7-А клас

7-А клас

7-А клас

7-А клас

Багато євреїв із села були розстріляні нацистами, але завдяки Ніні та її родині близько 20 дітей вижили.

За цей подвиг Ніну Павлівну визнали «Праведником народів світу» — найвищою нагородою для людей, які рятували євреїв під час Голокосту. Її ім’я викарбовано в меморіалі Яд Вашем у Єрусалимі.

4-Б клас.

Брав участь у битві під Крутами (29 січня 1918 року) разом зі студентами та курсантами. Єдиний учасник Крут, який дожив до проголошення незалежності України у 1991 році.

Помер у 1994 році у Волинській області.

4-Б клас

4-Б клас.

Потрапив у полон бойовиків і загинув 21 січня 2015 р.

Посмертно нагороджений Орденом «Народний Герой України» та званням Герой України, а також нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту».

4-Б клас

Народився у місті Малині Житомирської області. Навчався у Малинській ЗОШ №4, згодом закінчив Малинський лісотехнічний коледж та Житомирський державний технологічний університет. Був життєрадісною та позитивною людиною, дуже любив свою маленьку донечку.

У серпні 2022 року мобілізований до ЗСУ, після проходження вишколу приєднався до 95-ї ОДШБр. Загинув 3 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання під Невським на Луганщині.

Рішенням Малинської міської ради Дмитру Кропті (посмертно) присвоєно звання "Почесний громадянин Малинської міської територіальної громади" за героїзм та самовіддану боротьбу за незалежність України.

Вічна пам'ять Герою! Слава Україні! 🇺🇦

7-Б клас

На Майдані належав до 15-ї сотні Самооборони. 18 лютого під час сутичок у Маріїнському парку отримав важкі поранення – в хлопця був проламаний череп, також лікарі діставали з його голови осколки гранати, що вибухнула. Від 18 лютого перебував у комі, лікарі боролися за його життя. На жаль, Артем, не виходячи із коми, помер 3 березня.

Мазуру Артему було 26 років…

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Артему Мазуру було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

4 липня 2015 року патріарх УПЦ КП Філарет нагородив Героя почесною медаллю “За жертовність і любов до України” (посмертно).

8 травня 2016 року, під час Служби Божої в соборі Святого Юра у Львові, подвиг Героя було відзначено Грамотою Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

7-б клас

Народився 18.07.2000 року в місті Малин. Навчався в школі-ліцеї №1. Після 9 класу вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. По закінченню ліцею у 2017 році здійснив мрію, обравши професію льотчика-винищувача, і вступив до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба.
Владислав по життю був дуже добрим, справедливим, чуйним, цілеспрямованим, доброзичливим, відповідальним, щирим, розсудливим.
У 2021 році підписав контракт та служив у Повітряних Силах України. Здобував професійний досвід, як в Україні, так і за кордоном.
Мав багато друзів і побратимів, по життю йшов впевнено, рішуче. Кожний крок його був обдуманий, на нього завжди можна було покластися - як у військовій справі, так і в повсякденному житті.
На всі побоювання та переживання рідних, він завжди їх заспокоював, підтримував, підбадьорював, та переконував що все буде добре!
Мав другу половинку, кохану дівчину Євгенію, з якою хотів створити сім’ю та мати чудових діток, але, на жаль, цього не буде. Адже отримали звістку про його трагічну загибель. Жодних слів не вистачить, щоб повною мірою описати біль і страждання, які навіки залишиться в серцях рідних і близьких…
Владислав був пілотом бойового літака МІГ -29 з позивним “Blu helmet” – «Синій шолом». І попри свій молодий вік, мав на своєму рахунку більше 28 бойових вильотів.
Наш «BIue Helmet» полетів назавжди у Небо 5 січня 2024 року.
У свої 23 роки він був на захисті рідного неба України, нашої української землі! Виконуючи бойові завдання з честю та гідністю, він ніколи не опускав свої крила, а з кожним разом ще більше розправляв їх!
Жив, щоб літати та літав, щоб жити! Літав заради перемоги України та її щасливого майбутнього, сповнений віри в авіаційну силу, міць та небо, невідʼємною частиною якої, він був та буде назавжди. Десь вище неба, без сумнівів, його непохитна боротьба продовжується.
Його крила тепер прикривають та оберігають нас аж звідти...!
У листопаді 2023 року був нагородженим Почесним нагрудним знаком «Срібний хрест», йому присвоїли звання «капітан». Та на превеликий смуток, отримали рідні після його смерті. Посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

