Відкриття Галілеєм в кінці XVI століття закону інерції і поняття про масу тіла дозволило чітко розмежувати опір руху, що викликається інерцією і виникає лише при зміні швидкості, від опору зовнішнього середовища, яке є і при постійній швидкості і викликано силами зовнішнього тертя. Значний внесок у вивчення причин тертя здійснив Леонардо да Вінчі. Леонардо да Вінчі намагався вивчати силу тертя ще в 1493 році, часу, коли про неї ніхто й не думав. Але, найцікавіше, що в подальшому, оцінивши її принципи дії, да Вінчі зрозумів, що для зменшення тертя до поверхонь, що труться слід застосовувати мастильні матеріали маслянистої структури. Він вимірював силу тертя, що діє на дерев’яні паралелепіпеди, які ковзають по дошці, причому, ставлячи бруски на різні грані, визначав залежність сили тертя від площі опори.

        Але роботи Леонардо да Вінчі стали відомі вже після того, як класичні закони тертя були знову відкриті французькими вченими Амонтоном і Кулоном в XVII - XVIII століттях.
        У 1699 році французький вчений Амонтон підтвердив несподівані висновки Леонардо да Вінчі про незалежність сили тертя від площі дотичних тіл і вперше сформулював емпіричний закон лінійної залежності сили тертя від навантаження. Але в той же час він не погодився з ним в тому, що сила тертя не залежить від швидкості і нерівностей поверхонь.
        1748 рік. Дійсний член Російської Академії наук Леонард Ейлер опублікував свої висновки про тертя. Сила тертя не залежить від площі, матеріалу, від величини навантаження, шорсткості поверхні (погодився з Леонардо да Вінчі), залежить від швидкості ковзання (з Амонтоном).

        1779 рік. У зв’язку з впровадженням машин і механізмів у виробництво назріла гостра необхідність у вивченні законів тертя. Видатний французький фізик Кулон присвятив цьому два роки. Він проводив досліди на суднобудівній верфі, в одному з портів Франції. Довів, що сила тертя в деякій мірі все ж залежить від розмірів поверхні тіл, що труться, прямо пропорційна силі нормального тиску, залежить від матеріалу дотичних тіл, залежить від швидкості ковзання і від ступеня гладкості поверхонь, що труться.
        1781 році. Амонтон і Кулон ввели поняття коефіцієнта тертя як відносини сили тертя до навантаженні, надавши йому значення фізичної константи, повністю визначальною силу тертя для будь-якої пари контактуючих матеріалів.

        Подальший внесок у теорію тертя був зроблений Майєром (1842 р), Джоулем (1843 г.), Гельмгольцем (1847 р). Тоді ж (у середині XIX ст.) Були висловлені і перші припущення про адгезійну природу тертя (адгезія - зчеплення, злипання поверхонь притиснутих одне до одного тіл).
        Кінець ХІХ століття ознаменоване чудовими досягненнями в дослідженні в’язкості, тобто тертя в рідинах. З доісторичних часів відомо, що змащені жиром або навіть просто змочені водою поверхні ковзають значно легше. Змащення тертьових поверхонь застосовувалася з моменту зародження техніки, але тільки О. Рейнольдс в 1886 році дав першу теорію мастила.

        В середині XX століття ініційована технічним прогресом виникла окрема технічна міждисциплінарна наука - трибологія, яка розглядає воєдино фізичні, хімічні, машинобудівні, металургійні і економічні аспекти явищ тертя, зносу і змащування машин з метою знизити втрати на тертя і зношування устаткування.

Зварювання тертям

Зазвичай зварювання тертям застосовується при виготовленні деталей, які мають форму тіл обертання. Співвісно розташовані деталі стискуються зварюваними поверхнями з певним зусиллям, а одній із деталей надається обертання. При обертанні відбувається притирання торців та інтенсивне тепловиділення. Забруднення разом із розігрітим до пластичного стану металу витискаються зі стику. Після досягнення в стику достатньої температури відносне переміщення деталей миттєво припиняють і стискують їх із певним зусиллям осадки. У цей момент і утворюється з'єднання.

