. Над очима білі "брови". під дзьобом білі "вуса". Горло і бічні сторони шиї яскраво-руді, поцятковані чорними плямами. Нижня частина тіла сизувато-сіра, живіт білий. Гузка охристо-коричнева, спина і надхвістя оливково-коричневі. Покривні пера крил пістряві, каштаново-чорно-сіруваті. Дзьоб темно-коричневий або чорний, лапи рожеві або малинові. У молодих птахів нижня частина тіла тьмяніша, тім'я і боки у них поцятковані чорними смужечками. Представники різних підвидів мають різний візерунок горла

Найкрупніший птах з ряду соколоподібних. Розмах крил якого становить 120-135см, залежно від загальної довжини 55-60см. Самка значно крупніша за самця коли той важить трохи більше ніж 1 кг, навідміну від самки вагою в 2кг.

Білий сокіл- денний хижий птах, який має гачкуватий дзьоб, пазурі та прямі крила, завдяки яким він може досягати у польті швидкості до 100м за секунду. Також має гарний зір як і усі хижі птахи, щоб помітити здобич із висоти і поринути вниз. Щоденна потрібність в їжі складає приблизно 200 грамів.

Пташенята в соколів нагнізні,тому коли пташенята ще малі, здобич для них добуває самець, а самка ощіпує її. Це все робться за межами гнізда, тому в гнізді ніколи не буває пір'я.

Зазвичай цей вид птахів не будує гнізда самостійно, тому цутить їх у воронів або канюків, які розташованні на вершинах скель. Сокіли як правило впродовж великої кількості років.

І кількість яєць у період яйцекладки не перевищує 3-4.

Мешкає на сході та півдні Африки, знаходиться під загрозою зникнення. Це птах заввишки до 106м і вагою 3,5 кг. Має блідо-сіре оперення. Де крила здебільшого білі, але трапляються також золотисті, руді та коричневі пера. На голові є великий чубчик, що складається з пір'я золотистого відтінку. на щоках є білі плями, а під підборіддям горловий мішечок що має здатність роздуатися.

Дзьоб порівняно короткий, дещо сплющений, темно-сірий. Ноги чорні. Цей вид журавлів має довгий задній палець, який дозволяє птахові легко утримуватися на гілці древа або чагарника.

Живе цей вид в долинах річок та на узбережжях великих озер.

Харчуються птахи насінням, пагонами рослинта іншими безхребетними.

Гніздо споруджує з купи хумизу, очерету або це може бути просто ямка. Іноді влаштовує гнізда на дерева.

Кладку насиджують обоє батьків у грудні-березні. Яка зазвичай складається з 2-3 яєць. Вилуплюються сіро-коричневі виводкові пташенята. Вони залишають гніздо вже на наступний день, а за два-три місяці вже здатні здійснювати свої самостійні польоти.

Зовнішній вигляд:

Це сова середнього розміру (менша за ворону сіру). Забарвлення досить строкате з домінуванням рудих тонів. Спина сірувато-бура з рудим відтінком, груди і черевце руді або жовтуваті з довгастими чорними смугами, які перекреслені плоскими поперечними штрихами. Низ черевця і підхвістя білі. Хвіст знизу жовтуватий з рівномірною темною смугастістю. Очі жовто-помаранчеві. Дзьоб темно-сірий або чорнуватий. Лицевий диск рудо-сіруватий, обрамлений білою і чорною смугами. Довкола очей чорні півмісяці зі сторони дзьоба. Під дзьобом чорне пір'я. Між очима білі валики у вигляді півмісяців. Пір'яні «вушка» довгі. Коли птаха сидить, вона добре відрізняється від інших своєю манерою сидіння — стовпчиком з піднятими вертикально пір'яними вушками.

Самки більші від самців, але забарвлені так само.

Маса самців сови вухатої — 0,16-0,33 кг, самок — 0,18-0,43 кг, довжина 35-37 см, крило самців — 27,6-31,0 см, самок — 28,2-32,2 см, розмах — 84-95 см.