8- б клас

Нагороди

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23 серпня 2016, посмертно)

• Орден Богдана Хмельницького III ст. (6 жовтня 2014, посмертно)

  
  

7-Б клас

Юрій був тим,хто дорослішав швидше за інших. У січні 2023 року, коли йому було лише 19 років, він прийняв доросле та вольове рішення - підписав контракт на військову службу. Зовсім юний хлопчина, який щойно закінчив навчання, став професійним захисником.

В сім'ї Юрій був не просто молодшим сином, він був гордістю всієї родини. Для мами й тата - втіленням любові та турботи, для двох старших братів - вірним другом, для племінників - прикладом справжнього чоловіка.

Він пройшов пекло Донеччини, Лимана, Куп'янська, Харкова,Красногорівки. І разом з тим Юрій будував плани на майбутнє і воно було світлим, без війни і страждань...

Жорстока війна розпорядилася по іншому...

Життя Юрія обірвалося 28 січня 2026 року під Ківшарівкою Куп'янського району Харківської області, внаслідок удару ворожого FPV-дрона. Йому назавжди залишиться 22 роки. Він залишив у глибокій скорботі маму й батька, братів, кохану дівчину та племінників.

Вічна пам'ять Герою! Слава Україні!

10 клас

11 клас

11 клас

Потрапивши в полон поблизу Соледара, він не зрікся ні своєї країни, ні своїх переконань. Перед розстрілом російськими військовими Олександр голосно сказав: «Слава Україні!» — знаючи, що ці слова стануть його останніми.

Вічна пам’ять Герою. 🇺🇦🕯

11 клас

Будучи сапером 137-го окремого батальйону морської піхоти, він отримав завдання замінувати Генічеський автомобільний міст, щоб зупинити просування російської техніки з тимчасово окупованого Криму.

Коли стало зрозуміло, що часу на відхід немає, Віталій залишився на мосту та підірвав його разом із собою.

Вічна пам’ять Герою. 🇺🇦

11 клас

Його подвиг — це не лише повітряні бої. Він став голосом українських пілотів у світі, відкрито пояснював міжнародним партнерам необхідність сучасних винищувачів для захисту України. Завдяки його публічній позиції світ почув українських льотчиків.

Андрій Пільщиков до останнього залишався в строю та загинув під час виконання службових обов’язків.

Вічна пам’ять Герою. 🇺🇦🕯

11 клас

11 клас

Як саме він зміг вижити після Крут точної інформації немає. Написав вірш-спогад про героїв Крут "На вічну пам'ять мученикам". У 1920 після взяття Києва більшовикам перебував в Кам'янець-Подільському, а коли почалася польсько-радянська війна знову вступив до лав української армії, а саме у волинський полку, а у 1921 був заарештований та сидів у вінницькому концтаборі, але 1922 був звільнений завдяки амністії. 1935 був заарештований вдруге, але втік під другим ім'ям і віддав свою велику частину життя богослужінню.

Його ми маємо пам'ятати, бо він є символом незламності, міцності українського народу, його хотіли вбити 3 рази, але кожного разу виживав і не здавався і дожив до віку 93 років, герой який пережив початок СРСР і майже застав його кінець.

11 клас

Бойовий шлях

Після проходження навчання 1 вересня 2014-го направлений зі своїм підрозділом у район м. Мар'їнка. У жовтні 2014 року зайшов на першу ротацію у старий термінал Донецького аеропорту, де був два тижні. У листопаді пройшов другу ротацію у ДАП, понад 20 днів. Під час боїв в аеропорту був одним з тих, хто підняв Український прапор над старим терміналом.

