Шлюбний союз старшого сина короля з іспанською інфантою, представницею династії Трастамара, підсилював законність претензій Тюдорів на англійський престол. Для Іспанії цей шлюб був вигідний для боротьби з одвічним суперником — Францією. Тож, коли Катерині було три роки, її заручили з дворічним Артуром, принцом Уельським, старшим сином Генріха VII. 27 вересня1501 року шістнадцятирічна інфанта прибула в Англію і стала дружиною юного спадкоємця англійського престолу. Катерина була невисокого зросту, з довгим рудим волоссям, блакитними очима і білою шкірою з легким рум'янцем^[4]. Артуру на момент шлюбу було 14 років. Він хворів на сухоти і 2 квітня 1502 року, за рік після весілля, помер, не залишивши спадкоємця. Через 10 місяців після смерті Артура, під час пологів, померла його мати, королева Єлизавета, яка народила дівчинку.

Але весілля Катерині довелося чекати шість років. Весь цей час вона жила в невизначеності. У неї не було нічого, крім титулу принцеси-вдови, невеликого, майже злидарського утримання (за королівськими мірками) і почту, який складався винятково із дворян-іспанців, які приїхали в Англію разом з нею. Король Англії не поспішав з одруженням свого сина і шкодував грошей на утримання молодої вдови, так само як і її батько Фердинанд. Катерина майже ні з ким не спілкувалася. Мати принцеси — королева Ізабелла — невдовзі померла, а сестра Іоанна, з якою вона дружила, з часом зовсім перестала писати листи.

Порятунок принцеса бачила в зреченні від світської суєти і зверненні до Бога: у двадцять років Катерина поринула у суворий аскетизм — постійні пости і меси. Придворні, побоюючись за її життя, написали листа Папі Римському. Від нього прийшов наказ припинити самокатування, оскільки воно могло бути небезпечним для життя і, крім того, могло зашкодити здатності Катерини до материнства.

Скромне, закрите для сторонніх вінчання відбулося 11 червня 1509 року у францисканській церкві в Гринвічі. Однак спочатку Генріху довелося одержати дозвіл Папи Римського — Юлія II, оскільки церковний закон забороняв шлюби між близькими родичами — вдова брата формально прирівнювалася до сестри. На шлюб тепер вже короля і принцеси-вдови Папа дав спеціальний дозвіл.

Коронація Генріха і Катерини Арагонської
(над ним — троянда, геральдичний символ Тюдорів, над нею — іспанський гранат)
невідомий автор, гравюра XVI століття

24 червня 1509 року Генріха і Катерину коронували. На відміну від вінчання, коронація була пишна. Катерина вийшла з лондонського Тауера в сукні з білого атласу із золотим шиттям: білий колір символізував невинність. Густе каштанове волосся, що стримувалося всипаною камінням діадемою, прикривало спину. Фрейліни теж вбралися в біле. Носилки королеви тягнули двоє білих коней. Генріх, що їхав попереду, був одягнений в малиновий оксамит і золоту парчу.

Фрей Дієго Фернандез, іспанський чернець при англійському дворі, описував Катерину в цей період як «найпрекраснішу істоту у світі»^[4].

Про першу вагітність королеви було оголошено в червні, невдовзі після вінчання. На новорічні свята Генріх переніс двір в Ричмондський палац і святкував там Різдво, очікуючи народження сина. Однак пологи були передчасні. 31 січня немовля з'явилося на світ. Це була мертвонароджена дівчинка. У листі батьку Катерина говорила, що народження мертвого дитяти «вважається в цій країні великою бідою»^[6]. Передбачаючи гнів Фердинанда, вона просила:

Навесні 1510 року королева знову була вагітна. У цей час Генріх захопився сестрою Едварда Стаффорда, герцога Бекінгема, яка жила при дворі разом з чоловіком. Про це незабаром стало відомо. Катерина теж знала про зраду чоловіка. Герцог і король посварилися — ображений Бекінгем залишив двір, а королівську коханку відправив в монастир.

Турнір на честь народження «новорічного хлопчика» (Катерина — в королівській ложі, щасливий батько Генріх — на арені)
невідомий художник, початок XVI століття

Принц Артур з'явився на світ у перший день нового 1511 року, тому його назвали «новорічним хлопчиком». З приводу народження спадкоємця Генріх влаштував велике свято і лицарський турнір, але дитина була слабка і через кілька тижнів — 22 лютого — померла. За словами одного з сучасників, Генріх «з вигляду не виявляв свого трауру, але королева, як те і властиво жінці, страждала»^[6].

