2. Економіко-географічна  характеристика

3. Природні  умови  і  природні  ресурси

4. Населення

5. Промисловість

6. Сільське  господарство

7. Транспорт  

8. Зовнішньоекономічні  зв'язки
9. Туризм 

Бразилія - найбільша за площею і чисельністю населення держава Південної Америки. На півночі межує із заморським департаментом Франції Гвіаною (довжина кордону - 673 км), Сурінамом (597 км), Гайаною (1119 км), Венесуелою (2200 км) і Колумбією (1643 км); на заході - з Перу (1560 км); на південному заході - з Болівією (3400 км), Парагваєм (1290 км), Аргентиною (1224 км) і Уругваєм (985 км). На сході Бразилія омивається Атлантичним океаном.Загальна протяжність кордону - 14691 км. Довжина берегової лінії від кордону з Гвіаною до кордону з Уругваєм - 6840 км. Площа території - 8,5 млн. кв. км. Найвища вершина - Ла-Неблина на північному заході (3014 м). Адміністративно-територіальний розподіл - 26 штатів і 1 федеральний округ, де розташована столиця.
Економічні райони
Виділяють п'ять великих економічних районів Бразилії. 

Північ, що включає широкий басейн Амазонки, займає 45% площі країни, де на початку 1990-х років проживало 7% загальної чисельності населення країни. Тут, незважаючи на наявність декількох промислових районів, переважає сільське господарство, особливо обробка цукрової тростини, бавовни й какао, а також тваринництво. 

Північний схід (18% площі і 29% населення країни) - густонаселений сільськогосподарський район, що спеціалізується на вирощуванні цукрової тростини. 

Південний схід (11% площі і 43% населення) - найбільш розвинений район, де виробляється понад 80% промислової продукції Бразилії; до того ж сільське господарство цього району постачає більшу частину кави, соєвих бобів, цукру й продукції тваринництва. 

Південь (7% площі і 15% населення) - важливий сільськогосподарський район, де виробляється рис, пшениця, соєві боби, вино й м'ясо. Тут також знаходяться промислові центри, що швидко розвиваються. 

У центрально-західному районі (19% площі і 7% населення) провідною галуззю є сільське господарство з переважанням тваринництва; в окремих місцевостях обробляють соєві боби, рис та інші культури. 

Основними транспортними шляхами усередині країни є автодороги. Система автодоріг досить розвинена та складна, ряд автодоріг перетинають вологі ліси Амазонії. Проте у деяких районах під час тропічних злив автодороги стають важкопроходимими та небезпечними.

Протяжність автошляхів — 1,7 млн.км, із них 8% — з твердим покриттям.

Довжина залізниць загального користування – понад 32 тис. км. Залізниці у Бразилії загалом застарілі та використовуються майже виключно для перевезення вантажів. Існує лише декілька діючих пасажирських залізниць, найдовша — між містами Белу-Оризонті та Віторія.

Протяжність річок, судноплавних протягом року, перевищує 31 тис. км. Найзручніші водні шляхи (Амазонка з притоками, Сан-Франсиску, Парана, Парагвай) знаходяться далеко від основних господарських центрів країни. У Амазонії річковий транспорт є основним. Великі океанські судна можуть заглиблюватися всередину континенту Амазонкою на 3700 км.

Морський транспорт традиційно був дуже важливим у Бразилії, хоча зараз він також використовується майже виключно для перевезень вантажів. Велике значення мають каботажні перевезенняя вздовж Атлантичного узбережжя. Майже всі великі міста уздовж бразильського узбережжя є також важливими торговими портами. Головні морські порти — Ріо-де-Жанейро, Сантус, Ріу-Гранді, Пара-наґуа, Порту-Алеґрі, Белен, Салвадор. Бразилія має значний морський торговельний флот — близько 10 млн т дедвейту.  Всього Бразилія має біля 50 тис. км водних шляхів.
Авіаційний транспорт зараз швидко розвивається.

