• ясність і простота у вираженні змісту;
• стриманість в емоціях і пристрастях, гідність і раціоналізм в діях героїв (прагнення діяти правильно);
• неуклінне слідування визначеним зразкам (Античність);
• ідеалізація – прагнення показати скоріше ідеал, ніж реально існуючу людину, втілюється людина ідеальна і ззворні, і морально, і духовно. Навіть історичний персонаж не дуже схожий на свій реальний прототип.
• прагнення показати не реальну природу, а «покращену»; таку якою вона мала би бути.
• дотримання симетрії і гармонії в композиції твору;
• твори Класицизму логічні, легко розділюються на частини;

Архітектура класицизму

1. під'їзні шляхи до міста Версаль,
2. площа перед палацом,
3. сам Великий палац з чисельними павільйонами,
4.  водні та трав’яні партери,
5. Головна алея,
6. Великий канал,
7. чисельні боскети,
8. різноманітні фонтани й гроти,
9.  регулярний парк і нерегулярний,
10. 2 інших палаци – Великий і Малий Тріанони.

Живопис

• раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
• наслідування зразків античного мистецтва;
• нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон трьох єдностей (дії, часу й місця);
• обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
• у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
• аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви;
• встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

• Історичний живопис
• портрет
• гравюру
• архітектуру
• музику
• літературу

• раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
• правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
• принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
• характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
• конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
• превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
• розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей;
• Примітною особливістю реалізму є те, що, звертаючись до тієї чи іншої теми, письменник водночас осмислює її як художнє дослідження певного явища чи проблеми. Такої свідомої настанови не знайдемо в літературі жодного іншого напряму. Відповідно аналітичність стає однією з визначальних рис реалістичної творчості. Про її аналітичний дух і пафос чи не першим висловився О. де Бальзак: «Перш ніж писати твір, письменник має проаналізувати всі характери, перейнятися всіма звичаями, обійти всю землю, відчути всі пристрасті, бо всі пристрасті, країни, звичаї, характери, природні явища і явища моральні — усе має пройти через його аналіз». А відомий російський критик В. Бєлінський проголошував: «Дух аналізу, нестримне прагнення досліджувати, пристрасне, повне ворожості й любові мислення зробилося тепер життям справжньої поезії». Найбільшою мірою цим завданням відповідала соціально-психологічна проза;
• Новим і принципово важливим у поетиці реалізму є також те, що він відмовився від поділу життєвих явищ на «високі» й «низькі», «естетичні» й «неестетичні» і відповідно від поділу на «високі» й «низькі» жанрів і стилів. Співвіднесення зображуваного з умоглядними естетичними категоріями високого й низького, трагічного й комічного, яке вважалося обов'язковим у художній практиці попередніх епох, втратило для реалістів сенс. Важливою для них була відповідність зображення самій дійсності, що сприймалася як єдине й водночас суперечливе ціле, у якому поєднуються і переплітаються високе й низьке, трагічне й смішне, прекрасне й потворне.

• у Франції — Віктор Гюго, Жорж Станд, Александр Дюма-батько;
• у Німеччині — єнська школа (А. В. та Ф. Шлегелі, Новаліс, Ф. Шлеєрмахер, Л. Тік), гейдельберзький романтизм (Г. фон Клейст, брати Грімм), Генріх Гейне, Е. Т. А. Гофман;
• в Англії — «озерна школа» (В. Вордсворт, С.Колрідж, Р. Сауті), «лондонські романтики» (Ч. Лем, В. Гацліт (Хезлітт), Лі Хант), П. Б. Шеллі, В. Скотт, Дж. Байрон;
• у США — В. Ірвінг, Г. В. Лонгфелло, Ф. Купер, Г. Мелвілл.
• у Польщі — А. Міцкевич, Ю. Словацький.
• в Україні — М. Костомаров, Є. Гребінка, Т. Шевченко, П. Куліш.

     Український модернізм і його особливості 

• трактування особистості, що виходить поза межі свідомості людини;
• непереборна відчуженість внутрішнього – інтимного світу індивіда;
• нерозв’язаність конфлікту індивіда з дійсністю;
• у царині форми – неможливість передати у загальних, масово зрозумілих висловах внутрішнє осяяння особистості.

• «З-над хмар і з долин»
• «З потоку життя»
• «Багаття»
• «За красою»
• у журналі «Світ»
• «Будучність»
• «Українська хата»
• «Дзвінок».