   Велике значення у спорті, як і у фізиці, має сила тертя. 

   Коли говорять про тертя, розрізняють кілька відмінних фізичних явищ: опір при русі тіла в рідині або газі – його називають рідким тертям; опір, що виникає, коли тіло ковзає по якій-небудь поверхні, – тертя ковзання, або сухе тертя; опір, що виникає при коченні тіла, – тертя кочення. Правильне використання відповідних фізичних законів може допомогти спортсмену досягти успіху. Сила тертя знижує спортивні результати в ковзанярському, лижному та інших видах спорту, тому ведуться безперервні дослідження щодо її зменшення.

   Спортсменам ковзанярського спорту, хокею і фігурного катання необхідно знати закони фізики, пов'язані з характером взаємодії ковзана з льодом. Результати залежать від трьох факторів: сила тертя, сила тяжіння, і рухи поштовхів ноги. Між лезом ковзана і льодом при ковзанні утворюється плівка води. Вона дуже тонка, однак, без неї цього ковзання не було б. Під тиском лід плавиться, утворюючи мастило, що зменшує тертя ковзання. За рахунок руху ковзаняра по льоду виникає сила тертя. Так само при ковзанні по гладкій поверхні бере участь сила тертя спокою, що дозволяє відштовхуватися від гладкої поверхні, коли спортсмен ставить ковзан на ребро, або різко зупиняється.

   Сила тертя виникає при взаємодії лиж зі снігом. Сила тертя при ковзанні залежить від величини сили нормального тиску лиж на сніг (рівного силі тяжіння); його збільшення призводить і до уповільнення ковзання. Сила тертя зчеплення багато в чому визначає кут зриву лижі при відштовхуванні (прослизання).

   Ще одним прикладом врахування законів тертя є керлінг. Керлінг – це зимова спортивна гра на льоду, в якій дві команди, що складаються з чотирьох гравців, змагаються в точності зупинки в зазначеному місці спеціальних спортивних снарядів (так званих каменів), виготовлених з граніту. Під час ковзання каменю партнери по команді, оцінюючи його рух, натирають лід спеціальними щітками, що дозволяє частково коригувати дальність пуску і траєкторію руху каменю. Коригування траєкторії відбувається за простими фізичними законами: при терті лід тане, утворюючи найтоншу плівку води, яка служить мастилом, що зменшує тертя, а при дряпанні льоду – навпаки: сила тертя зростає і камінь ковзає повільніше. Терти при цьому потрібно, щосили налягаючи на щітку і утримуючи рівновагу на слизькій поверхні. У разі, якщо камінь був запущений занадто сильно або з достатньою силою, щітки використовуються тільки для коригування його напрямку.

   Ковзання саней відбувається під дією скочуючої сили. А гальмує їх сила тертя полозів по льоду, яка залежить від коефіцієнта тертя. Величина ця непостійна: вона зменшується, коли лід під полозами починає підтавати. Саме тому перед стартом спортсмен і розгойдує сани. Він нагріває полози тертям. При русі саней виникає ще одна сила — сила аеродинамічного опору, яка дуже швидко збільшується з ростом швидкості спуску. Щоб зменшити силу опору, спортсмен під час руху лежить на санях, стежачи за трасою бічним зором. Полози саней вигнуті, щоб вони могли вписатися у віраж, не врізаючись в стінку траси. На увігнутих ділянках траси сила тертя зростає – і швидкість падає. Це відбувається через те, що полози там спираються на лід по всій довжині, збільшується ширина подряпин на льоду.

   У бобслеї без зчеплення з льодом екіпаж не зможе привести боб у рух. Тому всі члени екіпажу, щоб поліпшити зчеплення, носять на старті черевики з шипами. Навіть якщо є трохи тертя, важчий боб важче штовхати. Між гладким металом і льодом виникає значне тертя, але для того, щоб уповільнити швидкість боба, вистачило б і невеликого тертя. Привести боб у рух складніше, ніж продовжити рух, тому що сила статичного тертя (тертя між нерухомим предметом і поверхнею, на якій він знаходиться) більше, ніж тертя ковзання. Під час управління бобом пілот використовує кожну сприятливу можливість, тому часто він починає штовхати боб тільки після того, як той приходить у рух, щоб заощадити сили.

