У 1931 році родина переїхала до Краматорська, де Микола закінчив середню школу №1. Після школи вступив на філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Його навчання перервала Друга світова війна, під час якої він добровольцем пішов на фронт

Микола Рибалко був надзвичайно порядною, відповідальною та оптимістичною людиною. Навіть після втрати зору внаслідок поранення на фронті, він не зламався, а навпаки — знайшов новий сенс життя у поезії .

Мені подобається його незламний дух, оптимізм та відданість справі викликають глибоку повагу. Особисто мені імпонує його здатність знаходити світло навіть у найтемніші часи. Немає рис, які б викликали негативне ставл

ення.

Серед його досягнень — отримання Державної премії України імені Тараса Шевченка у 1985 році за збірку "Незакатная звезда" та нові вірші, опубліковані в періодичній пресі . Він також понад 40 років очолював літературне об’єднання при редакції газети "Краматорська правда". Його основною життєвою невдачею стала втрата зору, але навіть це не завадило йому стати видатним поетом.

Микола Рибалко мав багато друзів серед літераторів та фронтовиків. Зокрема, він написав очерк "Броня і полум’я" про свого шкільного друга Євгена Лисенка . Інформації про ворогів немає; його життя було присвячене творчості та служінню людям.

Його поезія надихала та підтримувала людей, особливо тих, хто пережив війну. Він став символом незламності духу та сили волі.

Для нащадків

Микола Рибалко залишив по собі багату літературну спадщину, яка й досі актуальна. Його твори вивчаються в школах, а його життя слугує прикладом для молоді.