1. листування М. Вороного, пов’язане з виданням альманаху «З-хмар і з долин»;
2. полеміка навколо виступів С. Єфремова за участю І. Франка, В. Коцьовського, Г. Хоткевича;
3. декларації «молодомузівців» О. Луцького та М. Яцьківа;
4. критична діяльність М. Євшана, М. Сріблянського та інших в «Українській хаті», Д. Донцова у «Дзвоні».

• трагічним розривом між духовністю та існуванням («Камінний господар», «Лісова пісня» Лесі Українки);
• наголошенням на біологічній сутності людини, глибинних природних інстинктах (Г. Хоткевич, В. Винниченко);
• психологічним самозаглибленням та ослабленням зв’язків героя з оточенням (М. Коцюбинський, О. Кобилянська);
• розкриттям стихійності масового, колективного життя (М. Коцюбинський, М. Яцків).

1. ущільнення викладу через експресивний образ, промовисту деталь, що розкриває внутрішній стан персонажа (В. Стефаник, К. Сроковський та інші);
2. розкуте асоціативне сприйняття предметності (М. Коцюбинський, Г. Хоткевич);
3. введення багатих смислом символічних постатей і образів (М. Яцків, П. Савченко);
4. увиразнення стійкої архетипічної основи в сюжеті твору («Fata morgana», «Тіні забутих предків»);
5. посилення фонічних інтонаційних тем ліричного образу, загальна ліризація образу.

      СИМВОЛІЗМ В ЖИВОПИСІ 
Помітний вплив на художню практику декотрих художників мав саме символізм в літературі, де елементи програми руху висловлювали ясніше. Якщо літератори могли напускати атмосфери утаємничості і прихованого змісту жонглюванням словами і змістами, приховуванням-підкресленням змісту при використанні заглавних літер тощо, в живопису створення таємності мало практику з сивої давнини. Символізм вдало використовували ще митці середньовіччя. Символами, натяками на певні явища і їх тлумачення в іншому значенні були повні мініатюри і картини митців Китаю чи Західної Європи. Змісту найстрашнішого і незображувального жаху в живопису Китаю набув білий квадрат. Розпалена попереднім розгляданням страхітливих малюнків уява вірян вбачала безодню страхітливого в тому білому полі і просто засліплювала їх через вдалу драматургію самого розглядання.

Символізмом вдало користувалась католицька церква в добу бароко задля поширення власного впливу. А суто релігійний живопис доби бароко ряснів елементами символізму.

Символізм в живописі другої половини 19 ст. відродився на тлі трагічних суспільних зсувів, революцій, воєн і нещасть, котрими рясніли політичні і економічні події. Живопис (і частково графіка) і до 19 ст. були здатні відобразити власними засобами будь-яку абстрактну ідею. Тому прихильники символізму в другій половині 19 ст. широко використовували тумани, вибухи яскравого світла, промені з прихованого джерела, нереальну, казкову архітектуру, несподівані ракурси, атмосферу утаємниченості і неясності навіть при зображенні побутових речей, свійських тварин тощо. Утаємниченість, нетутешність могли надати навіть зображенню фонтану, ораному полю або рідкісній речі, використати будь-який натяк на сновидіння, мрію, розхожі релігійні уподобання. В живопис символістів увійшли тумани, хмари, музичні інструменти, зображення античних, язичницьких персонажів чи християнських янголів, незвичні ракурси. Найгіршим було те, що автори не залишали глядачам можливостей для розв'язування таємниць, змісти картин могли бути надзвичайно прихованими і незрозумілими навіть самим художникам.

Візантійський стиль характеризується важкою стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатих кольорів, зокрема, золота. Візантійські художники відзначилися у мозаїчних роботах і в ілюструванні книг.

В англійській мові розрізняється терміни «Postmodernism» (власне постмодернізм) — для означення постмодернізму, як історичної епохи, що прийшла на зміну епосі модернізму та «Postmodernity» (постмодерність) — який використовується для означення проявів постмодернізму у соціальній та культурній сферах^[4]. Подібне розрізнення термінів характерно також французькій мові (Postmodernisme та Postmodernité).

Як філософська категорія термін «постмодернізм» поширився завдяки філософам Жаку Дерріді, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко і особливо книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979)^[5].

Історія терміна

Уперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури» (1917). Ідея про постмодернізм як різновид модернізму виникла в іспанського літературознавця Федеріко де Оніса в 1934 році. Він вживав термін «постмодернізм» на позначення періоду в розвитку літератури між модернізмом (1896—1905) та ультрамодернізмом (1914—1932). Але поширився він лише наприкінці 1960-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, живописі та музиці.

