Відкрив же Ермітаж для відвідувачів Микола I в 1852 році, а до 1880 році музей відвідували уже 50 тисяч осіб. Сам імператор любив гуляти по музею в повній самоті: у цей момент до нього було заборонено звертатися з побутових питань.

Він був заснований скульптором Марією Тюссо.

Музей воскових фігур мадам Тюссо в даний час перетворився в один з основних туристичних центрів в Лондоні.

Він має філії в Амстердамі, Банкоку , Берліні, Дубаї , Лас – Вегасі , Нью – Йорку , Гонконзі , Шанхаї , Вашингтоні і в Голлівуді.
Сьогодні в музеї представлені фігури історичних і королівських діячів , зірок кіно , спортивних зірок і відомих вбивць

Сучасна будівля музею, розташованого в центрі міста на площі Мідан ель-Тахрір, була побудована в 1900 році в неокласичному стилі за проектом французького архітектора Марселя Дюнона. До неї музей переїхав в 1902 році.

Вокзал був кінцевою зупинкою для потягів з південного заходу Франції. Західна частина будівлі слугувала готелем. З 1939 року через недостатню довжину платформи вокзал стали використовувати для приміських ліній.

У 1970-х роках були наміри знести будівлю, що втратила свою функціональність. Врятувало вокзал присудження 1978 року статусу історичної пам'ятки. Президент Франції Валері Жискар д'Естен запропонував перетворити вокзал д'Орсе на музей мистецтва другої половини XIX століття, що стало б продовженням колекції Лувру на протилежному боці Сени. Пропозиція була сміливою і несподіваною, але було зроблено усе для її реалізації.

На південному заході Києва під відкритим небом розташувався Музей архітектури і побуту України «Пирогово».  Це найбільший заповідний комплекс в Східній Європі.  З усією країни сюди звезли зразки дерев'яного зодчества та побуту 16 - 19 ст.  Територія музею займає понад 150 гектарів.

Десять тисяч квадратних метрів музею розділено на п'ять просторів, де представлено 50 імерсивних робіт. Експонати створені так, що перетікають один в одного й взаємодіють між собою і з відвідувачами: деякі слідують за ними або по-різному реагують на дотик, пише Bangkok Post.

На підставі указу Катерини II від 1795 р. з Варшави було вивезено бібліотеку Залуських, що налічувала майже 300 тис. томів, 10 тис. рукописів і величезне зібрання гравюр.(1930 року заради поліпшення відносин з Польщею більшовицький уряд повернув значну частину бібліотеки Залуських у Варшаву.) Саме вона й художні зібрання Королівського замку, двірських ансамблів «Лазенки» і «Вілянов», замку Вавель, садиб в Пулавах і Сєняві, Нєсвіжі, Підгірцях і Мітаві стали основою Імператорської публічної бібліотеки, Ермітажу і Арсеналу.

Лувр демонструє 35 000 експонатів, від найдавніших часів до XIX століття на виставковій площі 72 735 м². 

В 2018 році кількість відвідувачів Лувру перевищило 10 млн осіб, що є рекордом^[7]. 

Музей розміщено в палаці Лувру, що його побудовано як фортецю наприкінці XII століття за Філіппа II. Будівля розширювалась багато разів, сформувавши сучасний палац Лувр. В 1682 році Людовик XIV вибрав Версальський палац як свою резиденцію, а Лувр перетворився в місце зберігання королівської колекції, зокрема, з 1692 року, колекції античної скульптури. Під час Французької революції, Національна Асамблея постановила, що Лувр має використовуватися як музей, демонструючий культурні шедеври країни. 

Починаючи з 2008 року, експонати музею розділені на 9 колекцій: Стародавній Схід, Стародавній Єгипет, Стародавня Греція, Етрурія та Рим, Мистецтво ісламу, Скульптури, Предмети мистецтва, Образотворче мистецтво, Графічне мистецтво. Лувр — найбільш відвідуваний художній музей у світі, в 2009 році його відвідали 8,5 млн людей.

Спочатку будівля палацу Лувру — це оборонна фортеця в пониззі Сени, що перетворилася згодом в один з головних королівських резиденцій.

Лувр був заснований в 1793 році. Музей являє собою 73 000 кв. метрів творів мистецтва від часів Середньовіччя до середини 19 століття, а також античних часів. У ньому зберігається близько 35 000 експонатів, деяким з яких 7 000 років.