На початку лютого 2016 року серед перших брав під контроль промзону м. Авдіївка, у цих боях двічі був поранений. Перше поранення дістав під час виконання бойового завдання з розвідки поблизу селища Кам'янка Ясинуватського району. Тоді група розвідників зачепила розтяжку й підірвалась на міні ОЗМ, Олександр дістав поранення руки і ноги та через місяць вже був у строю. Вдруге поранений, коли група потрапила в засідку в лісі біля промзони та була обстріляна з кулемета. Олександр, який йшов попереду, дістав кульове поранення ноги, була перебита кістка. Противник тоді в бій не вступив і відійшов. Побратими півтори години тягнули пораненого Олександра через ліс. На лікування пішло пів року, у січні 2017-го розвідник ще з милицею приїхав до свого підрозділу в Маріуполь для продовження служби.

Станом на березень 2017-го — головний сержант, військова частина А1035.

Обставини загибелі

27 червня 2019 року, під час виконання бойового завдання в районі м. Мар'їнка, дістав важкі поранення внаслідок підриву на міні.

11 клас

У 2014 році він активно займався формуванням і підготовкою добровольчих підрозділів Національної гвардії, особисто виїжджав у зону бойових дій, підтримував і навчав військових. Загинув 29 травня 2014 року під час виконання службового завдання на сході України.

Сергій Кульчицький став прикладом мужності, честі та відданості присязі. Його ім’я назавжди залишиться серед тих, хто став на захист України в найважчий для неї час, а пам’ять про нього нагадує нам про силу духу українських воїнів.

29 вересня 2003

Дата загибелі: 

20 січня 2026

Тарасенко Олександр Олександрович – учасник російсько-української війни, сержант.

Народився в місті Малин, навчався в ЗОШ №4. Був активним та мав багато друзів, виховувався у великій та дружній родині, добре знав ціну братерства та взаємодопомоги. Захоплювався спортом, був відповідальним, щирим, позитивним.

З перших днів повномасштабного вторгнення він допомагав кожному, хто цього потребував. На нього могли розраховувати сусіди, знайомі, друзі. Ця доброта, турбота і бажання захистити родину та близьких згодом перетворилися на мужність воїна.

У 2023 році, у віці 19 років, прийняв важливе рішення — іти захищати родину та країну від ворога. Виявивши свою мужність, хоробрість та силу духу, він став надійним другом та побратимом.

Загинув 20 січня 2026 року, виконуючи бойове завдання на території населеного пункту Добропілля Покровського району Донецької області. Похований на Алеї Героїв Малинського нового кладовища.

Приїхав на Майдан 20 лютого. Загинув на вул. Інститутській від снайперської кулі, що влучила в око.
Тіло загиблого перенесли до Михайлівського Золотоверхого собору. Школа села Травневе тепер носитиме його ім’я.

Він був наймолодшим серед загиблих. На момент загибелі Войтович Назар ще не досягнув повноліття – йому було лише 17 років…

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Назару Войтовичу було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

8-Б

8-Б

Після поразки визвольних змагань Гончаренко продовжив військову службу, а згодом опинився в еміграції. Він прожив довге життя, залишаючись відданим ідеї незалежної України. Його постать важлива тим, що він був не лише учасником подій, а й командиром, який ніс відповідальність за життя молодих добровольців і став символом стійкості українського війська.

10 клас

Їхній подвиг став символом мужності, самопожертви та любові до України. Пам’ять про них важлива, бо вони віддали життя за незалежність нашої держави.

Володимир Омельченко студент, який 29 січня 1918 року брав участь у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку від більшовицьких військ. Разом з іншими добровольцями він стримував наступ ворога на Київ.

Він загинув у цьому бою, віддавши життя за незалежність України. Його подвиг є символом мужності та самопожертви української молоді.

