Майстер спорту міжнародного класу з сумо, тренер-викладач КДЮСШ № 1 Бахмутської міської ради з сумо

Моє життя тісно пов'язане з Бахмутом, містом, де я народилася та виросла. Усі найяскравіші спогади пов'язані з цими місцями: святкування першого в країні «Дня сім'ї», численні змагання та концерти, а також знамениті трояндові алеї.

Бахмут був справжнім центром спорту, особливо завдяки легкоатлетичному манежу стадіону «Металург», де відбувалися як регіональні, так і всеукраїнські змагання. Я бачила, як дорослі і діти долучаються до спорту, але мені хотілося, щоб ним займалися і найменші. Так виникла ідея створити секцію загальної фізичної підготовки для малюків. Це було початком моєї тренерської кар'єри: спочатку як інструктор, а потім як тренер КДЮСШ-1.

24 лютого 2022 року змінило все. Після недовгих тренувань у Бахмуті, наша федерація переїхала до Києва. Старший тренер об'єднав спортсменів, щоб ми могли продовжувати підготовку до міжнародних змагань. Багато наших вихованців досягли значних успіхів на міжнародних аренах, зокрема на Чемпіонаті Європи із сумо.

Після літнього сезону ми вирішили залишитися в Києві, сподіваючись на швидку перемогу та повернення до Бахмута. Завдяки підтримці місцевих тренерів ми отримали можливість тренуватися в спортклубі «BLACK MAMBA».

Незважаючи на те, що мої вихованці зараз перебувають у різних куточках України та Європи, ми підтримуємо тісний зв'язок. Батьки підключають дітей до онлайн-тренувань, а коли є можливість, ми зустрічаємося, щоб поспілкуватися та потренуватися разом. Наша діяльність у Києві привернула увагу, і нас почали запрошувати на різноманітні спортивні заходи.

Сьогодні Бахмут — це там, де ми тренуємося. Кожен наш успіх присвячений рідному місту. Ми віримо, що скоро зможемо повернутися додому, і наша КДЮСШ-1 знову відчинить двері для старих і нових учнів. А ми продовжимо тренувати!

Заслужений тренер України, старший тренер-викладач відділення сумо КДЮСШ № 1

До повномасштабного вторгнення я працював тренером із сумо у КДЮСШ №1. Наші тренування проходили на стадіоні «Металург» у Бахмуті. Там минуло все моє життя: я народився й навчався в цьому місті, зробив перші кроки у професії, створив команду спортсменів.

Бахмут був моїм домом, місцем сили та натхнення.

Найяскравіші спогади пов’язані з перемогами вихованців. Кожна медаль — це окрема історія радості й гордості, спільна праця, яка об’єднувала нас. Попри війну я намагався зберегти команду, але коли стало надто небезпечно, довелося виїхати. У Києві мене підтримали колеги й спортивна спільнота, однак найскладнішим було почати все з початку: знайти зал, зібрати нових дітей, налагодити тренувальний процес.

Ми імпровізували — влітку тренувалися просто на піску на пляжах Оболоні, взимку працювали у різних залах разом із борцями інших напрямів. Паралельно проводили показові виступи у школах, щоб популяризувати сумо. Це дало нові знайомства, досвід і можливості. Згодом команда зміцніла, і ми почали досягати вагомих результатів: наша спортсменка виборола «срібло» на Всесвітніх іграх єдиноборств, а збірна Донецької області піднялася на першу сходинку всеукраїнського рейтингу.

Я на зв’язку зі своїми вихованцями з Бахмута, навіть якщо вони зараз у різних країнах. Важливо, щоб діти відчували: спорт — це не лише про медалі, а й про команду, дисципліну, характер і підтримку. Моє завдання — виховати не просто спортсменів, а майбутніх чемпіонів світу й Всесвітніх ігор.

Бахмут назавжди залишиться для мене рідним містом. Я вірю, що воно відродиться, і спорт там знову житиме. Тоді я обов’язково повернуся додому.

Майстер спорту з дзюдо, тренер-викладач КДЮСШ № 1 Бахмутської міської ради з дзюдо

У 1982-му, коли в училищі №53 було відкрито спортивну групу дзюдо, я був просто учнем. Але вже тоді зрозумів своє покликання, коли мені, старшому, доручили тренувати новачків. Їхнє бажання вчитися визначило мій шлях: у 1989 році я вступив до спортивного інституту, щоб стати тренером. Я завжди пам'ятатиму своїх учнів та їхні перемоги, особливо Карину Статівкіну, яка стала найкращою дзюдоїсткою Донеччини. Її досягнення — це гордість і натхнення.

