Мантія – внутрішня оболонка, яка вкриває ядро (з грецької “мантія” – “покривало”); потужність - 3 000 км. Мантія – найбільша з внутрішніх оболонок планети  (83 % об’єму Землі або 4/5); температура від кількох сотень градусів до +2500 0С; верхня частина мантії складена щільними породами, тобто вона тверда. Проте в ній на глибині 50–250 км від поверхні Землі розміщується частково розплавлений шар – астеносфера. Він порівняно м’який і пластичний, як пластилін чи віск. Ця речовина мантії здатна повільно текти і таким способом переміщуватися. Швидкість переміщення дуже невелика – декілька сантиметрів за рік.

     Земна кора – верхній твердий шар нашої планети. Порівняно з ядром і мантією, вона дуже тонка. Товща (потужність) земної кори найбільша під горами – 70 км, під рівнинами вона становить 35–40 км, а під океанами – лише 5–10 км.

Найглибша свердловина (до 15 км) пробурена в Росії на Кольському півострові.

     Кожних 33 м углиб Землі температура підвищується на 1º С.

 Земна кора разом з верхньою мантією утворюють оболонку – літосферу. 

      Океанічна земна кора утворена лише двома шарами – осадовим (до 1 км) і базальтовим (5–10 км). Гранітного шару в ній майже немає, а осадовий менш потужний. Такий тип кори є лише під западинами океанів.
Вік нашої Землі становить близько 4,6 млрд років.

       Проміжок часу, протягом якого відбувався розвиток Землі, називають геологічним часом.

       На висотах, які близькі до верхньої межі (82—85 км) мезосфери, утворюються видимі з Землі в присмерки продовгуваті, блискучі, тонкі сріблясті хмари, природу яких ще не вивчено; можливо, вони складаються з дуже дрібних і розсіяних льодових кристаликів.

       Термосфера (іоносфера) — величезна за об'ємом, хоч і мізерна за масою (0,5 %) та складна за будовою частина атмосфери. Вона охоплює простір у межах від 80—85 до 800—1000 км. Складається переважно з азоту і кисню, які знаходяться в іонізованому стані. 

     Над термосферою розташована екзосфера — зовнішня частина земної атмосфери. Цю оболонку ще називають шаром розсіювання газів, бо окремі легкі елементи, які його складають — водень і гелій, долаючи сили земного тяжіння і магнітного поля, назавжди відлітають у космос. Температура в екзосфері з висотою зростає, мабуть, до 2000 °С. Екзосфера поступово і непомітно переходить у міжпланетний простір.
Більшість організмів нашої планети живуть саме  в атмосфері, адже для існування цих організмів потрібен кисень, який вони дихають.

— Тихий — складає майже половину площі Світового океану (178,7 млн км2) і понад половини його об'єму (740 млн км3) - 50%;

— Атлантичний — складає приблизно 1/4 частину Світового океану за площею (91,6 млн км2) і об'ємом (330 млн км3) - 25%;

— Індійський — складає дещо більше 1/5 частини Світового океану за площею (76,2 млн км2) і об'ємом (283 млн км3) - 21%;

— Північний Льодовитий — складає лише 1/25 частину Світового океану за площею (14,7 млн км2) і 1/75 його частину за об'ємом (18 млн км3) - 4%.

Море — це більш-менш відокремлена ділянками суходолу або підводними підняттями частина океану. Єдиним винятком є Саргасове море («Море без берегів») у Північній Атлантиці, яке розташоване всередині океану. Моря займають близько 10% площі Світового океану. Найбільші серед них за площею Філіппінське, Аравійське, Коралове.

За розташуванням моря бувають: окраїнні, внутрішні та міжострівні. Окраїнними називають моря, які розташовані вздовж окраїн материків, як правило, на їхньому підводному продовженні (Баренцеве, Східнокитайське й ін.). Внутрішні моря це ті, які далеко врізаються в сушу одного чи двох материків. Тому серед них виділяють міжматерикові (Середземне, Червоне і ін.) і внутрішньоматерикові (Чорне, Азовське, Балтійське). До міжострівних морів належать Яванське, Філіппінське і ін.

Берегова лінія - межа суші і моря, може мати різну ступінь порізаності. Ускладнюють її затоки і півострови, а також острови і протоки.

Затоки - частина моря, океану (річки, озера), що глибоко врізається у суходіл. Вони менше відокремлені від нього, ніж моря.

Протоками називають порівняно вузьку смугу води, що розділяє частини суходолу і сполучає суміжні водні басейни. Найширша і найглибша- протока Дрейка - 1120 км, глибина - 5249 м. Найбільша, найдовша - Мозамбіцька протока - 1760 км.

Невелика, порівняно з материками, ділянка суходолу, що з усіх сторін омивається водою, називається островом. Найбільший серед них - Гренландія (2176 тис. км2). Скупчення островів називають архіпелагами (Канадський архіпелаг, Шпіцберген, Вогняна Земля).

Острови бувають за походженням материковими, вулканічними і кораловими.

   Материкові острови утворились в результаті руху літосферних плит і є уламками материків, які в певний геологічний час відколись від них і посунулись на певну відстань.       

Вулканічні є виступами підводних окраїн материків. За розмірами вони найбільші. Острови вулканічного походження - результат виверження підводних вулканів. Часто вони витягнуті у вигляді ланцюжків уздовж океанічних жолобів або серединно-океанічних хребтів.

 

Коралові острови утворюються в океанах між Північним і Південним тропіками з температурою води не нижче + 20°С і глибиною до 50 м. Найчастіше існують у формі окремих рифів або скупчень рифів у вигляді розірваних кілець — атолів. Всередині атолів – мілководні водойми – лагуни. Найбільше коралове утворення на земній кулі - Великий Бар'єрний риф, що простягається вздовж східного узбережжя Австралії на 2000 км. 

Вітрові хвилі — коливальні рухи водної поверхні. Звичайна висота вітрових хвиль — до 4 м, рідше — до 6-7 м. Відзначено випадки, коли штормові вітри піднімали у відкритому океані хвилі висотою 20-30 м і більше.

Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води у певному напрямку і на великі відстані. Причиною течій здебільшого бувають постійні вітри. Розрізняють теплі течії, температура води яких вища від температури оточуючих океанічних вод (Гольфстрім, Куросіо та ін.), і холодні течії — із температурою води, нижчою ніж у океанічних водах (Лабрадорська, Бенгельська та ін.).

Припливи і відпливи — періодичні коливання рівня води в океанах і морях, що спричиняються силами тяжіння Місяця і Сонця. Максимальний приплив — 18 м (у затоці Фанді, біля берегів Північної Америки).

 

Цунамі — хвилі, утворювані в океані внаслідок сильних підводних землетрусів! Швидкість цунамі — до 800 км/год, висота хвиль біля берегів може сягати 15-30 м.