Пташенята в першому пуховому вбранні білі, мають білий дзьоб з легким сірим нальотом, який з віком темніє, в другому пуховому вбранні — світло-сірі з рудим відтінком і деякою рябизною, великими чорними полями довкола очей, що з'єднуються під дзьобом, білим пір'ям між очима над наддзьобком, сірим дзьобом і добре вираженими пуховими «вушками».

Крила доволі довгі (довші, ніж у сичів), знизу світлі, але не білі, як у сови болотяної (Asio flammeus), з рудим відтінком, чорними плямами на згинах. Знизу на хвості 7 темних смуг і ще 2-3 приховані (у сови болотяної 3 смуги і 1-2 приховані).

Шлюбний сигнал самця — монотонне низьке «укання». Під час токування в проміжках між звуками часто літає і б'є крилами. Самка видає плакучий звук «няяя», часто в дуеті з самцем. Крик хвилювання — різке «квяк», «квяк-квяк». Пташенята тонко свистять, при чому інтонація свисту залежить від віку.

Поширення:

Поширені вухаті сови в Європі та Північній Азії, на північ від межі високостовбурового лісу до Охотського узбережжя, Примор'я та Японії (Хоккайдо), на південь до Іраку, Середньої Азії, Гімалаїв, Китаю. Мешкає також в Північній Африці на Канарських островах, у Північній Америці.

Спосіб життя:

Сова вухата — типовий лісовий вид. Однак для полювання вухатій сові потрібні відкриті простори, а тому, суцільних лісів вона уникає. Максимальної чисельності досягає, як правило, в заплавних лісах, особливо в степовій і тайговій зоні. Більшість птахів гніздиться в заплавних або водороздільних лісосмугах площею від 0,01 до 100 га або шириною близько 10-100 м, рідше на галявинах великих лісових масивів, в групах з 2-5 дерев і, дуже рідко, на поодиноких деревах. У останні десятиріччя почала оселятися у парках населених пунктів.

Гнізда влаштовує в основному в спорудах ворон сірих (Corvus cornix) і сорок (Pica pica), рідше граків (Corvus frugilegus). Дуже рідко займає гнізда інших птахів. Займаючи гнізда сорок, сова зазвичай злегка розбирає їхній дах. У кладці від 3 до 9, частіше 4-6 яєць білого забарвлення. Під час висиджування деякі яйця забруднюються і стають брудно-білі. Відстань між гніздами різних пар у щільних гніздових угрупуваннях коливається від 100 до 800 м, у менш насичених — від 0,8 до 3 км.

Характерною рисою сов вухатих є збирання у групи на денний відпочинок. Найчастіше групи відпочиваючих сов можна зустріти у осінньо-зимовий період. Інколи в них нараховується до 100 і більше особин.

Бугайчик поширений у Європі, Західній Азії, Африці, Австралії та на островах Мадагаскар і Нова Зеландія.

До України прилітає в березні-квітні, відлітає в жовтні-листопаді; частина птахів зимує в пониззях Дунаю і Дністра.

Селяться на болотах, по берегах річок, ставів. Гнізда влаштовують в очереті або на деревах.

На зимівлю в країни Африки, Іран, Ірак відлітають у серпні-жовтні.

Живляться комахами, жабами, дрібною рибою.

У викопному стані відомий з плейстоцену.

В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий. Гніздиться майже на всій території України, крім Карпат, Закарпаття та більшої частини Полісся і Криму; під час міграцій трапляється скрізь; зимує в Придунайському регіоні та в деяких районах Криму.

Живе вона уздовж різних водоймищ як на морському узбережжі, так і всередині континенту: на заболочених низинах, заплавах і берегах річок, прісних і солоних озерах, естуаріях і мангрових заростях. Крім того, її можна побачити на сільськогосподарських угіддях, відкритих полях, рисових посадках і вздовж дренажних канав. Полює чапля на мілководді або на суші.

Дрібний птах, менший за горобця. Довжина 11 — 13 см, вага 12 — 14 г. У дорослого самця лоб, тім'я, вуздечка і підборіддя чорні; потилиця і спина зеленкувато-оливкові, з темною строкатістю; боки голови, крім покривних пер вух, горло, воло, груди і поперек жовті; боки тулуба і черево білі, на боках темні риски; зверху на чорних перах крил жовті смуги; центральні стернові пера темно бурі, інші — жовті, з темно бурою верхівкою; дзьоб сірувато-бурий, загострений; ноги бурі. Доросла самка тьмяніша; лоб і тім'я оливкові, з темними рисками; вуздечка і підборіддя буруваті; горло, воло і груди білуваті. Молодий птах схожий на дорослу самку.