Бахмут — це не просто місто, це моя Батьківщина, серце моєї родини. Це місто-сад, що потопав у фонтанах та трояндах. Але війна все змінила. Вона забрала у нас світло та тепло, і змусила залишити дім.

Зараз ми тимчасово мешкаємо біля Дніпра, в Обухівці, завдяки неймовірній підтримці моїх учнів. Попри відсутність спортивних споруд, ми продовжуємо тренуватися. Спочатку це було складно, але завдяки зусиллям нашої спортивної школи та адміністрації міста нам вдалося налагодити тренувальний процес. Я вдячний, що мій спортивний інвентар вдалося врятувати та зберегти.

Є віра та сподівання, що ми, нарешті, увійдемо до спортивного залу, і наші тренування стануть повноцінними. І я вірю, що одного дня ми обов'язково повернемося до нашого найкращого міста, щоб відродити спортивний дух на нашій рідній землі.

Тренер-викладач КДЮСШ № 1 Бахмутської міської ради з пауерліфтингу

Правду кажучи, я ніколи не думала, що колись буду займатися тренерською діяльністю. Моїм натхненником став мій чоловік, Олександр Петренко, який був професійним спортсменом і тренером з пауерліфтингу. У 2018 році я почала свій тренерський шлях, працюючи з дітьми 11–14 років у КДЮСШ №1 Бахмутської міської ради. За рік мої вихованці вже брали участь у змаганнях, і троє з них здобули юнацькі розряди на Відкритому чемпіонаті з класичного пауерліфтингу в Бахмуті. Ці змагання стали першими як для моїх учнів, так і для мене як тренера.

Для нашої родини Бахмут став другою домівкою після переїзду з окупованого Донецька в 2014 році. Це було особливе місто з чудовою атмосферою, чистими парками, квітучими трояндами і, звісно, найсмачнішим ігристим. Я з теплотою згадую загальноміські свята, осінні ярмарки та урочисте святкування Дня міста, яке запам'яталося мені яскравими феєрверками та атмосферою єднання.

Через загострення безпекової ситуації нам довелося виїхати. Спочатку ми думали, що це ненадовго, але реальність виявилася іншою. Наразі ми перебуваємо в Полтаві, куди було переміщено наш навчальний заклад. Після переїзду ми зіткнулися з типовими труднощами переселенців: пошуком житла та спортивної бази для тренувань. Підтримка від нашої Бахмутської територіальної громади через спеціалізовані хаби стала надзвичайно важливою.

Ми адаптувалися до змішаного режиму роботи, що поєднує очні та онлайн-тренування. Використання відеозаписів допомагає спортсменам аналізувати свої помилки та вдосконалювати техніку. Попри всі складнощі, наші вихованці продовжують досягати успіхів на змаганнях різного рівня, включаючи чемпіонати України, Європи та світу. Величезна мотивація і підтримка з боку керівництва школи, Управління з питань фізичної культури і спорту, а також Бахмутської військової адміністрації допомагають нам реалізувати заплановані заходи.

Відновлення тренувального процесу було непростим, оскільки тепер доводиться орендувати зали. Знайти якісне професійне обладнання також буває важко. У цьому нам дуже допомагає міська стипендія, яку отримують наші спортсмени.

Ми активно залучаємо нових учнів, проводячи профорієнтаційну роботу та пробні тренування. Зв'язок з колишніми вихованцями є великим мотиватором для молодшого покоління. Їхні досягнення надихають і вчать дисципліни, системності та поваги до спорту.

Під час тренувань я завжди намагаюся звертати увагу на емоційний стан своїх учнів. Якщо бачу, що вони прийшли без настрою, намагаюся поговорити з ними і, якщо це в моїй компетенції, допомогти вирішити їхні проблеми.

Моя мета — продовжувати працювати, допомагаючи спортсменам реалізуватися у професійному спорті. Я дуже сподіваюся на відбудову Бахмута і мрію повернутися туди, щоб працювати вдома.

Заслужений тренер України, тренер-викладач КДЮСШ № 1 з легкої атлетики

Стати тренером я вирішив завдяки рекомендаціям свого першого наставника, друга та прикладу для наслідування — Лиса Віктора Мілентійовича.

