Ідея соборності для українців завжди була актуальною та наріжною. Підтвердження розуміння українським народом єдності – незалежно від політичних кордонів, які розділяли нашу територію, – можна знайти у різних епохах. Так, наприклад, у «Топографічному описі Харківського намісництва», виданому в 1788 році, йдеться про народ, що проживає у трьох державах: Російській імперії (Лівобережжя і Слобожанщина), Речі Посполитій (Правобережжя) та в монархії Габсбургів (Галичина, Буковина і Закарпаття). У «Топографічному описі…» про українців йдеться: «...Коли вони збираються для поклоніння в Київ зі Сходу від Волги і Дону, із Заходу з Галичини і Лодомерії і ближче до Києва прилеглих місць, дивляться один на одного не як на іншомовних, але як на представників єдиного роду… всі ці розпорошені земляки і донині зберігають синівську повагу до матері своїх давніх країв міста Києва».

Прагнення до ідеалу монолітності народу, його об’єднання в соборній державі було притаманне різним національним рухам Європи. Хрестоматійні приклади втілення цього взірця – об’єднання Німеччини й Італії у ХІХ столітті. Італійці навіть запровадили поняття для опису політичної програми об’єднання різних народів – іредентизм. Український національний рух виступив із програмою іредентизму під час «Весни народів» 1848-1849 років – серії революцій, які прокотилися Європою від Франції до Валахії. Перша українська політична організація Головна Руська Рада, що постала у Львові, взяла активну участь у цих подіях. У маніфесті 10 травня 1848 року вона задекларувала: «Ми Русини Галицькі належимо до великого руського народу, котрий одним говорить язиком і 15 міліонів виносить, з котрого пілтреття міліона землю Галицьку замешкує». Серед збережених матеріалів Головної Руської Ради є анонімна стаття, в якій зазначається: «Від Тиси за Карпатами, по обидва боки від Дністра і Дніпра аж до берегів Дону розкинулися поселення одного слов’янського народу, чисельність котрого досягає 15 мільйонів. Тому призначенням такого великого народу не може бути, щоб у Європі займати побічне становище, щоб підпорядковуватись іншому».

Від другої половини ХІХ століття українська політична єдність (соборність) стала одним із провідних мотивів декларацій та діяльності національного руху по обидва боки від Збруча. Після 1865 року у версії пісні на слова наддніпрянця Павла Чубинського та музику галичанина Михайла Вербицького (саме вона пізніше стала основою гімну України) з’явилися такі слова: «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону, В ріднім краю панувати не дамо нікому». Створена у 1891 році в Полтаві таємна студентська організація «Братство тарасівців» проголошувала у програмі: «Самостійна суверенна Україна: соборна й неподільна, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказ». Пізніше гасло «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ» використав Микола Міхновський у брошурі «Самостійна Україна» (1900).

У 1895-му галичанин Юліан Бачинський у книзі «Ukraina Irredenta» проголосив: «Україна для себе! От і її клич. Вільна, велика, незалежна політично самостійна Україна – одна нероздільна від Сяну по Кавказ – от її стяг!». На практиці ідея соборності виражалася у співпраці українців – підданих різних держав. У 1870-х–1890-х роках із Російської імперії до Австро-Угорщини приїздили працювати Михайло Драгоманов, Пантелеймон Куліш, Михайло Грушевський. Там вони реалізовували таланти та задавали інтелектуальний імпульс життю української громади. 1906 року Михайло Грушевський писав: «За останніх двадцять або двадцять п’ять літ суспільність галицька привикла бачити й уявляти собі Галичину як духовний і культурний центр української землі, як ту духову фабрику, де виковується українська культура для цілої соборної України».