Будівля Лувру складається з 4 частин, які називають “крилами”.

Галерея, которая сегодня считается неотъемлемым этапом развития искусства западного мира, появилась в один из самых значительных моментов истории — в эпоху наивысшего рассвета Флорентийского Ренессанса по воле Великого герцога Тосканы Козимо I Медичи. Она была создана, и это надо помнить, в городе, где когда-то был введен в употребление спорный тогда, исчезнувший на века, термин «музей» (античные греки этим словом обозначали место, посвящённое Музам). Во Флоренции, в саду церкви Святого Марка, впервые так была названа коллекция античных скульптур Лоренцо Великолепного (1449—1492).

Вписуючи побудований у стилі XVI ст. комплекс Уффіці у середньовічний історичний центр Флоренції, Вазарі намагався не порушити гармонії міської структури тринадцятого сторіччя, спрямовуючись, перш за все, на створення сценічного ефекту масивного Палацу Веккіо. Наступник Козімо, Франческо I, оборонець науки і мистецтв, вирішив перебудувати лоджію, що вінчає будівлю, для створення приміщень під свої колекції предметів мистецтва, зброї, наукових знахідок, лабораторій.

Вибір місця будівництва музею Гуггенхайма припав на ділянку, що прилягає до величезного зеленого масиву Центрального парку між 88-й 89-ою вулицями на П'ятій авеню. Проектуючи будівлю, архітектор відступив від існуючих моделей і запропонував глядачам піднятися на ліфті на верхній поверх і внутрішньою безперервною спіраллю спускатися вниз, оглядаючи на шляху експозицію, як на самому пандусі, так і в прилеглих до нього залах.

Обмежені можливості придбання нових експонатів за часів СРСР, практична відсутність закупівель на міжнародних аукціонах була лише частково компенсована поодинокими придбаннями на виставках чи дарами самих скульпторів музею в 20 ст., котрі мали випадковий характер (Франческо Мессіна, Аугусто Мурер, Еміліо Греко).  Імператори Катерина II і Микола I привнесли свою частину для створення головного музею Російської держави. Однак у цьому збиранні вони не керувалися метою показати панораму історії живопису, але лише шукали спосіб оточити себе вишуканими і рідкісними речами, що взагалі було притаманно аристократам, російським чи іноземним. Придбання різних творів мистецтва протягом двох століть все ж охопило значні області художнього минулого. Деякі епохи і країни представлені з нерівнозначною повнотою. Але в Ермітажі є прогалини, на жаль, саме в тих відділах, які особливо цікавлять сучасне суспільство. Неповно представлені італійські «прерафаеліти», малочисельні старі нідерландці XV і англійці XVIII століття, нарешті, навіть в багатому зібранні голландців і фламандців бракує таких майстрів, як Ян Вермер, Гоббема, К. Фабріціус, П. Брейгель старший (картин яких збережено мало взагалі). Але це проблема не тільки ермітажної картинної галереї. 

Тип

 | музей

Країна

 |  Україна

Розташування

 | Суми, вул. Герасима Кондратьєва, 2

Засновано

 | 1920 рік

Фонд

 | бл. 45 тис. одиниць^[1]

Директор

 | Владислав Сергійович Терентьєв

Головна будівля Музею, яку американці називають The Met, є чи не найбільшою в світі художньою галереєю.

Колекція музею постійно розширюється, його філії вже відкрилися в Лондоні і Парижі.

Музей не дарма носить ім’я Соломона Гуггенхайма, саме він, володіючи досить пристойним статком, вирішив зібрати в одному місці творіння сучасних художників, які заслуговують на увагу публіки. Правда, меценат абсолютно не розбирався в картинах, тому залучив до настільки важливої і потрібної справи художницю, мистецтвознавця і німецьку баронесу в одній особі-Хіллі Рібей фон Енрейнвейсен.

Будівництво


 Лувру, як замку-фортеці, сталося в 1190 році, коли король Філіп-Август звів Велику вежу Лувру. Замок був необхідний для охорони низовий річки Сени, часто піддавалася набігам вікінгів. В 1317 році сюди була перенесена королівська скарбниця. Замок став королівською резиденцією.