Лідерами перевезень у Бразилії є компанії Vasp і Transbrasil. Діє 3277 аеропортів (1999 рік), проте майже всі міжнародні рейси йдуть до міжнародних аеропортів Гуарульос в Сан-Паулу або Галеано в Ріо-де-Жанейро. З останнього часу кілька рейсів йдуть до аеропортів міст Бразиліа і Форталеза. Із посиленням південноамериканської інтеграції очікується, що все більше аеропортів будуть відкриватися для міжнародних рейсів протягом наступних років.

США - федеративна республіка, в якій владні повноваження розподіляються між федеральним урядом і урядами 50 штатів. Виконавча, законодавча і судова влада представлені відповідно Президентом, Конгресом і Верховним Судом. Кожен з 50 штатів має свою конституцію, систему органів влади і управління.
Країна розташована в Північній Америці.

Адміністративний поділ - 50 штатів (state) і 1 федеральний округ.
Територія - 9 373 тис. кв. км.

Населення - 281 421 906 осіб (на 1 квітня 2000 р. ).

Столиця - місто Вашингтон (Washington)

Про позитивний розвиток індустрії також говорить і збільшення кількості іноземних туристів з 1,57 млн. чоловік в 1993 році до 5 млн. у 2006 році, завдяки чому Бразилія піднялася з 47 місця в 1993 році на 10-е в 2006 році серед найбільш відвідуваних туристами країн. Найбільше туристи відвідують міста Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу.

Сектор туризму раніше за всіх інших галузей економіки пройшов через приватизацію, і тепер його базу складають підприємства з приватним капіталом (національним і іноземним), що володіють мережею готелів, закладів громадського харчування та рекреаційними установами.

До туристичних об'єктів також відносяться численні природні та екологічні парки, клуби, пляжі, музеї тощо, що мають державну приналежність. За рішенням ЮНЕСКО, 9 пам'яток Бразилії вважаються надбанням людства: історичні центри міст Оуру-Прету, Олінда, Сальвадор, Сан Луїс де Мараньао, місто Бразиліа; католицькі архітектурні комплекси Сантуаріо де Бом Жезус ду Матузіньус (штат Мату-Гроссу) і Міссоес Жезуітікас де Гуараніс ( штат Ріу-Гранді-ду-Сул); національні парки Серра та апівара (штат Піауї) і Ігуасу (штат Парана).

У Бразилії є більше 18 тис. готелів, 49% з них розташовані в південно-східних районах країни. Показово, що останнім часом в готельний сектор активно надходить іноземний капітал з США та ЄС. Мережа громадського харчування налічує більше 1 млн. закладів, починаючи від недорогих до престижних ресторанів, 73% з них також розташовані в південно-східних районах країни. Особливо відрізняються різноманітністю і кількістю ресторанів міста Ріо-де-Жанейро і Сан-Пауло. У 90-х роках в країні великого поширення набули ресторани типу "Макдональдс". Серед закладів такого типу лідирують північноамериканські компанії: "Макдональдс", "Пепсіко", "Боба", "Арбіс". Що стосується атракціонів, то місцева індустрія відпочинку в своєму розпорядженні в основному парками малої потужності, за винятком парку "Плейсентер" в місті Сан-Пауло, що приймає до 2,5 млн. відвідувачів на рік і користується успіхом у іноземних туристів.

У 90-і роки, з початку проведення політики щодо залучення інвестицій в туристичну сферу, були побудовані 3 великих атракціонних парки з участю іноземного капіталу: "Парк та Моніка" в місті Сан-Пауло, "Бето Карреро Уорлд" в Санта- Катаріні та "Біч Парк" у місті Акірас. Найближчим часом на розвиток атракціонів бразильськими та іноземними компаніями передбачається інвестувати 1,2 млрд.дол. і побудувати 9 великих парків у містах Ріо-де-Жанейро, Вінедо, Пауліна, Ресіфі, Сальвадор і Рібейран Прету, що підвищить конкурентоспроможність і привабливість бразильського туризму на міжнародному ринку послуг. Таким чином, індустрія туризму та супутніх послуг може стати для країни перспективним джерелом поповнення бюджету. Підраховано, що іноземний турист у середньому залишає в Бразилії понад 80 дол на добу.