Від щедрика відрізняється довшим дзьобом і жовтою барвою на хвості та крилах; від зеленяка — строкатістю в оперенні і меншими розмірами; а дорослий самець від обох цих видів — також чорними лобом, тім'ям та підборіддям.^[2]

Поширенняред.

В Україні гніздиться в Карпатах і Криму, під час осінніх і весняних кочівель — на всій території.

Чисельністьред.

Чисельність в Європі оцінюють в 13,6-21,1 млн пар. Це становить близько 55 % світової популяції, яку оцінюють приблизно в 49-77 млн дорослих особин. Розмір популяції скорочується.^[3]

Місця гніздуванняред.

Для гніздування чиж обирає мішані і хвойні (переважно ялинові) ліси з домішкою берези, вільхи, осики або інших порід. Прагне оселитись на ділянках стиглих і старих ялинників, нерідко — зволожених або розташованих поряд з невеликими водоймами. Тяжіє до розріджених насаджень, часто оселяється на узліссях, а також у невеликих групах старих ялин серед листяного дрібнолісся. Іноді трапляється і в міських лісопарках, оскільки не уникає сусідства людини.

Бородач, або як його ще називають, ягнятник – птах із сімейства яструбиних. Єдиний вид в роді бородачів. Це досить великі птахи з розміром тіла 95-125 см. Їх вага може досягати 7,5 кг, а розмах крил у найбільших представників доходить до 308 см.

Бородачі живуть в основному в Передньій і Центральній Азії, також зустрічаються в Східній і Південній Африці і в Південній Європі. Але всюди рідкісний через переслідування людиною.

Живлення:Він може ловити порівняно велику здобич, тож нерідко полює на бабаків. Проте живиться бородач падлом. До туші дохлої тварини прибуває одним з останніх і чекає, коли м'ясо і нутрощі будуть з'їдені. Адже головна його їжа - кості.

Малайський калао – один з найбільших птахів-носорогів. Деякі екземпляри досягають в довжину 122 см і важать до 3 кг. Живуть в основному у вологих субтропічних лісах Малайського півострова, Суматри, Яви і Борнео. Основне середовище проживання – порослі лісом схили гір на висоті близько 1500 метрів.

Ще однією особливістю цих птахів є їх тривалість життя. Як правило, в неволі вони живуть по 35 років і навіть довше. Відомі поодинокі випадки, коли представники цього виду доживали до 90 років.

Китоглав, або як його ще називають, королівська чапля – дуже великий птах із роду лелекоподібних. У середньому його висота становить 1,2 м, а розмах крил досягає 2,3 м. Найголовніша відмінна особливість китоглавів – великий, схожий на дерев’яний черевик дзьоб, робить його вельми майстерним в рибній ловлі. У той же час, нічого іншого цим дзьобом птах робити не може. І якщо зі звичними кормами стає туго, йому загрожує голодна смерть.

Ще одна незвичайна особливість – очі китоглавів. Вони розташовані не з двох сторін черепа, як у більшості інших птахів, а в його передній частині. Через це він все бачить об’ємним. Батьківщина китоглавів – заболочені райони Африки. Не дивлячись на те, що ареал проживання птахів досить великий, окремі популяції дуже малі і розрізнені.

Великі хижі птахи з сімейства яструбиних. Довжина тіла гарпій доходить до 110 см, а розмах крил може перевищувати 2 метри. При цьому і важать птиці досить пристойно: до 9 кг. Як зрозуміло з назви, живуть ці яструби на рівнині в тропічних лісах Центральної і Південної Америки від Мексики до Бразилії.

У південноамериканських гарпій неймовірною великі і потужні лапи, які здатні тримати дуже велику вагу. Пальці озброєні довгими чорними кігтями. Тож не дивно, що з сіл ці хижаки інколи забирають невеликих поросят і ягнят.