Життя в Бахмуті вирувало. Я намагався встигати всюди: керував школою, займався тренувальним процесом, поєднував це з депутатською діяльністю, роботою в комісіях, організацією та проведенням змагань, а також суддівством. Бахмут для мене — це рідне місто з друзями, улюбленими місцями та традиціями. Особливо теплі спогади пов’язані з набережною річки Бахмутки та походами з друзями на байдарках річками Донеччини. Найяскравіша подія — це будівництво й відкриття сучасної спортивної бази.

Рішення виїхати з Бахмута далося надзвичайно важко. Підштовхувало наближення фронту. Спочатку мене прихистили друзі у Дніпрі, згодом я разом із сім’єю переїхав до Одеси, ближче до дітей. В Одесі я колись навчався і проходив службу. Там також залишилися друзі та знайомі.

Робота з дітьми під час війни вже інша. У них змінилася мотивація, інтереси. Але я завжди підтримую зв’язок зі своїми вихованцями — незалежно від того, де вони зараз. Навіть із першими наборами учнів ми залишаємося на зв’язку.

У роботі з дітьми я враховую їхню мотивацію, впевненість у собі, самодисципліну та стресостійкість. Працюватиму доти, доки вистачить сил та енергії. Дуже сподіваюся, що одного дня зможу повернутися додому, у рідний Бахмут.

Майстер спорту України з пауерліфтингу, старший тренер-викладач відділення пауерліфтингу КДЮСШ № 1

Мій шлях розпочався в Сіверську, де я вперше захопився спортом. Навчаючись у Донбаській машинобудівній академії, я почав займатися пауерліфтингом, а моїм першим тренером став Олександр Іванович Петренко. Разом ми досягли значних успіхів: виступаючи за команду Лимана, я виконав перший розряд, а згодом — норматив кандидата в майстри спорту. Після здобуття другої освіти та роботи викладачем я остаточно зрозумів, що моє життя належить спорту, і виконав норматив майстра спорту України.

У 2014 році, коли багато спортивних закладів з Донецька почали релокацію, мене запросили працювати до училища олімпійського резерву ім. С. Бубки в Бахмуті. Ця подія стала поштовхом для розвитку пауерліфтингу в місті. У 2017 році ми відкрили відділення в Комплексній дитячо-юнацькій спортивній школі №1. Під керівництвом Олександра Івановича та за його кошти ми облаштували спортивний зал на стадіоні «Металург». Незабаром перші бахмутські пауерліфтери вже брали участь в обласних, всеукраїнських та міжнародних змаганнях.

2019 рік став для мене переломним: я став переможцем Кубка Європи, одружився, але також втратив свого наставника. Мені довелося взяти на себе більше відповідальності, і я повністю присвятив себе роботі тренера в ДЮСШ. Моя дружина, яка згодом також стала тренером, та наші старші спортсмени надавали мені неоціненну підтримку. Згодом до команди приєдналися учні нашого тренера, Оксана Петренко та Сергій Дейнега. Наша спільна праця швидко дала результати: у 2021 році мій вихованець Олексій Галаган став віце-чемпіоном Європи та світу.

Повномасштабне вторгнення почалося наступного дня після повернення з чемпіонату України, де наші спортсмени здобули 10 ліцензій. Війна зруйнувала наші плани, а «евакуація на два-три тижні» стала переїздом назавжди. Ми з дружиною продовжували тренувати дистанційно, допомагаючи спортсменам шукати зали в нових містах. Навіть коли в Бахмуті не було світла та зв'язку, ми проводили онлайн-тренування на горищі. Ми евакуювали обладнання до Дніпра і продовжували підтримувати спортсменів.

У 2022 році я почав працювати в Управлінні спорту, але продовжив тренерську роботу за сумісництвом. Відкриття нових груп у ДЮСШ дало поштовх до відновлення роботи. Наша команда продовжувала зростати, і в 2024 році Дмитро Пікулін став віцечемпіоном Європи та виконав норматив майстра спорту. А у 2025 році його вихованець Данііл Потомахін разом з нашим із дружиною вихованцем Георгієм Туником здобули бронзові нагороди на чемпіонаті світу.

Зараз ми переїхали до Кропивницького. Наше відділення продовжує зростати, і головна вимога для нових спортсменів — виступати за Бахмут. Я завжди підтримую зв'язок з нашими вихованцями, адже ми як одна велика родина. Моя мета — не тільки виховувати чемпіонів, а й допомагати їм психологічно, адже тренер — це майже на 50% психолог. У майбутньому я сподіваюся повернутися до Бахмута, щоб відновити його спортивну інфраструктуру та колишню славу.