Французькі енциклопедисти, німецькі й інші європейські філософи класичної орієнтації відмахувалися від аналізу мистецтва XVII – першої половини XVIII ст. як від такого, що немовби зіпсоване різними надмірностями. Відтоді слово "бароко" стало терміном з відчутним негативним змістом: "дивний", "чудернацький", "химерний".

З погляду класицистів, про бароко можна було говорити й писати лише з іронією. У поглядах на бароко давалася взнаки установка на заперечення цінності спадщини. Бароко називали не інакше як "занепадницький стиль". Навіть коли утвердився науковий погляд на цей стиль, окремі вчені все ще сумнівалися, чи було в ньому щось передове, прогресивне порівняно з ренесансом.

2. Архітектура і скульптура в бароко йдуть рука об руку. Багато митців таких як Лоренцо Берніні, були майстрами обох напрямків. Динамічні ефекти архітектури бароко тоді намагались максимально підкреслити декоративними скульптурами.

3. Один з найбільш ранніх зразків архітектури бароко в Україні знаходиться у Львові - Церква Стрітення Господнього архітектор Джованні Баттіста, яку почали зводити ще у 1642 році.

4. У всіх великих європейських країнах в період бароко з'явились дивовижні художники, а коріння живопису епохи бароко бере свій початок в Італії з робіт Гвідо Рені та П'єтро да Кортона.

5. Саме в Італії живопис в стилі бароко найдовше займав головні позиції в мистецтві — близько 250 років.

6. В багатстві різноманітності живопису бароко жодна інша нація в Європі не може змагатися з Нідерландами. Серед видатних художників були Рембрандт, Дейк, Остаде, Рейсдал та багато інших.

Проект будівництва розробляв відомий на той час архітектор Растреллі, а наглядачем будівництва була довірена особа імператриці Єлизавети - Федір Каченовський.

Вплив містобудівної та архітектурної практики європейського Відродження позначився на українських землях уже на початку XVI ст. Оскільки архітектура як вид мистецької творчості відігравала визначальну роль у розвитку культури того часу, саме в ній найшвидше та найяскравіше проявилися нові тенденції, пов’язані з діяльністю приїжджих європейських будівничих (в основному — італійців: Петра Барбона, Петра Італійця, Павла Римлянина та ін.). Кращі умови для цього склалися в західноукраїнських землях, де відбудовували старі та закладали нові міста, основою яких часто були магнатські фортеці: Броди, Жовква, Бережани, Тернопіль та інші. Регулярне планування відповідно до ренесансних вимог характерне насамперед для Львова і Кам’янця-Подільського.

Архітектурні пам’ятки України цієї доби можна поділити на такі групи: оборонні та міські споруди, споруди-замки, церковні будівлі.

11:48

Попа́рт — напрям в образотворчому мистецтві, започаткований у 1950–1960-х роках, що виник як реакція на абстрактний експресіонізм та використовує образи продуктів вжитку. За наступні десятиліття набув видозмін та значного комерційного успіху, збагативши своєю стилістикою сфери реклами, моди, дизайну тощо.

Виктор Старков

11:50

Перфо́рманс — одна з форм акціоністського мистецтва, де твором вважають дії автора, за якими глядачі спостерігають у режимі реального часу. Включає п'ять основних елементів: час, простір, тіло й присутність митця, а також відносини між творцем і публікою. Дії, які зазвичай розгортаються в художніх галереях і музеях, можуть відбуватися на вулиці, в будь-якому місці чи просторі та в будь-який період часу. Мета — викликати реакцію, іно

Артем Роговой

11:50

Концепт-арт — форма образотворчого мистецтва, яка використовується для передачі ідеї для використання у фільмах, відеоіграх, анімації, коміксах, телевізійних шоу чи інших засобах масової інформації, перш ніж вона буде введена в кінцевий продукт. Концепт-арт зазвичай належить до творів мистецтва, що будують світ, які надихають на розробку медіа-продуктів, і не є тотожним візуальному мистецтву розвитку, хоча їх часто плутають.

Виктор Старков

11:51

Кінетизм — напрям сучасного модернізму, що використовує так звані мобілі (пристрої, які приводяться в рух вітром, водою, електрикою, силами магнетизму тощо). Сформувався в 1950-ті роки. Кінетичне мистецтво знаходить певне практичне застосування як вид технічної творчості, в оформленні виставок, рекламі тощо. Використання світлових і кольорових ефектів іноді зближує кінетичне мистецтво з кольоромузикою.