Початок чудового Лувру, відомого тепер у всьому світі, почалося в 1528 році, коли обветшавшая Велика Башта Лувру була знесена і в 1546 році почалося розширення наявного палацу і будівництво нових будівель палацу. У період з 1546 до 1682 рік у Луврі було створено безліч внутрішніх і зовнішніх будівель, багато з яких на сьогодні визначають впізнаваний вигляд Лувру. Були побудовані два нових крила, квадратний двір, Колонада Лувру, за рахунок нових прибудов площа палацу збільшилася в чотири рази.

У 1682 році Людовик XIV вирішив зробити королівським палацом Версаль, і Лувр був надовго залишений, прийшов у таке занедбаний стан, що в 1750 році навіть піднімалося питання про його знесення. Від зносу будівля, можна сказати, врятували трудящі Парижа – 6 жовтня 1789 увійшов в історію як «марш торговок», які влаштували демарш до Версаля з вимогою про повернення королівської сім’ї до столиці.

Свій сучасний вид Лувр придбав в 1871 році після пожежі в палаці Тюїльрі, що закінчився його руйнуванням. Лише одна деталь додалася до зовнішнього вигляду Лувру – в 1989 році в самому центрі наполеонівського дворика, за образом і подобою пірамід в Єгипті, американським архітектором китайського походження Йо Мінг ПЕЕМ була побудована скляна піраміда, що стала головним входом до Лувру.

У Луврі зберігається більше 300 000 тисяч експонатів, багато з яких унікальні. У свій час колекція музею поповнювалася самими різними шляхами. Так, найвідоміший його експонат, «Джоконду» Леонардо да Вінчі придбав в 1519 році король Франциск I, Венера Мілоська була знайдена в 1820 році в Туреччині та і придбана французьким послом, картину Паоло Веронезе «Шлюб у Канні» просто вкрали у венеціанському монастирі в 1798-го, а полотно Ель Греко «Христос на Хресті» також було не варто музею нічого – його забрали з будинку суду в місті Прадес, що у французькій області Східні Піренеї. Багато експонатів – колишні військові трофеї, археологічні знахідки або ж щедрі дари. Лувр сьогодні – третій за величиною і самий відвідуваний на планеті музей.

Сумський обласний художній музей ім. Никанора Онацького заснований  у 1920 році художником та громадським діячем Никанором Харитоновичем Онацьким (1875—1937) як Сумський округовий художньо-історичний музей. Це справжня скарбниця вітчизняного та зарубіжного образотворчого і декоративного мистецтва XVI — ХХІ ст., в основу якої покладено мистецьке зібрання відомого київського промисловця і мецената Оскара Гансена[1].

Ермітаж, Державний Ермітаж у Санкт-Петербурзі, один з найбільших художніх і культурно-історичних музеїв світу. Заснований в 1764 імператрицею Катериною II; основна частина зібрання розміщена в 5 пов'язаних між собою будинках на Палацовій набережній - Зимовому палаці (бароко, 1754-1764, архітектор В. В. Растреллі), Малому Ермітажі (ранній класицизм, 1764-1767, архітектор Ж . Б. М. Валлен-Деламот), Старому Ермітажі (ранній класицизм, 1771-1787, архітектор Ю. М. Фельтен), Новому Ермітажі (пізній класицизм, 1839-1852, архітектор Л. фон Кленце) і Ермітажному театрі (класицизм, 1783-1787, архітектор Дж. Кваренгі), а також в палаці Меншикова на Васильєвському острові (раннє бароко, 1710-1727, архітектори Дж. М. Фонтану, Г. І. Шедель та ін.) В основі зібрання Ермітажу - колекції російського імператорського дому, в 18 - початку 20 ст. постійно поповнювалися за рахунок покупки цінних зарубіжних колекцій, надходження матеріалів археологічних розкопок тощо; після 1917 в Ермітаж надійшли націоналізовані зборів Строганових, Юсупових, Шувалових та інших. Нині в Ермітажі зберігаються багатющі колекції пам'яток античної художньої культури, мистецтва сходу, європейського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (у тому числі живопис Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Тиціана, Джорджоне, Д. Веласкеса, Б. Е. Мурільйо, Рембрандта, Ф. Халса, А. ван Дейка, П. П. Рубенса, Х. Хольбейна Молодшого, Л. Кранаха Старшого, Дж. Рейнолдса, Т. Гейнсборо, братів Ленен, Н. Пуссена, А. Ватто, Ж. О. Д. Енгра, Е. Делакруа, К. Моне, О. Ренуара, П. Сезанна, П. Гогена і багатьох інших, скульптура Мікеланджело, Ж. А. Гудона, О. Родена та ін.)