Основний потік туристів до Бразилії йде з Аргентини, США, Уругваю, Парагваю та Німеччини, Португалії, Перу, що говорить про гарний взаємодії перш за все з сусідніми країнами-членами Меркосур, що встановили між собою безвізовий режим перетину кордонів. За оцінками міністерства промисловості, торгівлі та туризму Бразилії, тільки Південна Америка здатна забезпечити країні близько 7 млн. туристів на рік. Виходячи з даних міркувань, уряд з метою вдосконалення співпраці в гуманітарній області з державами-членами Меркосур проводить політику розширення транспортного сполучення, у тому числі відкриття нових авіаційних ліній з сусідніми країнами.

Протягом багатьох років найбільш відвідуваними містами Бразилії залишаються Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, Флоріанополіс, Фош ду Ігуасу, Порто Алегре. Традиційне лідерство двох перших міст пояснюється тим, що вони є найбільшими транспортними вузлами і діловими центрами країни. У цілому ж по Бразилії 69% іноземців прибувають сюди виключно з туристичними цілями, 22% - у службових справах та 5% для участі у міжнародних переговорах.
Згідно з опитуваннями клієнтів турагенствами, до основних недоліків послуг і туризму в Бразилії відносяться незадовільна дорожня інформація, міський транспорт і громадська безпека.

В інфраструктуру туризму забезпечується досить високий рівень інвестування, що дорівнює 17% від ВВП. Державна економічна політика уряду Лули да Сільва розглядає індустрію туризму і сектор супутніх послуг як надійну область вкладення капіталу і створення позитивного образу Бразилії в очах іноземних інвесторів (у тому розумінні, що туризм тісно пов'язаний з іншими секторами економіки), а також важливого інструменту поглиблення зв'язків з сусідніми країнами. У рамках національної політики з туризму держава прагне змінити існуюче в 80-і роки і підтримуване на офіційному рівні уявлення про відпочинок у Бразилії, що виражається у формулі "Сонце, пісок і секс".

Робиться ставка на пропаганду екологічних подорожей в Амазонії, Пантаналі, Серре Гаушу (гірського ланцюга штату Ріо-Гранді-ду-Сул), Серре Флуміненсе (гірського ланцюга штату Ріо-де-Жанейро), "Зеленій смузі" (східне узбережжя між містами Аракажу і Сальвадор); районах, багатих цілющими водними джерелами і т.д. Крім того, національною політикою з туризму ставиться завдання розвивати можливості для проведення міжнародних конференцій з метою перетворення Бразилії в один з центрів міжнародних зустрічей у Західній півкулі.

Національні парки Бразилії: Амазоніа, Апарадус-да-Серра, Араґуая, Бразилія, Емас, Жау, Ігуасу, Ітатіайя, Кабу-Оранжі, Капарао, Ленсойс-Мараньєнсес, Монті-Паскуал, Паакас-Новус, Патанал-Матуґросенсі, Піку-да-Небліна, Сан-Жуа-кін, Серра-да-Бокайна, Серра-да-Канастра, Серра-да-Капівара, Серра-ду-Дівізор, Серра-дуз-Органс, Сеті-Сідадес, Тапажос, Тіжука, Тумукумакі, Убажара, Шапада-Дьямантіна, Шапада-дус-Веа-Дейрус, Шапададус-Ґімараес, Шинґу; є також біологічні та наукові заповідники, лісові заказники.