Артем Роговой

11:52

Оп-арт або оп-мистецтво — стиль сучасного мистецтва, який широко використовує оптичні ілюзії. Митці оп-арту досягають створення ілюзій руху або мерехтіння нерухомих об'єктів через зображення періодичних структур і влучне використання кольорів та форм. Зазвичай твори оп-арту носять абстрактний характер

Інсталяція (англ. installation) — це художня техніка, яка використовує тривимірні об'єкти, призначені для зміни сприйняття простору людиною. Поширилася в мистецтві в епоху постмодернізму від другої половини ХХ століття як продовження та розвиток мистецтва, започаткованого у дадаїзмі

Перші ознаки реалізму почали з'являтися в першій половині XIX століття, коли митці та письменники відмовлялися від ідеалізації та романтизації дійсності, характерних для попередніх епох. У 1850-х роках французький літературний критик Жуль Шанфлері вперше використав термін "реалізм" для позначення нового напряму в мистецтві.

Таким чином:

Зачинателем реалізму в живописі вважають Густава Курбе.

Реалізм як напрям у літературі з'явився у 1820-1830-х роках, і Оноре де Бальзак є одним з перших реалістів.

Термін "реалізм" був вперше використаний Жулем Шанфлері в 1850-х роках Народження реалізму в образотворчому мистецтві найчастіше пов'язують з творчістю французького художника Гюстава Курбе (1819—1877), який відкрив в 1855 році в Парижі свою персональну виставку «Павільйон реалізму», хоча ще до нього в реалістичній манері працювали художники барбізонської школи (Теодор Руссо, Жан-Франсуа ...

Стиль здобув різні назви у різних країнах. У Бельгії й Франції — «нове мистецтво» (фр. L'Art nouveau), у Німеччині — «молодий стиль» (нім. Jugendstil), в Італії — «квітковий стиль» (італ. stile floreale) або «стиль Ліберті», у Великій Британії — «сучасний стиль» (англ. modern style), у США — «стиль Тіфані» (англ. Tiffany style), в Австрії, Україні — «сецесія», у скандинавських країнах — «національний романтизм

Модерн постав як мистецтво молодих людей на противагу домінуючому на той час історицизмові. Звідси походить німецький варіант назви — Jugendstil, що означає стиль молоді. Архітектурні пам'ятники, створені у стилі сецесія

Для символізму характерні такі риси: двосвіття, ідеалізм, індивідуалізм, музикальність і асоціативність вірша, багатозначність слова й образу.

Найбільш радикальна мистецька течія ХХ століття. Запозичений із військової лексики термін підкреслює роль авангардистів як першовідкривачів небаченого донедавна мистецтва, що стало співзвучним новому століттю та ідеї боротьби нового і сміливого з старим та традиційним.

Основні течії Авангардизма- футуризм,сюрреалізм,дадаїзм,кубізм,експресіонізм тощо.

Столиця: Константинополь

Дата заснування: 11 травня 330 р. н. е.

Державний устрій: Монархія, Автократія, Абсолютна монархія

• Казимир Малевич: Засновник супрематизму, автор «Чорного квадрата», один із засновників абстракціонізму.

• Олександр Архипенко: Відомий своєю скульптурою, що поєднує різні матеріали та техніки.

• Володимир Татлін: Ідеолог конструктивізму, автор проекту «вежі Татліна».

• Олександра Екстер: Яскрава представниця українського авангарду, працювала в царині живопису, театру та дизайну.

• Давид Бурлюк: Один із засновників футуризму в Росії та авангарду в Україні, художник і видавець.

• Василь Єрмилов: Один із лідерів харківської школи авангарду, відомий своїми декоративними композиціями та промисловим дизайном.

• Анатоль Петрицький: Художник, який працював у живописі, графіці та театральному мистецтві. 

Казимір Малевич (1879 – 1935)

Олександра Екстер (1882 – 1949) 

Давид Бурлюк (1882 – 1967) 

Олександр Богомазов (1880 – 1930)

Анатоль Петрицький (1895 – 1964)

Готика — це стиль у мистецтві та архітектурі, який розвивався в Європі з XII до XVI століття. Він відомий високими, стрункими будівлями, гострими арками, шпилями та великими вітражними вікнами. У готичній архітектурі багато скульптур і декоративних елементів, а мета споруд — показати велич Бога і прагнення людини до небес.

Кельнський собор – це не тільки місце проведення церковних служб, а й великий музей, де за століття зібрана вражаюча колекція картин, скульптур і коштовностей. Серед творів мистецтва в першу чергу слід назвати ряди лавок в хорі, фрески над ними, головний вівтар та скульптури на огорожі хору. На верхніх рядах вікон сяють чудові вітражі, а деякі вікна, розташовані в бічній капелі, збереглися з XIII століття. Але головним скарбом собору є мощі трьох волхвів – Каспара, Мельхіора і Балтазара, які принесли Ісусу дари на Різдво.

