Тема: Дивовижна Україна

Шановні глядачі! Хочу вам презентувати своє відео про “дивовижну Україну”. Наша країна містить велику історію та безліч різних краєвидів, які вас здивують. Але у відео будуть не тільки краєвиди, але й прекрасні історичні будівлі, у яких зберігається історія.Це країна, де зустрічаються теплі східні традиції та західна сучасність, створюючи неповторний мікс культур та обрядів. 

У мене до вас питання: в яких замках/фортецях чи історичних місцях ви побували? 

   У моєму відео можна поглянути на чудові краєвиди наших Карпат. Чи бували ви в Карпатах ? Якщо були, то що найбільше там запам’яталося? 

   Якщо поговоримо про фортеці/замки, то наведу вам приклад про Кам’янець - Подільську фортецю. Старий замок – пам'ятка архітектури XII-XVIII ст.(17-18). Перша писемна згадка – 1374 р.

Найцікавіша легенда замку

    1620 року турецький султан Осман II, озброєний 200-тисячним військом та після успішної перемоги над Хотином, відмовився штурмувати мужню Кам’янець-Подільську фортецю. Вражений чи то неприступністю, чи то красою твердині, він запитав: “Хто збудував цю фортецю?”. “Сам Бог”, – відповіли йому. Повернувши військо назад, султан сказав: "Якщо Бог її так зміцнив, нехай він її та бере!", – після чого залишив ці землі назавжди. Чи бували ви там? 

   Моє відео дає зрозуміти, що наша країна неоціненна. Скільки різних цікавих  історичних місць, які потрібно бачити в житті, своїми очима. Що дає зрозуміти вам моє відео?

       Наша країна – це не лише дивовижні краєвиди та давні  міста, але й духовна спадщина, багата історія та неймовірно талановиті люди. Дозвольте подорожувати разом зі мною крізь час та простір, відкриваючи найяскравіші сторінки нашої дивовижної України. Наша країна, яка завжди стоїть на шляху великих перемог та вражає світ своєю неповторною красою та силою. Спільно ми будуємо майбутнє, яке буде не менш дивовижним, ніж минуле та сучасність України. Дякую за увагу!

У цій презентації ми коротко розглянемо найцікавіше про нашу чудову країну з багатою історією, унікальною культурою та надзвичайною красою природи. Почнімо з історії України.

Україна, заснована в 882-му році, пройшла складний шлях від князівських руських держав до формування незалежної держави. У місті Києві розпочалася історія України, давні рукописи показують розкішність культури князівств. Також невід’ємною  частиною історії України є козацтво. Козаки славилися своєю військовою майстерністю та відвагою на полі бою. Але в історії України є і не дуже приємні події, такі як у 1986 році Чорнобильська ядерна катастрофа, яка стала пам'ятним символом екологічної боротьби.

На сьогодні Україна - незалежна та суверенна країна з динамічним розвитком. Незалежність Україна отримала 24 серпня 1991 року після розпаду Радянського Союзу. Офіційною мовою в Україні є українська, яка має багату історію та розвиток протягом століть. Економіка України є розвиненою та різноманітною, працюють багато галузей, таких як сільське господарство, машинобудування, хімічна та енергетична галузі, а також інформаційні технології.

Україна має багату культуру та унікальну мову, відображаючи багатоцентровість та багатошаровість національної спадщини. Відомі українські письменники, такі як Тарас Шевченко та Іван Франко, завдяки своїм творам здобули всесвітню славу. Українська вишиванка - це символ національного одягу та національної гордості. Український іконопис має багату історію та є одним з найбільш визнаних видів у світі християнського мистецтва.

Завершимо наш екскурс географічним положенням. Розташована Україна в центрі Європи, має багатогранне географічне положення та налаштована на співпрацю з різними країнами. Межує з Білоруссю, Росією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією, Молдовою. Одні з найбільших річок: Дніпро, Дунай, Дністер та Прут. Також є гори: Карпатські та Кримські гори.

Текст публічного виступу до презентації 

  Доброго дня, любі друзі! Як ваш настрій? Що очікуєте від моєї презентації? Надіюсь, вам не буду нудно, тут багато  ілюстрованих  цікавинок:)

  Цей перелік вміщує в себе далеко не всі видатні місця нашої країни, тут виділені ті, що зацікавили мене особисто. А що вас цікавить більше: громадські чи культурні місця? А можливо історичні? Пам'ятки чи картини? До речі, завжди цікавило питання вибору: Львів з вуличними кав'ярнями та архітектурними перлинами, морський Крим з чудовими Яхтами чи зелені Карпати? Ви можете дати відповідь на ці запитання і зараз, проте після моєї розповіді все стане набагато ясніше. Раджу переглянути!