Перша світова війна, Лютнева революція 1917 року та розпад Австро-Угорщини восени 1918-го наблизили втілення ідеалу соборності. Символічною була зустріч вояків українських національних формувань – не на фронті Першої світової, де вони змушені були вбивати одне одного, а в урочистій атмосфері на батьківщині козацтва – острові Хортиця у квітні 1918 року. Галицький Легіон Українських січових стрільців на чолі з ерцгерцогом Вільгельмом (Василем Вишиваним) прийшов сюди разом із австрійськими військами, а Кримська група Запорізького корпусу військ УНР Петра Болбочана якраз прямувала до Сивашу. Не випадково назви обох формувань апелювали до традицій Запорозької Січі.

Процес об’єднання двох українських республік – УНР і ЗУНР – почався невдовзі після встановлення української влади у Східній Галичині, і ще до того, як Директорія УНР переможно увійшла до Києва. 1 грудня 1918 року на залізничній станції у Фастові представники ЗУНР і Директорії підписали «Передвступний договір» (тобто попередній чи прелімінарний). Статті угоди констатували непохитний намір ЗУНР «злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою». Зі свого боку, УНР проголошувала, що вона дає згоду «прийняти всю територію і населення Західно-Української Народньої Республіки як складову частину державної цілості в Українську Народну Республіку». Договір підписали: від УНР – Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Федір Швець, Панас Андрієвський, від ЗУНР – Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Передвступний договір ратифікували 3 січня 1919 року на першому засіданні Української Національної Ради – керівного органу ЗУНР. Для урочистого проголошення цієї Ухвали та завершення юридичного оформлення об’єднання двох республік до Києва було відряджено представницьку делегацію на чолі з віце-президентом УНРади Левом Бачинським.

22 січня 1919 року, в першу річницю проголошення незалежності УНР, в Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори. На них проголосили Універсал Директорії Української Народної Республіки про злуку із Західноукраїнською Народною Республікою. Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.

У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки. Наступного дня, 23 січня 1919 року, в приміщенні київського Оперного театру (сучасна Національна опера України) Трудовий Конгрес України обговорив згадані документи і схвалив їх. Ратифікувавши таким чином Універсал Директорії, Конгрес надав йому законного юридичного характеру. Президента УНРади Євгена Петрушевича незабаром обрали до складу Директорії. ЗУНР після об’єднання з УНР змінила назву на Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Розпочалася активна співпраця між обома державними утвореннями в економічній, військовій та культурних сферах.

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї східних та західних українців. Ще від початку 1918 року однією з найбоєздатніших військових формацій УНР стали Січові стрільці, основою яких були галичани та буковинці. Зі свого боку, східноукраїнські командувачі Михайло Омелянович-Павленко й Олександр Греків очолювали Галицьку армію.

Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Утім, Акт Злуки став символом і легендою для наступних поколінь борців за Україну.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався символом віри, ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

За часів радянського тоталітарного режиму проголошення незалежності УНР і День Соборності не відзначалися. Зі встановленням радянської влади всі українські свята були витіснені з суспільного дискурсу. Пам’ять про об’єднання УНР і ЗУНР зберігали мешканці Західної України й українська політична еміграція в країнах Західної Європи й Америки. 22 січня там урочисто відзначали свято незалежності та соборності Української держави.

Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України.

Український націоналістичний рух проголосив мету створення Української самостійної соборної держави (УССД). Старе гасло «від Сяну по Кавказ» Юліана Бачинського увійшло до слів Маршу українських націоналістів (гімну ОУН), написаного в 1929 році Олексою Бабієм. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних українських умов варіант пісні став Маршем української армії: «Веде нас в бій Героїв наших слава. Для нас закон — найвищий то наказ! Соборна українська є держава – одна на вік, від Сяну по Кавказ!”

21 січня 1990 року українська патріотична громадськість із нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР утворила між Івано-Франківськом і Києвом живий ланцюг єднання. Прикладом тієї «Української хвилі» стала акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Наша акція стала знаком ушанування подій Української революції. Кількість учасників акції достеменно невідома. Різні джерела називають від 500 тисяч до трьох мільйонів людей, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.

Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році. Через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані соборність залишається на порядку денному національних завдань. Відновлення соборності відбудеться після деокупації Криму й окремих районів Донецької і Луганської областей.

