— Діти, скажіть, будь ласка: у що ви любите грати? (Вислухати кілька відповідей).

— А тепер подумайте: чому нам подобається гратися?

👉 Гра — це особливий вид діяльності, який супроводжує людину від самого дитинства.

У грі ми можемо:

уявляти себе кимось іншим — мандрівником, героєм, дослідником;

тренувати увагу, пам’ять, швидкість мислення;

вчитися працювати в команді та домовлятися з іншими;

випробовувати свої сили й відчувати радість перемоги.

Колись у минулому діти теж любили гратися. У них були свої ігри — стрибки через мотузку, «класики», «хованки». Так через гру передавалися традиції й дружба.

Отже, гра — це не просто розвага. Це спосіб пізнавати світ, вчитися жити серед інших і навіть зберігати культуру нашого народу.

— Як ви думаєте, чи можна уявити дитинство без гри?

— Правильно! Бо гра — це головна мова дитинства.

Пояснення: гра — це не лише розвага, а й спосіб пізнати світ, навчитися співпрацювати, передавати культуру.

— Діти, ви, мабуть, помічали, що грати завжди цікаво. Але чому ми так любимо ігри?

По-перше, у грі ми почуваємося вільними – можемо уявляти, придумувати нові світи, правила і ролі. Це приносить радість і гарний настрій.

Але гра — це не тільки розвага. У грі можна навчитися новому:

у настільних іграх ми тренуємо увагу, пам’ять і вчимося рахувати;

у спортивних іграх розвиваємо швидкість, витривалість і вчимося працювати в команді;

у рольових іграх тренуємо уяву, вчимося розуміти інших і розвивати свою мову.

Гра допомагає нам:

вчитися приймати рішення,

знаходити вихід із різних ситуацій,

спілкуватися з друзями, домовлятися,

розвивати терпіння та наполегливість.

Отже, гра — це маленька школа життя. Коли ми граємо, ми не лише весело проводимо час, а й стаємо розумнішими, сильнішими й добрішими.

Побудова ігрового поля (5 хв):

На дошці/ аркуші малюємо «місто» – у центрі «Старт», а далі кілька напрямків:

«Знання» (завдання на логіку)

«Творчість» (малювання, вигадування історій)

«Співпраця» (командні завдання)

«Дослідження» (цікаві факти, міні-експерименти)

Виходить карта з різними шляхами (як «вектори»).

Ігрові зупинки (20 хв):

Кожна команда чи дитина обирає, куди йти.

На зупинці – завдання. Наприклад:

Знання: розв’язати головоломку.

Творчість: придумати символ команди або короткий вірш.

Співпраця: скласти разом пазл.

Дослідження: відповісти на питання «Чому небо синє?» або «Що буде, якщо змішати воду і олію?».

За виконання завдання команда отримує «крок вперед» на карті.

Фінал (5 хв):

Коли команди доходять до «Фінішу», вони показують, яким шляхом ішли.

Обговорення: «Чому обрали саме цей шлях? Чого навчилися?»

Вправа «Мій вектор»: кожен малює стрілку на аркуші й записує в ній:

Що я дізнався нового?

Який вид діяльності був мені цікавий?

Що хочу спробувати наступного разу?

Потім всі аркуші ми прикріпимо на «Карту траєкторій» (плакат ).

Простими словами: це як фантазувати про майбутнє, уявити, що може статися, і вирішити, що з цього хотілося б, щоб стало реальністю.Різновиди форсайту

Швидкий/рапід-форсайт — сценарії мінімального часу, швидка ідея майбутнього.

Профорієнтаційний — коли учні разом уявляють майбутню професію або світ у 2030, як у статті «Професії майбутнього – 2030» .

Проєктно-організаційний — коли група створює план дій, як досягти задумане (формується спільне бачення).

Малюнки чи колажі: кожен малює своє бачення майбутнього.

Придумати рольову гру: потрібно уявити, якою буде школа, місто, професія у майбутньому.

На практичному занятті буде колективне голосування, де обиратимемо, який сценарій найбільш бажаний.

Ведучий називає тему (наприклад: «Їжа»).

Дитина повиннна описати якийсь предмет (яблуко, піца, шоколад), але не може називати його напряму.

Інші діти вгадують.

«Мовчазний меседж»

Одина дитина виходить до дошки.

Ведучий дає йому завдання показати без слів (наприклад: «Я хочу пити», «Мені холодно», «Я злюсь»).

Інші діти мають відгадати.

Так,щоб дружити! Щоб домовлятися! Щоб щось розповісти!

Правильно 👏 Спілкування допомагає нам краще розуміти одне одного. А які є способи спілкування?

- Розмовляти словами! Писати! Телефонувати!

Це все вірно. і це називається вербальна комунікація – коли ми говоримо словами.

А тепер уявіть, що я нічого не скажу, але зроблю так (усміхається, махає рукою). Що я хочу сказати?

-: Привіт!

Так! Це вже невербальна комунікація – коли ми спілкуємось жестами, мімікою, інтонацією.

А скажіть, якщо я кажу «Я рада вас бачити» таким голосом (бурчить, відвертається) – ви мені повірите?-

- Ні! Бо видно, що ви сердитесь!

Молодці! Значить, невербальні знаки іноді говорять більше, ніж слова.

Діти: Не перебивати! Слухати! Говорити ввічливо! Казати «дякую»!

- Чудово 💡 Це і є етикет – правила культурного спілкування.

А ще є етика – це коли ми думаємо, що добре, а що погано. Наприклад: допомогти другові – добре, а насміхатися – погано.

А зараз давайте зіграємо.

Я покажу емоцію без слів, а ви спробуйте відгадати. (Керівник показує «здивування».)

Діти: Ви здивовані!

Правильно! А тепер ваша черга!

(Діти по черзі показують емоції, клас відгадує.)

Бачите, ми з вами щойно спілкувалися без слів – і все зрозуміли! Отже, спілкування – це не тільки слова, а й жести, міміка, інтонація.

А ввічливість і повага роблять наше спілкування приємним.

Діти: Так!

Домовились! Від сьогодні всі стаємо майстрами гарного спілкування! 🙌

«Етикетний кошик»

Керівник заздалегідь готує картки із ситуаціями (наприклад: «Ти запізнився до школи», «Тобі дали подарунок», «Ти випадково штовхнув друга»).

Діти тягнуть картку і показують, які чарівні слова треба сказати.

🎲 «Комплімент по колу»

Діти сідають у коло.

Кожен повинен сказати приємне слово (комплімент) своєму сусіду.

👉 Розвиває позитивну вербальну комунікацію і вміння підтримувати один одного.

1. Гра «Котилася торба»

Гравці: від 6 осіб.

Хід гри: діти стають у коло. Один тримає в руках м’яч або торбинку й ходить навколо, примовляючи:

«Котилася торба з високого горба…»

На слова «кому, кому — вибирай швидше самому» дитина кладе м’яч комусь за спину. Той має швидко підняти й наздогнати ведучого. Якщо зловить — міняються ролями.

Ділимося на невеликі групи, самостійно або з рідними.

Завдання:

1. придумати нову гру, яка поєднує щось від старовинних ігор і сучасних.

Підготувати презентацію результатів.

2. Дайте відповіді на запитання:

.Що нового дізналися про ігри?

Чому вони важливі в житті дітей?

Які ігри ми можемо зберегти для наступних поколінь?

Домашнє завдання (за бажанням):

Запитати у батьків чи бабусі/дідуся, у які ігри вони грали в дитинстві, і спробувати принести одну з таких ігор на заняття.

Гравці: 10 і більше.

Хід гри:

Діти діляться на «гусей» та «вовка».

«Гуси» стоять в одному кінці майданчика, «вовк» — у центрі.

«Гуси» кличуть: «Гуси-гуси!» — «Вовк» відповідає: «Га-га-га!»

Після короткого діалогу «гуси» біжать на інший бік, а «вовк» ловить. Спійманий стає «вовком».

Гравці: 6 і більше.

Хід гри: діти стають у коло, обирають «Подоляночку», яка стає всередині. Співаючи пісеньку, усі рухаються по колу. На слова «припади до землі» — Подоляночка присідає, а потім вибирає собі пару для танцю.

4. «Горю, горю, пень!»

Гравці: від 6 осіб.

Хід гри:

Діти стають у коло, один — у центрі (це «пень»).

Усі промовляють: «Горю, горю, пень!»

«Пень» відповідає: «За три дні згорю!»

Діти: «А кого візьмеш із собою?»

«Пень» називає ім’я когось із кола — і обидва починають бігати навколо. Хто перший сяде на місце іншого — той виграє, а другий стає «пнем».

Ці ігри веселі, рухливі й водночас пов’язані з українською культурою, тому діти зможуть не лише погратися, а й відчути себе частиною традиції.

Хочете, я складу для вас сценарій заняття з цією добіркою ігор (бесіда + практична частина з вибраними іграми), щоб його можна було одразу провести на уроці чи гуртку?

Ось тут нам допомагає асертивна поведінка. Це коли ми можемо чесно і спокійно сказати про свої почуття та бажання, не ображаючи інших і не дозволяючи ображати себе.

Що таке асертивність?

Це не агресія (бо агресивна людина кричить, свариться, ображає).

Це не пасивність (бо пасивна людина мовчить, терпить, погоджується на все).

Це вміння говорити прямо і спокійно: “Мені це подобається / Мені це не підходить / Я згоден / Я не хочу”.

Приклади ситуацій

👩‍🏫 Давайте розглянемо кілька прикладів.

Друг кличе гуляти, але у вас багато домашніх завдань.

Пасивно: “Ну добре…” (і страждати, що не встигаєш).

Агресивно: “Відчепись, я не піду!”

Асертивно: “Я хочу зробити уроки, тому сьогодні не піду гуляти. Можу завтра.”

-Хтось бере вашу ручку без дозволу.

Пасивно: мовчати і сердитися.

Агресивно: вирвати ручку і накричати.

Асертивно: “Будь ласка, не бери мої речі без дозволу. Якщо треба — можеш попросити.”

Правила асертивної поведінки

Говори спокійно, без крику.

Використовуй слова “Я” (наприклад: “Я відчуваю…”, “Мені потрібно…”).

Поважай почуття інших.

Дозволяй собі відмовляти.

Пам’ятай: ти маєш право на власну думку.

👩‍🏫

Чудово! Але чи знаєте ви, що існують ігри справжні та псевдоігри?

🎲 Що таке гра?

У грі завжди є правила, яких усі дотримуються.

Є мета — виграти, навчитися, отримати задоволення.

Є гравці, які погоджуються на ці правила.

👉 Наприклад, у футболі є правила, у “Морському бої” — свої, у класиків — свої.

🚫 Що таке псевдогра?

Це коли немає чітких правил.

Хтось робить вигляд, що грає, але насправді хоче лише повеселитися або пожартувати над іншими.

У псевдоіграх часто хтось почувається ображеним.

👉 Наприклад, коли один “жартома” штовхає іншого, а той сердиться. Це вже не гра, бо немає домовленості та правил.

🤝 Чому важливо розрізняти гру і псевдогру?

Гра об’єднує і робить друзями.

Псевдогра може зіпсувати стосунки, бо хтось не отримує задоволення.

👧

Ні, ми можемо показати жестами або мімікою!

👩‍🏫

Так! У грі ми часто використовуємо несловесну комунікацію:

жести (махати рукою, показати “стоп”),

міміку (посмішка, здивування),

рухи тіла (нахил, поворот, поза),

погляд (домовленість очима).

👉 Наприклад, у “Мафії” гравці домовляються поглядом, у футболі — жестами показують, куди бігти, у “Крокодилі” — взагалі ніяких слів немає, лише рухи.

🎭 Міні-вправи

“Крокодил”: один учень показує дію без слів, інші відгадують.

“Мовчазний футбол”: уявіть, що ви граєте, але не можна говорити — лише показувати жестами.

“Емоція”: один учень показує обличчям якусь емоцію (радість, сум, здивування), інші мають вгадати.

Отже, справжня гра — це коли є правила і всі згодні грати. Псевдогра — коли правил немає, і хтось почувається ображеним.

У грі ми можемо спілкуватися не лише словами, а й жестами, мімікою, рухами. Це допомагає краще розуміти одне одного.

Гра «Комплімент по колу» (5 хв)

Ведучий:

– А тепер зробимо одне одному подарунок – комплімент! Кожен каже щось приємне сусідові. Це може бути: «Ти гарно малюєш», «Ти добрий друг», «Мені подобається твоя усмішка».

(Гра проходить по колу.)

Після гри:

– Як ви себе почуваєте? Що змінилося у вашому настрої?

Гра «Міміка і жести» (7 хв)

Ведучий:

– Спілкування – це не лише слова. Давайте спробуємо говорити емоціями. Один учасник отримує картку з емоцією (радість, злість, здивування, смуток, гордість). Він показує її лише мімікою і жестами, без слів. Інші відгадують.

Після кількох прикладів:

– От бачите, ми розуміємо одне одного навіть без слів. Це теж дуже важливо у грі та спілкуванні.

Гра «Миротворці» (6 хв)

Ведучий:

– Уявімо ситуацію: двоє дітей посварилися через іграшку. Як нам зробити так, щоб усі залишилися задоволені?

(Двоє учасників грають роль «сварки», інші пропонують варіанти вирішення: поділитися, домовитися про чергу, вигадати спільну гру.)

Висновок:

– У спілкуванні важливо шукати не хто «винен», а як зробити так, щоб усім було добре.

Ведучий:

– Уявіть, що завтра у школі відбудеться Свято Дружби. Які масові ігри ви б придумали?

(Діти пропонують ідеї. Ведучий записує на дошці/фліпчарті. Наприклад: хороводи, естафети, конкурси пісень, танцювальні флешмоби.)

– Молодці! Кожна ідея важлива. У святі немає неправильних ігор, головне – щоб усім було весело.

Вправа «Міні-режисери» – 10 хв

Ведучий:

– Поділимося на невеликі групи. Кожна група придумує маленьку масову гру для свята.

Приклади завдань:

придумати веселу естафету;

придумати гру-танець, щоб усі могли брати участь;

придумати конкурс-кричалку або пісню.

(Діти працюють 5 хв, потім представляють свої ідеї.)

Вправа «Гра-імпровізація» – 8 хв

Ведучий:

– А тепер спробуємо зіграти одну з придуманих вами ігор.

(Вибирають найпростіший варіант і проводять його разом – наприклад, естафету з уявними предметами, танцювальну забаву або хороводну гру.)

Половина дітей показує емоцію (радість, страх, здивування).

Інша половина відгадує.

Потім міняються.

👉 Пояснення: глядач уважніше дивиться, коли від нього щось залежить.

«Інтерактивна казка» (10 хв)

Ведучий починає казку:

«Одного разу Сніговик прокинувся і вирішив піти в гості до… (хто?). Там він зустрів… (кого?). І разом вони… (що робили?).»

👉 Діти по черзі додають сюжет.

Казка виходить смішна й непередбачувана.

🎭 Картки для жанрів публічного виступу

🔹 Інформативний виступ

(Розкажи коротко цікавий факт або новину)

Розкажи, що ти знаєш про космос.

Який твій улюблений вид спорту? Поділися цікавою інформацією.

Розкажи щось нове про тварину, яка тобі подобається.

Який винахід, на твою думку, змінив світ?

Поділися фактом, якого, мабуть, не знають твої однокласники.

🔹 Агітаційний виступ

(Переконай слухачів зробити щось разом)

Заклич однокласників прибрати шкільний двір.

Переконай друзів записатися в спортивну секцію.

Умов свій клас взяти участь у шкільному концерті.

Вигадай промову, чому потрібно берегти природу.

Запроси всіх підтримати твою ідею для свята.

🔹 Урочистий виступ

(Привітай, побажай, піднеси настрій)

Привітай колектив із «Днем дружби».

Скажи урочисту промову на честь перемоги в конкурсі.

Склади побажання гуртківцю на день народження.

Привітай керівників із Днем знань.

Виголоси промову за дружбу вашого класу.

🔹 Гумористичний виступ

(Розкажи щось смішне або жартівливе)

Розкажи кумедний випадок із домашнім улюбленцем.

Придумай смішний діалог між олівцем і гумкою.

Розкажи жарт про школу.

Придумай історію про те, як твій рюкзак вирішив піти на прогулянку без тебе.

Розкажи, що б сталося, якби будильник вирішив… поспати.

📌 інформативним – коли ділишся знаннями;

📌 агітаційним – коли закликаєш діяти;

📌 урочистим – коли вітаєш і створюєш святковий настрій;

📌 гумористичним – коли жартуєш і веселиш.

Кожен із вас може стати гарним оратором – головне не боятися і говорити від душі».

👉 Міні-вправа: Ведучий передає «чарівний мікрофон» (іграшку чи ручку).

Кожен вихованець за 20 секунд робить міні-виступ у будь-якому жанрі.

Вчитель:

– У мене є чарівний мікрофон (передаємо іграшку/ручку). Хто його тримає – той виступає. Ваше завдання: представитися і сказати 2–3 речення на тему, яку я вам дам.

Приклади тем:

Моя улюблена страва.

Найцікавіший день у школі.

Якою суперсилою я хотів би володіти.

Діти по черзі виступають. Після кожного – короткі аплодисменти.

Гра 2. «Виступ за хвилину» (10–12 хв)

Вчитель:

– Тепер завдання складніше: ви отримуєте картку з темою і маєте 1 хвилину розповідати. Я засічу час.

Приклади тем:

Чому важливо мати друзів.

Мій улюблений вид спорту.

Що б я зробив, якби став президентом.

Три речі, без яких я не можу жити.

– Коли час закінчиться – я плесну в долоні. Інші діти піднімають картки «лайк» 👍, якщо виступ був цікавим і зрозумілим.

Гра 3. «Жести і міміка» (5–7 хв)

Вчитель:

– Тепер давайте подивимось, як жести і міміка допомагають у виступі. Я скажу фразу, а ви повторіть її з різними емоціями.

Фраза: «Я вас слухаю».

Скажіть серйозно.

Скажіть весело.

Скажіть із подивом.

Скажіть так, ніби ви трохи сердиті.

– Ви помітили, як від емоцій змінюється зміст? Отже, важливо не тільки що ми говоримо, а й як ми говоримо.

Гучний і чіткий голос.

Контакт очима з аудиторією.

Жести і міміка.

Впевненість у собі.

– Скажіть, що вам сьогодні найбільше сподобалося? (коротке коло вражень).

– Пам’ятайте: кожен з вас може стати чудовим оратором, головне – тренуватися і не боятися!

– Яку гру я сьогодні запам’ятав найбільше?

– Для якого свята я придумав би свою гру?

– Чому важливо враховувати глядачів у виборі гри?