У столиці Бразиліа — споруда Національного конгресу, палац уряду, палац президента (всі — 1960 pоку), кафедральний собор (1970 pоку), Музей сучасної архітектури, ботанічний сад, зоопарк.
В Оуру-Прету — палац губернатора (1741), ратуша (1784), церкви Носа сеньйора ду Пілар (1730), Носа сеньйора ду Карму (1766-1776) і Сан-Франсиску ді Асіс (1766-1794), Носа сеньйора ду Розаріу (1785), фонтан Дус Контус (1745), Музей школи гірничої справи та металургії.

У Петрополісі — королівський палац Ріу-Неґру (XIX ст.), Музей імперії.

У Ріо-де-Жанейро — монастир Сан-Бенту (1585), церкви Носа сеньйора да Ґлоріа (1714), Сан-Франсиску ді Пенітенсіа (1772), Носа сеньйора ду Карму (1775), собор Ла Канделаріа (1775), ратуша (1743), акведук Аркус ді Каріока (1750), палац Ітамараті (1856), велика кількість інших будівель національної архітектури; музеї: Національний, Національний образотворчих мистецтв, Сучасного мистецтва, Національний історичний, Історії міста Ріо-де-Жанейро, Республіки, Індіанський, Географії Бразилії, Геології та мінералогії, Історико-архівний нумізматики Бразильського банку, Ботаніки та лісництва, Фауни; гігантська (заввишки 60 м) статуя Христа на горі Корковаду, один із найбільших у світі стадіонів Маракана; зоопарк, національний парк Тіжука, ботанічний сад, відомі океанські пляжі Іпанема, Копакабана, Лебнон, Фламенґу.

У Сабарі — Музей дорогоцінних металів.

У Сан-Паулу — монастир Сан-Бенту, церква Корасан ді Жезус, церква Санту-Антоніу, собор (1910-1954), музеї: Мистецтва Сан-Паулу, Сучасного мистецтва, етнографічний "Плішу Айроса", "Пауліста" університету Сан-Паулу, Археології та етнографії; пінакотека штату Сан-Паулу, планетарій, зоопарк.

Експортуються автомобілі, їх комплектуючі, верстати, літаки, засоби зв'зку, хімікати, пластмаси, добрива, тирсу, необроблену деревину, сиру нафту, природний газ, електроенергію, алюміній. Канада є потужним постачальником сировини та напівфабрикатів на міжнародний ринок, експортуючи понад 80% продукції видобувної промисловості. Імпортує Канада машини та обладнання, транспортні засоби, нафтопродукти, продовольчі товари високого рівня обробки та тривалого зберігання.

Особливість зовнішньоторговельних відносин Канади - домінуюче положення в них США (70% канадського експорту, 20% американського експорту). Понад 25% прямих закордонних інвестицій Канади розміщено у США. На 2-му місці знаходиться Японія, далі - країни ЄС (особливо Великобританія і Франція). В останні роки все більш значущою стає роль країн Латинської Америки (лідер - Мексика). Останніми роками у коло торговельних партнерів Канади увійшов Китай.

Основу сільськогосподарських підприємств складають фермерські господарства. Абсолютна більшість фермерів - власники землі, а переважна частина ферм - високоспеціалізовані підприємства (переважають зернові й тваринницькі з м'ясною і молочною спеціалізацією).

Наявність "ножиць цін" на продукцію фермерського господарства і на придбані фермерами промислові товари веде до розорення дрібних і середніх ферм і концентрації виробництва і земельної власності в руках великих фермерів та сільськогосподарських корпорацій. На даний час 80% площі сільськогосподарських земель перебуває у власності великих  господарств, розміри яких становлять 50 га і більше. Біля 30 ферм виробляють 75% сільськогосподарської продукції. Теоретично канадські фермери можуть прогодувати понад 100 млн. осіб. В цілому для потреб галузі використовується 7,7% площі країни.

