В ході битви з поляками, стало очевидно, що молодший син Андрій здатний відректися від усіх заради любові до жінки. Не пробачивши йому слабкості, боягузтва і зради, Тарас Бульба власноруч його вбив, навіть не поховавши. “– Стій же й не ворушися! Я тебе породив, я тебе й уб’ю! – промовив Тарас.”

А заради старшого сина, який був справжнім воїном, і сміливо боровся за батьківщину, він готовий був на все. Але доля виявилася жорстока до старого козака і відняла у нього і Остапа. Той був полонений і страчений у Варшаві. Тарас Бульба був присутній при страті сина і нічого не зміг вдіяти. 

«…промовив слово до козаків, – не на те, щоб їх підбадьорити, бо знав він, що й без того міцний дух мають козаки, а просто самому кортіло висловити все те, що було в нього на серці».

Останні миті життя самого Тараса сповнені героїзму і самовідданої любові до товаришів по зброї. Тарас не думав про свою швидку і болісну смерть, не відчував болю в палаючих ногах. Він був сповнений бажання виручити своїх відважних соратників, які потрапили в біду, він допоміг їм врятуватися, сподіваючись на те, що друзі його продовжать святу справу, на яку він життя своє поклав. Безсумнівно, Тарас Бульба був героєм свого часу. 

Чи не дозволяв сперечатися з ним, міг накричати, вимагав підпорядкування. Коли Анрій зрадив батьківщину Тарас сприйняв його як ворога і вбив його. Ось таким суворим він був по відношенню до своєї сім'ї.