22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська вермахту завдали могутнього артилерійсько-мінометного удару по радянській території. За короткий час танкові й моторизовані частини гітлерівської армії перетнули кордон СРСР. Ворожа авіація завдала удару по військових об’єктах, аеродромах, по містах і важливих промислових центрах країни. Повітряних атак зазнали Львів, Рівне, Житомир, Київ, Одеса, Севастополь, а також населені пункти, розташовані на території балтійських республік, Білорусі, Російської Федерації, Молдавії

На початку вересня 1941 р. німецькі танкові підрозділи з півночі форсували Десну і з півдня в районі Кременчука — Дніпро. Лише 17 вересня Ставка дала наказ залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. 19 вересня у Київ вступили частини німецької армії

Конфлікт, що розгорався в Європі та світі, не міг залишити жодну з політичних сил та її діячів осторонь від нього. Українці знову стали плекати надії, що новий загальноєвропейський конфлікт створить умови для відродження власної держави.

Український національний рух напередодні Другої світової війни гуртувався навколо декількох центрів. Перший центр був представлений урядом УНР в екзилі на чолі з А. Лівицьким, що мав свої представництва в різних країнах Європи. УНРівці не мали чіткої єдиної позиції щодо того, чий бік зайняти. Частина заявили свою прихильність ідеалам демократії і, відповідно, тяжіли до англо-французької коаліції. Однак швидка поразка Польщі, а згодом Франції, переконала прихильників відновлення УНР у необхідності спроб налагодити співпрацю з ІІІ рейхом. Крім того, військові структури УНР висунули ідею створити на Волині збройні загони «Січі», які з початком радянсько-німецької війни мали організуватися в армію, котра разом з німецькими військами мала б звільнити Україну від більшовизму. Реалізація цієї ідеї почалася в середині 1940 р., а далі вилилася в створення «Поліської Січі» під керівництвом Тараса Бульби (Боровця).

Також стратегічної мети порятунку Севастополя і визволення Криму не досягла й Керченсько-Феодосійська десантна операція (25 грудня 1941 — 2 січня 1942 р.). Червона армія змогла лише звільнити від ворога Керченський півострів.

Програма подальшої боротьби за незалежність ОУН(Б) була проголошена на Другому великому зборі (Краків, квітень 1941 р.). Вона передбачала, що ця боротьба буде вестися, спираючись на сили українського народу. Відкидалась орієнтація на чужі потуги, особливо на історичних ворогів України.

ОУН(Б) велику увагу приділяла питанню створення української армії. З цією метою вона використовувала будь-які можливості для підготовки відповідного командного складу й набуття бойового досвіду. За згодою з німецькими військовими і розвідкою, діячі ОУН(Б) проходили вишкіл в поліцейських школах та старшинській школі в Кракові. Навесні 1941 р. у складі спецпідрозділів абверу створили батальйони «Роланд» і «Нахтігаль».

30 червня 1941 р. був утворений Державний комітет оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота політичної, державної та військової влади в країні.

З початком німецької агресії розгорнули масовий призов до лав Червоної армії. У перші місяці війни у 16 областях України було мобілізовано 2 515 891 осіб. Крім того, активно створювалося народне ополчення з осіб, які не підлягали призову за віком чи станом здоров’я. До нього на кінець 1941 р. вступило бл. 1300 тис. осіб. Для решти населення проводились заняття з цивільної оборони, організовувалися курси медичних працівників.

Цивільне населення на будівництві протитанкових укріплень, 1941 р.

Незважаючи на такі масштабні організаційні дії, людський потенціал України був використаний лише частково. Мобілізаційні заходи на західноукраїнських земляхбули повністю зірвані. Це пояснюється швидким просуванням ворога, негативним ставленням більшості населення західноукраїнських земель до радянської влади, репресивними діями НКВС тощо. Більшість чоловіків, котрих мобілізували в Україні, у 1941-1942 рр. загинули або потрапили в полон (227 тисяч полонених нацисти відпустили), або розійшлися по домівках, дезертирувавши з Червоної армії. Як наслідок, під нацистською окупацією опинилися 92 % довоєнного населення УРСР.

В одному із військкоматів, червень 1941 р.

Більш дієвими були заходи з переведення промисловості на випуск продукції для фронту. Вдалося досить різко збільшити військове виробництво, але воно не могло покрити тих втрат, яких зазнала Червона армія у прикордонних боях. Крім того, швидке просування ворога ставило на порядок денний питання з евакуації матеріальних цінностей. До східних районів СРСР було вивезено понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості, 23 потужні будівельні організації та майно 9 залізничних господарств, 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуювали установи Академії наук УРСР, 70 вишів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб, з яких половину становили висококваліфіковані робітники та інженери. Усі ці підприємства на нових місцях вже через декілька місяців випускали військову продукцію. Евакуйовані з України підприємства становили половину промислових потужностей, введених в експлуатацію у східних районах СРСР у роки війни.

Завдяки вивезеному устаткуванню та обладнанню у східних районах СРСР виробництво металургійних підприємств збільшилось у 1,5 рази порівняно з довоєнним часом, хімічна промисловість у 1943 р. повністю відновила свої об’єми. Загалом станом на кінець 1942 р. радянський оборонний комплекс виробляв зброї більше, ніж вся промисловість Німеччини й окупованої нею Європи — «Магнітогорськ переміг Рур» (центри військового виробництва СРСР та Німеччини під час війни).

Усе, що не підлягало евакуації, передбачалося знищити: було зруйновано сотні промислових підприємств, шахт, підірвано цілі вулиці населених пунктів (у Києві, Харкові та ін. містах), спалено тисячі гектарів незібраного врожаю, лісів тощо. Так, наприклад, при евакуації Запоріжжя підірвали Дніпрогес, але населення та військові частини, що перебували внизу за течією, не були попереджені, і їх змила хвиля води з водосховища. Загинуло близько 20 тис. бійців Червоної армії і нез’ясована кількість мирного населення. В Одесі при відступі Червоної армії затопили приморські квартали разом з мешканцями, а поранених червоноармійців разом з машинами скинули в море. У Києві радіокерованими вибуховими пристроями було вщент зруйновано Хрещатик, Успенський собор Києво-Печерської лаври. У Західній Україні при відступі співробітники НКВС знищили 22 тис. політичних в’язнів безпосередньо в тюрмах.

Підрив Дніпрогесу, 1941 р.

• Які мобілізаційні заходи були проведені радянською владою в Україні?

У в'язницях Львівської області (Львів, Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам'янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин) було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в'язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) - 3 тис. 301, у тюрмах Станіслава - 2 тис. 500, Луцька - 2 тис. 754, Рівного - 150, Дубно - 1 тис. 500, Ковеля - 195, Тернополя - 1 тис., Перемишля та Добромиля - 2 тис. в'язнів. Більшість із них були українці, незначний відсоток становили поляки, бл. 10% - євреї.