Тренер-викладач КДЮСШ № 1 з пауерліфтингу

Мій тренерський шлях розпочався уже під час війни. З вересня 2022 року я почала працювати в КДЮСШ № 1 Бахмутської міської ради, хоча й до цього активно допомагала готувати спортсменів до змагань. Я сама була чемпіонкою та призеркою міста і Донецької області з пауерліфтингу.

Бахмут для мене був не просто містом, він був моїм рідним домом. Я там народилася і виросла, і після навчання повернулася, щоб жити і працювати. Улюбленими місцями були парк біля Літака, де ми з чоловіком проводили час, та стадіон «Металург», що став для нас другим домом. А ще Бахмут завжди асоціювався з мільйонами троянд, які робили його неймовірним.

Одним із найяскравіших спогадів про місто залишаються наші щорічні міські змагання з пауерліфтингу. Це було справжнє спортивне свято, до якого ми ретельно готувалися. Ми робили унікальні медалі, грамоти та подарунки, щоб порадувати учасників не лише з Бахмута, а й інших міст Донецької та Луганської областей.

Навіть після початку повномасштабного вторгнення ми з чоловіком довго залишалися в місті. До початку зими 2022 року ми їздили на стадіон, допомагали працівникам, потрапляли під обстріли і навіть надавали першу медичну допомогу. З Бахмута я виїхала 24 лютого 2023 року, коли обстріли нашого району стали постійними. Спочатку ми знайшли прихисток у Слов’янську, а після загострення ситуації переїхали до Кропивницького.

Найважчим було, звісно, покинути дім і адаптуватися в новому місті, але ми змогли налагодити тренувальний процес. Попри всі труднощі, наші вихованці досягли неймовірних результатів: 5 спортсменів стали учасниками чемпіонатів світу та Європи, з яких 4 здобули призові місця, а також завоювали безліч перемог на чемпіонатах та Кубках України. Гордістю також стало те, що хлопці вперше виконали нормативи Майстру спорту України та Кандидата у Майстри спорту.

Попри всі труднощі, моє найбільше бажання та віра залишаються незмінними: одного дня я повернуся до рідного Бахмута. Я вірю, що ми зможемо відродити наше місто, знову наповнити спортивні зали життям та енергією і розпочати нову історію на нашій землі.

Майстер спорту України з само, тренер-викладач КДЮСШ № 1 з сумо

Тренер-викладач КДЮСШ № 1 з кікбоксингу

Майстер спорту України з важкої атлетики, тренер з пауерліфтингу

Тренер-викладач КДЮСШ № 1 з настільного тенісу

Тренер-викладач КДЮСШ № 1 з кульової стрільби

Майстер спорту України з пауерліфтингу, тренер-викладач КДЮСШ № 1 з пауерліфтингу

До повномасштабного вторгнення я не працював тренером — лише виступав як спортсмен. Брав участь у багатьох чемпіонатах України та області, здобував перемоги. Уже під час війни посів друге місце на чемпіонаті Європи з жиму лежачи та виконав норматив Майстра спорту України.

Бахмут був для мене справжнім домом. З цим містом у мене пов’язані теплі спогади — Набережна, алея троянд і, звичайно, наша спортивна зала. Найяскравішим моментом для мене стали змагання, які ми проводили у власному залі, під час яких відчувалася особлива атмосфера єдності.

Під час переїзду до Кривого Рогу серйозних труднощів не виникало, але найбільшою проблемою було знайти комфортне обладнання для тренувань. Нове місце зустріло мене дуже тепло — було багато підтримки від нових знайомих і друзів. Одним із найбільших успіхів вважаю здобуте моїм вихованцем Даніілом Потомахіним третє місце на чемпіонаті світу з жиму лежачи.

Попри складнощі з тренуваннями — адже не всім подобається шум, який ми створюємо, — зараз у мене багато нових вихованців, бо працюю одразу у двох залах. Часто спортсменів приводять власники залів, хтось звертається особисто. Важливо завжди підтримувати своїх учнів, бути з ними на одній хвилі, враховувати їхній розвиток та вікові особливості.

Планую й надалі працювати у цій сфері й розвиватися як тренер, адже мені це справді подобається. Мрію щодня повернутися додому, у свій рідний Бахмут. Це бажання живе в мені завжди й додає сил рухатися далі.