Кривдники можуть знайти безліч причин щоб цькувати дитину: зовнішність, що не вписується у загальноприйняті рамки, поведінка, думки, які не збігаються з думкою більшості, тощо.

Яскравими прикладами булінгу є словесні образи, навмисне неприйняття дитини до колективу, шантаж та навіть побиття.

"Успіхи у навчанні, матеріальні можливості та навіть особливості характеру можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно", – зауважують психологи.

Частіше за все люди, що цькують, вважають, що це смішно і в цьому немає великої проблеми чи трагедії, а також, що дорослі не будуть звертати на це увагу.

У ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

Якщо ваша дитина стала замкнутою, вигадує приводи, щоб не йти до школи, перестала вчитись, то поговоріть з нею. Причина такої поведінки може бути не у банальних лінощах. Також до видимих наслідків булінгу відносять розлади сну, втрату апетиту, тривожність, низьку самооцінку. Якщо дитину шантажують у школі, вона може почати просити додаткові гроші на кишенькові витрати, щоб відкупитись від агресора.

Якщо цькуванню піддають вашу дитину, то обережно почніть з нею розмову. Дайте зрозуміти, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати її у тому, що вона стала жертвою булінгу.

Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/подруги.

Також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як "хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе", "дівчинка не повинна сама захищатись" та інші. Це тільки погіршить ситуацію.

Інколи допомогти з вирішенням складної ситуації у школі може абсолютно не пов’язана з цим людина: тренер у секції, куди ти ходиш після школи, або вчитель, до якого ти ходиш на додаткові заняття.

Також не слід звинувачувати себе у тому, що тебе цькують. Ми говорили раніше, що кривдникам легко знайти жертву булінгу, адже для цього слід просто якось відрізнятись від оточуючих.

Якщо цькування у школі перетворились зі словесних на фізичні – йди до директора школи або завуча та докладно розкажи їм про це. Також повідом про ситуацію батьків.

Якщо у школі є психолог, то можна сміливо звернутись до нього, щоб відновити відчуття впевненості у своїх силах та зрозуміти, як діяти далі.

Якщо твій друг чи подруга поділилися з тобою, що вони потрапили у ситуацію булінгу, обов’язково говори з ними про це — вони потребують твоєї підтримки.

У жодному разі не слід приєднуватись до групи, що цькує, та висміювати проблеми свого друга чи подруги.

Якщо ви дорослий, який потерпав від булінгу колись, то не проходьте повз. Спробуйте захистити дитину, яку ображають. При цьому не слід ображати дітей, які цькують, адже деякі роблять це, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.

Деякі діти булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

Спробуйте повідомити про булінг людей зі школи, де це відбувається, або батьків дитини.

Відверто поговоріть з нею про те, що відбувається, з'ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що "всі так роблять", або "він заслуговує на це". Уважно вислухайте і зосередтеся на пошуці фактів, а не на своїх припущеннях.

Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як "хлопчики завжди будуть хлопчиками" або "глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства".

Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв'язок з учителями, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення. Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Пам'ятайте, що агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. 

Більшість людей, проживаючи однією родиною в одному приміщенні, давно звиклись з тим, що сімейне насилля – складова спільного життя і саме насилля між подружжям трапляється найчастіше.

У соціальних мережах жінки (рідше – чоловіки) часто шукають відповіді на питання:  «Що робити, коли чоловік б’є дружину?», «Як вгамувати тирана, якщо розлучитися – неможливо?».  Людей у такому становищі – багато, і вони не знають, як себе захистити та з чого почати такий захист.

Помилково вважати, що насильство в родинах – проблема тільки неблагополучних сімей, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Насправді, насильство властиве всім соціальним групам і не залежить від економічного стану родини узагалі.

Наслідки домашнього насильства впливають на усіх: на осіб, що постраждали від нього, на спостерігачів (очевидців) та самих агресорів, а відстежити їх можна протягом багатьох років життя.

