По-перше, все відбувається вдома сім’ї Журден, по-друге, за часом це займає всього одну добу, по-третє, є центральна подія, навколо якої обертається сюжет. Що стосується героїв комедії, то кожному з них властива одна яскрава сатирична риса.

Однак, провівши ретельний аналіз комедії “Міщанин-шляхтич”все-таки можна побачити деякі відступи від класичного напряму. Дію п’єси не назвеш єдиною в повному розумінні цього слова. Мольєр вводить тему кохання, яка поступово відходить на другий план. Але це виглядає цікаво на тлі всієї дії. Мовою комедії є мова народна, що теж викликає цікавість. А, головним чином, комедія виділяється за рахунок балетних номерів.

Не можна забувати, що сам автор вказав на жанрову особливість твору – це комедія-балет. І балетні номери не заважають реалістичності сюжету, навпаки, підкреслюють його. Кожен герой комедії дуже артистичний, що, до речі кажучи, ускладнює постановку п’єси на сцені.

Засобом комічного у "Міщанині-шляхтичі", по-першу, стає гумор. Це веселий сміх над наївністю героя. Адже до пуття в пана Журдена нічого не виходить. У новому вбранні Журден виглядає так, що служанка Ніколь не може стримати сміху. Хазяйновита та розсудлива дружина Журдена також намагається повернути чоловіка до реальності: «Вірно, надумав посмішити людей, коли вирядився таким блазнем?». Дуже комічно драматург демонструє повну неспроможність Журдена до великосвітських танців. Пісні аристократів видаються учневі нудними та тоскними, він любить невигадливі народні мелодії: «Про овечку». Вчитель філософії натовкує свого учня прописними істинами. Сміх до того ж викликає стійкість та впертість героя, який терпить весь цей хаос у своєму домі заради мети – виглядати справжнім аристократом.

Ще одним засобом комічного в творі є сатира – осудливий, злий сміх. Мета героя не варта виїденого яйця. Серед світу аристократів Журденом цікавляться лише пройдохи типу Доранта, точніше, цікавляться його грошима. Автор наголошує, що дворяни не є кращими за міщан, а часто навпаки. До того ж пан Журден заради своїх дурних ідей порушує лад та спокій у родині. Він навіть хоче пожертвувати щастям дочки Люсіль – забороняє ії виходити заміж за коханого Клеонта, який не є дворянином. Батьки Журдена були купцями, але тепер герой намагається будь-що відхреститися від них.

Іронія – сміх, прихований за удавано-серйозним, також використовується як засіб комічного. Вчителі та кравець лестять своєму бездарному учневі, з серйозним виглядом захоплюються його «успіхами», називають його «ваша милість», «ваша світлість» - дворянськими титулами. З таким само серйозним виглядом проголошують нісенітниці «турки», а насправді – перевдягені посланці Клеонта. Останній за допомогою слуги все-таки вирішив домогтися руки Люсіль і видав себе за турецького аристократа.