Під час Революції Гідності підтримував учасників Майдану. У січні 2014 року його викрали з лікарні в Києві, куди він потрапив після поранення. Після жорстокого побиття його вивезли за місто. 22 січня 2014 року Юрія Вербицького знайшли мертвим.

Його смерть стала одним із трагічних символів боротьби українців за свободу та гідність. Посмертно Юрію Вербицькому присвоєно звання Героя України. Його ім’я входить до Небесної Сотні.

11 клас

Війну 2014 року Євген зустрів у званні

полковника. Ставши командиром

бригадної артилерійської групи, з 22 червняпо 22 липня брав участь в операції з блокування та визволення міст Лисичанськ та Сєвєродонецьк Луганської області.Самохідно-артилерійський дивізіон під керівництвом Коростельова підтримував вогнем парашутно-десантні підрозділи бригади та придані підрозділи інших

частин.

11 клас

. Він отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання в районі селища Первомайське, Донецька область. Ляшук був командиром бойової групи «Вендетта». 

9-А

21 грудня 1984

Дата загибелі: 

25 лютого 2024

Новицький Павло Миколайович - учасник російсько-української війни.

Народився 21.12.1984 р. в м. Надим, Тюменської області.

Через декілька років вся сім'я переїхала до України. Тож до першого класу разом із братом-близнюком Павло вже пішов до однієї зі шкіл Києва. Продовжив навчання в Малинівській школі.

Разом з братом  Миколою навчався у Малинській музичній школі, брати разом грали в духовому оркестрі. Разом з тим Павло опанував також і гітару, тож, як згадують рідні,  ту гітару було чути просто всюди.

По закінченню 11 класів було навчання у Ніжинському педагогічному університеті, де Павло здобув освіту за фахом "вчитель історії та правознавства".  

Павло любив проводити свій вільний час з рідними та друзями, грати на гітарі та співати пісні. Хлопці завжди були разом і завжди в центрі уваги.

Всі хто знав Павла Новицького згадують його  завзятим, веселим та оптимістичним, «душею компанії».

У 2015 році Павло одружився, а вже у 2016 році на світ з'явився його янгол - маленьке чудо, доця Єва, в якій він просто розчинився. Дитина стала для Павла сенсом його життя!

Він був найкращим батьком для своєї єдиної донечки, яку безмежно любив, гарним та люблячим чоловіком, справжнім патріотом своєї країни.

Напередодні повномасштабного вторгнення  працював в ресторанному бізнесі. Та у лютому 2022 року разом із братом-близнюком без вагань став до лав ТРО.  Вже  у квітні 2022  брати приєдналися до Збройних Сил України.

Павло Новицький із честю та гідністю виконував бойові завдання, до останнього подиху залишався відданий своїй присязі, своєму народу і своїй країні. Загинув від рук російських окупантів 25 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання в Харківській обл., Куп'янському р-н в с.Табаївка

....

«В день похорон був дощ, але разом з дощем - сонце, якась така аномалія... Так і про Павла не можна не згадувати без посмішки, але з пекучим болем, бо його більше немає...» – згадують рідні.

Дата народження:
06 липня 1990
Дата загибелі:
17 серпня 2023
Поліщук Ігор Вікторович  - учасник російсько-української війни. Солдат, сапер інженерно-саперного відділення інженерно-саперної роти групи інженерного забезпечення однієї із військових частин.

Народився в Малині 6 липня 1990 року. Закінчив Малинську загальноосвітню школу № 3.

Працював у ТОВ "Папір-Мал", а затим на одному із місцевих кар’єрів  групи "Юнігран".

У липні 2022 року пішов добровольцем на фронт, аби пліч-о-пліч зі своїми побратимами боронити рідну Україну від окупантів. Мріяв після війни розмінувати всю нашу  територію. Та цим мріям не судилося  збутися.

За проявлену мужність і успішне виконання бойових завдань нагороджений нагрудним знаком "Золотий хрест".

Смерть наздогнала нашого Захисника 17 серпня 2023 року поблизу н.п. Первомайське Ясинуватського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

Не дочекалися додому Героя «зі щитом» дружина Катерина, син Олексій та сестра Наталія.