 12 квітня 1961 року о 9-07 за московським часом з космодрому Байконур у Казахстані стартував космічний корабель «Восток-1», пілотований 27-літнім старшим лейтенантом Юрієм Олексійовичем Гагаріним. За 108 хвилин він подолав 41 тисячу кілометрів і, здійснивши один виток навколо Землі, о 10-55 успішно приземлився поблизу поволзького міста Енгельс у Росії.

Юрій Гагарін здійснив те, про що люди мріяли віками, чого чекали і що готували упродовж десятиліть. Його політ став яскравим виявом здатності людини пізнавати світ і її вміння використовувати свої знання для втілення найнеймовірніших задумів.

Неможливо переоцінити значимість й грандіозність першого польоту людини в відкритий космос. З цього моменту почалась нова епоха, яка об‘єднала увесь світ – космічна епоха.
Яким же чином політ людини в космос відобразився на людині та людстві, в цілому? Насамперед, ця подія дала змогу зрозуміти, що наполеглива праця та найсміливіші прагнення – збуваються. Що межі пізнання людиною Всесвіту залежать тільки від бажання та цілеспрямованої розбудови технічних можливостей. Це розуміння окриляло. Нині людина вже не була «зачинена» лише в своїй планеті. Людина бажала більшого, і зробила перший вагомий крок в досягненні бажаного!

12 квітня 1961 року весь світ, із завмиранням серця, спостерігав за польотом Юрія Олексійовича. І коли все сталося, то на Землю повернувся новий герой, людина «іншого виміру», кумир та приклад до наслідування всіх послідуючих поколінь.

Кожен учень мав за честь прославляти «першу людину Космосу», бути чемним, вихованим, досягати неабияких успіхів у навчанні, хотіти здобути професію космонавт, як Юрій Олексійович Гагарін.

Навіть ім’я «Юрій» набуло такого поширення, що майже кожний 3-й хлопчик, був названий в честь шанованого космонавта. 

Не обійшла космічна тематика й назв установ – так навчальні заклади, різноманітні організації, крамниці, кінотеатри, гуртки тощо, називали в честь Ю. Гагаріна, або «космічними» назвами: «Космос», «Меркурій», «Орбіта»…
Космічна тема стала ведучою в мистецтві. Так виник новий жанр  - наукова фантастика, література про космічні подорожі, життя на інших планетах, роздуми про позаземне життя та нові винаходи, які значно прискорювали технічний прогрес, й загальну еволюцію людства.
Художники, музиканти, поети, своїми засобами, прославляли велику подію польоту, загадкову та манку атмосферу Космосу, героїчність космонавтів, перспективи людської цивілізації в нових умовах. 
Дуже поширеними були листівки та марки з зображенням космосу, ракет, та, безпосередньо, присвячені епохальній даті 12 квітня 1961 року.
В еру цифрових технологій, виповнюється 60 років, з того дня, коли весь світ був приголомшений повідомленням про початок нової ери – ери космічних польотів. 
Слід звернути увагу на те, що освоєння космосу стало надзвичайно важливим стимулом для розвитку цілого ряду напрямів і сфер сучасної науки й техніки, для розв'язання багатьох наукових, технічних і технологічних завдань, без яких здійснення космічних польотів і розв'язання нових, складніших завдань, пов'язаних з освоєнням космосу, було б неможливе. При цьому треба особливо підкреслити, що сфера використання науково-технічних досягнень, стимульованих потребами космонавтики, набагато ширша. Вони дістають дедалі більшого застосування як у виробництві, так і в побуті (медицина, дослідження резервних можливостей людини, радіотехніка, телебачення і т. д.).

Отже, можна говорити про два дуже важливі аспекти освоєння космосу. З одного боку,— це процес залучення космічних явищ у сферу практичної діяльності людини, а з другого — космізація земного виробництва, а якоюсь мірою і самого життя людей.