С.Сурсько-Литовське. 14.01.2024.

17.02.24, узбережжя Дніпра, місто Черкаси

Усі реакції:

6060

Киев, оз. Алмазное, 04-05.2023.

Киев, оз. Алмазное, 04-05.2023.

Киев, оз. Алмазное, 04-05.2023.

Як і обіцяли, розказуємо про пташенят південнополярних поморників на нашому острові Галіндез. Нинішнього сезону їх тут народилося аж 19 в 13 пар

Це досить важливий показник, адже торік українські біологи взагалі не фіксували на Галіндезі появу малечі в поморників, хоча кладки яєць були. Не дуже успішним було розмноження цих птахів і на навколишніх островах.

Зараз же, за спостереженнями наших вчених, пташенята є на всіх островах, які вдалося обстежити.

Зокрема, раніше ми розповідали що наприкінці січня на о. Скуа, Блек та Шелтер полярники нарахували близько двох десятків гнізд поморників. У більшості з них уже було по двоє дитинчат

Такий щорічний моніторинг успішності розмноження антарктичних “мешканців” дає можливість вченим відстежувати вплив зміни клімату на їхнє життя.

Ми ж в цей час можемо ділитися з вами чудовими фото маленьких пухнастиків, які зовсім скоро виростуть в сильних витривалих птахів

Сергій Глотов

Харків .

Буковина, грудень 2023

Поголівʼя цього птаха в Україні становить близько 400-450 пар, він занесений до Червоної книги. У межах Львівської області раніше було відомо лише два місця гніздування цього виду — на Яворівщині і Стрийщині. Також одного з чорних лелек врятували у 2019 році на території Турківського району. Тепер до ареалу додався і Золочівський район. Екологи організують охоронну зону довкола гнізда і пильнуватимуть її.

Киев, Русановка, 29.02.24.

Буковина, грудень 2023

Як відомо пугачі, як і всі інші сови - це нічні птахи, які полюють тільки в темну пору доби.

Жертвами пугачів найчастіше стають польові гризуни, плазуни (вужі, гадюки), щурі, зайці, косулі, лисиці. Серед орнітологів є повідомлення про те, що іноді пугачі могли нападати на молодих поросят. Одним словом це дуже активні і могутні хижі птахи, які все ж з людиною здавна жили у мирі. Більше того, пугачів використовували задля полювання, і вони непогано піддаються дресируванню. Однак дуже часто пугачі були піддані опалі з боку людей, що звикли вірити забобонам. За деякими народними віруваннями їхнє кугукання віщує біду. Насправді, це черговий невірний стереотип. І хоч пугач і справді у народному фолькльорі є симвовом ночі, однак його специфічне "кугукання" - це лише біологічний інстинкт, і ніщо інше, а в багатьох народів світу пугач - символ добра, справедливості та достатку. Поява пугача на подвір'ї предвіщає господарям спокій і затишок.

07042024

Нині на планеті їх – 18 видів, з яких 5 є в Антарктиці, а 3 гніздують безпосередньо в районі “Академіка Вернадського”.

Всі види, що мешкають в околицях української станції, належать до одного роду Pygoscelis:

Pygoscelis papua – субантарктичний пінгвін

Pygoscelis antarcticus – антарктичний пінгвін

Pygoscelis adeliae – пінгвін Аделі.

Чим же вони схожі та відрізняються?

Насамперед, представники всіх трьох видів починають шлюбний сезон антарктичною весною і будують гнізда з камінців. У них зазвичай відкладають 2 яйця, дуже рідко – 1 чи 3. Пташенята з'являються на світ трохи більше, ніж за місяць.

В усіх видах обидва партнери відповідально ставляться до батьківства: по черзі висиджують яйця, а потім – оберігають та годують пташенят.

Також у них однакові вороги, зокрема морські леопарди та поморники

Відрізняються ж ці пінгвіни передусім зовнішністю.

Найкрупніші та найяскравіші – субантарктичні. Вони мають зріст до 81 см, червоний дзьоб, білі плями над очима та немов одягнені у фрак.

Дещо меншими є антарктичні пінгвіни зі зростом до 77 см. Їхня родзинка – тонка чорна смуга, що перетинає біле підборіддя.

