Осінь пензлика взяла

Малювати почала.

В білокорої берізки

Золотила довгі кіски.

Став багряним колір чуба

В мудрого дідуся-дуба.

Дві сестрички, дві осички,

Стали жовті, мов лисички,

А навкруг, навкруг травиця

Тихо, тихо золотиться.

Ось палахкотить калина,

Горобина і шипшина.

Не вгаває щедра осінь,

А малює неба просинь.

Ще- маленькі павутинки,

Сірий дощик і хмаринки...

Пензлик біга без упину-

Гарна в осені картина!

Їх  нелюд-снайпер відіслав  на  небо…
Всі,  як  один, вони  тепер  у  Бога.
Ні  почестей,  ні  слави  їм  не  треба,
Вони  життя  поклали  не  для  цього.

Їх  очі  дивляться  на  нас  з  пітьми  безодні,
Що  там  попереду  –  чи  щастя,  чи  руїна?..
Найкращий  пам’ятник  Небесній  сотні  –  
Єдина  і  щаслива  Україна!

 «МОЯ СВІЧА»

Аніж  проклинати  темряву,

                         краще  запалити  

одну  маленьку  свічку…

Туманний  вечір  ближче,  ближче…
Та  я  його  у  серце  не  впущу!
Відправлю  сонце  спати  на  горище,
Тихенько  встану  й  запалю  свічу

І  на  своє  поставлю  підвіконня,
Щоб  осявала  радісно  вікно…
А  вітер  тихо  бубонить  спросоння
Про  те,  що  не  збулось,  чи  вже  збулось  давно.

Весняним  громом  північ  відгуркоче,
І  місяць  клюне  зорі,  як  курча…
Хай  знають  люди  –  десь  посеред  ночі  
Горить  свіча…  Для  них  горить   моя  свіча!

Славень 47-ї окремої механізованої бригади "Маґура" ЗСУ.

Відкинувши і сумніви, й печалі,

крокують по прабатьківській землі

завжди відважні і завжди зухвалі,

котрим усі вершини замалі.

Дорогу нашу, Боже, освяти...

Хай в наших душах завжди буде свято

і насолода здійснення мети.

І в перемогах вміння не спинятись!

Це ми йдемо! І грізний, і похмурий

на рукаві у кожного Дракінь.

І сходження на Маґуру крізь бурі –

заради всіх майбутніх поколінь!

ЗА УКРАЇНУ!

Славень 46-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ

Земля, вода і навіть в небі зірка –

тут наше все! Тут, враже, не ходи!

Сухий Ставок, Дудчани, Білогірка –

ми знову повернулися сюди.

Сміливі, вмотивовані і вільні!

Загарбник не сховається ніде!

Окрема...аеромобільна

бригада сорок шоста гордо йде!

І хто сказав, що шанси безнадійні?

Любов у серці є, а Бог в душі...

Звичайні, трасери і бронебійні –

на ворога чекають в "калаші".

Берет червоний під бронежилетом

і синьо-жовтий стяг на рукаві...

За Україну і за всю планету

бригада сорок шоста йде у бій!

Упевнені в собі, відкриті й щирі,

над нами сяє синьо-жовтий стяг.

Веди вперед нас, друже командире,

заради України до звитяг

Розкажи про мій край тополиний,

Де гудуть сосняки у пургу,

Де палає снігур на калині

І калина горить на снігу;

Де остання зелена травичка

З-під замету дасть мужності вам,

Де за голос малої синички

До останку я душу віддам;

Де від мерзлих пучків горобини

Зайнялася у грудні зоря,

Де у тебе щодня й щогодини

Щось у серці горить не згоря;

Де, як пам’ять, криниці студені

Не замерзнуть у нас ні на мить,

Де і сніг цей звичайний – для мене

Материзною пахне й звучить…