Через два роки після смерті «новорічного хлопчика» Генріх вирішив воювати з Францією. Регентшою залишив Катерину. Користуючись відсутністю короля, шотландські лорди на чолі з Яковом IVперейшли кордон з Англією. Але 9 вересня1513 року були розгромлені на пагорбах під Флодденом. Яків був вбитий. Катерина пишалася цією перемогою і незабаром король одержав від неї подарунок — закривавлену сорочку шотландського короля.

Через тиждень після битви Катерина народила мертвого хлопчика, а через рік з гачком — ще одного, який за кілька днів помер. Королеві вже було майже тридцять.

Принцеса Марія, донька Катерини Арагонської і Генріха VIII (1544)

Наступна вагітність Катерини проходила нормально. 18 лютого 1516 року вона народила дівчинку, яку назвали Марією. На відміну від попередніх дітей королеви, вона пережила небезпечні перші тижні й була здоровою. З цього приводу Генріх сказав венеціанському послу:

Народилася майбутня королева Марія I Тюдор під час трауру. Напередодні, 22 січня, помер батько Катерини — іспанський король Фердинанд II.

Побоюючись епідемій, що траплялися тоді по країні, король і королева перші два роки життя Марії переїжджали з палацу в палац^[7]. Для збереження здоров'я дівчинки почет принцеси повинен був молитися за неї і носити її кольори — зелений і блакитний^[7].

Після народження Марії Катерина ще раз завагітніла, але ці пологи завершились народженням дівчинки, яка прожила лише кілька тижнів. Генріх був розчарований. Між ним і королем Франції був укладений договір. Коли дофіну Франції виповниться 14 років, Марія мала вийти за нього заміж. А якщо у самого Генріха не буде спадкоємців чоловічої статі, королевою після нього стає донька. Але Генріх сумнівався, що жінка зможе керувати країною, а Англія зможе перейти під владу Франції.

У цей час король захопився фрейліною Катерини Єлизаветою Блаунт. Згодом вона народила йому сина — Генрі. У 1525році король дав йому титул герцога Ричмонда.

Наприкінці 1528 року король велів Катерині залишити двір, хоча й дав їй 200 осіб прислуги та 30 фрейлін^[8]. 21 червня1529 року відбулося перше засідання суду над королевою. Тридцять сім свідків (майже всі — рідні або прихильники Анни Болейн) звинуватили Катерину в подружній невірності; духовні особи згадували про кровозмішення, оскільки Катерина була вдовою одного брата, а вийшла за іншого^[6]. Катерина Арагонська тоді заявила:

Таким чином, Катерина стверджувала, що її шлюб із Генріхом є законним перед Богом навіть без папської диспенсації, тому що шлюб із принцом Артуром не був консумований (молоді не жили подружнім життям), а значить — був все одно що нечинним. У відповідь королівські свідки приводили спогади про те, що покійний принц Артур стверджував, що мав подружні стосунки із Катериною.

У 1530 році члени Палати Лордіванглійського парламенту звернулися з листом до Папи Римського з проханням дати дозвіл на розлучення короля. Але Папа був непохитний.

У 1532 році на зустрічі в Булоні з Франциском I Генріх VIII представляє йому Анну Болейн як наречену. Французький король люб'язно обійшовся з колишньою фрейліною своєї дружини і сестри — майбутньою королевою; подарував їй дорогоцінний діамант і обіцяв своє клопотання перед Папою Римським щодо її шлюбу з англійським королем^[6]. Після повернення до Англії Генріх, не чекаючи Папського дозволу, 14 листопада таємно повінчався з Анною Болейн, яка була тоді вже вагітна (за іншою версією, вони обвінчалися ще 25 січня^[8]).

Ці роки були для Катерини найважчими. Король розлучив її з донькою, віддалив від неї найвідданіших людей, наповнив почет шпигунами, відібрав коштовності і віддав їх своїй коханці^[8], яка тепер жила в покоях королеви.

