1.       Що таке Велике переселення наро- дів? Коли і як воно розпочалося?

2.       Яким був спосіб життя варварських племен напередодні й на початку середньовіччя?

як відбувалося розселення слов’янства на завершальному етапі Великого переселення народів;

  про особливості способу життя слов’янської спільноти в цей період;

що таке «Велике розселення слов’янства», «підсічно-вогневе землеробство», «перелогове землеробство», «бортництво»,

«союз племен», «воєнна демократія», «язичництво»; хто такий «князь».

Після перших успішних походів анти і скла- вини поступово розселилися за Дунаєм, а до кінця VII ст. майже повністю заволоділи Балканським півостровом. Одна частина слов’ян залишилася тут, а інша рушила вгору за течією Дунаю та зайняла землі поряд з Ельбою (Ла- бою). Там вона зустрілася з переселенським потоком слов’янських племен,  який  прямував із межиріччя Вісли та Одеру (Одри) на захід.

На межі VI—VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі, що належали балтським та угро-фінським племенам.

Розселення слов’ян відбувалося у складнихумовах. У другій половині VI ст. важким випробуванням для них стала боротьба з кочовими племенами аварів. З Азії вони спочатку переселилися до Північного Причорномор’я а    потім   —   на   землі   сучасної   Угорщини, де             заснували   державу            Аварський    каганат (562—823 рр.). Наслідком тривалих аваро- слов’янських війн стало підкорення аварами частини склавинів. Поступово розпалося й антське об’єднання племен. Із 602 р. про антів в історичних джерелах уже не згадується. Назва «склавини» часто використовувалася щодо племен, які в VII—IX ст. заселяли терени України. Існує припущення, що назва «склавини» із часом перетворилася на «слов’яни». Протягом VI—VII ст. слов’янство опанувало великі простори Центрально-Східної Європи.

Тут постали нові територіальні об’єднання.

Велике розселення слов’янства — розселення слов’янських племен

із їхньої імовірної прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст.

шолом. У бою авари використовували лук і шаблю-палаш. Завдяки стременам вони могли завдавати ударів довгим списом. Спочатку авари засипали військо противника стрілами з луків, а кіннота зі списами вривалася в його стрій. Потім ішли

в хід удари шаблями.

Слов’яни вели осілий спосіб життя. Основу їхнього господарства становило землеробство. Зернові культури в лісовій зоні здавна вирощували за допомогою підсічно-вогневого землеробства. Спочатку дерева на ділянці, призначеній для поля, вирубували. Для цього їх підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Потім дерева валяли й спалювали. Попіл ставав добривом і розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали й освоювали нову ділянку. У лісостеповій зоні слов’янські сім’ї се- лилися  на  берегах  річок,  де  були  добрі  луки й землі. Тут вони застосовували перелогове землеробство. Поле обробляли та засівали до того часу, поки землі були родючими. Вирощували пшеницю, просо і ячмінь.

Археологічні знахідки свідчать, що слов’яни користувалися багатьма різними знаряддями праці (залізні серпи, мотики, кістяні й дерев’яні сохи з металевими наконечниками тощо).Слов’яни займалися також присадибним скотарством: розводили велику рогату худобу, коней, свиней. Крім того, полювали на хутрових звірів (хутро було цінним товаром). Були поширені    рибальство,    бортництво,    у    лісах збирали гриби та ягоди. Розвивалися ремесла: ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство, ткацтво

Усі найважливіші питання життя вирішували на народних зборах старійшини та  вождь, які мали беззаперечні владу й авторитет.  На той час вождем обирали зазвичай найбільш уславленого, досвідченого й розумного воїна. Своїх вождів слов’яни називали князями, запозичивши це слово в германських племен.

У той часвійнисталипостійним промислом. Для здійснення воєнного походу збиралося племінне ополчення. Опорою вождя була дружина—загін відданих йому професійних воїнів. Вони допомагали вождю керувати племенем. Так,владу було організовано у формі воєнної демократії .Ця назва пов’язана з тим, що в народних зборах брали участь усі воїни племені. Утакий спосіб вони могли впливати на дії влади,забезпечуючи її демократичність.

Князь — спочатку так називали виборних воєнних вождів і ватажків родів у слов’янських племенах.

Пізніше князі перебрали на себе всю владу та стали спадковими правителями.

Воєнна демократія — організація влади в людських спільнотах на етапі переходу від первісного ладу до державності, де все вирішували чоловіки, які були здатні носити зброю.

Язичництво (від старослов’янського слова «язик» — «мова», «плем’я»,

«народ») — форма релігійних вірувань у різних народів, за якої існувало багатобожжя. Люди поклонялися силам природи й дотримувалися культу предків.

Племена склавинів та антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов’ю до волі, їх жодним чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Їх багато, вони витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.

До чужинців вони ставляться ласкаво й, виявляючи їм знаки своєї поваги, [при переході їх] з одного місця в інше охороняють їх за необхідності... Тих, хто перебуває в них у полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, протягом необмеженого часу, а обмежуючи [термін рабства], певним чином пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися чи залишитися як вільні друзі. У них велика кількість різноманітної худоби й плодів зем- них, що лежать у купах, особливо проса і пшениці.

Працюємо в парах. Обговоріть зміст джерела і дайте відповіді на запитання.   1. Що можна дізнатися про склавинів та антів?         2. Яким, на вашу думку, було ставлення автора до склавинів та антів? Чому ви так вважаєте?