Він мав великий дар любити людей. Цінував красу і гармонію. З його очей променилося добро. Таїлася в них і якась недомовленість. Потиск руки виражав відкритість і відвертість.

Був енциклопедистом. Володів іскрометним словом. На його лекціях почувалися як в інтелектуальному раю.

Ним захоплювалися. Дружбою з ним гордилися. Вистачало його на всіх. А тепер усім його бракує....

З дитинства виявляв любов до слова, літератури й музики.

Він був дуже самокритичним до себе та своєї писемності.

Однак Добрянський мав могутній дух. Був невисокої думки про свої спроможності. Тому ще студентом п'ятикурсником ЧНУ записав у щоденнику: "Нікчемна ти людина, Анатолію. І тілом кволий і духом - не дуже... "

Це справжній духовний центр культури Буковини.

Перекладав із румунської, російської, польської мов.

Особливе місце у його доробку посідає мистецтвознавча діяльність :

• автор монографії "Лідія Липковська" (2000)

• брошури "Дивосвіт Василя Шевчука" (2001)

• упорядник антології "Український сонет" (1976)

  
  

На його лекції приходили, як на свято, не тільки студенти- філологи Чернівецького університету, а й ті, що студіювали на інших факультетах, і навіть позауніверситетські люди.

Саме і тому видали книгу присвячену шануванню ролі як "Златоуста Буковини" - людина, яка залишила велику пам'ять про себе.

Ще студентом 1956 Анатолій Добрянський надрукував в альманансі «Ряднянська Буковина» звернуту до мене поезію «Шумить Брусниця».

Приблизно в ті часи я присвятив йому вірш, що починався словами:

Мені наснилося: під горою крутою

Я виносив тебе на руках з бою…

Подальші рядки про уявне допровадження пораненого побратима до фронтових медиків стерлися з памʼяті, збереглися в ній лише фінальні:

Як добре, зо в сні лиш бої, медсанбати,

Мій друже єдиний, мій сонячний брате!

1. Його називали «гуру чернівецької богеми»
   Добря́нський став духовним наставником для багатьох молодих поетів, серед яких були навіть буковинські «вісімдесятники».

2. Дружив із Іваном Драчем, Василем Стусом, Миколою Вінграновським
   Він підтримував зв’язок із відомими українськими митцями, був з ними не лише у творчому, а й у дружньому колі.

Багато книг мали написи — серед них були підписи Івана Драча, Василя Стуса, Миколи Вінграновського та буковинських поетів, які передавали йому власні збірки як знак поваги. ».

4. Мав понад 10 000 книжок, серед них — стародруки, рідкісні австрійські та польські видання про Буковину.

5. Міг цитувати напам’ять десятки поезій, включно з рідкісними європейськими авторами.

Його смерть у Чернівцях назвали втратою цілого культурного середовища, бо разом із ним, за словами містян, «пішла епоха чернівецької інтелігенції».