В Україні існували всі назви спіднього одягу слов'ян: сорочка, кошуля, рубашка. Л. Нідерле вважає, що в давні часи слов'яни носили довгі сорочки (рубища), але вже в кін. 1 тис. н. е. носили також і короткі сорочки — властиво «сорочки». Таку сорочку зображено на бронзовій фігурі з могили на Полтавщині та на срібній фігурі з могили на Київщині. В подібні сорочки вдягнені скоморохи на фресках Софіївського собору в Києві. В сербів та хорватів відома назва — кошуля, в поляків — кошуля, в білорусів — кошуля, в чехів — рубашка та кошуля. В чоловічих сорочках 14-17 ст. комір називався ожерелям (жерелами) або сорочкою, він був пишно прикрашений і прищіпався. Тунікоподібну сорочку чоловіки носили у всіх місцевостях України крім Волині та Полісся. В Білорусі такі сорочки траплялися рідко. Сорочка «з уставками» характерна для України, а також Білорусі, Польщі, Чехії. Називається цей тип сорочок в Білорусі кивняровкою або кошулею, в той же час як тунікоподібна сорочка називається тут — сорочка. В Росії цей тип чоловічої сорочки не зустрічається взагалі. «Стрілкова» чоловіча сорочка була мало поширена в Україні, відома вона також в Білорусі, більш характерним цей тип сорочки є для балтійських країн, а також для Польщі. В Україні було відоме полотно під назвою «рубь».

«В с. Макарів сорочку з тонкого лляного полотна називали „пониток“, а з товстого лляного чи конопляного — „рубаха“».

На Поділлі рубашкою називали сорочку гіршої якості.

«…13 хусток ріжних і вишиваних, 12 сорочок різних, так зі золотом як вишиваних так і простих… По цьому списку найбільше з біля було сорочок, в обох рубриках 87, це свідчить про велику заможність купця Афендика.» (Опис майна заможного львівського купця Афендика): «Не більше сотні років тому, ще коли в зв'язку з соціальними умовами національний одяг тримався в вищих соціальних станах суспільства, вишивку на полотні виконували кольоровим шовком з додаванням срібної та золотої нитки. Тепер ці матеріали можна зустріти в плахтах заможних козачок лівої сторони Дніпра. В одязі звичайного народу вишивки шовком виконуються дуже рідко.» (1874 p.)^[12]

Вишивання шовком, срібною та золотою ниткою було характерне і для княжих часів.

«Відносно звичаю наших предків прикрашати одяг вишивкою, в літописі 1216 року згадується про вишитті опліччя сучасних руських воїнів. Ярослав Всеволодович перед початком липецької битви наказав своїм воїнам в будь-якому разі вбивати майбутніх полонених, навіть якщо їхні опліччя вишиті навіть золотом.»^[13]

«Для української вишивки притаманні прямі та ламані лінії, криві лінії властиві вишивці сріблом, золотом, шовком та шерстю. Український народний орнамент має чітко орнаментальний характер, тобто простий, реальний, не штучний.»