***

Птахи смерті в зеніті стоять.

Хто йде виручати Ленінград?

Чи не галасуйте навколо - він дихає,

Він живий ще, він все чує:

Як на вологому балтійському дні

Сини його стогнуть уві сні,

Як з надр його крики: «Хліба!»

До сьомого доходять неба ...

Але жалю ця твердь.

І дивиться з усіх вікон - смерть.

І варто всюди на годиннику

І піти не пускає страх.

Автор статті Федотов Максим, група №21

У творчому доробку Рільке є прозові твори, монографії.

***

Устало древо. О гінке зростання!

 Орфей співа. О вгору вольний гон!
 I вмовкло все. I з того от мовчання
 Постав новий зачин, новий закон.
 
 Із лісу, що у лагоді світлішав,
 Ринули звірі з леж своїх і гнізд;
 Не лють їх гнала і не хижий хист,
 Не ляк їх упокорив і утишив,
 
 А слухання, вчування. Рев і рик
 Змалів їм у серцях. I де допіру
 Хіба яка хибарочка у хащах
 
 Хилялася до первісних слухащих,
 Де темна хіть чаїлась потай миру,—
 Їм храм воздвиг співливий чарівник.
https://zl.kiev.ua/wp-content/uploads/2017/04/Shopen1.mp3?_=2

Господь, пора! Величезним було літо!

Ти вітри на поля спусти! згустилися

Тінь: сонячним годинником - якомога менше світла.

 

Потім вели, нехай плід останній стиглий

Наллє  досконалістю, і вино

Важке Ти, як заведено,

За два-три південних дня чудесним зроби!

 

Тепер бездомний не збудує будинку,

Хто самотній, той буде самотній.

Чи не спати, читати, упускати начерки рядків,

Бродити алеями по бурелому,

Коли осінній лист шарудить під ногами. 

Автор статті Богдан Пашковський, група №21

***

 Про небо, ветеран в
одних лахмітті,

 Ти служиш нам вже п'ять тисяч років,

 Лахміття хмар стирчать з дірок
сирітських,

 Але сонце - орден, знак твоїх перемог.

   Дивишся на землі - що,чи не
нудний лиск їх

 Банальних декорацій, вульгарний світ?

 Про небо, ветеран в одних лахмітті,

 Ти служиш нам вже п'ять тисяч років.

   Тобі, мабуть, весело вгорі

 Від наших криків, скарг, жестів
помітних:

 Марнославство і іншу лушпиння

Ти бачиш в душах, низинних і плоских ...

 Про небо, ветеран в одних лахмітті!

Автор статті Шевченко Олександра, група №21

Сходить місяць,
Зітхають дзвони,
У сяйві ховаються
Темні ходи.
Сходить місяць,
Земля в морі тоне.
Серце як острів
У просторі.
Солодкого плоду
Не можна їсти -
Щось холодне,
Зелене.
Сходить місяць
У ста люстерках.
Срібна монета
Кричить у кишені.

Автор статті Віолета Мошкіна, група №21

В ній розповідаєтся про війну, та про те як даровано долею добро.

Солдат добра тобі даровано долею 
Уміння вести з бідою бій смертельний 
 На швидкий твій від'їзд тугою позамежної
   Відповість осінь розлучена з тобою

Йде війна нам ритм її щотижневий
 Диктують гармати фатальний своєї стріляниною    
 А ти прислухайся наодинці з собою
  До мотиву ласкавіше бретонської колискової
 Ніжний ніж неаполітанський баритон
Чим легкий гул літака вночі місячної
  Чим баркарола що струмує над лагуною
 Чим зойк яким зорю вітає Мемнон
  
Автор статті Маслун Микола, група №21            

        Зона
Я бачив сьогодні вранці вулицю забув як зветься
Нова і чиста сурмою сонячною ллється
Робітники урядовці вродливі стенотипістки
Щобудня чотири рази по ній проходять пішки
Уранці тричі ревуть там сирени мідні
Дзвін як скажений гавкає там опівдні
Вивіски написи об'яви реклами
Лящать звідусіль папужими голосами

Автор статті Литвиненко Наталія, група №21 

Мені дуже сподобався один з його віршів, а саме «Смерть поета», тому-що цей вірш описує саму суть буття в цьому світі і що поєт – це зовсім інша людина, не схожа на інших і самого поєта майже ніхто не розуміє. Ще можна сказати про останню строфу вірша пару слів, тому-що він дуже несе за собою багато цінностей, які повиті різним підтекстом. Наприклад: «О, лик його — то весь безмежний світ, що марно горнеться до нього нині» - це дуже ємоційно сильний рядок і як я розумію, в ньому розповідається про те, що всі люди були по своєму прекрасні при житті, що у всіх були свої хороші сторони, але після смерті, це все вже не має значення, про що йдеться в словах «що марно горнеться до нього нині». Мені вірш сподобався також через те, що він сам по собі дуже ємоціонально контрастний, начебто там і йдеться про смерть, а наче й хочуть показати, що всі люди були прекрасні по собі при житті і що потрібно насолоджуватися життям, яке у нас зараз і дякувати за те, що маєш, тому-що після смерті це все вже не матиме ніякої цінності і значення.
                                                ***

