Освіту Павло розпочав з Стародубської гімназії. Сімейні традиції, як і традиції всієї тодішньої аристократії Російської імперії, вимагали, щоб юний Скоропадський пішов шляхом військовика (військова кар'єра приваблювала). 1886 року Павло вступив до Петербурзького Пажеського корпусу, успішно закінчив його у 1893 році. Молодого офіцера призначили на службу до Кавалерґардського полку, де тимчасово виконував обов'язки командира ескадрону. За два роки Павло отримав призначення на посаду полкового ад'ютанта цього полку, у грудні1897 року став поручником. 
З початком російсько-японської війниподав рапорт з проханням перевести його на фронт у діючу армію. Наприкінці лютого 1904 року виїхав з Петербурга вМаньчжурію.

З 16 березня 1904 року служив у Мукдені, в складі 1-ї Маньчжурської армії. Він бувосавулом 3-го Верхньоудинського полкуЗабайкальського козачого війська. 1 травня молодого офіцера перевели в штаб, на посаду ад'ютанта генерал-лейтенанта Федора Келлера, командувача Східного загону Маньчжурської армії. Проте 1 жовтня Скоропадський покинув штабну роботу за власним бажанням і став командиром 5-ї сотні 2-го Читинського полку забайкальских козаків. Його загони брали участь у розвідувальних операціях та блискавичних нападах на тили противника.

29 жовтня 1904 року за заслуги в боях проти японців з 20 квітня по 4 липняімператор Микола ІІ нагородив українського офіцера орденом Святої Анни3-го ступеня з мечами і бантом[2]. Його також було нагороджено Георгіївською зброєю «За хоробрість»[Коли?].

В травні 1905 року Скоропадського призначили на посаду ад'ютанта генералаМиколи Ліневича, командувача російськими військами на Далекому Сході[3]. На цій посаді він пробув до 7 листопада.

У грудні 1905 року імператор Микола ІІ призначив Скоропадського своїм фліґель-ад'ютантом, із наданням званняполковника.

4 вересня 1910 року полковник Скоропадський став командиром 20-го драгунського Фінляндського полку, лишаючись фліґель-ад'ютантом. У 1912році йому було присвоєно звання генерал-майора імператорського полку.Перша світова  війна З початку Першої світової війни Павло Скоропадський відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном. Подальша військова служба проходила вдало, і незабаром він вже командував гвардійською кавалерійською дивізією. Відзначився в боях з німцями під Каушеном і Трисвятами. Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта Павло Скоропадський 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командувача цього корпусу, Павло Петрович вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

Нагрудна зірка Ордена Червоного Орла, врученого Павлу Скоропадському під час відвідин Німеччини 1918 року.

Російсько-японська війна (1904–1905)осавул 3-го Верхньоудінського полку Забайкальського козачого війська:нагороджений за найвищим наказом Миколи II від 29 жовтня 1904 року за заслуги у боях проти японців з 20 квітня по 4 липня 1904 року.

Перша світова війна (1914–1917)генерал-майор, почет Його Імператорської величності, командир 1-ї бригади 1-ї гвардійської кавалерійської дивізії:нагороджений за найвищим наказом Миколи II від 13 жовтня 1914 року за відмінне командування лейб-гвардії Кінним полком з формулюванням: «керуючи в бою 6 серпня під Краупішкеном центром бойового порядку, незважаючи на лютий артилерійській і рушничний вогонь противника, захопив частину позиції противника і утримав її, не допустивши навіть німціввідійти без величезних втрат, завдяки чому вельми сприяв кінцевому успіху».

за нормалізацію українсько-німецьких відносин (1918).

Меморіальна дошка на вулиці Інститутській, 20/8 вКиєві

11 січня 1898 року Павло Скоропадський одружився з російською аристократкою Олександрою Дурново, дочкою генерал-лейтенантаПетра Дурново і його дружини Марії, уродженої княгині Кочубей.

Подружжя Скоропадських мало шестеро дітей:

 

 

 

 

Інший сучасник Скоропадського Петро Врангель, якому гетьман пропонував бути начальником штабу у своїх спогадах писав:

Про взаємими гетьмана з Німеччиною згадував й Антон Денікін:

Видатний український історик та філософ Мирослав Попович у книзі «Червоне століття» каже, що «режим Скоропадського — це правоцентриський авторитарний режим, але немає жодних підстав вважати його антиукраїнським».

Підводячи підсумки, Попович пише, що насправді, уряду Скоропадського вдалось добитись внутрішньої стабільності, збити хвилю погромів і бандитизму, стабілізувати фінанси, нормалізувати торгівлю і створити передумови для економічного пожвавлення, принаймні в сільському господарстві.

До речі, на карті позначено Крим як українську територію. Тож маємо перед очима автентичний історичний документ, який спростовує брехливу тезу московської влади, що Крим, мовляв, Хрущов подарував Україні за часів СРСР. На цьому у своєму виступі наголосив депутат Львівської обласної ради Михайло Барбара.