подай мені Отче

побільше гранат

і побільше рук

наче у Шиви.

Та я буду молитись

Отче

загаси пожежі

тільки не слізьми

Отче

тобі є з чого посміятись.

Отче

нехай кожна птаха в небі

не буде безпілотником

нехай кожен коптер

який буде дзижчати

наче шершень

буде своїх.

Отче

нехай світанок

не зупиняється

нехай повітря

хоч на секунду

буде чистим

як гірське джерело.

Отче

щоб я не казав

не слухай мене

Отче

все одно буде по Твоєму.

у повному місяці

та в порожньому сонці

захисти від смерті моїх батьків

чия хата стоїть на лінії вогню

і вони не хочуть її покидати

як домовину

захисти мого чоловіка

який по інший бік війни

як по інший бік ріки

і цілиться своєю гвинтівкою в шию

яку колись цілував

я ношу на собі цей бронежилет

і не можу його скинути —

він мені як шкіра

я ношу в собі його дитя

і не можу його вигнати —

він через дитину оволодіває моїм тілом

я ношу в собі цю вітчизну

і не можу її виблювати

бо вона як кров —

тече в жилах

хліб наш насущний віддай голодним

і нехай вони перестануть їсти один одного

світло наше віддай темним

і нехай їм проясниться

і прости нам зруйновані міста наші

хоч і ми не прощаємо цього ворогам нашим

і не введи нас у спокусу

зруйнувати світ цей зіпсутий

але визволи нас від лукавого

скинути наш тягар вітчизни

як дешевий бронежилет —

важкий і мало помічний

захисти від мене

мого чоловіка, моїх батьків

моє дитя і мою вітчизну

Сонце – мов миска із гарбузовою кашею

Жінка змотує річку – кидає клубок у торбу

По річці пливе баржа

Креслить клітинку –

Вулиця

в в

у у

л л

и и

ц я

Вулиця

Повня у голові – у писаній торбі повінь

Серце жінки трояндиться і цибулиться

Викидає пагони і запускає корінь

Шкура вулиці, винами лита – лопатами дряпана

Пещена мріями золотошитими-довгополими

Шкура вулиці вщерть посмугована грядками –

Укорінюються серця, перемащені медом і болем

Шкура вулиці, коханцями човгана – розчахнута вирвою

Жінка її заговорює, наче квітку отруйну-зубату

І на мову цієї жінки птахи злітаються з вирію

Пагони серця її кучерявляться – в'яжуться бантами

Той, до кого звернена мова ця

У підшкір'ї черешнями-вишнями вишитий

Той, до кого ця жінка сниться і молиться

Переможе і виживе

Переможе і виживе

людині завжди потрібен інший

на кого можна себе помножити

для кого варто писати вірші

з ким можна разом долати відчай

чи радість ділити не ризикуючи

хто може в будь-яку мить засвідчити

що ти – реальний що ти – існуєш

людина ж бо в себе не надто вірить

все свідка для себе шукає якогось

нема людини – спіймає звіра

не зловить звіра – віднайде бога

не знайде бога – візьме люстерко

та навіть там себе не впізнає

бо в сóбі бачить обличчя смерті

й не розуміє що смерті немає..

людина сама нічого не може –

ні народитись ні вмерти тихо

побудь же іншим мені мій боже

постій поблизу…

помовч…

подихай…

Ця країна

мені

нічого не дала

Нічого окрім любові та землі

Ця країна

мені

нічого не дала

Окрім неба та сім'ї

Окрім повітря

Яким ніяк не надихатись цієї весни

Взагалі не надихатись

Його завжди мало

Ця країна

Нічого мене не навчила

Нічого

Окрім незламності та віри

Окрім того що

На своїй землі своя правда і сила

Ця країна нічого не знає

Нічого крім перемоги

І вільних крил мрії

Ця країна простір незалежності

Мій пункт незламності

Моя любов

І моя віра

Ця країна - кров у венах

Червона ртуть ідеї

праці

і боротьби

Ця країна

мені

нічого не дала

Нічого

Окрім того

що

я - є

І таких я - мільйони.