У післявоєнний період структура канадського сільського господарства зазнала серйозних змін. Випереджаючими темпами стало розвиватися тваринництво. У результаті 60% ферм займаються виробництвом тваринницької продукції та лише 40% ферм рослинницької. Змінилася і структура галузей. Так, у тваринництві зросла частка найбільш інтенсивних напрямків - птахівництва, молочного тваринництва і стійлового відгодівлі великої рогатої худоби. У рослинництві підвищилася частка кормових культур, овочівництва та садівництва. Разом з тим країна суттєво відстає від інших розвинутих країн світу, особливо західноєвропейських, за рівнем застосування добрив в сільському господарстві.

У структурі сільського господарства при сильному розвитку рослинництва в цілому переважає тваринництво. Канада входить до першої десятки країн світу з валового виробництва зерна. В останні роки зростають обсяги виробництва олійних і кормових культур. Для аграрного сектора Канади характерний високий рівень товарності, механізації, спеціалізації виробництва. Середньорічний збір найважливіших культур становить: 50 млн. т - пшениця, 25 млн. т - ячмінь, 10 млн. т - кукурудза, 5 млн. т - овес. Поголів'я худоби: 16 млн. голів - велика рогата худоба, 11 млн. голів - свиней, 600 тис. голів - овець, 80 млн. шт. - птиці.

Сільське господарство у регіональному розрізі розвинуте в південних районах країни, тоді як на північних територіях поширені лише оленярство, полювання і рибальство. Найбільш важливими сільськогосподарськими районами є Центральна Канада і Степові провінції, причому вони мають різну спеціалізацію. Центральна Канада з її численним населенням виділяється перш за все галузями, що забезпечують потреби міського населення: приміським овочівництвом, садівництвом, молочним тваринництвом і птахівництвом.

Велика частина продукції реалізується на місцевих ринках, частина тваринницької продукції експортується. Степові провінції через особливості природних умов ще в кінці 19-го століття почали перетворюватися на один з провідних районів зернової спеціалізації в масштабах всього світу. І до цих пір вирощування зернових визначає спеціалізацію Канади на світовому ринку сільськогосподарських товарів. Інші райони відіграють незрівнянно меншу роль. Слід лише зазначити розвиток в південній частині Британської Колумбії високоінтенсивного молочного тваринництва і садівництва (важлива продукція - яблука), а в Атлантичних провінціях - картоплярства (особливо насіннєвого на острові Принца Едуарда) і садівництва.

Величезне значення для світового ринку має лісовий фонд Канади. Лісопокрита площа країни - 447 млн. га, промислові ліси займають 245 млн. га. Загальні запаси деревини промислових лісів становлять 20 млрд. м куб., а середній річний приріст 337 млн. м куб. В даний час щорічно заготовляють понад 100 млн. м куб. деревини.

Для Канади велике значення має хутрове господарство. Полювання завжди було одним з головних занять аборигенів. На острові Принца Едуарда розташована звірівницька ферма. Тут вирощують норку, лисицю, нутрію, шиншилу.

Важливою галуззю Канади є також рибальство на базі біологічних ресурсів Атлантики і Тихого океану. За виловом риби (1 млн. т) Канада знаходиться на 8-му місці в світі, причому частка вилову на Атлантичному узбережжі досягає 60%. Значення рибальства у внутрішніх водах, як і полювання, незрівнянно менше. Важливий район лову - знаменита Ньюфаундлендська банка. Великі Банки багаті рибними косяками, що представляють собою один з найбільших світових рибних запасів. Рибна промисловість Атлантичних провінцій ловить, головним чином, раків, лангустів, креветок і коропів. Британська Колумбія - це область, частка лосося в улов якої найбільша у всій Північній Америці.

Про позитивний розвиток індустрії також говорить і збільшення кількості іноземних туристів з 1,57 млн. чоловік в 1993 році до 5 млн. у 2006 році, завдяки чому Бразилія піднялася з 47 місця в 1993 році на 10-е в 2006 році серед найбільш відвідуваних туристами країн. Найбільше туристи відвідують міста Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу.