За допомогою сучасної космонавтики розв'язується також цілий ряд наукових і практичних завдань, що мають велике народногосподарське й економічне значення. Це ретрансляція телевізійних передач за допомогою космічних ретрансляторів, метеоспостереження, морська й авіаційна навігація із застосуванням спеціалізованих штучних супутників, супутникова система виявлення тих, хто зазнав біди, вивчення Землі з космосу. А в перспективі — організація на навколоземних орбітах сонячних електростанцій і виробничих підприємств для проведення технологічних процесів і операцій, які неможливі в земних умовах.

З давніх часів людству був цікавий зв'язок людини і всесвіту. Існує безліч філософських і релігійних течій, де душа пов'язана з космосом – початком нашого життя. Вчені всього світу вивчають походження та особливості зірок, планет, галактик. 

Сьогодні перед нашими сучасниками стоїть питання: як з'явився наш світ? Одні ми у Всесвіті? Це питання безпосередньо пов'язані з людиною. Наприклад, в сучасному житті використовуються дані, які ми отримуємо з космосу: скупчення туманностей, дощових хмар, затемнення. Це допомагає визначити погоду і спланувати багато важливих подій.

Слово «космос» з грецької перекладається як «порядок». Стародавні греки дуже любили порядок у всьому, і називали це гармонією. Багато давньогрецьких філософів були проти війн та інших факторів, які заважають спокійному й розміреному життю. Тому що саме гармонія в душі людини визначає його оточення. В залежності від внутрішнього стану ми будуємо відносини з тими чи іншими людьми і поступаємо в різних ситуаціях по-різному.

Питання взаємовідносин людини і космосу не тільки філософський, але і екологічний. Космос – вся навколишня нас природа. Природа може бути живою, мертвою або ще не народженій. Так, наприклад, у Всесвіті існує безліч планет з особливою формою життя, іноді кардинально відмінною від життя на планеті Земля. Крім того, в космосі є планети, схожі на нашу. На них життя ще не зародилося: не вистачає поштовху, який стане відправною точкою для початку нового розвитку. Щодо мільярдів зірок, планет і безлічі галактик, наша Земля – відносно мала і незначна. Однак варто пам'ятати: якою б маленькою не здавалася наша планета – вона є спільним домом для всіх людей. Турбота про неї, в першу чергу, запорука щасливого майбутнього. 

Піклуючись про свою планету, ми переносимо турботу і на весь космос. Нехай це досягнення невелике. Але варто тільки уявити: щорічно атмосфера Землі викидає в космос мільярди тонн горючих речовин, які здатні закрити навіть світло Сонця! Такі випадки вже були в історії, наприклад, під час великих війн або виверження вулканів.

 Саме тому завжди потрібно пам'ятати про взаємозв'язок людини і природи. Необхідно піклуватися про свій внутрішній стані і про оточення, і тоді можна покращити світ і Всесвіт у цілому.

Цей запис зробив Юрій Олексійович Гагарін, побачивши нашу планету з космосу. Скільки мудрості й простоти в цих рядках…Але вони якомога краще відображають ціль людини на планеті Земля. 

Так давайте ж прислухаємося до настанови епохальної людини, й будемо берегти всю красу й неймовірність нашого спільного дому – планети Земля!

 

 

 

З повагою, практичний психолог Король К.В.

до Дня Матері

      Травень – місяць, багатий на свята, найпишніша та найпрекрасніша пора весни. І одне з травневих свят в Україні називається просто, але стосується кожного з нас. Кожної людини, яка живе та ходить по землі. День Матері відзначається в нашій країні у другу неділю травня.

  Мати – найрідніша людина. Ії голос, яким би він не був, мелодійний чи ні, все одно наймилозвучніший. Теплі руки матері – це перше, що відчуває малюк. Ніжні дотики, колискова, ласкаві слова – все це прояви материнської любові, тепла. Мати – це та, хто дала життя, дала можливість з’явитися на цей світ, побачити сонце та небо, пробігтись зеленою травицею, проявити себе у цьому світі. Навіть, коли мама багато чого забороняла робити, життя, яке вона дала, дає можливість проявляти себе, творити у нашому світі, нести у нього свій труд, тепло своєї душі.