Наймініатюрнішими з усього роду видалися пінгвіни Аделі, вони ростуть до 75 см заввишки. Мають повністю чорну голову та біло-блакитні очі.

Роздивитися зовнішні особливості кожного виду можна на фото біолога 27-ї та 28-ї Українських антарктичних експедицій Сергія Глотова, більшість яких ми публікуємо вперше.

Також цікаво, що в районі станції “Академік Вернадський” нечасто можна зустріти сусідство цих трьох видів. А так, щоб всі разом щороку гніздували поруч й успішно виводили пташенят, наразі наші біологи фіксували лише на острові Бут.

Крім того, субантарктичні пінгвіни – теплолюбні, а інші види навпаки надають перевагу холодним умовам Пінгвіни Аделі гніздують на узбережжі всього континенту, тоді як інші Pygoscelis прив'язані до островів або півострова.

Наприклад, на нашому о. Галіндез цього сезону була рекордна кількість субантарктичних пінгвінів – до 7 тис. Водночас з “адельок” гніздували лише 2 пари, а гнізд антарктичних пінгвінів не виявили взагалі.

Спочатку він знаходить мертве дерево і починає робити отвори для жолудів. Кожен отвір зроблено дуже продумано, тому що якщо отвір буде занадто великим, інші птахи можуть легко вкрасти жолудь. Якщо отвір занадто вузький, жолудь може зламатися і зіпсуватися. До кінця літа «ювелірна» робота дятла закінчується. До цього часу жолуді дозрівають і займають свої місця на дереві. Стовбур великого дерева може вмістити близько 50 000 жолудів, що дозволяє птахові ситно зимувати.

З 1970х років чорна жовна знову почала розселятись на південь та трохи більше десяти років тому наново з’явилась у Харківській області. У нашій новій публікації зі Станислав Витер за літературними даними ми проаналізували динаміку цього розселення на великому просторі від басейну Дніпра до Волги. Розселення продовжується й далі, тож можна очікувати зустрічей у нових місцях.

Наші польові спостереження у Національному природному парку Гомільшанські ліси показали, що у першу чергу птахи заселяли осикові деревостани; у осиках також знайдено більшу частину дупел жовни. Ці густі осичники, скоріш за все, виникли на місці суцільних рубок середини минулого століття, на яких не було проведено лісовідновлення у достатній мірі. Зараз осичники досягли стадії розпаду з великою кількістю відмираючих дерев, і це викликало неабияке занепокоєння у лісників. Але для багатьох лісових організмів осика є ключовим видом з багатьох причин. Наприклад колеги-мікологи нещодавно опублікували статтю про гливу зачехлену – вид грибів, рідкісний у багатьох країнах, але досить поширений у осичниках Харківської області.

Браво фотографу, який зловив цей чудовий момент!!

оз.Вирлиця, Київ, 15.05.24

Острів Хортиця, м. Запоріжжя, Україна. 25.05.2024р.

Київ, 4.06.24.

Полтавська область Гадяччина с.Хитці

09.07.24

Щоби дізнатися більше про цих тварин, радимо переглянути запис лекції Марії на ютуб-каналі Science Kids. У відео науковиця розповідає, чи є пінгвіни на Мадагаскарі, які стосунки у пінгвінів та білих ведмедів, представник якого виду — найкращий тато та багато інших цікавинок.

Великий птах, висота якого досягає 152 см, а вага – до 7 кг. Розмах крил – до 260 см.

Характерною рисою виду є величезний, черевикоподібний дзьоб рожевого кольору. Його довжина – до 24 см. Зазвичай птах мовчить, але біля гнізда він стукає дзьобом як спосіб спілкування. Дуже схоже на автоматну чергу. Коли їх сполохують, китоголови зазвичай пролітають не більше 500 м. В основному харчуються рибою, але також полюють на невеликих хребетних, що мешкають у водно-болотних угіддях – жаби, водні змії та дитинчата крокодилів. Неагресивні по відношенню до людей. МСОП класифікувала вид як вразливий, оскільки основними загрозами для нього є руйнування середовища проживання та полювання.