Сектор туризму раніше за всіх інших галузей економіки пройшов через приватизацію, і тепер його базу складають підприємства з приватним капіталом (національним і іноземним), що володіють мережею готелів, закладів громадського харчування та рекреаційними установами.

До туристичних об'єктів також відносяться численні природні та екологічні парки, клуби, пляжі, музеї тощо, що мають державну приналежність. За рішенням ЮНЕСКО, 9 пам'яток Бразилії вважаються надбанням людства: історичні центри міст Оуру-Прету, Олінда, Сальвадор, Сан Луїс де Мараньао, місто Бразиліа; католицькі архітектурні комплекси Сантуаріо де Бом Жезус ду Матузіньус (штат Мату-Гроссу) і Міссоес Жезуітікас де Гуараніс ( штат Ріу-Гранді-ду-Сул); національні парки Серра та апівара (штат Піауї) і Ігуасу (штат Парана).

У Бразилії є більше 18 тис. готелів, 49% з них розташовані в південно-східних районах країни. Показово, що останнім часом в готельний сектор активно надходить іноземний капітал з США та ЄС. Мережа громадського харчування налічує більше 1 млн. закладів, починаючи від недорогих до престижних ресторанів, 73% з них також розташовані в південно-східних районах країни. Особливо відрізняються різноманітністю і кількістю ресторанів міста Ріо-де-Жанейро і Сан-Пауло. У 90-х роках в країні великого поширення набули ресторани типу "Макдональдс". Серед закладів такого типу лідирують північноамериканські компанії: "Макдональдс", "Пепсіко", "Боба", "Арбіс". Що стосується атракціонів, то місцева індустрія відпочинку в своєму розпорядженні в основному парками малої потужності, за винятком парку "Плейсентер" в місті Сан-Пауло, що приймає до 2,5 млн. відвідувачів на рік і користується успіхом у іноземних туристів.

Автомобільний транспорт тримає першість за обсягами пасажирських перевезень на невеликі відстані. Побудовані Аляскинське шосе та шосе "Маккензі" (загалом понад 1 млн.км автошляхів, 6-е місце в світі). 

Загальна довжина автошляхів у Канаді, станом на 2011 рік, дорівнює 1 042 300 км, з яких 415,6 тис. км із твердим покриттям (17 тис. км швидкісних автомагістралей) із твердим покриттям і 626,7 тис. км без нього (7-ме місце у світі)

Основним видом сухопутного транспорту Канади є залізничний. За протяжністю залізниць Канада займає одне із перших місць у світі (85 тис. км).
 Виділяють два види залізниць -трансконтинентальні вздовж кордону зі США і вертикальні, що зв'язують сировинні райони із трансконтинентальними дорогами та зі США. 

 

Морський

Велике значення для Канади має водний транспорт
 На морські перевезення припадає до чверті вантажообігу країни
 Найбільші порти:
 Ванкувер;
 Сет-Іль;
 Монреаль;
 Квебек;
 Галіфакс.

Річковий

 Велике значення у внутрішніх вантажоперевезеннях мають водні шляхи, перш за все Великі озера і річка Св. Лаврентія.
 Головна водна транспортна артерія країни — річка річка Святого Лаврентія — Великі Озера, чий 3 769 км шлях країна ділить з США. Для степових провінцій важливим водним транспортним шляхом є річка Саскачеван і озеро Вініпег. Для північно-західних провінцій — водна система річки Маккензі та великих озер (Великого Ведмежого, Великого Невільничого, Атабаски), річка Юкон.

Головні річкові порти країни: Монреаль, Квебек і Сет-Іль на річці Святого Лаврентія; Фрейзер на річці Фрейзер; Гамільтон на озері Онтаріо.