Вчинення насильства в сім`ї – це умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути завдана чи завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання захисного припису особою, стосовно якої він винесений, проходження колекційної програми особою, яка вчинила насильство в сім`ї.

Насильство у сім’ї – це не буденна родинна справа, а актуальна соціальна проблема, про яку варто говорити. Врешті-решт, це порушення прав людини, кримінальне чи адміністративне правопорушення.

Законодавство України розрізняє такі види домашнього насильства: фізичне, сексуальне, психологічне та економічне насильство в сім’ї.

Фізичне насильство в сім’ї – навмисне заподіяння побоїв, тілесних ушкоджень одного члена сім’ї іншому, яке може призвести чи призвело до порушення нормального стану фізичного чи психічного здоров’я або навіть до смерті постраждалого, а також до приниження його честі та гідності.

 Сексуальне насильство в сім’ї – примушування до небажаних статевих стосунків у родині, а також сексуальні дії щодо неповнолітнього члена сім’ї.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з тиском одного члена сім’ї на психіку іншого через навмисні словесні образи або погрози, переслідування, залякування, які доводять постраждалого до стану емоційної невпевненості, втрати здатності захистити себе і можуть заподіяти або заподіяли шкоду психічному здоров’ю

Економічне насильство в сім’ї – навмисні дії одного члена сім’ї щодо іншого, спрямовані на те, щоб позбавити постраждалого житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які він має законне право.

Насильство в сім’ї в усіх його формах – фізичне, економічне, психологічне та сексуальне – карається так само, як і насильство проти інших осіб. Варто пам’ятати, що слова «насильство», «аб’юз», «експлуатація», «токсичні відносини» або будь-які інші, жодним чином не змінюють суті того, що відбувається між близькими людьми.

Частіше за все люди маскують та плутають насильство з дискусією, конфліктом або суперечкою. Варто розуміти, що ці поняття далеко не є синонімами, адже в дискусії кожна зі сторін має свободу, рівні права та можливість висловити свою думку. На перший погляд, дійсно, насильство від суперечок може бути складно відрізнити, але лише до моменту, коли одна зі сторін закінчує таку «дискусію» за допомогою сили.

Однак, якщо фізичне насильство визначити досить просто, то зрозуміти, що почуття провини, низька самооцінка та впевненість у власній безпорадності є наслідком дій іншої людини, психологічного насильства над нею буває набагато складніше. Водночас, фізичне насильство майже завжди включає в себе і психологічне, адже шкода завдається не лише тілу, а й самооцінці та гідності жертви.

За даними Національної поліції України, від початку 2020 року лише до одного з райвідділів поліції столиці (зокрема, Голосіївського) надійшло 2251 викликів щодо домашнього насильства. До відповідальності за статтею 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування, притягнули 737 кривдників (32%). Поліцейські склали 246 термінових заборонних приписів, а слідчі розпочали 6 кримінальних проваджень.

Загалом по Україні за 10 місяців 2020 року поліцейські виконали майже 75 тисяч виїздів за фактами домашнього насильства. Серед 31,2 тисячі постраждалих від домашнього насильства — понад 25 тисяч жінок та 1,6 тисячі дітей.

У Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у  справі № 453/225/19 визначено важливий аспект, що у разі визначення кримінального провадження за статтями, пов’язаними із сімейним насильством, про це повинно бути зазначено в обвинувальному акті. Встановлена у пункті 7 частині 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

Зазвичай, найбільше у ситуації домашнього насильства страждають саме діти, оскільки, відповідно до Сімейного кодексу України, батько і мати мають рівні права щодо спілкування з дітьми, побачення з ними та проживання. Часто більш слабка сторона говорить про те, що кривдник маніпулює фактом позбавлення права спілкування з дитиною. Це не зовсім так. Якщо насильство в сім’ї відбувалося у присутності дітей, внаслідок чого діти отримали психологічні травми, потерпіла особа має право не давати кривдникові бачитися та спілкуватися з дітьми, поки рішенням суду не буде визначеного способу участі кривдника у вихованні дітей та призначено дні, години та визначено умови побачень.

1. Піти від тирана. Можливо, настав час піти від того, хто не цінує вас, не дозволяє розвиватися і ставить в залежне становище? Не думайте, що ви самі і у вас нічого не вийде, – зверніться за допомогою до близьких, рідних, волонтерів, соціальних служб, в кризові центри або центри підтримки.

2. При можливості, забезпечити собі та дитині безпечне місце перебування (залишити житло, покликати сусідів чи родичів, закритися в кімнаті тощо).

3. Викликати поліцію. Повідомте поліцію про вчинення насильства відносно себе, а також відносно дітей, якщо діти були свідками насильства. Це повідомлення може бути зроблене шляхом виклику поліції безпосередньо у момент вчинення насильства, або після того, коли ви знайдете безпечне місце і зможете викликати поліцію. Або можете написати заяву безпосередньо у відділенні поліції.

4. За наявності тілесних ушкоджень (синці, подряпини і т.д.), навіть якщо видимих тілесних ушкоджень немає, зазначайте про це у своїй заяві і одразу ж у цей день або на наступний, не чекаючи поліції, звертайтеся у травмпункт і повідомляйте, що вас побили.

5. У випадку вчинення відносно вас сексуального насильства, зателефонуйте на 102 і повідомте про зґвалтування. Важливо, щоб ви дочекалися поліції, не милися та нічого не чіпали у квартирі до моменту прибуття поліції.

6. Якщо насильство відбувалося у присутності дітей або відносно них, у тому числі, якщо це психологічне насильство, а саме образи, приниження, погрози, звинувачення тощо, напишіть заяву в службу у справах дітей.

7.  Якщо ви вирішили розлучитися і припинити будь-які відносини із кривдником, зверніться до юриста з метою визначення подальших кроків. Наприклад, подання заяви про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей, визначення місця проживання дітей, поділ майна тощо.

8. Звертайтеся за допомогою до Центрів безоплатної правової допомоги, які є у ваших містах. Працівники Центрів обізнані з проблемами домашнього насильства і зможуть вам допомогти безкоштовно. Також ви можете звернутися до Центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, які мають психологів та відповідних фахівців та володіють інформацією про наявність притулків у вашій області, або розглянуть можливість тимчасового переміщення вас у Центр соціально-психологічного допомоги.

9. Зрозумійте, що ви заслуговуєте більшого і маєте право на щасливе життя без болю, образ та знущань.

Якщо ви вирішили піти від кривдника:

1. Чітко продумайте свій план дій: підготуйте сумку з необхідними речами, документами (паспорт, свідоцтво про народження дітей, свідоцтво про право власності на майно тощо), грошима, ювелірними виробами, які можна продати, в разі необхідності, ліками. Вивчіть напам’ять телефони відповідних служб та ваших довірених осіб на випадок, якщо ви залишитесь без свого телефона.

2. Спробуйте знайти місце, де б ви могли сховатись. Людина, яка здійснює домашнє насильство, не повинна знайти вас там, а знайомі, які зголосилися допомогти, повинні мати змогу захистити вас.

3. Слід видалити все своє електронне листування, історію переглядів в інтернеті та знищити будь-які паперові нотатки, які можуть допомогти кривднику знайти вас.

Головне правило

Якщо ви зазнали будь-якого з видів насильства або розумієте, що існує загроза його скоєння, пам’ятайте, що найголовніше правило – НЕ МОВЧАТИ!

Розкажіть друзям, знайомим, сусідам або родичам про такі факти. Попередьте їх про можливу небезпеку та попросіть звернутися до поліції в разі необхідності. Тримайте постійний контакт з такою особою, щоб вона знала, чи все у вас гаразд.

В разі неможливості розповісти про насильство знайомим, ви завжди маєте змогу  звернутися на гарячу лінію 0 800 500 335 або 116 123 (короткий номер) з будь-якого телефону по всій території України. Лінія є безкоштовною, анонімною та конфіденційною. Тут вам порадять, що робити у вашій конкретній ситуації в конкретний момент. Якщо насильство відбувається безпосередньо в момент дзвінка, вас одразу перемкнуть на поліцію.

До кривдника можуть бути застосовані такі спеціальні заходи:

Направлення кривдника на проходження програми для кривдників – робота для корекції поведінки особи, яка вчинила домашнє насильство, а також для формування гуманістичних цінностей (направляється за рішенням суду або за власною ініціативою кривдника на добровільній основі).

Взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи здійснюється з моменту виявлення факту домашнього насильства на встановлений законодавством строк для проведення профілактичної роботи з кривдником (здійснюється уповноваженими підрозділами Національної поліції).

Терміновий заборонний припис стосовно кривдника спрямований на негайне припинення домашнього насильства, усунення небезпеки для життя і здоров’я постраждалої особи (виносить поліція, строком до 10 днів). Може встановити: заборону на вхід та перебування в місці проживання постраждалої особи, контактувати з нею; обов’язок залишити місце проживання (перебування) постраждалої особи. Видається за заявою постраждалої особи, а також за власною ініціативою працівника поліції за результатами оцінки ризиків.

Обмежувальний припис стосовно кривдника (рішення приймає суд за заявою постраждалої особи строком до 6 місяців). Може встановити: заборону перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою, телефонувати, наближатись до неї на певну відстань, розшукувати, контактувати з нею; обмежити спілкування з постраждалою дитиною; обов’язок усунути перешкоди у користуванні постраждалою особою майном. За подання заяви про видачу обмежувального припису до суду судовий збір не сплачується. Заява має бути розглянута судом протягом 72 годин з моменту її надходження до суду.

Урядова «гаряча» лінія протидії домашньому насильству: 1547 (цілодобово, анонімно, безкоштовно з мобільного)

Національна “гаряча лінія” із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації: 0800500335 або 116 123 (короткий номер з мобільного).

Національна дитяча “гаряча лінія” 0800500225 або 116111 (для дзвінків з мобільного).

Також працює гаряча лінія громадської організації La Strada 0(800)500-335 (зі стаціонарних телефонів) або 116-123 (короткий номер з мобільного) у будні з 10-00 до 18-00. Дзвінки безкоштовні зі стаціонарних та мобільних телефонів будь-яких операторів по всій території України.

Консультації електронною поштою: info@lastrada.org.ua

Ознаки мобінгу:
1. Приховування позитивної інформації про особу.
2. Ізоляція людини від колективу.
3. «Обливання брудом», свідоме і систематичне поширення принизливих пліток.
4. Постійна критика та висміювання.
5. Розмови на підвищених тонах.
6. Доноси керівництву, наклепи.
7. Підступне заохочення керівництва стати на бік агресорів.

Босинг вважається одним із видів мобінгу, в якому бере участь лише керівник/-ця. Це постійна систематична незрозуміла і неконструктивна критика, яка надходить виключно від керівника/ці. Зазвичай метою цькування стає бажання керівника/ці довести людину до звільнення.

Ознаки босингу:
1. Головна і безперечна ознака босингу – постійна і неконструктивна критика з боку керівника/-ці.
2. Коли замість оцінки вашої роботи керівник/-ця переходить на обговорення ваших особистих якостей або уявних недоліків.
3. Ваші професійні якості не беруть до уваги: не відзначають досягнення, а ставлять їх під сумнів, занижують значимість ваших професійних перемог, які працюють на спільну справу.
4. Із задоволенням знаходять і відзначають у вашій роботі промахи, перебільшують їх значимість.
5. Вимагають виконання роботи в надурочний час або у вихідні дні.

Сталкінг – прояв психологічного насильства, коли кривдник/-ця переслідує жертву в реальному житті і онлайн та нав’язливо вимагає її уваги.