     Щастя й краса материнства в усі століття оспівувалися кращими художниками і поетами. І невипадково – від того, наскільки шанована в державі жінка, яка виховує дітей, можна визначити ступінь культури й благополуччя суспільства. Щасливі діти ростуть в дружній родині й під опікою щасливої матері.

  Історія свята така: у 1908 р. молода американка Анна Джервіс із Філадельфії виступила з ініціативою вшановування матерів у пам’ять про свою матір, яка передчасно померла. Анна писала листи до державних установ, законодавчих органів, видатних осіб із пропозицією один день у році присвятити вшануванню матерів. Її старання увінчалися успіхом – у 1910 р. штат Вірджинія перший визнав День Матері як офіційне свято. Хоча по суті це – свято вічності: з покоління в покоління для кожного мама – найголовніша людина для своїх дітей.

     Безумовно, День матері – одне з самих зворушливих свят, тому що кожен з нас з дитинства і до своїх останніх днів несе в своїй душі єдиний і неповторний образ – образ своєї мами, яка все зрозуміє, простить, завжди пожаліє і буде самовіддано любити незважаючи ні на що.

     День матері – це найкраща можливість нагадати мамі, як сильно ми любимо і цінуємо її. Це свято з кожним новим роком стає все більш популярним, і це не дивно, оскільки мама, споконвіку, була найріднішою і найдорожчою людиною для кожного. Незважаючи на те, що існує це свято не так давно, воно вже було схвалено і підтримано мільйонами українців. Протягом цих кількох років, День матері в Україні став чудовим приводом для того, щоб приїхати до мами, або зателефонувати їй, та сказати «спасибі» за її самовідданість, любов і підтримку.

      Існують традиції святкування даного свята в Україні. У нашій державі, цього дня, матінкам прийнято дарувати квіти і цукерки, але все ж кращий з усіх подарунків – це подарунок, зроблений своїми руками. Також, це чудова можливість провести день у сімейному колі: щось приготувати, відправитися на пікнік або зіграти в різні спортивні ігри. Кожну другу неділю травня, на вулицях багатьох міст, жінкам дарують різноманітні подарунки, такі як квіти орігамі, браслети та брошки. Крім України, це свято, відзначається також у всьому світі, причому традиції його змінюються залежно від країни.

    У цей день ми від усієї душі вітаємо дорогих мам зі святом. Хай світлом і добром відгукуються у душах дітей ваші нескінченні турботи, терпіння, любов і відданість!

 В. Симоненко

Вклонися їй

…жінки – матері нашого народу 

                                       О. Довженко

Коли малим ти вперше ставна ноги – 

Яка ж то радість матері була! 

Від тихої колиски до порога 

Вона тебе за руку провела. 

Вона прибігла стомлена з роботи, 

І, може, сон їй очі замикав, 

А дома – новий клопіт і турботи, 

І довга низка непочатих справ. 

І ти не знав, що терпли в неї руки, 

Коли вона сідала до стола 

І, затаївши біль в душі і муку, 

Із батьком річ проникливу вела. 

Вона писала: «Добре нам живеться, 

Ти ж про одне, про перемогу дбай. 

Уже синок наш бігає й сміється... 

Скоріше окупантів добивай». 

Вона усе тоді робити вміла, 

Вона усе тоді робить могла, 

Вона усім нам щедро уділила 

І ласки, і сердечного тепла, 

Їй не шкодуй синівської любові, 

Її мозолі й зморшки – все шануй, 

Вклонися їй, скажи привітне слово 

І руки працьовиті поцілуй. 

Навчись її всім серцем поважати 

І берегти від злоби і наруг: 

Радянська жінка – трудівниця, мати, – 

Вона твій перший і надійний друг. 

Їй по плечу, здається, світ підняти, 

Їй справи по плечу – великі і малі, 

Бо це ж вона, вона народу мати, 

А значить – Мати правди на землі.