Навічно в строю Ігор Поліщук. Навічно  33

На жаль, Петро загинув ще 22 квітня 2022 року під час штурмових дій противника у Луганській області.

Дмитро Петрик народився 28 лютого 1991 року у селі Поляни Малинської ТГ.

Закінчив місцеву школу. 12 квітня минулого року вступив до лав Збройних сил України. Був старшим стрільцем.

З 24 вересня 2023 року вважався зниклим безвісти.

На жаль, нещодавно стало відомо, що Дмитро загинув під час ведення бойових дій у Бахмутському районі.

Коли почалася війна на сході України, Дмитро без вагань став на захист Батьківщини. Разом із побратимами він брав участь у боях за Донецький аеропорт — місце, яке стало символом мужності українських воїнів.

У липні 2014 року під час запеклих боїв Дмитро потрапив під мінометний обстріл. Це сталося 12 липня. Він отримав важкі поранення, але лікарі боролися за його життя ще кілька днів.

На жаль, 17 липня 2014 року Дмитро Григоренко помер від отриманих ран.

Наумов Володимир народився у с. Шевченко Добропільського району Донецької області в той самий день, що й колись народився Тарас Шевченко – 9 березня. Тому любив його твори і знав “Кобзар” напам’ять. Мешкав у м. Родинське, де працював у ЖЕКу водієм.

На Майдан приїхав на власному автомобілі за покликом серця. Записався до Самооборони Майдану. Був викрадений і вбитий. Тіло знайшли 18 лютого вранці на Трухановому острові в Києві. Його поховали тихо і без участі євромайданівців та ЖЕКу , де він працював раніше.

Залишив стареньку 85-річну маму і двох синів: 4-річного Арсенія та 8-річного Єгора.

Наумову Володимиру було 43 роки…

Нагороди і відзнаки:

-звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).

-медаль “За жертовність і любов до України” (посмертно).

-Грамота Верховного архієпископа Києво-Галицького Святослава (посмертно).

Михайло Несольоний — сержант 58-ї окремої мотопіхотної бригади, водій-санітар медичного пункту, один із перших Героїв України (посмертно) у повномасштабній війні.

Він став символом самопожертви медиків на полі бою. У перший же день вторгнення, під час запеклих боїв за місто Глухів на Сумщині, Михайло добровільно виїхав на санітарному МТ-ЛБ, щоб евакуювати поранених побратимів.

Попри чітке маркування медичної машини, ворог відкрив по ній прицільний вогонь. Михайло ціною власного життя забезпечив евакуацію інших, але сам загинув від прямого влучання. Його вчинок нагадує нам про надвисоку ціну, яку платять наші захисники з перших секунд повномасштабного вторгнення за право України бути вільною.

Олександр служив водієм-електриком радіовідділення взводу зв’язку 2 механізованого батальйону. Він до кінця залишався вірним військовій присязі та мужньо виконував свій обов’язок, захищаючи Україну.

Воїн віддав найцінніше — своє життя за свободу і незалежність держави.

Щирі співчуття родині, близьким і побратимам загиблого Захисника.

Світла пам’ять про Героя назавжди залишиться у наших серцях.

🇺🇦 Вічна пам’ять і слава Герою.

Його діяльність часто пов’язують із активною громадянською позицією, боротьбою за права людей і розвитком міста. Український громадський діяч і журналіст, який став одним із засновників ініціативи «Захистимо Протасів Яр», спрямованої на збереження зеленої зони в Києві. Він активно виступав проти незаконних забудов і брав участь у правозахисних акціях. Після початку повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році добровільно приєднався до Збройних сил України та служив у розвідці. Загинув 9 червня 2022 року під час виконання бойового завдання біля Ізюма.

21.05.2024, 16:46

Дата народження:

11 червня 1963

Дата загибелі:

23 травня 2022

Олексієнко Микола Станіславович - учасник російсько-української війни. Молодший сержант, стрілець-помічник гранатометника, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади ім. князя Костянтина Острозького.

