На сьогодні виділяють критерії, що вирізняють ці два феномени:

1) технічні уміння;

2) можливість прихованої агресії, оскільки агресор(ка) може бути анонімним/ою в мережі; 

3) моральна легкість булер(ка) в мережі не бачить реакції жертви, що робить моральні порушення легшими, не має зворотного зв'язку, менш імовірна емпатія і повага; 

4) складніша роль спостерігача/-ки; 

5) легша допомога булер(ка) втрачає підтримку з часом; 

6) ширший обсяг потенційної і залученої аудиторії; 

7) 24/7 жертві ніде не можна сховатися, бо навіть коли вона йде з кіберплатформи комунікації, вона чи він знає, що процес цькування там продовжується; кібербулінг важче контролювати і вплинути на нього, явище швидше стає системним, коли в одній особі поєднується роль жертви і булера. 

2. Перегляньте і, якщо потрібно, обмежте коло спілкування. Відфільтруйте платформи, які не мають автоматичної модерації, що реагує на образи.

3. Поясніть дитині, що терпіти образи не потрібно. «Якщо дитина вже зазнала кібербулінгу, то насамперед варто пояснити, що висловлювання в мережі не завжди відповідають дійсності. Люди часто прикриваються анонімністю і через це не стримуються у висловлюваннях, адже впевнені, що уникнуть покарання. Тож часто не варто серйозно сприймати певні дози негативу», — зауважує пан Бєлоусов.

4. Старайтеся проглядати і за можливості контролювати контент, який дитина викладає в соцмережі.0