Повітряний транспорт - це один із найпопулярніших видів транспорту Канадської Півночі.
 За протяжністю повітряних шляхів Канада займає одне із чільних місць у світі.
 Найпопулярнішим у Канаді і світі є авіапорт Торонто-Пірсон державний вузловий міжнародний аеропорт (понад 20 млн. пасажирів щорічно).
 Найбільші аеропорти:
 Монреаль;
 Торонто;
 Ванкувер.

У вантажообігу країни третє місце належить трубопровідному транспорту.
 За протяжністю нафтопроводів Канада займає третє місце у світі (34 тис. км).  Довжина магістральних нафтопроводів - 23 тис. км, бензопроводів - 80 тис. км.
 Серед системи трубопроводів найбільш відомими є нафтопроводи і газопроводи, що з'єднують родовища нафти і природного газу провінції Альберта з Онтаріо.

За конфігурацією «суміжні штати» нагадують прямокутник, протяжність якого із заходу на схід становить приблизно 4500 км і з півночі на південь — 2500 км. На півночі «суміжні штати» межують з Канадою, на півдні — з Мексикою, на сході омиваються водами Атлантичного океану, на заході — Тихого. Сухопутні кордони здебільшого проходять по умовних лініях або водних артеріях.

Географічне положення США виключно вигідне. Канада і Мексика ніколи не загрожували їм, а водні простори океанів надійно захищали їх під час першої та другої світових воєн і водночас сприяли зв'язкам із зовнішнім світом у мирні часи. Відстані між Нью-Йорком і Лондоном (6000 км) або між Сан-Франциско і Йокогамою (8400 км) легко долаються за допомогою сучасного транспорту.

На початку XX ст. статистична служба США (Бюро переписів) затвердила поділ території на три великі райони, що історично склалися в процесі розвитку. їх назвали Північ, Південь і Захід. В наш час Північ все частіше розглядають як два окремі райони — Північний Схід та Середній Захід. Крім того, статистики групують штати в дев'ять більш дрібних районів (див. картосхему). В залежності від мети є й інші варіанти групування, зокрема, сільськогосподарське. Широко вживаються такі назви, як Приозер'я (територія між Великими озерами, Аппалачами і річками Міссісіпі та Огайо), Аппалачський Підмонт, Ґалф (узбережжя Мексиканської затоки між Ріо-Ґранде та Міссісіпі) тощо.

Розвиток туризму підкріплювався прогресом у сфері транспортного сполучення, в першу чергу автомобільного та авіаційного. У 2007 році кількість іноземних туристів в США досягла 56 млн осіб, а прибутки від туризму становили 122,7 млрд.дол. У 29 штатах туризм входить в число 3-ох перших галузей за кількістю зайнятих (7,3 млн.осіб в 2004 році). Найбільш відвідуваним місцем в США у 2008 році виявився Таймс Сквер у Манхеттені в Нью-Йорку (35 млн.відвідувачів).

США мають дуже великі і різноманітні природно-рекреаційні ресурси, на основі яких склалися значні природно-рекреаційні райони. Головні райони приморського туризму - Флорида, Каліфорнія і Гаваї, гірського - штати Заходу, особливо в межах Скелястих гір, приозерного - штати Приозер'я.
У США 50 національних парків, які щорічно відвідують більш 50 млн. туристів. Найбільш відомі з них - Єллоустонський, Йосемітський, Секвойя, Глейшер, Великий каньйон, Колорадо на Заході і Грейт-Смокі-Маунтинс в Аппалачах. Крім національних парків, заповідників і природних резерватів, система туристсько-рекреаційних територій у США включає такі категорії, як "національний пам'ятник", "національний меморіал", "національний історичний парк", "національне бойовище" і т.д.

США вважаються важливим центром освітнього туризму. Тут знаходяться престижні університети, які залучають багато іноземних студентів: Гарвардський, Єльський, Стенфордський, Прінстонський. США є центром світового спорту. Національна хокейна і баскетбольна ліги, престижні міжнародні тенісні турніри і гірськолижні траси приваблюють сюди спортсменів та вболівальників багатьох країн.