Як не любить ту мову нашу?  
Мені вона найкраща в світі,  
Гарніша, ніж весняні квіти...  
І, як найпершої любови,  
Не заміню тієї мови!  
її ніколи не віддам  
В поталу недругам. Не дам  
Над нею кпити і сміятись,  
Щоб легкодухим не страхатись,  
Скажу за тебе гнівне слово,  
Моя ти рідна, горда мово!

 

 

До рідного слова торкаюсь душею,
Боюсь очорнити чи зрадить його.
З цих слів наша мова, пишаємось нею —
Це музика й пісня народу мого.
Без неї не зміг би на світі прожити,
Не зміг би помітить земної краси,
Не чув би й не бачив, як шепчеться жито,
З якого стікають краплинки роси.
Вона — джерело й найчистіша криниця,
З якої черпаю натхнення й снагу.
Вона кришталево дзвенить і іскриться,
Я нею тамую духовну жагу.
У шелесті трав, у цвітінні калини
Я чую цю мову у сні й наяву.
Вона в моїм серці, — це вся Україна,
Я дихаю нею, я нею живу!