Життєпис

Народився 28 вересня 1929 року в селянській багатодітній родині в селі Стопчатів, на той час Коломийський повіт, Станиславівське воєводство, Польська Республіка (анексована Польщею ЗУНР); нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна.

Початкову освіту здобув у польськомовній школі в Яблунові, продовжив навчання в Коломийській українській гімназії, потім — у Яблунівській середній школі.

З осені 1945 року по літо 1946 року — ув'язнений за справою щодо звинувачення в належності до УПА. Дмитро публічно визнав свою належність до УПА, в інтерв'ю розповідав що його загін розпустили, а його відправили до школи.

У 16 років я став українським повстанцем. П'ятеро хлопців зі Стопчатова, у їх числі був і я, та п'ятеро із сусіднього Великого Ключева у квітні 1945-го приєдналися до сотні, якою командував Спартан. Перед тим гітлерівці упіймали мого брата Петра, бандерівця, який перебував у школі старшин УПА в Карпатах, і розстріляли його в Коломиї. Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: «Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата»

У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.

Член КПРС з 1954 по 1990 роки. З 1955 року — член ЦК ЛКСМУ.

Завідував відділом поезії редакції журналу «Жовтень» (нині — «Дзвін») у Львові, після переїзду до Києва у 1964 році працював у секретаріаті СПУ. Упродовж 1971—1978 pp. Дмитро Павличко редагував журнал іноземної літератури «Всесвіт».

Дмитро Павличко та Михайло Горинь на святі 500-ліття Запорозького козацтва, село Капулівка, 4 серпня 1990 року

Дмитро Павличко та його дружина Богдана в Донецьку. Праворуч — професор Володимир Білецький

Дмитро Павличко — один з організаторів Народного руху України, Демократичної партії України, перший голова Товариства української мови ім. Шевченка.

У 1990—1994, 1998—1999, 2005—2006 роках — народний депутат України. У 1990—1994 роках очолював комітет із закордонних справ Верховної Ради України.

У 2002 році став почесним професором НаУКМА. 1 вересня він прочитав інавгураційну лекцію на тему «Українська національна ідея».

З 21 жовтня 2005 року по 25 травня 2006 року — народний депутат України (фракція Української народної партії).

На IV Всесвітньому форумі українців, що відбувся в Києві 18–20 серпня 2006 року, Дмитра Павличка було обрано Головою Української всесвітньої координаційної ради.

За часів президентства Віктора Януковича неодноразово закликав до акцій масової непокори проти чинної української влади. Найбільшим злочином президента Януковича вважав підписання мовного закону. Розглядав російську мову як мову, що була й залишається мовою окупантів. У російсько-українському конфлікті висловлювався проти ДНР та ЛНР, виступав за заборону Комуністичної партії України. Закликав передати Києво-Печерську лавру Київському патріархату.

24 жовтня 2019 року в приміщенні Національного музею літератури України відбувся ювілейний вечір присвячений 90-річчю Дмитра Павличка, де за участі було презентовано п'ятий і анонсовано вихід шостого (останнього) томів мемуарів «Дмитро Павличко. Спогади» видавництва «Ярославів Вал».

Дмитро Павличко помер увечері 29 січня 2023 року у віці 93 років у Києві. 1 лютого його поховали в Стопчатові, на малій батьківщині поета, поруч із могилами його батьків на місцевому кладовищ

• Батько Василь Миколайович Павличко ( — після весілля 1957 ?

• Мати Параска Юріївна Бойчук ( —1955)

• Брат Петро

• Дружина Богдана

• Дочка Соломія / Соля (1958—1999)

  • до осені 1990 року зять Михайло Загребельний

  • онука Богдана (нар. 1987)

  • зять Богдан Кравченко (нар. 1946)

• Дочка Роксолана / Лана

• Поема Батько

Завдяки зусиллям Павличка вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Шекспіра в шести томах (видання «Дніпро» 1986 рік).

Український читач познайомився з Шарлем Бодлером, Павола Гвездослава, Луїшом де Камойншом та багатьма іншими іменами світової літератури. Своїми перекладами Павличко запропонував нове прочитання творів Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Мікеланджело Буонарроті, Федеріко Ґарсія Лорки, Хосе Марті, Сесара Вальєхо, Рубена Даріо, Йоганна Вольфґанґа фон Ґете, Генріха Гайне, Райнер Марія Рільке, Генріка Ібсена, Леопольда Стаффа, Ярослава Івашкевича, П'єра де Ронсара, Жозе-Маріа де Ередіа, Вітезслава Незвала, Христо Ботева та багатьох інших.

Захоплення Павличка сонетною формою вилилось у створення антології «Світовий сонет» (1983), яку свого часу готував, але не встиг реалізувати Микола Зеров. У цій антології українською мовою були опубліковані великі добірки сонетів Данте, Мікеланджело, Шекспіра, Шарля Бодлера, Павола Гвездослава Орсага, Янки Купали. Розширене видання антології, до якого крім перекладів увійшли й оригінальні сонети Павличка, з'явилося 2004 року у видавництві «Генеза» під назвою «Сонети».

Видання перекладів див. у списку творів.

• Літературознавство. Критика. Українська література. — Том 1. — Київ: Основи, 2007. — 566 с.

• Літературознавство. Критика. Світова література. — Том 2. — Київ: Основи, 2007. — 465 с.

Павличко був також Послом України в Республіці Польща в період з весни 1999 року по лютий 2002 року.^[30] Завдяки його клопотанню в центрі Варшави за пів кілометра від знаменитих Варшавських Лазенок в березні 2002 року було споруджено пам'ятник Тарасу Шевченку.