   Одним із водних видів спорту, де фізика має найбільший вплив, є плавання. У ньому поєднані різні явища і закони (такі, як закони гідродинаміки, опір середовища та ін.). Для плавців існують гідрокостюми. Вони служать як засіб зменшення опору води, що підвищує швидкість плавця. 

   Усі види тертя можна побачити в спорті. Знаючи закони фізики, можна досягти високих результатів у спорті. У зимових видах спорту, де велике значення має ефективність ковзання, наприклад, в бобслеї, є обмеження по температурі полозів, яка ретельно вимірюється безпосередньо перед стартом. Суворо контролюються параметри воріт, розмітки полів і майданчиків, м'ячів і сіток, щитів, кошиків. У деяких випадках ретельно перевіряється екіпірування спортсменів, наприклад, у стрибках на лижах з трампліну, щоб вона не представляла собою своєрідне вітрило. У ряді спортивних дисциплін важливими є умови погоди. Так, у легкій атлетиці проводяться вимірювання швидкості вітру, яка може вплинути на результати бігу і стрибків, у вітрильних регатах, де в умовах безвітря змагання взагалі неможливі, при стрибках на лижах з трампліну, де бічний вітер може загрожувати життю спортсменів. Контролю підлягає температура снігу і льоду в зимових видах спорту, температура води у водних видах спорту тощо.

2. Тертя спокою 
Основною причиною тертя ковзання є те, що поверхні тіл, котрі дотикаються є шорсткими; внаслідок цього під час переміщення одного тіла по поверхні іншого потрібна сила для подолання опору мікроскопічних нерівностей цих поверхонь.

Футбол, волейбол, теніс: тертя м’яча об повітря удари «сухий лист» та кручені подачі, сила тертя кочення.

Метання спортивних снарядів (ядро, диск, спис..) тертя об повітря.
Легка атлетика: спортивне взуття - тертя спокою.

Стрибки у довжину: потужний розбіг та поштовх, які залежать від сили тертя між підошвою спортсмена та біговою доріжкою.

Лижі та ковзани, хокей із шайбою, керлінг, сноуборд, парашут: сила тертя ковзання.

Поява пластиків із різними фрикційними властивостями дозволила в одних випадках створити бігові доріжки, футбольні поля та корти зі штучними покриттями, а з іншого вирішити ще складніше завдання: замінити слизький сніг на гірськолижних трасах та трамплінах.

Цілорічні тренування сучасних лижників - рівнинників вже котрий рік ведуться за допомогою лижеролерів, де легке ковзання з відштовхуванням імітується за допомогою роликів, здатних котитися тільки вперед.

Перша формулювання сили тертя приписується Леонардо да Вінчі. Він стверджував, що сила тертя, що виникає при контакті тіла з поверхнею іншого тіла, пропорційна навантаженні (силі притиснення), спрямована проти напрямку руху і не залежить від площі контакту.

Модель Леонардо була перевідкриття через 180 років Г. Амонтоном і отримала остаточне формулювання в роботах Кулона (1781). Амонтон і Кулон ввели поняття коефіцієнта тертя як відносини сили тертя до навантаженні, надавши йому значення фізичної константи, повністю визначальною силу тертя для будь-якої пари контактуючих матеріалів.
Кінець XIX століття ознаменувався чудовими досягненнями в дослідженні в'язкості, тобто тертя в рідинах. Напевно, з доісторичних часів відомо, що змащені жиром або навіть просто змочені водою поверхні ковзають значно легше. Змащення тертьових поверхонь застосовувалася з моменту зародження техніки, але тільки О. Рейнольдс в 1886 році дав першу теорію мастила.