Народився 11 червня 1963 року в с. Рутвянка Коростенського району Житомирської області.

Проживав у місті Малині, де більшу частину свого життя пропрацював на Малинському дослідно-експериментальному заводі водієм кари. Вийшовши на пенсію у 2018 році пішов працювати охоронцем на ТОВ "Юнігран".

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення, добровольцем став на захист рідної землі від російських окупантів.

Загинув 23 травня 2022 року поблизу н.п. Відродження Бахмутського району Донецької області до останнього подиху залишаючись вірним військовій присязі і українському народові.

Йому назавжди залишиться 58 років.

Звання «Почесний громадянин Малинської міської територіальної громади» (посмертно) присвоєно 16 вересня 2022 року за вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час захисту територіальної цілісності та незалежності України.

Згідно Указу Президента України посмертно нагороджений Орденом "

За мужність" ІІІ ступеню.

Він залишався в самому пеклі аеропорту, продовжуючи коригувати вогонь артилерії по ворогу, що дозволяло іншим тримати оборону. 20 січня 2015 року Іван загинув під завалами терміналу, який підірвали окупанти. Він став справжнім «ангелом-охоронцем» для своїх солдатів, довівши, що вірність побратимам і Батьківщині дорожча за життя. За цей надзвичайний подвиг йому посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Вічна слава Герою!

Під час підриву нового термінала аеропорту 20 січня 2015 року Ігор загинув під завалами, рятуючи інших бійців. Його самопожертва і мужність зробили його символом героїзму українських захисників. Посмертно Ігорю Зіничу присвоєно звання Героя України, а його подвиг щороку вшановують як приклад незламності та відданості своїй країні. 🇺🇦

19 грудня 1992

Дата загибелі:

18 грудня 2025

Чуб Вадим Вікторович - учасник російсько-української війни. Солдат, стрілець стрілецької роти батальйону територіальної оборони.

Народився в місті Малин, закінчив ЗОШ № 3, згодом навчався в Малинському лісотехнічному коледжі та Львівському технологічному університеті за фахом механік-лісорозробник.

Працював на ПрАТ «Малинська паперова фабрика-Вайдманн» та Малинському каменедробильному заводі.

У 2019 році пішов в АТО, де здобув військову професію навідника танка. У перші дні повномасштабного вторгнення вступив до лав територіальної оборони, згодом подав рапорт на переведення в зону бойових дій.

Захищав Україну на Бахмутському напрямку, де отримав поранення. Його життя раптово та передчасно обірвалося 18 грудня 2025 року на території місця тимчасового розташування підрозділу в Черкаській області.

Похований на Алеї Героїв Малинського нового кладовища.

Завдяки високому рівню підготовки, швидкій реакції та рішучості він неодноразово успішно виконував бойові завдання в умовах підвищеного ризику. Його служба є прикладом професіоналізму, витримки та відданості військовій присязі.

Постать Олексія Месі символізує героїзм українських льотчиків, які щодня ризикують життям заради захисту держави. Його внесок важливий для збереження незалежності України та надихає інших на служіння своїй країні.

Василь добровільно долучився до батальйону «Свобода». Був одним зі стовпів своєї роти, як головний сержант був прикладом для усіх та лідером, який вів за собою побратимів у бій.

Трагічно загинув у рідному місті Малин під час перебуванні у відпустці.

Побратими згадують: «Ваха для нас назавжди залишиться справжнім Воїном, Патріотом і Людиною з великої літери! Завжди позитивний, ніколи не відмовить в допомозі, в будь-якій ситуації почує та підтримає. На останній ротації отримав поранення, але повернувся у стрій. Потім отримав бойове травмування в останній день перебування на позиціях. Будемо памʼятати завжди!».

На могилу до свого сина та онука Ірина та Марія Прокопенки приходять кожен день. У серпні Сергію Божку мало б виповнитися 25 років. Замість поздоровлень та подарунків найрідніші планують, які квіти принесуть на його могилу.