  Нехай ця розповідь буде запрошенням на нашу подорож Україною! Ви можете побачити краєвиди, заради яких зараз наші військові знаходяться у пеклі, щоб ми змогли й далі насолоджуватися цією красою. Почнімо! 

Зимове сонцестояння вважається початком астрономічної зими. Сонце “стоятиме” впродовж трьох днів (звідки й походить власне назва “сонцестояння”), а потім почне поступово підніматися над горизонтом — його “небесний шлях” збільшуватиметься, а світовий день почне прибувати. Здавна саме це триденне “завмирання” Сонця і наступне його “народження” святкувалося як Свято народження Сонця — або Різдво Божича Коляди. Божич — це молоде Сонце. Закінчується Корочун — найтемніша частина року. Разом із житнім снопом, Дідухом, входять до нашої оселі Духи нашого Роду. На столі дванадцять страв — за числом місяців року. Першу ложку куті старійшина Роду підкидає до стелі і промовляє: «Дідів кутею пом'яніте і чаркою не обменіте». У цю святу ніч душі предків, символічно втілені в дідухові, злітаються до своїх родів.

Особливою владою наділялися в цей час темні сили, які дуже близько підступали до світу живих. У цей день люди повсюдно розводять вогонь, палять багаття — допомагаючи тим самим відродитися Сонцю. .

На третій день після відродження Сонця, коли прибуток сонячних хвилин стане найбільш помітний (“Cонце набере сили”), народ святкує Коляду — це день народження нового Сонця.

1. Дідух – сніп з ОДНОГО виду збіжжя. Це має бути збіжжя рідної землі (тобто, умовний рис, гарна маленька кольорова кукурузка абощо не пасують). Найчастіше бралась пшениця, або жито, або ячмінь, або овес: те, що вирощувалось саме в цьому регіоні на саме отаких ґрунтах.

2. Дідух робиться виключно чоловічими руками - ґазди чи, коли тато на війні, старшого сина (як нема господаря в хаті вдови чи сироти, то дідуха несуть родичі – брат, кум, стрийко чи вуйко). В цьому кардинальна відмінність від «жіночих оберегів» - писанок, вишиванок, мотанок, хлібів.

3. Дідух – атрибут нативної віри європейців (і українців також), він не буває християнським, бо старший на кілька тисяч років від виникнення християнства. Ним спускаються до Яви Старша Родина (Боги) і предки, ним збираються благословення Божі на свята – щоб на Великдень через обмолочене зерно, домішане до посівного матеріалу, передати ті благословення цілій ниві, а з соломи наробити оберегів для дітей.

4. Дідух не декорується янголиками чи будь-якими іншими християнськими символами.

5. Дідух може прикрашатись, але декор має бути таким, щоб не заважати потім обмолочуванню. Це можуть бути плетені коси для зв’язування дідуха, восьмипроменеві Зірки Законів, котрі банти, дзвіночки...

6. Дідух не фарбується. Навіть в жовто-синє.

7. Дідух не декорується букетиками «для краси». Бо насіння квітів потім опиниться в посівному збіжжі і заполонить ниву. Колосся з квітами - просто гарна ікебана.

8. Дідух не може бути триметровим десятиярусним (і зберігатись кілька років, бо заплачено кілька тисяч) – то просто пафосний дорогий декор. Боги і предки ним точно ні до кого не спускатимуться. Не варто забувати про Бога за пафосом і модою.

9. Дідух – доволі утилітарна річ з категорії тавматургії: магії Божими силами. Тому він має бути оптимально допасований до виконання конкретних задач, а не виконувати роль «етно-декору».

10. Дідух може бути просто акуратно підрізаним снопом колосся однієї довжини, може стояти на трьох «ногах» чи на сімох, може мати 3 яруси і маківку відповідно до структури Пантеону. Жоден з варіантів не завадить дідуху виконувати основні функції: слугувати «ліфтом» з Прави для Богів і предків та збирати Божі благословення.

11. Дідух стоїть від сонцестояння до рівнодення (частіше прибирається на стрих після Щедрого вечора в ніч на 1 січня). Це короткожиттєвий оберіг. Він збирає благословення Божі від Святвечора і до Великодня, від зимового сонцестояння до весняного рівнодення. На максимум Сили в Яві Ярила дідуха вимолочується (зазвичай це роблять малі сини ґазди). Зерно домішується до посівного збіжжя (і трохи на борошно для спеціальних хлібчиків), солома йде на обереги, вибите колосся і солом’яний декор може палитись в печі, може палитись на городі чи ниві, би розсипати золу на добрий майбутній врожай, може подрібнюватись (але без остюків), запарюватись і згодовуватись дихані. Бо всі частини дідуха за кілька місяців стають концентратом Божих благословень.