Ознаки сталкінгу:
1. Постійно зустрічаєте людину поряд зі своїм місцем роботи, навчання чи домом; вона знає ваш розклад та шукає зустрічі попри вашу незгоду;
2. Отримуєте постійні повідомлення, дзвінки чи листи – навіть після прохання зупинитися;
3. Отримуєте небажані подарунки, що слугують інструментом для маніпуляцій та причиною з вами побачитись;
4. Вам погрожують і вимагають зустрічі; переконують, що ви не знаєте, чого насправді хочете;
5. Вашу особисту інформацію, фото чи відео використовують для маніпуляцій та шантажу проти вас.

Аб’юз – стосунки, в яких одна людина порушує особисті кордони іншої, принижує, допускає жорстокість в спілкуванні та діях з метою придушення волі жертви.

Ознаки аб’юзу:
1. Людина негативно відгукується про колишніх партнерів.
2. Людина нав’язує свою допомогу, коли її не просили, або напоказ її проявляє, що ставить в незручне становище її партнера.
3. Людина патологічно ревнує, контролює.
4. Людина не відчуває себе ні в чому винною.
5. Людина поводиться агресивно, коли злиться.
6. Здійснює певні дії, які можуть залякати жертву.
7. Людина керується подвійними стандартами: все, що їй вигідно, вона вважає корисним і потрібним.

Харасмент – форма дискримінації, яка включає будь-яку небажану та настирливу фізичну і словесну поведінку, що ображає або принижує людину, або порушує недоторканність її приватного життя (докучання, сексуальні натяки, жести та інші дії, які можуть образити або принизити іншу людину). Харасмент — це не тільки про сексуальні домагання.

Ознаки харасменту:
1. Двозначні електронні листи та інші повідомлення.
2. Непристойні жарти або анекдоти з сексуальним підтекстом.
3. Сексуальні коментарі про зовнішність, одяг або частини тіла.
4. Дотики та погладжування без дозволу.
5. Образливі коментарі про чиюсь сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність.

Газлайтинг – специфічний вид психологічного насилля, психологічна маніпуляція, завдання якої полягає в тому, щоб змусити людину засумніватися в об’єктивності того, що відбувається. Газлайтинг – це форма психологічного насилля, коли аб’юзер намагається переконати жертву в тому, що вона поводить себе неправильно, дещо «дивно». Змушує сумніватися у своїх діях, реакціях і відчуттях, у своїх переживаннях і спогадах. Людина, яка застосовує газлайтинг, називається газлайтером.

Ознаки газлайтингу:
1. Думка працівника/-ці взагалі не розглядається, у відповідь звучать нелогічні контраргументи.
2. Розмова про питання, яке важливе для працівника/-ці, постійно відкладається, не може відбутися – керівник/-ця уникає спілкування будь-якими методами.
3. Працівнику/-ці постійно наголошують, що він/вона не може мати власної думки, що його/її ідеї, пропозиції надумані, нереальні, не можуть бути реалізовані.
4. Працівника/-цю переконують у тому, що його/її стурбованість якимись робочими питаннями, бажання обговорити робочі проблеми – це особиста проблема, яка пояснюється «неадекватним станом».
5. Постійне наголошення на тому, що працівник/-ця неправильно запам’ятовує розпорядження, доручення, факти, репліки з розмов.

Однак, це є проявом когнітивного спотворення (ілюзії), тобто, ірраціональної думки. Так, за даними незалежних організацій, близько 2 млн українців стверджують, що стали жертвами жорсткого поводження у побуті. Двома основними проявами, яку згадує абсолютна більшість респондентів, є побиття (завдання тілесних ушкоджень) та погрози (психологічний тиск) – відповідно 79% та 70% називають саме їх. Однак, попри це, лише протягом 2020 року суб’єктами взаємодії зафіксовано аж 211 362 звернення з приводу домашнього насильства, що становить близько 10%! При цьому, аналізуючи недоліки статистичного методу, ми можемо стверджувати, що точну кількість постраждалих від домашнього насилля назвати дуже важко якщо й зовсім неможливо. Людина просто-напросто може думати, що це «нормальна поведінка». Наприклад, особа може раціоналізувати насилля зі сторони батьків як «метод виховання», що, до речі, також є когнітивним спотворенням.

