– закріпити навички аналізу і порівняння історичного матеріалу, уміння порівнювати розвиток держав, які формувались у різних суспільно-політичних середовищах на прикладі ФРН та НДР; формувати навички зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах; розвивати вміння встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, критично мислити, висловлювати власні судження,;

– виховувати толерантне ставлення до інших народів, інтерес до розвитку історичних процесів західноєвропейських країн.

 7 жовтня 1949 р. – створення НДР; 

 1948-1949 рр. – блокада Західного Берліна; 

 1953 р. – Берлінська криза;

 з 12 на 13 серпня 1961 р. – будівництво Берлінського муру;

9 листопада 1989 р. – повалення Берлінського муру;

 3 жовтня 1990 р. – об’єднання Німеччини.
18 червня 1946 р. — Італія була проголошена республікою. 

1 січня 1948 р. — було запроваджено в дію Конституцію Італійської республіки. 

2. Транспорт, зв'язок не працювали.

3. Промислове виробництво становило 1/3 довоєнного рівня.

4. Із 57 мостів над Рейном, Везером та Майном уцілів лише один.

5. Значно знизився життєвий рівень населення.

6. Зросла інфляція, процвітав “чорний ринок”.

7. Зросла кількість безробітних.

8. Різко загострилася житлова та продовольча проблеми.

9. Німеччина перестала існувати як незалежна держава, вона була окупована.

Грудень 1946 р. Окупаційні зони США і Великої Британії об’єдналися в так звану Бізонію. Французька зона приєдналася до них у 1948 р. (утворилася Тризонія).

Друга половина 1946 р. Всупереч тегеранським планам чітко склалися два підходи до німецького питання — західний та східний: демократичний та тоталітарний.

Берлін отримав особливий статус: місто знаходилося в радянській зоні окупації, але було поділено на чотири сектори й окуповане військами чотирьох держав.

Захід прагнув забезпечити демократичний розвиток німецького суспільства, а Москва нав’язувала у східній Німеччині радянську модель соціалізму. Тут утверджувалися командно-адміністративні методи управління, панування державної власності в усіх сферах економіки. Західні держави розробили власну програму політичних та економічних заходів щодо відродження Німеччини, для оздоровлення фінансової системи.

24 червня 1948 р. у Західному Берліні, а 28 червня 1948 р. у Західній Німеччині було проведено грошову реформу: знецінену рейхсмарку замінили новою німецькою маркою. Кожен житель західної зони отримав 60 нових марок в обмін на 60 старих, а інші обмінювалися в пропорції 6,5:100. Зразу ж було проведено реформу цін.

Відмінені адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами.

Реакцією Москви на введення нових грошей стала блокада Берліна, що тривала з 23 червня 1948 р. по 12 травня 1949 р. (Берлінська криза).

1 вересня 1948 р. У західній зоні були скликані Установчі збори і створено Парламентську Раду, що мала розробити Конституцію.

23 травня 1949 р. Після затвердження окупаційними властями Конституція набрала чинності. Вона проголосила Західну Німеччину демократичною федеративною державою.

14 серпня 1949 р. Відбулися парламентські вибори, на яких перемогли Християнсько-демократичний союз, Соціал-демократична партія Німеччини та Вільна демократична партія.

7 вересня 1949 р. Було проголошено Федеративну Республіку Німеччину (ФРН). На спільному засіданні двох палат

парламенту було обрано президента ФРН Теодора Хейса та канцлера — Конрада Аденауера.

20 вересня 1949 р. Канцлер Німеччини сформував коаліційний уряд.

Цим завершився процес утворення і проголошення ФРН.

7 жовтня 1949 р. У східній зоні окупації було проголошено НДР (Німецьку Демократичну Республіку). Прем’єр-міністром було призначено лідера комуністів Отто Гротеволя, який сформував перший уряд НДР.

У ніч з 12 на 13 серпня 1961 р. прохід до західного сектора Берліна було закрито і почалося будівництво “Берлінського муру”. Це були два паралельні бетонні мури з колючим дротом завдовжки 45 км, заввишки 4 м. Між ними пролягала прикордонна смуга завширшки 8-150 м. Проіснував мур 28 років.

За ці роки кілька тис. громадян НДР намагалися втекти на Захід через “Берлінський мур”.

Зуміли втекти — 5075 осіб.

Були вбиті — 79 осіб.

Затримані й засуджені — 3245 осіб.

9 листопада 1989 р. У зв’язку з перебудовчими процесами в СРСР та численними виступами трудящих у Східному Берліні був відкритий кордон між Східним і Західним Берліном. Берлінський мур зруйновано.

18 березня 1990 р. Відбулися перші вільні вибори в НДР, на яких перемогли християнські демократи, які почали

втілювати в життя прагнення східних німців жити в об’єднаній Німеччині.

Липень 1990 р. Між НДР і ФРН був укладений економічний та соціальний союз, згідно з яким було поширено західну марку в сферу обігу на Східну Німеччину.

Цей договір став основою домовленостей про об’єднану Німеччину.

23 серпня 1990 р. Народна палата НДР прийняла рішення про возз’єднання з ФРН.

12 вересня 1990 р. У Москві СРСР, США, Велика Британія, Франція, ФРН і НДР підписали договір про остаточне врегулювання “німецької проблеми”.

Було передбачено:

1. ФРН скоротить армію до 370 тис.

2. Відмовиться від виробництва, збереження й застосування атомної, біологічної та хімічної зброї.

3. Радянське керівництво погодилося на виведення своїх військ із Східної Німеччини до 31 серпня 1994 р. Одночасно був підписаний договір між СРСР і ФРН “Про добро-сусідство, партнерство та співробітництво”.

З жовтня 1990 р. — об’єднання Німеччини, столицею якої став Берлін.

2 грудня 1990 р. Відбулися загальнонімецькі вибори, на яких перемогу здобули християнські та вільні демократи. Канцлером об’єднаної Німеччини залишився Гельмут Коль.

Значення об’єднання Німеччини

1. Об’єднання Німеччини стало великою історичною подією міжнародного значення, яка завершила важливий етап повоєнної історії Німеччини та Європи.

2. Об’єднана Німеччина:

• значно зміцнила становище країни на міжнародній арені;

• здобула цілковитий державний суверенітет у своїх внутрішніх і зовнішніх справах.

• зруйнована п’ята частина промислових підприємств і 60% шосейних доріг;

• 40% залізниць;

• у руїнах лежали міста.

2. Понад 3 млн осіб залишилося без житла.

3. За роки війни Італія втратила 1/3 свого національного багатства.

4. Обсяг промислового виробництва в 1945 р. становив лише 30% від довоєнного.

5. У Містах не вистачало електроенергії, газу, води.

6. Не працювали транспорт і зв’язок.

7. Не вистачало продовольства. В 1945 р. на людину видавалося лише 200 г хліба на день.

8. Зростала інфляція, спекуляція, процвітав “чорний ринок”.

9. Зростало безробіття (в країні 2 млн безробітних).

10. Найбіднішим був Південь із його відсталим сільським господарством.

11. Мільйони селянських сімей були безземельними і малоземельними, існували великі поміщицькі землеволодіння.

2. Криза старих впливових партій призвела до розколу їх і появи нових партій, блоків і союзів.

3. Наприкінці XX — на початку XXI ст. до влади приходять політики “нової хвилі”.

Соціально-економічний розвиток Італії в 70-х pp. XX — на початку XXI ст.

1. 70-ті pp. Після довгого економічного піднесення Італія переживає певні труднощі:

• розвиток італійського суспільства уповільнився через підвищення світових цін на нафту;

• недовантаженість виробничих потужностей становила 25%;

• зовнішній борг сягнув 7 млрд доларів у 1973 p., а в 1975 р. уже становив 17 млрд доларів;

• впав рівень життя населення;

• посилилась міграція населення.

2. 80-ті pp. Економічне пожвавлення.

3. 90-ті pp. В Італії глибокі структурні перетворення. Характерною ознакою є потужний кооперативний сектор. Зменшується державне регулювання і відбувається приватизація. Італія посідала п’яте місце в світі за обсягом валового національного продукту і третє місце — за доходом на душу населення.

4. Сьогоднішня Італія — це демократична країна, одна з найрозвиненіших індустріальних держав, з передовою технологією, стабільною економікою, з досить високим рівнем життя. Вона посідає перше місце в Західній Європі за кількістю людей, зайнятих в кооперативному русі (10 млн осіб).

5. У міжнародному плані — Італія член “сімки”, ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ та багатьох інших європейських і світових організацій, налагоджує зв’язки зі східноєвропейськими країнами, активно співпрацює зі США. На території Італії розміщені американські військові бази.

6. Проблемою Італії залишається промислова відсталість Півдня, де безробіття сягає 20%.

Українсько-італійські відносини

28 грудня 1991 р. Італія визнала незалежну Україну.

Січень 1992 р. Встановила з Україною дипломатичні відносини.

16 березня 1992 р. Було відкрито італійське посольство в Києві.

Травень 1995 р. Відбувся офіційний візит Президента України Л. Кучми до Риму. Між Італією та Україною було підписано Договір про дружбу і співробітництво.

Літо 1995 р. Візит в Україну урядово-парламентської делегації.

На 1995 р. Італія вийшла на друге місце за обсягом товарообігу України з країнами Західної Європи. В Україні було зареєстровано понад 150 спільних підприємств із італійськими партнерами. Наприклад, Кременчуцький автомобільний завод та італійська фірма “Івеко” спільно випускають мікроавтобуси. Активно співпрацюють обидві країни в рамках Центральноєвропейської ініціативи.

2005 р. Зростає зацікавленість італійських бізнесових кіл у нарощуванні взаємовигідних партнерських відносин із Україною.