За дорученням короля, 23 травня 1533року архієпископ Кентерберійський Томас Кранмер оголосив шлюб між Катериною і Генріхом недійсним, а через п'ять днів Анна Болейн була визнана законною дружиною і коронована. За це і Томас Кранмер, і Генріх VIII у липні були відлучені папою Климентом VII від церкви, що стало початком розриву англіканської церкви з Римом. У 1533 році, за розпорядженням короля, англійський парламент видав закон про незалежність Англії від Папи в церковних справах. Верховенство в англійській церкві перейшло до короля, який в 1534 році формально і урочисто оголосив себе її головою.

Катерина цього шлюбу і далі не визнавала. Вона продовжувала називати себе королевою і на всі погрози відповідала, що саме вона — законна дружина короля Англії, чим прирекла себе на заслання. Її кілька разів перевозили із замку в замок, не давали бачитися з донькою, обмежили в прислузі — залишилось лише три фрейліни, пів дюжини покоївок і кілька відданих іспанців, що доглядали за господарством. Останнім її прихистком була невелика кімната в замку Кімболтон, у графстві Кембриджшир, вікна якої виходили на запущений фортечний рів і мисливський парк. Проте, Катерина все ще любила короля. У листах Папі Римському благала не забувати про Генріха та Марію. А до кінця своїх днів підписувала листи «Катерина, нещасна королева»^[10].

У 1535 році Катерина Арагонська захворіла, як потім стало відомо — невиліковно. 6 січня 1536 року вона відчула, що помирає. Але встигла надиктувати заповіт, за яким усі гроші, які мала, залишала своїм близьким. Дочці заповіла свої хутра та золоте намисто, що входило до її посагу, привезеного з Іспанії. Також написала останнього листа до Генріха, в якому благала не забувати доньку, нагадувала про своє законне становище і говорила, що все ще любить його:

Час моєї смерті наближається, і ніжна любов, що я маю до вас, змушує мене довіритися вам та нагадати кількома словами про здоров'я та безпеку вашої душі, яку ви маєте поважати більш за всі земні справи та більше за потребу наповнювати ваше тіло їжею, та за яку ви кидали мене у численні лиха та себе у численні турботи. З мого боку, я вибачаю вам все і благаю Бога, щоб він вибачив вас також. Що стосується іншого, я довіряю вам свою доньку Мері, заклинаючи вас бути добрим батьком для неї, як я раніше й бажала. Я прошу вас також, задля моїх фрейлін, дати їм партнерів для шлюбу, що не так багато — їх лише три. Решті моїх слуг я прошу виплатити платню, що їм належить, та на один рік уперед, щоб вони не опинилися у нужді. Останнє, я клянуся, що мої очі бажають вас понад усі речі...Королева Катерина^[6].
Померла Катерина Арагонська 7 січня. Відразу після її смерті з'явилися наполегливі чутки про те, що Арагонську отруїли: або за наказом Анни Болейн, або короля. Під час розтину тіла для бальзамування виявилося, що її серце почорніло і на ньому утворився дивний наріст^[11]. Посилалися також на те, що, дізнавшись про смерть екс-королеви, Анна влаштувала бал, повелівши, щоб всі присутні були одягнені в жовті кольори радості. Але, на думку інших дослідників, оскільки жовтий колір був кольором трауру в Іспанії, Генріх і Болейн насправді віддали данину пошани покійній^[9].

Могила Катерини Арагонської в Соборі Святого Петра в м. Пітерборо
графство Кембриджшир, Велика Британія

Катерина Арагонська хотіла, щоб її поховали в монастирі ордена францисканців. Але за кілька років до того орден був заборонений, тому її бажання не здійснили. Поховали екс-королеву в абатстві Пітерборо, через два тижні після смерті. Доньці Марії не дозволили бути присутньою на похоронах матері; не віддав останню шану колишній дружині і сам король^[9].

Суперниця Катерини — Анна Болейн померла того ж 1536 року. Через чотири місяці після смерті Катерини, 19 травня, за наказом короля, їй відрубали голову. Після Анни у Генріха було ще чотири дружини — Джейн Сеймур, Анна Клевська, Катерина Говард і Катерина Парр.

Катерині Арагонській, єдиній з усіх шістьох дружин короля, вдалося дожити до п'ятидесятирічного віку. Її могила знаходиться в Соборі Святого Петра в місті Пітерборо, графство Кембриджшир. Гробниця прикрашена квітами гранату — геральдичним символом іспанської принцеси. Незважаючи на те, що Катерину ховали як вдову принца Уельського, на її могилі написано: «Катерина Арагонська, королева Англії», а також нанесені слова: