Другим характерним елементом китайського зразка м’якої сили є її економічна спрямованість. Ставши у 2010 році другою економікою світу після Сполучених Штатів, КНР не бариться використовувати економічні важелі для покращення свого іміджу на міжнародному рівні. Інфраструктурні проєкти, поширення технологій та «самаритянська» роль у порятунку менш розвинених держав за допомогою кредитів – усе це є компонентами м’якої сили Пекіна, що мають на меті продемонструвати розвиненість китайської економічної моделі. Згадаймо хоча б промову Сі Цзіньпіна на відкритті 19-го з’їзду КПК, у якій він описав китайську соціалістичну модель як таку, що «надає нові можливості іншим країнам і націям, котрі хочуть пришвидшити свій розвиток при збереженні незалежності». У той час як у західному науковому дискурсі економічна могутність, безсумнівно, вважається джерелом жорсткої сили на одному рівні з військовим потенціалом, Піднебесна розробляє власну «м’яку» стратегію на основі економіки, культури та публічної дипломатії.

Уперше КНР ввела в дискурс поняття м’якої сили в 1993 р., коли тодішній член Політбюро КПК Ван Хунін запропонував використовувати теорію Ная для вироблення стратегії протидії поняттю «китайської загрози», що поширилося разом з претензіями КНР на території в Східнокитайському й Південнокитайському морях. Проте на практиці ця пропозиція так і не була реалізована. Про концептуалізацію м’якої сили як методу зовнішньої політики Пекін став дбати вже у ХХІ столітті.

На 17-му з’їзді КПК у 2007 році вдалося дійти висновку, що м’яка сила повинна базуватися на демонстрації розвитку китайської соціалістичної системи та поширенні автентичної китайської культури, а вже у 2014 році Сі Цзіньпін заявив, що КНР мусить «збільшити свою м’яку силу, дати поштовх хорошому китайському наративу й краще донести послання про країну світові». Тож які кроки здійснює Піднебесна в акумулюванні м’якої сили та чи вдається країні успішно реалізовувати свою «м’яку» стратегію?

Однак м'яка сила Китаю не позбавлена проблем. Порушення прав людини, цензура та авторитарна політична система країни піддаються критиці з боку деяких іноземних урядів та правозахисних організацій, що підриває довіру до Китаю у просуванні своїх цінностей та політики у світі.