                                   "Смерть поета"

                     Поет лежав. Його лице бліде
                відчуджено з подушки випиналось
             коли знання про світ оцей розсталось
                      з його єством і поверталось
                      у час, який байдуже далі йде.

                    Ті люди, що живим поєта знали
                        не відали, яким єдиним він
                   зі світом був: його лицем ставали
                      ці води, гори, ниви цих долин.

               О, лик його — то весь безмежний світ,
                  що марно горнеться до нього нині,
                  а машкара, що вкрила лик людині, —
                    вона чутлива й ніжна, наче плід,
                       приречений загинути у тлінні.

Матеріали були взяті у відкритому доступі, на наступних сайтах:
http://rilke.org.ua/verses/neue1_uk.html
https://ru.wikipedia.org/wiki/Рильке,_Райнер_Мария

       Автор статті Медведєв Володимир, група №21.

Автор статті Михайлюк Артем, група №21
 
https://sefon.fm/mp3/126667-aris-lytras-endless-passion/ 

( Італія , 1962). Почесний доктор літератури Оксфордського університету ( Велика Британія ). Найзначущі твори Ахматової :збірки « Вервиця » ( « Чотки »), « Подорожник », « Anno Domini MCMХХІ », « Біг часу», ліро-епічні поеми ( « Поема без героя», «Реквієм»),переклади поезії ( зокрема ,Івана Франка).

Поезія Ахматової – це поезія збентеженості , пошуку істини , психологічних драм, втрат і відкритість . Поєднання високого й земного ,заглиблення у внутрішній світ і відкритість назустріч усьому людству самозосередження та водночас розуміння суспільних проблем – усе це складові індивідуального стилю поетес

Анна Ахматова - "Стиснула руки під темною вуаллю"
Стисла руки під темною вуаллю...
"Чому ти сьогодні бліда?"

- Тому, що я терпким смутком

Напоїла його до п'яна.

Як забуду? Він вийшов, хитаючись,

Викривився болісно рот...

Я втекла, поручнів не торкаючись,

Я бігла за ним до воріт.

Задихаючись, я крикнула: "Жарт

Все, що було. Підеш, я помру".

Посміхнувся спокійно і страшно

І сказав мені: "Не стій на вітру".

Автор статті Черкашина Карина, група №21

Сходить місяць,

Зітхають дзвони,

У сяйві ховаються

Темні ходи.

Сходить місяць.

Земля в морі тоне.

Серце як острів

У просторі.

Солодкого плоду

Не можна їсти -

Щось холодне,

Зелене.

Сходить місяць

У ста люстерках.

Срібна монета

Кричить у кишені 

 
Автор статті Овінов Артем група №21

Стисла руки під темною вуаллю...
«Чому ти сьогодні бліда?»
- Тому, що я терпкою печаллю
Напоїла його доп'яна.

Як забуду? Він вийшов, хитаючись,
Болісно скривився рот...
Я втекла, перил не торкаючись,
Я бігла за ним до ворот.

Задихаючись, я крикнула: «Жарт
Все, що було. Підеш, я помру.»
Усміхнувся спокійно і моторошно
І сказав мені: «Не стій на вітру».

Понад рікою темрява

й очерети тремтливі.

Повітря сіре брижиться,

а віти налиті граєм жалібним

по вінця.

Тривожна зграя

пташок — невільниць

хвостами довгоперими

б'є ніч навідліг.
-------------------------------------------

Стан душі завжди розвивається вночі, у суцільній темряві. Тільки морок і зірки стають свідками трагедій, що невіддільні від людського буття. Потаємне і жахливе є постійними супутниками поезії Гарсіа Лорки.

___
Автор статті 
Вдовиченко Владислав
группа №21

Широке і жовте вечірнє світло,
Ніжна квітнева прохолода.
Ти запізнився на багато років,
Але все-таки я тобі рада.

Сюди до мене ближче сядь,
Дивись веселими очима:
Ось цей синій зошит -
З моїми дитячими віршами.

Пробач, що я жила уболіваючи
І раділа сонцю мало.
Пробач, пробач, що за тебе
Я занадто багатьох приймала.

Автор статті Полівода Ксенія, група 21