• Едвард Мунк: Відомий своєю картиною «Крик», що є яскравим прикладом емоційного та символічного мистецтва.

• Василь Кандинський: Один із засновників абстрактного мистецтва, який використовував колір та форму для передачі емоцій та енергії.

• Ернст Людвіг Кірхнер: Член німецької групи «Die Brücke», відомий своїми роботами, що передають тривогу та неспокій через сміливі кольори та викривлені форми.

• Еґон Шіле: Австрійський художник, який досліджував теми сексуальності та смертності у своїх провокаційних і часто відвертих творах.

• Франц Марк: Ще один ключовий діяч групи «Синій вершник», який у своїх роботах звертався до теми природи та тварин.

• Макс Бекман: Німецький художник, відомий своїми гостросоціальними та символічними роботами.

• Кете Кольвіц: Німецька художниця та скульптор, чиї роботи зосереджувалися на темах страждань, бідності та війни.

• Оскар Кокошка: Австрійський художник, який відомий своїми експресивними портретами. 

Стилістика експресіонізму в ХХ столітті відбилася у кіно, живописі, графіці, літературі, скульптурі, найменше у

Експресіонізм широко поширився в літературі країн Східної Європи. Наприклад, в Польщі в творчості Мічінського, в Чехословаччині в блискучій прозі Чапека, в Україні в репертуарі Стефаника.

Стан нав’язливої клаустрофобії, інтерес до фантастичних сновидінь, опис галюцинацій – всі ці ознаки відрізняють празьку школу експресіоністів – Франца Кафку, Густава Мейринка, Лео Перуца та інших письменників.

До поетів-експресіоністів належать, також, Георг Тракля, Франц Верфель і Ернст Штадлер, образність яких незрівнянно висловлює психічні і душевні розлади людини.

Представники експресіонізму в світовій літературі також були Райнер Марія Рільке, Ернст Барлах, Готфрід Бенн, Йоганнес Бехер, Макс Брод.

вписуються в довкілля).

У цей час зростає роль освіти, розвиваються братства й друкарство, з’являються перші українські друковані книги. Література доби Ренесансу стверджувала гідність людини, свободу волі, віру в знання та силу освіти.

Український постмодернізм, що розквітнув у кінці ХХ століття, характеризується іронією, карнавалом, грою, гібридизацією жанрів та «деконструкцією» старих наративів, відмовою від авторитетів. Його ключові представники – Юрій Андрухович, Юрій Іздрик, Оксана Забужко, які використовують інтертекстуальність, фрагментарність та змішування стилів для дослідження абсурдности буття, часто протиставляючи його тоталітарному соцреалізму. 

Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

 Основні ознаки постмодернізму

· Принцип гри з читачем;

· «віртуальний історизм»;

· образи-метафори;

· поєднання жанрів;

· колаж, конструювання тексту з інших, чужих текстів, цитування явне та приховане (інтертекстуальність);

· зміщення часу та простору;

· поєднання реальності з фантастикою;

· іронія та самоіронія, гротеск;

· розпад цілісності, неясність, багатозначність.

Розташування: скеляста вершина серед лісистих гір, поруч річка в долині. Місцевість схожа на Карпати.

Основні споруди:

• центральна вежа-донжон із зубцями;

• п'ять-шість веж із конічними дахами;

• високі кам'яні мури з бійницями та машикулями;

• головна брама з дерев'яним мостом через рів із водою;

• зовнішній оборонний мур навколо скелястого майдану;

• господарські будівлі біля входу.

Стиль і епоха: готичний, XIV-XV століття.

Особливості: на вежах майорять прапори, серед них синьо-жовтий. Замок розташований так, що контролює всю долину, а підступи до нього обмежені крутими схилами, ровом і подвійним поясом укріплень.

Найкраще видно: восени, коли ліс навколо стає золотисто-червоним.

Основні факти та особливості:

• Архітектурний стиль: У споруді поєднуються елементи готики, ренесансу та бароко.

• Історія створення: Будівництво розпочалося на початку XVI століття за ініціативою магната Юрія Іллінича. Згодом замок přeйшов у власність відомого роду Радзивіллів, які перетворили оборонну фортецю на розкішну палацово-замкову резиденцію.

• Конструкція: Замковий комплекс має форму потужного квадрата з п'ятьма вежами. Чотири вежі розташовані по кутах, а п'ята — в'їзна. Висота веж досягає 25–27 метрів.

• Територія: Навколо замку розбито мальовничий парк із ставом та оборонним ровом, у воді якого гарно відображаються замкові вежі.