12. Для міських умов зерно з дідуха можна висипати під вікна – може, щось зійде. І згодувати птахам. Можна домішати трошки до каші для улюбленого пса. Солому або спалити, або за відсутності можливості подрібнити і закопати неглибоко під квіти чи кущі на клумбі як добриво.

13. Дідуха не палиться! Тільки голу солому з нього без жодної зернини.

14. Дідух не заперечує ялинки. Традиційно хвойний дух в домівці був від ялицевого Колеса року зі свічечками на сволоку над святковим столом. Але і прикрашена ялинка ніяк не конфліктує з дідухом і традиційними святами українців. Хоча, звісно, віддавна ялицю прикрашали живу і надворі, частіше одну на село: обвішували випічкою, насінням, горішками, сушениною, пасмами прядива й забавками з сіна - всім, що можуть з'їсти або забрати до гніздечка чи нірки Створіння Божі, котрі теж святкують Святвечір, поворот колеса року, прихід нового Сонця з Колядою, першим Богом з кола Законів [розвитку Сущого].

--

Виготовлення:

Дідух - то є відбірне зерно (бо колоски добирали ретельно для нього - повні, довгі, гарні) з першого вранішнього снопа останнього дня жнив. Дідуха жала ґаздиня, збирав ґазда, виплітала прикраси перед Святвечором ціла родина, вносив і виносив знов ґазда, молотили сини.

І в той же найостанніший день жнив найостанніший кавалок нивки не жали, а лишали, ще й виплітаючи на ньому стрічками чи бодай прядивом снопика "для Бога" (те, що звикли тепер звати "Велесовою бородою", але по факту це знак поваги і розділення збіжжя/ хліба як Дару Божого зі усією Старшою Родиною, не тільки з цією Стихією; пожертву Богам, як завжди, забирають пташки Божі і взагалі будь-що живе, хоч би й мишки).

Tetiana Siwak

Доки містяни призвичаювались до європейської традиції прикрашати вдома ялинку, українське село вперто притримувалось свого звичаю: на Святвечір, після появи першої зірки на небі, до хати заносили святковий сніп – Дідух. При цьому приказували: «Дідух – до хати, біда – з хати».

Лише в українській культурі є такий автентичний символ різдвяного свята, як Солом’яний Дідух. Головний атрибут Різдва – дідух – то свята пам’ять зоряного неба, то сніп-Рай, який щороку від покоління до покоління, од віку до віку оновлюється в родині, єднаючи давні покоління з сучасними. Він завжди був, є і залишиться таїною вічності. Дідух символізує урожай, добробут, а ще дідівський дух, тобто всіх предків роду. Це не звичайний сніп сіна, він впускав до хати святковий настрій, мир, добробут, затишок – вірили наші діди.

Слово «дідух» прийшло зі старослов’янського і в перекладі означає «дух предків». Це символ святого відродження всього живого, що є на світі. А готували Дідуха - з першого снопа обжинків. І саме з Дідуха брали зерно на кутю. На його виготовлення брали колоски жита, вівса, пшениці – необмолочені, як є. Прикрасами слугували сухі квіти, ягоди калини, різнокольорові стрічки. Ще й додавали різне зілля, адже дідух - це ще й оберіг для родини. До прикладу, мак оберігав від злих сил, а льон відповідав за те, аби цілий рік не боліла голова. Дідух міг мати три, п'ять чи сім ніг.

До хати дідуха урочисто вносив голова сім'ї та старший син, промовляючи "Дай Боже ті свята провести і других дочекатись в здоров'ї та щасті до другого року". А далі його ставили в найпочесніше у хаті місце – на покутті під іконами. Лише після цього ритуалу можна було приступати до вечері.

Дідух перебував в оселі аж до Водохреща 19 січня, коли його спалювали. Зараз традиція поступово відновлюється і навіть на центральних площах міст поруч з зеленою красунею, можна побачити і давній різдвяний символ.

Можна тільки пошкодувати, що на сьогодні втрачено величезну кількість знань щодо світоглядного значення Дідуха у традиціях українського народу. Повернення цих звичаїв сприятиме відродженню українського розуміння сутності Бога, сутності життя та його чеснот – духовності народу, чого найбільше не вистачає нам сьогодні.

Відновлюймо ж ЗВИЧАЇ свого Народу, долучаймося до його Високої Правічної Духовності! І тоді з нами будуть і наші героїчні предки, і наша енергія, і наша сила!

Автор: Valentyna Kovalenko