Статтею 126-1 Кримінального кодексу України ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО тлумачиться як умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Відповідно, одним із проявів такого деструктивного явища є чисельна кількість психологічних розладів у постраждалих від довготривалого систематичного насилля. І тут ми можемо виділити принаймні 2 основних шляхи розвитку подій:

1. У разі довготривалого систематичного підверження особи насиллю зі сторони тих, з ким вона пов’язана спільним побутом, в неї може розвинутися початкова форма депресивного розладу, що, у разі невирішення стресової ситуації (як це часто буває при домашньому насиллі) – переростає в тяжку форму; Міністерство охорони здоров’я України надає такий перелік симптомів депресії: пригнічення, втрата інтересу, неможливість відчувати радість, зменшення життєвої енергії, пасивність, тривога, сонливість або безсоння, низька концентрація, втрата апетиту, низька самооцінка, відчуття провини чи відчаю, думки про самогубство. Більш точно виявити депресивну симптоматику Вам допоможе Шкала депресії Бека (детельно що це можна дізнатися, наприклад, тут https://vcf.vn.ua/shkala-depresi%D1%97-beka-dlya-pidlitkiv/)

2. У разі одиночного, але дуже тяжкого прояву акту домашнього насилля, у особи може розвинутися посттравматичний стресовий розлад, що також не дасть нормально жити постраждалому. Як зазначає МОЗ, симптоматика ПТСР є схожою на депресивну, однак, одним із ключових ознак цього розладу є постійні думки про травматичну подію. Вони виникають мимоволі, сняться, або вертаються як флешбеки (старий спогад, який знову яскраво повернувся), коли якійсь тригер нагадує про травму. Більш точно виявити наявність у Вас цього розладу допоможе Міссісіпська шкала для оцінки ступеня вираженості посттравматичного стресового розладу.

Якщо у Вас спостерігаються перелічена симптоматика або якісь інші психологічні проблеми, а також, якщо результати оцінки психологічних розладів вказують на наявність конкретних психологічних негараздів – обов’язково зверніться до лікаря-психотерапевта чи психіатра! Ваше погане самопочуття – лише симптомом хвороби, яку потрібно лікувати. І чим раніше Ви почнете це робити – тим швидше відчуєте позитивні зміни у Вашому житті.

При цьому, першочергово, якщо Ви стали жертвою чи свідком вчинення домашнього насилля – відразу ж зверніться за допомогою до спеціальних установ!

Станом на 2021 рік, в Україні створено та функціонує 33 притулки у 18 областях та м. Києві, 304 мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам, 10 денних центрів соціально-психологічної допомоги постраждалим особам. Усі ці спеціалізовані служби підтримки направлені на надання соціальних послуг, у тому числі тимчасового притулку особам, постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі.

Так, на сьогодні в Україні функціонує урядова «гаряча лінія»
15-47, де надаються інформаційні, психологічні та юридичні консультації чоловікам та жінкам, які постраждали від домашнього насильства, насильства за ознакою статі, насильства стосовно дітей, або з питань загрози вчинення такого насильства, а також надається психологічна допомоги потерпілим від домашнього насильства жінкам, чоловікам, дітям. Зателефонуйте на цю лінію та повідомте про Вашу ситуацію, і, таким чином, Вам буде надано допомогу та відповідний план дій!

Не забувайте, що жодний акт насилля є ненормальним, а тим паче у родині. Наголошуємо на тому, що ні в якому разі не намагайтеся миритися з таким явищем як домашнє насилля! Не бійтеся звертатися за допомогою, адже від цього може залежати не лише виключно Ваше життя, а й життя інших членів Вашої родини.